• Міжбюджетні взаємовідносини це форма взаємозв'язків і взаємозалежностей між окремими ланками системи місцевих бюджетів, а також місцевими бюджетами та Державним бюджетом України. • У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки вхідні і вихідні. Існують і взаємовідносини між окремими ланками внутрішні бюджетні потоки. Ці взаємовідносини відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами. • Форми: • 1. Субсидіювання. • 2. Вилучення коштів. • 3. Бюджетні позички. • 4. Взаємні розрахунки.
• Субсидіювання передача коштів бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Існує три види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації. • Субсидія може бути цільовою і знеособленою. Не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, який її отримав. • Субвенція різновидність цільової субсидії, яка передбачає дольову участь у фінансуванні певних заходів та програм декількох бюджетів. • Дотація цільова фінансова допомога на покриття дефіциту відповідного бюджету. Залежно від можливостей вищестоящого бюджету покриття може бути повним або частковим. • Вилучення коштів передача коштів "бюджетного надлишку" з бюджетів вищих рівнів до бюджетів нижчих рівнів. Явище зворотнє до дотації. • Бюджетний надлишок це перевищення закріплених за даним бюджетом доходів над його нормованими видатками. • Бюджетні позички надання коштів вищестоящих бюджетів нижчестоящим на покриття тимчасового касового розриву. Касовий розрив незбігання в часі фінансування видатків і надходження доходів.
• Законодавством України передбачено такі види трансфертів бюджетам самоврядування: • 1) трансферти з державного бюджету України: • а) дотації для фінансування делегованих державних повноважень бюджету Автономної Республіки Крим, обласним, районним бюджетам та бюджетам міст обласного значення; • б) субвенції на фінансування спеціальних соціальних послуг, які держава надає населенню; • в) субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів органів самоврядування на виконання їхніх повноважень внаслідок надання встановлених державою пільг; • г) цільові субвенції на виконання інвестиційних проектів; • ґ) субвенції на виконання містом Києвом функцій столиці України; • д) цільові субвенції для районів, які згідно із законами України визначено зоною надзвичайної екологічної ситуації; • е) субвенції на виконання містом Севастополем функцій головної військово морської бази України та компенсації втрат, пов'язаних з розміщення військової бази іноземної держави; • є) інші субвенції;
2) трансферти між бюджетами самоврядування: а) субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідації негативних наслідків діяльності таких об'єктів; б) субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад міст, селищ і сіл; в) цільові субвенції на виконання інвестиційних проектів; г) інші субвенції; 3) дотації для фінансування делегованих державних повноважень бюджету Автономної Республіки Крим, обласним, районним бюджетам та бюджетам міст обласного значення.
• • • Державна регіональна фінансова політика-це система заходів, що здійснюються центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у регіонах та в інших адміністративно територіальних одиницях. Основні завдання державної регіональної фінансової політики: 1. Створення правової бази для реалізації цілей державної регіональної фінансової політики. У законодавчому порядку слід встановити: обов'язком центральної влади є забезпечення єдиних стандартів якості життя на всій території країни. 2. Визначення на основі об'єктивних критеріїв переліку та класифікації регіонів і територій України. Вищими органами державної влади має бути встановлено перелік регіонів і територій, які потребують фінансової підтримки центральної влади. 3. Використання нагромадженого у багатьох країнах досвіду організаційних механізмів досягненню цілей державної регіональної фінансової політики. Серед них: територіальне планування, програми соціально економічного розвитку регіонів, створення міжнародних регіонів економічного співробітництва, надання територіям особливого економічного статусу (вільних, спеціальних, офшорних, торгових зон, зон прикордонного співробітництва та преференцій), технополісів і технопарків, організація міжкомунальних і міжрегіональних горизонтальних об'єднань та їхніх різноманітних асоціацій, підготовка кадрів для місцевої влади. 4. Запровадження І використання арсеналу фінансових інструментів досягнення цілей ДРФП. Це спеціальні бюджетні режими для місцевої влади, преференції, кредити, податкові пільги й повне звільнення від оподаткування підприємств, які сприяють розширенню зайнятості в депресивних регіонах, зменшення процентних ставок за позиками, зниження орендної плати за користування приміщеннями та земельними ділянками, надання . земельних ділянок під нове будівництво безкоштовно. Це також створення сприятливих умов для розвитку дрібного бізнесу.
