МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу праці та відбувається під впливом факторів світового розвитку – ГЛОБАЛІЗАЦІЇ І РЕГІОНАЛІЗАЦІЇ.
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ тісна взаємодія і сплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкованих зв’язків між суб’єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної системи світогосподарських відносин. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу (економічні підрозділи ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ).
РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ поглиблення міжнародних зв’язків на компактному просторі (регіоні). На регіональному рівні утворюються міждержавні угрупування, які мають характер інтеграційних об’єднань.
РІВНІ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ • зона преференційної торгівлі • вільний торговельний простір • митний союз • спільний ринок • економічний союз
ЗОНА ПРЕФЕРЕНЦІЙНОЇ ТОРГІВЛІ Країни лібералізують торговельні відносини між собою, усувають перепони в торгівлі деякими товарами та послугами. Ще не відпрацьовано єдиний механізм оподаткування при перетині товаром кордону, діють різні митні правила. Розширені квоти до імпорту товарів. Полегшуються умови для руху факторів виробництва (робочої сили).
ВІЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНИЙ ПРОСТІР Всі бар'єри на шляху торгівлі усунені. Кожна країна – член вільного торговельного простору вільна встановлювати будь які тарифи або інші обмеження на торгівлю з країнами, які не входять до цього об’єднання.
МИТНИЙ СОЮЗ Усунені всі бар’єри в торгівлі серед країн учасниць. Спільна торговельна політика до всіх країн, що не входять до митного союзу.
СПІЛЬНИЙ РИНОК Не має торговельних бар’єрів і характеризується спільною зовнішньоторговельною політикою. Усунені обмеження на імміграцію, еміграцію та переливання капіталу через кордони. Чинник мобільності дозволяє більш ефективно використовувати працю, капітал, технології. Починається інтеграція безпосередньо в сфері виробництва, що змушує членів спільного ринку тісно співпрацювати у грошовій, фіскальній політиці і в політиці зайнятості.
ЕКОНОМІЧНИЙ СОЮЗ Інтеграція в сфері зовнішньоторговельної і виробничої діяльності, інтеграція економічної політики. Гармонізація грошово кредитної політики, оподаткування та державних витрат. Використання учасниками економічного союзу спільної валюти через створення системи фіксованих валютних курсів.
ОСОБЛИВОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ І. Європейський Союз II. Європейська асоціація вільної торгівлі III. Інтеграція східноєвропейських країн
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ Історично найбільш рельєфно інтеграційні процеси виявились в Західній Європі. З самого початку вони були викликані необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після другої світової війни. Для реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 році створили Організацію європейського економічного співробітництва. Її цілями були: • стабілізація валют; • об'єднання економічного потенціалу; • поліпшення торговельних відносин. Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити необхідного економічного зростання.
Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямках: Перший напрям передбачав • усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей; • гармонізацію політики різних країн в галузі економіки; • творення єдиних зовнішніх тарифів. Ці ідеї, врешті решт, втілились в створенні Європейського Союзу. Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також: • зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони; • збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни. Цей напрям передбачав надання кожній країні учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, що залишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.
Основні етапи формування Європейського Союзу: 1. Перший етап пов'язаний зі створенням у 1951 р. за Паризьким договором Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди. Мета ЄОВС — сприяти економічному зближенню між країнами шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше — і сталлю. В 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.
2. Другий етап пов'язаний з Римським договором (1957 р. ) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратома. Творцями ЄЕС і Євратом стали ті ж самі європейські країни. Мета ЄЕС (Спільного ринка) — забезпечення постійного і збалансованого розвитку економік країн учасниць, підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили. Мета Євратома — розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.
3. Третій етап пов'язаний з об'єднанням в 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄС). До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. — Великобританія, Данія, Ірландія; в 1981 р. — Греція; в 1986 р. — Іспанія, Португалія. Цілі ЄС — створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів, що досягалось за допомогою: • формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської; • створення європейської валютної системи (1979 р. ) з метою сформування «зони валютної стабільності» в Європі. Механізм європейської валютної системи (ЄВС) грунтувався на ЕКЮ — складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту ( «Євро» ); • створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р. ).
Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 р. загальних наднаціональних і міждержавних органів: • Рада Міністрів — законодавчий орган; • Комісія Європейських Співтовариств — виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді Міністрів проекти законів; • Європейський парламент — контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет; • Суд Європейських Співтовариств — вищий судовий орган. Останнім часом більшого значення набувають ще два органи, непередбачені у початкових договорах. Вони створювались поступово, у зв'язку з практичною необхідністю: • • Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів країн учасниць; Європейське політичне співробітництво — комітет, у складі якого нараховується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄС. У своїй роботі Європейська Рада і Комісія Європейських Співтовариств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють в рамках «Спільного ринку» : • Економічної та соціальної ради; • Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.
4. Четвертий етап пов'язаний з Маастріхтським договором про утворення Європейського Союзу (1992 р. ) і набрав чинності 01. 1993 р. після ратифікації його всіма країнами. Сьогодні до складу ЄС входять 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Великобританія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН. Основні цілі Європейського Союзу: • закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн ЄС, включаючи створення єдиного ринку; • підвищення ефективності механізмів і органів ЄС; • сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах учасницях ЄС в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу; • підвищення ролі ЄС на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки 15 країнами, що виступають як єдине ціле; • посилення захисту прав та інтересів громадян країн учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.
ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ПЕРЕДБАЧАЄ: 1. Проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки: • захист спільних інтересів, в тому числі голосуванням в ООН, ОБСЄ; • підтримання миру і міжнародної безпеки; • зміцнення демократії; • забезпечення прав людини та основних свобод; • економічні аспекти безпеки; • зв'язки із Західноєвропейським союзом з питань оборони).
2. Співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ: • вільне пересування і перебування на всій території Європейського Союзу; • право громадян країн учасниць обирати і бути обраними до місцевих органів і в Європарламент незалежно від місця їх перебування в Європейському Союзі; • захист громадян Союзу за його межами посольством або консульством будь якої країни учасниці; • право петицій Європейському Парламенту; • контроль за зовнішніми кордонами Союзу; • митне співробітництво; • візова політика; • імміграційна політика, боротьба з контрабандою, теро ризмом, наркобізнесом; • співробітництво в галузі цивільного права; • співробітництво національних служб, створення Європолу.
3. Співробітництво в економічній та соціальній сферах (крім Великобританії), а також інших сферах: • умови праці, захист безпеки та здоров'я трудящих; • соціальний захист; • використання праці іммігрантів; • охорона навколишнього середовища; • НДДКР; • промислова політика; • транс'європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика, захист споживачів; • освіта, підготовка кадрів; • охорона здоров'я; культура.
ЄВРОПЕЙСЬКА АСОЦІАЦІЯ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ Угода про заснування ЄАВТ була підписана в 1960 р. на принципах дещо інших, ніж в ЄС. Країни, що об'єднались у ЄАВТ (тоді їх було 7), заперечували ідею повної інтеграції й утворення наднаціональних структур, інтеграція передбачалась тільки у формі вільної торгівлі. Згодом виявилося, що штучна затримка інтеграційного процесу на одній із стадій його розвитку гальмує весь процес і знижує його ефективність. Поступово з ЄАВТ вийшли найголовніші її засновники — Велика Британія, Данія, Швеція, Португалія, Австрія, які приєдналися до Європейського Союзу.
Сьогодні ЄАВТ являє собою організацію з не дуже потужним внутрішнім ринком; до неї входять: Швеція, Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн. Головною метою організації є розвиток торгівлі між країнами членами на умовах добросовісної конкуренції, сприяння розширенню світової торгівлі, усунення торговельних перепон. Незважаючи на утворення спільної торговельної зони, переважна частина товару кожної з країн ЄАВТ припадає на ринки ЄС.
ІНТЕГРАЦІЇЯ СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН Сучасна повоєнна історія східноєвропейської інтеграції безпосередньо пов'язана з утворенням і відносно тривалим функціонуванням Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Рішення про створення РЕВ як інтеграційного угрупування соціалістичних країн було прийнято в Москві в 1949 р. Практична діяльність тривала до червня 1991 року. В різні роки РЕВ об'єднував Албанію, Болгарію, Угорщину, В'єтнам, НДР, Кубу, Монголію, Польщу, Румунію, СРСР, Чехословаччину. РЕВ функціонував паралельно з ЄС понад ЗО років. І хоча РЕВ являв собою форму інтеграції соціалістичних країн, його цілі були ідентичні цілям інтеграції ринкових економік Західної Європи. РЕВ сподівалась отримати вигоди від спеціалізації, економії від масштабу виробництва, вільного переміщення праці, промислового співробітництва та обміну технологіями. Разом з тим домінуючою передумовою РЕВ був чинник політичний та ідеологічний.
