МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА ТЕМА 2. ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ ТА МІЖНАРОДНЕ

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

ТЕМА 2. ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ ТА МІЖНАРОДНЕ ВИРОБНИЦТВО 1. СУТЬ ТА МОТИВИ ЗАЛУЧЕННЯ ПІІ 2. ТЕОРІЇ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ 3. ЕКОНОМІЧНІ ЕФЕКТИ ВІД ЕКСПОРТУ/ІМПОРТУ ПІІ 4. ДІЯЛЬНІСТЬ ТНК У МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ

1. СУТЬ ТА МОТИВИ ЗАЛУЧЕННЯ ПІІ Інвестиція — це спосіб розміщення (використання) фінансових ресурсів та інших економічних активів продуктивним шляхом, який забезпечує збереження або примноження вартості активів і додатковий чистий дохід (прибуток). Міжнародні, або іноземні інвестиції — це спосіб розміщення капіталу (активів) однієї країни в іншій країні.

Фактори динаміки міжнародних інвестицій : • посилення диференціації між рівнями економічного розвитку та його структурі в різних країнах; • поширення інновацій та високих технологій; • розвиток економічних інтеграційних союзів; • багатосторонні угоди, які сприяють іноземним інвестиціям; • стимулювання інвестицій на регіональному та багатосторонньому рівнях.

Закордонні інвестиції поділяються на прямі та портфельні. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) — вкладення капіталу резидентом однієї країни (прямим інвестором) у підприємство — резидент іншої країни з метою набуття довготривалого економічного інтересу. Довготривалий інтерес — це тривале володіння інвестором активами (акціями) компанії, а також участь інвестора у прийнятті стратегічних рішень в управлінні об'єктом інвестування — компанією.

До складу прямих інвестицій входять: • вкладання компаніями власного капіталу за кордон — формування капіталу філій (підприємства, які повністю належать прямому інвесторові), дочірніх підприємств, частка акцій головної компанії в яких більше 50 %, асоційованих компаніях (в яких інвесторові-нерезиденту належить 25 % капіталу і більше); • реінвестування прибутку — частка іноземного інвестора в прибутках компанії, яка не розподілена як дивіденди і не переказана інвесторові, а використана для подальшого збільшення активів компанії; • внутрішньокорпораційний рух капіталу у формі кредитів та позик від материнської компанії до дочірніх, асоційованих компаній та філій.

Головні причини (мотиви) прямого зарубіжного інвестування: намагання розмістити капітал в тій країні і в тій галузі, де він буде приносити максимальні прибутки; зменшення рівня оподаткування; диверсифікація ризику.

Переваги ПІІ для країн-реципієнтів: ПІІ дають змогу реструктурувати та модернізувати виробничий апарат без нової заборгованості ; ПІІ сприяють залученню сучасних технологій, ноу-хау, у сфері менеджменту та маркетингу, створенню нових та збереженню існуючих робочих місць; іноземний інвестор зацікавлений у найвищій продуктивності та рентабельності капіталовкладень, що дає нові імпульси для розвитку вітчизняної промисловості; ПІІ стимулюють інтеграцію у систему міжнародного поділу праці та сприяють підвищенню конкурентоспроможності.

Інвестування може здійснюватися різними методами: - через розвиток контрактних форм співробітництва; - злиття і придбання підприємств; - створення власних філій, дочірніх компаній, спільних підприємств.

2. ТЕОРІЇ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ Виділяють різні теоретичні підходи до пояснення мотивів та рушійних сил прямих іноземних інвестицій. 1. Одна група теоретичних підходів базується на розумінні ринку як досконалого, з досконалою конкуренцією та ліберальним (вільним) режимом руху капіталів між країнами.

- Диференціація рівнів прибутку як основний мотив руху капіталу — такий підхід базується на тому, що прямі іноземні інвестиції є результатом руху капіталу з країн з відносно низьким рівнем доходу на вкладений капітал до країн з більш високим доходом на капітал.

- Міжнародна диверсифікація інвестиційного портфеля шляхом інвестування у різні країни (компанія може знизити ризик отримання очікуваних доходів шляхом здійснення вкладень у різні країни). - Досягнення певною компанією значної частки внутрішнього ринку чи значних обсягів виробництва спричинює її зарубіжну експансію, — такий неокласичний підхід намагається пояснити прямі іноземні інвестиції компанії як природні на певній стадії її зростання.

Інші теоретичні підходи виходять з ринкової недосконалості і так званих "відмов ринку", тобто недостатності або неефективності класичних ринкових механізмів. С. Хаймер в 1976 p. вперше визначив, що структура ринків та специфічні характеристики компаній відіграють головну роль у визначенні мотивів прямих іноземних інвестицій.

Теорія індустріальної організації виходить з того, що створення філії транснаціональної компанії має певні конкурентні недоліки порівняно з місцевими компаніями. Але такі недоліки є значно меншими порівняно з конкурентними перевагами компанії (економія від зростання масштабів виробництва, переваги технологій та нововведень, збутових систем, диверсифікація продуктів, переваги доступу до кредитних ресурсів, відома торговельна марка та ін.). За рахунок цих переваг транснаціональна компанія як структура отримує переваги діяльності на ринку певної зарубіжної країни.

Теорія інтерналізації (Агарвала, Ругмана та Баклі) полягає в тому, що транснаціональна компанія замінює ринкові трансакції своїми внутрішньокорпоративними трансакціями, за рахунок чого отримується як економія на трансакційних витратах, так і використовуються переваги індустріальної організації.