• Вертикальні фіскальні дисбаланси це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального або місцевого, і обсягами завдань та обов'язків, які на нього покладаються в процесі розподілу компетенції між центральною, регіональною і місцевою владами. • Горизонтальний фіскальний дисбаланс це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня обсягу завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня. • Фінансове вирівнювання це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи з перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикал і, так і між так званими бідними і багатими територіями по горизонталі
• Найсуттєвішими проблемами вдосконалення міжбюджетних відносин в україні є: • 1) невідповідність між зобов’язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування; • 2) слабкий ступінь кореляції між реальними потребами місцевих бюджетів у коштах з державного бюджету та їх відображенням у формулі розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів; • 3) відсутність єдиного стабільного джерела надходжень до місцевих бюджетів, право адміністрування якого належить місцевим радам і розмір якого не впливає на обсяг трансфертів та єдиного податку для суб’єктів малого підприємства; • 4) нормативна неврегульованість забезпечення видатків на соціальні потреби; • 5) диспропорції співвідношення обсягів першого і другого кошика доходів місцевих бюджетів; • 6) неефективна децентралізація бюджетної системи
• Згідно з Бюджетним кодексом України, міжбюджетні трансферти це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основне завдання трансфертів полягає у вирішенні проблем незбалансованості, що виникають внаслідок невідповідності між відповідальністю за видатками та податкоспроможністю. Джерелами виплат міжбюджетних трансфертів здебільшого є відрахування частини надходжень від одного або кількох податків або щорічні асигнування з відповідного бюджету, що в наш час є найпоширенішим і не дає змоги надавати трансферти на розвиток економіки.
Проблемами вдосконалення системи трансфертів в Україні є: • трансферти отримують абсолютно всі регіони, у той час як теоретичною метою трансфертів є підтримка лише тих регіонів, які цього потребують; • переважна більшість адміністративно територіальних одиниць, які формують бюджети базового рівня, неспроможні самостійно забезпечувати навіть мінімальні соціальні потреби своїх жителів; • значна залежність місцевих бюджетів від трансфертів з державного бюджету ; • трансфертна політика, яка спрямована на виконання інвестиційних проектів є досить несуттєвою, трансферти, які надаються місцевим бюджетам в даний час не спрямовані на забезпечення економічного розвитку регіонів.
• Надання населенню суспільних благ є головною роллю органів місцевого самоврядування в економіці вільної конкуренції, фінансування яких здійснюється за рахунок місцевих бюджетів. Бюджет посідає провідне місце у фінансовій системі кожної держави незалежно від політичної системи, адміністративного і територіального устрою. На відміну від інших ланок фінансової системи він охоплює все суспільство, усіх юридичних і фізичних осіб. Економічна природа місцевого бюджету якраз і проявляється у тому, що за його допомогою місцеві органи самоврядування намагаються надати суспільству унікальні блага та послуги за принципом територіального поділу, які істотно впливають на рівень добробуту та якість життя.
Організація бюджетного процесу на місцевому рівні в Україні здійснюється на підставі Бюджетного кодексу України та покладена на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад. • Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетний процес це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням і виконанням бюджетів, контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. • Бюджетний процес включає такі стадії: складання проектів бюджетів; розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети; виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. • Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями.
• Економічний вплив на бюджет органу місцевого самоврядування • Основні принципи: • 1. Бюджет органу місцевого самоврядування підлягає економічному впливу в основному через те, що бюджети рідко коли виконуються відповідно до плану. • 2. Деякі непередбачувані серйозні економічні і політичні події можуть спричинити суттєві зриви виконання бюджету, навіть якщо він запланований найкращим чином. • 3. Відсутність чітко визначених правил чи методів, якими б керувались країни для вирішення основних проблем виконання бюджету. Але, водночас, існують економічні, політичні методи і інструменти, які часто використовуються і можуть бути пристосовані до особливостей окремої країни. • 4. Найбільш досконалі бюджетні системи передбачають незаплановані події протягом виконання бюджету, забезпечуючи в разі необхідності, планові механізми для прийняття необхідних політичних рішень.
