Міжнародне гуманітарне право зміст та основні інститути

Міжнародне гуманітарне право, зміст та основні інститути

• Міжнародне гуманітарне право, яке ще йменують правом збройних конфліктів, раніше було відоме під назвою право війни. • Ця галузь міжнародного публічного права має всі ознаки міжнародного публічного права, що становить цілісну юридичну систему.

• Міжнародне гуманітарне право — це система принципів і норм, які регулюють специфічні відносини між суб'єктами міжнародного права, що виникають під час збройних конфліктів.

• В історії розвитку міжнародних відносин збройна сила застосовувалася надзвичайно часто як спосіб вирішення Міжнародних конфліктів. • Предмет регулювання міжнародного гуманітарного права становлять специфічні суспільні відносини, що склалися між його суб'єктами під час збройних конфліктів.

• Розрізняють міжнародні збройні конфлікти не міжнародного характеру. • Міжнародний збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами, між національно-визвольним рухом і метрополією, між повсталою стороною та військами уряду відповідної держави. • Збройний конфлікт не міжнародного характеру - це збройне зіткнення організованих антиурядових законів, повстанців зі збройними силами уряду, що відбувається на території однієї держави.

• Міжнародне право регулює поведінку воюючих сторін як в умовах міжнародних збройних конфліктів (війни), так і збройних конфліктів не міжнародного характеру (громадянські війни, державні перевороти).

Основними принципами міжнародного гуманітарного права є: • гуманізація збройних конфліктів; • обмеження воюючих сторін у методах і засобах ведення війни; • міжнародно-право вий захист жертв війни; • охорона цивільних об'єктів і культурних цінностей; е. захист інтересів нейтральних держав; • дії військових з'єднань з підтримання громадського порядку ґрунтуються на повазі прав людини; • заборона завдання шкоди противнику, яка несумісна з метою війни - знищення або послаблення його військової могутності.

• Проте головною і визначальною ланкою у справі становлення сучасного міжнародного гуманітарного права стало визнання світовим співтовариством захисту прав людини і основних свобод як необхідної умови збереження міжнародного миру і загальної безпеки. • Саме тому однією з основних цілей діяльності створеної після другої світової війни Організації Об'єднаних Націй було проголошено здійснення співробітництва держав у заохочуванні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, без різниці раси, статі, мови і релігії (п. З статті 1 Статуту ООН). • Це положення стало основою сучасних міжнародних стандартів прав людини, що склалися, коріння яких слід шукати в природно-правовій концепції прав людини, яка знайшла свій публічний вияв у Декларації прав людини і громадянина 1789 р. , у Загальній декларації прав людини 1948 р. та інших документах.

Принцип поваги прав і свобод людини, зафіксований у Статуті ООН, був деталізований у конкретних міжнародно-правових нормах: • Загальній декларації прав людини 1948 р. ; • Конвенції про політичні права жінок 1953 р. ; • Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р. ; • Міжнародному пакті про соціальні, економічні та культурні права 1966 р. ; • Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. ; • Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. ; • Конвенції про попередження злочинів геноциду і покарання за нього 1948 р. ; • Конвенції про права дитини 1989 р. та ін.

• Загальновизнаним автором широко використовуваного терміну "міжнародне гуманітарне право" є відомий швейцарський юрист Жан Пікте. • Він з 1946 р. очолював Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) і був відповідальним за підготовчу роботу, пов'язану з прийняттям у 1949 р. чотирьох Женевських конвенцій про захист жертв війни.

• Цілком природним є те, що цей яскравий і всім зрозумілий термін "міжнародне гуманітарне право" першими почали застосовувати співробітники Міжнародного Комітету Червоного Хреста, а також ті їх прихильники, хто предметом регулювання цієї галузі міжнародного права вважає виключно сферу збройних конфліктів.

• Комбатанти-учасники збройного конфлікту • До комбатантів належить особовий склад збройних сил держави, а саме регулярні (сухопутні сили, військово-морські і військово-повітряні сили) і нерегулярні сили (ополчення, особовий склад рухів опору, партизани, повстале населення) сторони, що перебуває у конфлікті, і беруть безпосередню участь у бойових діях.

• Некомбатантами є особовий склад, який правомірно перебуває у структурі збройних сил воюючої сторони та допомагає їй у досягненні успіхів у бойових діях, але не бере безпосередньої участі в них. • Це медичний та інтендантський персонал, військові кореспонденти, духовенство, юристи, правоохоронні служби і т. д. • Некомбатанти можуть мати зброю лише для самозахисту.