Механізм економічного співробітництва в рамках РЕВ спирався на міжурядові угоди, які виконувалися за допомогою командних методів і були спрямовані на централізований обмін товарами. Такий механізм зовнішньоекономічних зв'язків повністю відповідав неринковим адміністративно командним системам управління народним господарством, котрі були притаманні країнам східної блоку. Економічне співробітництво країн членів РЕВ, яке здійснювалось через посередництво центральних державних органів, не забезпечувало відкритості економік цих країн у взаємовідносинах між ними.
Після розпаду СРСР в 1991 р. було проголошено утворення нової спільноти — Співдружності Незалежних Держав (СНД). До цієї організації входять: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. Цілями Співдружності в економічній та правовій галузях є: • • • формування спільного економічного простору на базі ринкових відносин і вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили; координація соціальної політики, розробка спільних соціальних програм та заходів по зниженню соціальної напруженості у зв'язку з проведенням економічних реформ; розвиток системи транспорту і зв'язку, а також енергетичних систем; координація кредитно фінансової політики; сприяння розвиткові торговельно економічних зв'язків країн учасниць; заохочення та взаємний захист інвестицій; сприяння стандартизації та сертифікації промислової продукції і товарів; правовий захист інтелектуальної власності; сприяння розвиткові спільного інформаційного простору; . здійснення спільних природоохоронних заходів, надання взаємодопомоги в ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій; здійснення спільних проектів і програм в галузі науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту.
В межах СНД утворюються локальні об'єднання з більш тісними зв'язками: Співтовариство Росії і Білорусі, ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). Така різновекторність напрямків інтеграції багато де в чому пояснюється розбіжностями в орієнтаціях політичних сил в країнах членах.
Чорноморське економічне співробітництво Офіційно засноване в 1998 р. , нараховує 11 членів: Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Цілі ЧЕС: • розвиток багатостороннього й двостороннього співробітництва; • поліпшення умов для підприємницької діяльності; • співробітництво в провідних галузях економіки, зокрема, утворення спільної транспортної системи; • співробітництво по запобіганню забруднення Чорного моря. В 1994 р. було утворено Чорноморський банк торгівлі й розвитку (ЧБТР), який має сприяти економічному розвитку країн Чорноморського регіону.
Інші інтеграційні угрупування Європи: • Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (утворена у 1993 р. ): Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина. • Рада держав Балтійського моря (1992 р. ): Німеччина, Дані, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Фінляндія, Швеція, Естонія. Рада є координуючим органом країн регіону покликана сприяти більш тісному регіональному співробітництву в економіці, насамперед, в галузях транспорту, зв’язку, туризму, охорони довкілля.
ОСНОВНИМІ ІНТЕГРАЦІЙНІ УТВОРЕННЯМИ В АЗІЇ: Асоціація Південно Східної Азії (АСЕАН), Азіатсько Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС). АСЕАН створена в 1967 р. : Бруней, Малайзія, Індонезія, Таїланд, Сінгапур, В'єтнам, Камбоджа, Лаос, Філіппіни. АСЕАН — це одне із субрегіональних вогнищ інтеграції, націлене на послідовне проходження п'яти етапів інтеграції: • відкрита економічна асоціація; • зона вільної торгівлі з відміною тарифів та інших обмежень; • митний союз зі встановленням єдиних тарифів в торгівлі і в просуванні капіталу і праці; , • економічний союз без будь якої дискримінації з погодженням економічної політики країн учасниць; • повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання.
Найбільшим в світі за територією й населенням інтеграційним угрупуванням є Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС). Засноване в 1989 р. : Австралія, Бруней, Канада, Китай, Кірібаті, Малайзія, Маршалові острови, Мексика, Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея, Республіка Корея, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіпіни, а також Росія (з 1997 р. ). Частка країн АТЕС у світовому ВВП становить 60%, в світовій торгівлі — 40%, у золото валютних резервах — 80%. АТЕС являє собою міждержавний форум, що має консультативний характер. Головною метою організації є узгодження політики в галузі торгівлі і інвестицій, співробітництво в таких галузях як енергетика, транспорт і телекомунікації, туризм, охорона довкілля. В 1993 р. в межах АТЕС утворено Комітет з торгівлі й інвестицій. Регулюванням підприємницької діяльності відає Тихоокеанський діловий форум і робочі групи. Передбачається створення зони вільної торгівлі до 2020 року.
Скачать презентацию МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ процес зближення
МЕ-1-3-2.ppt