• Комунальна власність-це конкретне майно, фінансові та інші ресурси, що належать територіальній громаді. На практиці у комунальній власності знаходяться заклади соціальної сфери, майно органів місцевого самоврядування , підприємства житлово комунального господарства та місцевий бюджет. • Фінансова діяльність підприємств комунальної форми власності має деякі особливості. Діяльність таких підприємств має комплексний міжгалузевий характер і безпосередньо впливає на умови проживання, праці та відпочинку людей. Мета їх діяльності якісне обслуговування замовників та населення щодо надання відповідних послуг. Ці підприємства, які є складовою місцевого господарства, мають специфіку організації фінансових відносин. Так підприємства частково утримуються з місцевих бюджетів. Фінансова діяльність підприємств комунальної форми власності опосередковує собою систему грошових відносин, які виникають у зв» язку з формуванням та використанням фінансових ресурсів з метою забезпечення ефективного функціонування відтворювального процесу і соціальної сфери. Основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності є власні та залучені кошти. До власних коштів належать статутний фонд , амортизаційні відрахування, валовий дохід і прибуток. До залучених бюджетні асигнування, кредити банків. Первинне формування цих ресурсів проводиться в період створення підприємства шляхом формування статутного фонду, що складається з основних засобів і оборотних коштів.
• Державний житловий фонд, суспільний житловий фонд, фонд житлово будівельних кооперативів, приватний житловий фонд, який належить громадянам на правах особистої власності, складають сформовану систему належності житлового фонду. Ця система закріплена в основах житлового законодавства Житловому кодексі та ін.
• • • Такі обставини призвели до впровадження заходів, що спрямовані на надання комерційних побічних послуг, які є платними. Експлуатацію житлового фонду здійснюють: домоуправління, житлово експлуатаційні та житлово комунальні контори (ЖЄК та ЖКК), житлові об`єднання, управління, трести, що знаходяться у відомстві державних рад народних депутатів або підприємств, які є уповноваженими на цю діяльність. Державні житлово експлуатаційні підприємства здійснюють свою діяльність на принципах госпрозрахунку, комерційного розрахунку, та відносяться до планово збиткових, тому що вартість експлуатації 1 квадратного метра житлової площі є набагато більшою ніж це встановлено в державних тарифах. В Україні була найнижча плата за житло, що, з однієї сторони, було суттєвою перевагою, а з іншої спричинило ситуацію, коли житловим господарствам дуже важко стало покривати навіть частину експлуатаційних витрат. Житлові господарства виступають платниками податків і зборів передбачених діючим законодавством. Основними податками є податок на прибуток і податок на додану вартість, значний вплив на фінансову діяльність мають також нарахування на заробітну плату. Законом про оподаткування прибутку визначено, що валовий доход це загальна сума доходу від усіх видів діяльності. Тому усі кошти, що надходять до житлової організації складають її валовий доход і підлягають оподаткуванню податком на прибуток (виручка, дотації, субсидії). До складу валових витрат входять усі витрати підприємства пов'язані з господарчою діяльністю. Що стосується ПДВ, то враховуючи, що у відповідності з нормативно правовими актами вартість житлово комунальних послуг підлягає державному регулюванню, базою оподаткування є регульована ціна (тариф), яка встановлюється органами державної влади.
• Житлово експлуатаційні господарства здійснюють свою діяльність на основі господарсько фінансових планів та кошторисів доходів і витрат. До видатків кошторису належать плата за центральне опалення, водопостачання, каналізацію, електро та газопостачання, централізовані відрахування тощо. Житлове будівництво здійснюється за рахунок: коштів бюджету; коштів підприємств та організацій; коштів населення з залученням довгострокового банківського кредиту. Джерелами фінансування капітального ремонту є доходи від оренди, перевищення доходів над видатками по експлуатації житлового фонду, за винятком тих що залишаються в господарстві на приріст нормативу власних оборотних коштів та бюджетних асигнувань. • Витрати житлових підприємств, які пов'язані з наданням послуг населенню, складаються з прямих та накладних витрат. Прямі витрати включають витрачання матеріалів, заробітну платню виробничих робітників, вартість електроенергії, палива, амортизацію основних фондів. Накладні витрати складаються з затрат на управління та обслуговування виробничого процесу. У більшості житлових підприємств важливими експлуатаційними затратами виступають: заробітна плата, амортизація та накладні витрати. Оскільки житлове господарство передбачає виконання однієї головної функції утримання і експлуатації житлового фонду, то і витрати плануються на 1 квадратний метр жилої площі. Планова собівартість продукції визначається, таким чином, виходячи з кошторису експлуатаційних витрат, обсягу виробництва продукції та надання послуг у натуральному вимірі.