Внутрішній обмін у структурі транснаціональної компанії дає змогу їй трансформувати особливі активи (інформацію, інновації, досвід менеджменту та маркетингу та ін.) у специфічні власні активи. Транснаціональна компанія використовує такі активи та переваги на глобальних ринках.

Теорія монополістичної конкуренції (монополістичної переваги чи ринкової влади) С. Хаймера. Транснаціональна компанія виступає суб'єктом ринкової влади, що і спричиняє зростання фірми шляхом злиття і поглинання, збільшення концентрації виробництва. Однак, на певній стадії підвищувати концентрацію ринкової влади в масштабах країни стає неможливо, що мотивує інвестування за кордоном. Експансія транснаціональних корпорацій веде до інтенсифікації конкуренції у глобальній економіці.

Дж. Даннінг запропонував так звану еклектичну парадигму для аналізу прямих іноземних інвестицій. Еклектична модель намагається пояснити транснаціоналізацію діяльності компаній та визначити основні фактори такого процесу. Можна виділити такі основні фактори:

1) фактори, які визначають конкурентні переваги компанії, — масштаби діяльності, диференціація продуктів, патенти і торгові марки, управлінський та маркетинговий досвід, власні технології (переваги власності); 2) специфічне територіальне розміщення факторів виробництва, таких як природні ресурси та робоча сила (переваги розміщення - макроекономічна стабільність, рівень конкуренції, торгова політика, ступінь розвитку інфраструктури, розмір приймаючої країни); 3) переваги інтерналізації, які визначають прямі іноземні інвестиції ефективними порівняно з експортом товарів та послуг.

Отже, наявність трьох видів переваг — власності, інтерналізації і розміщення — суттєво впливають на тенденції прямого іноземного інвестування.

3. ЕКОНОМІЧНІ ЕФЕКТИ ВІД ЕКСПОРТУ/ІМПОРТУ ПІІ Рис. 1. Економічні ефекти від експорту/імпорту ПІІ

3. ДІЯЛЬНІСТЬ ТНК У МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ Міжнародна корпорація – форма структурної організації великої корпорації, що здійснює прямі іноземні інвестиції в різні країни світу. Міжнародні корпорації бувають двох основних видів:

Транснаціональна корпорація — об'єднання, в якому головна компанія належить переважно капіталу однієї країни, а філії розміщені у багатьох країнах світу. Багатонаціональна корпорація — об'єднання, в якому головна компанія належить капіталу двох або більше країн, а філії розміщені у багатьох країнах світу.

Кількість ТНК сягає 40 тис., а філій за межами країн базування – 206 тис. Наприкінці 90-х років ХХ століття річний обсяг продажів закордонних філій ТНК зріс до 14 трлн. дол. Транснаціональними корпораціями контролюється - 50-60% світової торгівлі; - 80% патентів на нову техніку і технологію; - 70% валютних і ліквідних ресурсів на ринку розвинених країн.

На внутрішньофірмові операції ТНК приходиться близько 1/3 усієї світової торгівлі. На приблизно 100 самих великих ТНК приходиться третина всіх прямих іноземних інвестицій, 80% обміну науково-технічною продукцією. Майже 90 % із 100 найбільших ТНК припадає на країни "тріади" (ЄС, США, Японія). Найбільші компанії зосереджені в таких галузях, як: ---автомобільна промисловість, електроніка, виробництво електрообладнання, нафтова промисловість, хімічна та фармацевтична промисловість.

ТНК характеризуються такими основними рисами: 1. інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу; 2. величезний матеріальний і фінансовий потенціал; 3. можливість здійснювати значні витрати на НДДКР; 4. це багатономенклатурні фірми, діяльність яких сильно як галузево, так і територіально диверсифікована; 5. притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах.

Розширення діяльності ТНК дозволяє їм мати ряд переваг: Одержати доступ до додаткових джерел засобів виробництва. Уникнути митних бар’єрів країн застосування капіталу. Подолати обмеженість внутрішнього ринку країни базування, збільшуючи розміри підприємств і масштаби виробленої продукції до найбільш прибуткового рівня. Використовувати відмінності в економічному становищі країн використання за рахунок: - здійснення швидких господарських маневрів із зосередженням виробництва в країнах з дешевою сировиною і низькою оплатою праці; - одержання більш високого прибутку в країнах з низьким рівнем оподаткування; - оптимізації виробничих і збутових програм до специфічних умов національних ринків; - маніпулювання балансами закордонних філій з підпорядкуванням їхньої політики доходів і витрат інтересам центральної штаб-квартири.

Сучасні тенденції в розвитку ТНК: втрата панування американських ТНК і посилення позицій японських і західноєвропейських ТНК; посилення взаємозалежності, економічних зв’язків та інтересів розвинених країн; набирають сили нові індустріальні країни (НІК), їх нові ТНК, і – відповідно – посилюється конкурентна боротьба у світі транснаціонального бізнесу.

Позитивні наслідки діяльності ТНК для приймаючих країн: приток капіталу; залучення технологій; розвиток виробництва; забезпечення зайнятості. Негативні наслідки діяльності ТНК для приймаючих країн: можлива однобічна спеціалізація національного виробництва, спеціалізація на добувних галузях промисловості, екологічно шкідливому виробництві; вивіз капіталів і прибутків з країни, що приймає.