• • • Державна політика реформування житлово-комунального господарства базується на таких основних принципах: 1) спільна відповідальність держави та органів місцевого самоврядування за якісне виконання Програми, забезпечення населення житлово комунальними послугами відповідно до державних соціальних стандартів та ефективність сфери житлово комунального господарства в цілому; 2) доступність для всіх верств населення житлово комунальних послуг, що відповідають вимогам державних стандартів; 3) пріоритетне спрямування державної підтримки на забезпечення соціальним житлом визначених законом категорій громадян з одночасним створенням доступної для інших верств населення системи довгострокового кредитування житла; 4) формування та дотримання державних соціальних стандартів (норм і нормативів) у сфері житлового фонду та житлово комунального обслуговування; 5) створення умов для прозорого та незалежного державного регулювання у сфері житлово комунальних послуг, захисту прав споживачів і налагодження зворотного зв'язку із суспільством; 6) забезпечення ефективного використання людських, грошових та матеріальних ресурсів у сфері житлово комунального господарства; 7) відповідальність держави (щодо управління, регулювання, стимулювання і технічної підтримки) та органів місцевого самоврядування (щодо планування розвитку житлового фонду та комунальної інфраструктури, ефективного використання майна територіальних громад) за ефективність функціонування житлово комунального господарства; 8) перехід до економічно обґрунтованих цін і тарифів за користування житлом та комунальні послуги, запровадження надання адресних субсидій окремим категоріям громадян для компенсації витрат, пов'язаних з оплатою житла та комунальних послуг;
• 9) створення рівних умов для всіх суб'єктів господарювання і споживачів на ринку житла та житлово комунальних послуг; • 10) забезпечення збалансованого розвитку енерго , тепло , водо , газопостачання та водовідведення під час виконання програм житлового та промислового будівництва; • 11) забезпечення населення високоякісною питною водою; • 12) технічне переоснащення галузі на основі широкого застосування вітчизняних і зарубіжних науково технічних досягнень, зокрема в енерго та ресурсозбереженні, впровадження екологічно чистих технологій; • 13) стимулювання будівництва шляхом зняття адміністративних бар'єрів та розвитку конкуренції на ринку будівельних матеріалів; • 14) розвиток публічно приватного партнерства у сфері будівництва та реконструкції житлового фонду і комунальної інфраструктури; • 15) гласність, громадський контроль, прозорість та участь громадян у прийнятті рішень з питань реформування та розвитку житлово комунального господарства, інформування населення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень щодо основних принципів та завдань державної політики у сфері житлово комунального господарства; • 16) створення рівних умов для всіх суб'єктів підприємницької діяльності у сфері житлово комунального господарства, забезпечення рівних умов для всіх інвесторів.
• Міське господарство являє собою комплекс розташованих на території міста (поселення) підприємств, організацій й установ, що обслуговують матеріально-побутові та культурні потреби населення, яке мешкає в ньому. Воно включає до свого складу житлово комунальне господарство міста і підприємства побутового обслуговування населення, будівельну промисловість і підприємства з виробництва місцевих будівельних матеріалів, систему установ та підприємств міської торгівлі, громадського харчування, охорони здоров’я, освіти та ін. • Підприємства та організації, що входять до складу міського господарства, виконуючи загальне завдання обслуговування потреб населення того міста, на території якого вони розташовані, розрізняються за ознаками організації виробничої діяльності, тобто за галузевими ознаками. Міське господарство, крім галузевої, має також соціальну (за формами власності) і відомчу (за ознаками підпорядкування) структуру.
• Європейська Хартія місцевого самоврядування була прийнята під егідою Конгресу Місцевих та Регіональних Влад Європи і була відкрита для підписання державами членами Ради Європи 15 жовтня 1985 та набрала чинності в 1 вересня 1988 року • Хартія є першим юридичним документом, що гарантує дотримання принципу субсидіарності державами — членами Ради Європи. Таким чином, місцева влада повинна здійснювати управління і контролювати значну частину публічних зобов'язань в інтересах місцевого населення і під своєю відповідальністю. Відповідно до принципу субсидіарності, Хартія передбачає, що публічні зобов'язання повинні реалізовуватися на найбільш близькому до населення рівні, і повинні відноситися до вищого адміністративного рівня тільки в тому випадку, якщо вирішення таких завдань силами місцевих адміністрацій є неефективним або неможливим. Принципи Хартії застосовуються до всіх видів органів місцевого самоврядування.
• Діючі системи бюджетів у зарубіжних країнах може бути згруповано в три основні моделі: • o Перша модель грунтується на повному розмежуванні окремих податків між різними адміністративними рівнями влади і на закріпленні їх у законодавчому порядку за відповідними рівнями системи бюджетів. Така модель частково характерна для США. • o Друга модель грунтується на зафіксованому в законодавстві пайовому розподілі основних податків між різними адміністративними рівнями влади і на відповідному закріпленні цих часток за рівнями системи бюджетів. Ця модель частково характерна для ФРН. У такий спосіб у цій країні розподіляється податок на додану вартість. • o Третя модель характеризується застосуванням різними рівнями влади спільної бази оподаткування. При цьому кожен рівень* влади встановлює власну ставку на основі однієї бази оподаткування. Загальна ставка оподаткування, таким чином, є сумою податкових ставок різних рівнів влади. У такий спосіб розподіляється прибутковий податок у Швеції.
• • З основних інструментів міжбюджетних взаємовідносин у зарубіжних країнах можна виділити такі: розподіл окремих видів податків між рівнями влади; пайова участь різних рівнів влади в розподілі доходів від окремих видів податків; використання різними рівнями влади спільної бази оподаткування й участь у розподілі окремих податків на основі власних ставок оподаткування; система загальних і спеціальних трансфертів. Децентралізація бюджетних і податкових повноважень спостерігається і в процесі організації міжбюджетних взаємовідносин у багатьох унітарних та федеративних державах (Італія, Португалія, Франція, ФРН).
Місцеві податки і збори в розвинених країнах, як правило, мають досить високу питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів місцевого самоврядування на відміну від колишніх соціалістичних країнах, де власні кошти у формі місцевих податків і зборів становлять, як правило, відносно малу питому вагу в доходах місцевих бюджетів. Всі місцеві податки в економічно розвинених країнах поділяють на чотири групи: • 1) власні місцеві податки, які встановлюються органами місцевого самоврядування і справляються лише на території місцевого товариства. До таких податків відносять як прямі, так і непрямі: податки на прибуток корпорацій, особисті прибуткові, майнові, земельні, промислові, на автомобілі, на професії, місцеві акцизи, тощо. • 2) Надбавки до державних податків, які використовують для формування доходів місцевих бюджетів та відрахування від загальнодержавних податків, які залишаються в місцевих бюджетах. • 3) Що стягуються у вигляді плати за послуги, які надаються органами місцевої влади (за користування електроенергією, газом, водопроводом, каналізацією, послугами зв'язку, за видачу різного роду документів місцевою владою); • 4) які відображують політику органів місцевого самовря дування — екологічні податки.
Порядок складання, розгляду і затвердження місцевих бюджетів • Складання бюджету передбачає визначення та аналіз ресурсів, необхідних для реалізації програм і, відповідно, досягнення поставлених цілей та оцінка очікуваних результатів. На цьому етапі головний розпорядник коштів на підставі плану своєї діяльності на коротко та середньостроковий періоди більш чітко розподіляє людські, матеріальні та інші ресурси, необхідні для виконання певної програми, обраховує їх вартісну оцінку, і приводить у відповідність до можливостей бюджету. У результаті подається бюджетний запит Міністерству фінансів для включення відповідної програми до бюджету. При цьому, обсяг видатків на відповідну бюджетну програму визначається виходячи з результатів роботи головного розпорядника у минулих та поточному роках, оцінки плану його діяльності на коротко та середньостроковий періоди щодо відповідності програмним та прогнозним документам Уряду, очікуваних результатів реалізації програми на плановий та наступні роки, та граничного обсягу видатків головного розпорядника, доведеного Мінфіном. Організація складання проектів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих бюджетів згідно Бюджетного кодексу покладена на Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад. Відповідно до статті 75 (частина 8) Бюджетного кодексу Міністерство фінансів України доводить їм особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період.
Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством фінансів України, і відповідно до статті 34 Бюджетного кодексу та з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів. Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку, встановлені цими органами. У бюджетних запитах головних розпорядників коштів місцевих бюджетів зазначається основна інформація, необхідна для складання пропозиції стосовно бюджету на відповідний рік, яка подається на розгляд місцевого фінансового органу. Складання бюджетних запитів загалом починається з доведення місцевими фінансовими органами до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів, розроблених на основі типової форми визначеної Міністерством фінансів України з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів.
Виконання місцевих бюджетів Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом зокрема, а також своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами заходів. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови (в разі, якщо відповідні виконавчі органи не створені) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Безпосередню участь у виконанні бюджетів беруть підприємства, організації та установи усіх форм власності, а також громадяни, які в обов'язковому порядку виконують свої зобов'язання перед бюджетом. Чинним законодавством передбачено, що податки, збори та інші обов'язкові платежі зараховуються до бюджетів повністю, незалежно від їхнього цільового призначення. Усі розташовані на території України суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності і підпорядкованості, а також громадяни, які сплачують податки, збори та інші обов'язкові платежі до бюджету, можуть фінансуватися з бюджету та одержувати за рахунок коштів бюджетів виплати відповідно до програм економічного та соціального розвитку.
Компетенція місцевих органів влади це коло повноважень, якими вони наділяються законом для виконання покладених на них функцій. В Україні є два основних види місцевих фінансових органів: Фінансові органи місцевого самоврядування. До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові відділи виконавчих комітетів та інших виконавчих органів місцевого самоврядування. Фінансові відділи в системі місцевого самоврядування функціонують у містах, які мають статус так званого обласного підпорядкування, та в районах цих міст. В Україні 163 міста обласного підпорядкування. Міста Київ і Севастополь у системі місцевого самоврядування не мають власних фінансових органів. Не мають своїх фінансових органів і міста так званого районного підпорядкування. Місцеві фінансові органи у системі виконавчої влади. До них належать: 1) Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим; 2) фінансові управління та відділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій; 3) місцеві органи Державної податкової адміністрації, Головного контрольно ревізійного управління, Головного управління Державного казначейства України (функціонують в областях, у містах Києві та Севастополі, в районах цих міст, у містах обласного підпорядкування, у районах, районах міст обласного підпорядкування. Указані підрозділи не входять до складу місцевих державних адміністрацій і мають центральне підпорядкування. Структуру міських підрозділів Державної податкової адміністрації останнім часом реорганізовано).
Елементи системи Структура елементів системи Компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів Складання, затвердження й виконання бюджету; бюджетний процес; утворення позабюджетних валютних та цільових фондів; встановлення місцевих податків і зборів; випуск муніципальних позик; встановлення комунальних платежів; вирішення інших фінансових питань Місцеві фінансові органи Органи виконавчої влади; виконавчі органи місцевого самоврядування Фінансове планування Річне; п'ятирічне; довгострокове Касове виконання Банківська система; казначейська система; змішана система місцевих бюджетів (управління грошовою готівкою) Зовнішній і внутрішній Парламентський фінансовий контроль; фінансовий контроль органів виконавчої влади; комунальний фінансовий контроль; та аудит незалежний аудит.
Касове виконання місцевих бюджетів це організація прийому, зберігання та видачі бюджетних коштів, а також ведення обліку і звітності в процесі виконання місцевих бюджетів. Системи касового виконання місцевого бюджету: • банківська; • казначейська; • змішана. Виконання місцевих бюджетів здійснюється в межах коштів, що реально надійшли на рахунки відповідних бюджетів в установах банків. Реально касове виконання місцевих бюджетів в Україні нині здійснюється як установами Національного банку України, так і рядом комерційних банків.
Організація контролю фінансової діяльності органів місцевого самоврядування в Україні здійснюється: o Міністерством фінансів України; o Головним контрольно ревізійним управлінням; o Головним управлінням Державного казначейства; o Державною податковою адміністрацією України; o місцевими державними адміністраціями; o іншими органами. Загальний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України та Рахункова палата Верховної Ради України. Діють також ревізійні комісії, що створюються безпосередньо представницькими органами місцевого самоврядування для контролю використання коштів бюджету, позабюджетних, валютних та цільових фондів. Окремі контрольні функції в цій сфері виконують самі представницькі органи місцевого самоврядування та їхні комісії. В Україні здійснюється загальний контроль за використанням бюджетних коштів і обов'язковий аудит підприємств та організацій, включаючи й комунальний сектор.
У багатьох розвинутих зарубіжних країнах розрізняють внутрішній і зовнішній фінансовий контроль у місцевих органах влади. Внутрішній фінансовий контроль здійснюється обраними представницькими органами місцевої влади спеціальними комісіями чи комітетами. Зовнішній фінансовий контроль діяльності місцевих органів влади здійснюється органами державної влади по лінії як виконавчої, так і законодавчої та судової влади. У Франції створено спеціальні органи фінансового контролю за діяльністю місцевої влади регіональні рахункові палати. Це органи судового характеру. Певні повноваження в цій сфері надано префекту представнику уряду в регіонах і департаментах. Саме він подає до регіональної рахункової палати матеріали про фінансову діяльність комун та інших органів місцевої влади. Регіональна рахункова палата може зобов'язати місцевий орган влади скасувати рішення, що суперечить закону.
Скачать презентацию Міжбюджетні взаємовідносини це форма взаємозв язків і
практикум.pptx