Михайло Миколайович Петренко Миха йло Микола

Михайло Миколайович Петренко

Миха йло Микола йович Петре нко (*1817, ймовірно у Слов'янську, Ізюмськог о повіту — † 25 грудня 1862, Лебедин) — поет Харківської школи романтиків, автор віршів «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…» , «Взяв би я бандуру…» , «Ходить хвиля по Осколу…» , котрі стали народними піснями

Не виключно, що Михайло Петренко народився в місті Слов'янську (зараз Донецька область) Слобідсько. Української губернії Російської імперії, але документально це ще не підтверджено. Михайло народився в сім'ї губернського секретаря Миколи Дмитровича Петренка (1792 р. н. ), що походив з дворян, проживав у Слов'янську і служив у Слов'янській городовій ратуші. Саме сукупність цих фактів дає підстави вважати, що Михайло народився в Слов'янську. У Формулярному списку М. Д. Петренка на вересневу третину 1828 згадується, що його дружина мала дерев'яний будинок в Слов'янську[8] (с. 200). Далі, надається послужний список Миколи Петренка: у службу вступив у Городову ратушу підканцеляристом — 22 серпня 1806 канцелярист — з 2 листопада 1807 губернський реєстратор — з 1 травня 1808 колезький реєстратор — з 31 грудня 1812 губернський секретар — з 31 грудня 1816 колезький секретар — з 31 грудня 1819 титулярний радник — з 31 грудня 1822 22 червня 1822 указом Слобідсько-Українського губернського правління призначений в ратушу секретарем. [9]. Серед чиновників цієї установи служили також родичі Миколи Петренка.

Дмитро Іванович у 1800 служив реєстратором. З великою ймовірністю можна вважати, що знайдено записи також про прадіда Михайла Миколайовича Петренка. Ним міг бути військовий обиватель Іван Данилович Петренко (1722 р. н. ). Деяка інформація про нього є в сповідних розписах Воскресенської церкви Тору за 1776. У нього і його дружини Зиновії Тимофіївни (1729 р. н. ) було дев'ятеро дітей, серед них — Дмитро Іванович Петренко (вирахувано 1767 р. н. ). [8] (с. 204). З великою ймовірністю можемо розглядати Данилу Петровича Петренка (у 1732 йому було 45, орієнтовно 1687 р. н. ), який був козаком Ізюмського слобідского козачого полку в сотні м. Тору (Слов'янска), як прапрадіда Михайла Миколайовича. Таке припущення можемо робити, бо в нього був син Іван Данилович (десь 1720 р. н. ). Ця інформація відкривається з документу 1732 -го року [8] (с. 204): Як і де проходили початкові етапи навчання юного Михайла невідомо, але лише з певною вірогідністю можна вважати, що початкову школу/училище він закінчував у місті Слов'янську. Принаймні з 1833, Михайло проживав і вчився в Харкові. Після закінчення учбового закладу, в якому Михайло Петренко навчався до університету (це, мабуть, не була Харківська губернська гімназія, тому що його прізвище в списках поки ще не виявлене), [10] у 1837 Михайло вступив до Імператорського Харківського університету на юридичний факультет[11][8] (с. 205). В списку серед студентів четвертого курсу юридичного факультету Михайло Петренко був під номером 25

У 1841 Михайло закінчив повний курс наук юридичного факультету Харківського університету зі статусом «действительнаго студента» , що свідчило про закінчення закладу без відзнаки. Невідомо де проживав і чим займався Михайло після закінчення університету, поки не вступив до служби в Харківську Палату кримінального суду канцелярським чиновником (13 липня 1844). Є деякі підстави припускати, що після закінчення університету Михайло деякий час мешкав у Харкові та Царстві Польському. Документальні згадки про початок служби зустрічаються в Формулярних списках Михайла Петренка (зокрема в формулярному списку на 1850 рік). [12] Далі, з документів відомо про наступне: 14 серпня 1844 Урядовим Сенатом затверджений у чині губернського секретаря 19 вересня 1844 призначений старшим помічником столоначальника 6 червня 1845 призначений до виконання обов'язків столоначальника 17 серпня 1846 затверджений столоначальником за відмінну старанність до служби «по Высокому манифесту» 26 листопада 1846 Михайло Петренко нагороджений чином колезького секретаря 16 серпня 1847 призначений у Вовчанський повітовий суд секретарем 6 липня 1849 переведений у місто Лебедин повітовим стряпчим (прокурором). [13] У Лебединському земському суді служив до кінця 1862:

Михайло Петренко був одружений на дворянці Анні Євграфівні Миргородовій (православного віросповідання), мав п'ятеро дітей. Наступні записи зроблено з формулярних списків та церковних метричних книг, які на сьогоднішній день вдалося розшукати в архівах: Син Микола, народився 16 серпня, охрещений 23 серпня 1849. Дочка Людмила, народилася 23 серпня, охрещена 28 серпня 1851. Людмила померла до 1853 (до складання формулярного списку 1853 року). Дочка Варвара, народилася 16 січня, охрещена 20 січня 1853. Варвара померла в дитячому віці до 1858 (до складання формулярного списку 1858 року). Дочка Марія, народилася 23 січня, охрещена 29 січня 1855. Син Євграф, народився 20 квітня 1857. Євграф Михайлович Петренко помер 14 січня 1910 й похований на кладовищі невеликого кримського селища Таганаш. Дітей Михайла Петренка хрестили в різних церквах м. Лебедина. Це може свідчити, що його родина кілька разів міняла місце проживання[] (с. 210). Поки невідомо як складалося подальше життя дружини Михайла Миколайовича — Анни Євграфівни та їхньої дочки Марії

Вперше згадка про поета Михайла Петренка з'явилася в 1841 в В 1843 вийшов український літературний збірник «Молодикъ» , який видавав І. Бецький, де були надруковані два вірші М. Петренка: «Вечиръ» (Зхилившись на руку, дивлюся я…) та «Батькивска могила» (Покинувъ насъ и нашу матиръ…) [18]. Останнє відоме на сьогоднішній день прижиттєве видання віршів М. Петренка відбулося в «Южном русском зборнике» (1848)[19], де вони були об'єднані в цикл «Думu та співu» : «Думu мои, думu мои…» , «Небо» (Дuвлюся на небо, та й думку гадаю…) (під цією назвою об'єднані три вірші), «Весна» (Весна, весна, годuна мuла…), «Славьянск» (Ось, ось Славьянск! Моя родuна…)(під цією назвою об'єднані чотири вірші), «Тебе не стане в сuх мистах…» , «Тудu мои очи, тудu моя думка…» , «Як в сумеркu вечирний дзвин…» , «Ой бида мени, бида…» , «Мuнулuся мои ходu…» , «Чого тu, козаче, чого тu, бурлаче…» , «Іван кучерявuй» (У недиленьку раненько…) і «Недуг» (Ходе хвuля по Осколу…)[20]. Також перша, і мабуть єдина, прижиттєва опублікована біографічна довідка про Михайла Петренка вийшла в «Южном русском зборнике» (1848), тому А. Метлинського називають першим біографом поета. [21] Були й інші твори у Михайла Петренка. В своєму листі до О. Корсуна Порфирій Кореницький пише: …Петренковъ нашъ кончаетъ уже свою драмму подъ заглавіемъ Паньска любовь, очень хорошую и занимательную піэсу; также написалъ онъ еще Словьянски писни и Сауръ-могилу и самъ отъ себя хочетъ издать…[22]Ще не знайдена «Паньска любовъ» , але, нещодавно, дослідницею життя й творчості Михайла Петренка з м. Слов'янськ Валентиною Шабановою, зроблено дуже важливу знахідку. Мова йде про першу дію (перші дві яви) драматичної думи Михайла Петренка «Найда» , про яку літератори та науковці ніколи не згадували [8]. Найвизначнішими виданнями ХХ століття, де були надруковані вірші М. Петренка, були: Украінська Муза. Поетична антологія[23], яка перевидавалася в 1973 та 1993; Віктор Забіла, Михайло Петренко. Поезії[24]; Українські поети-романтики 20— 40 -х років ХІХ ст. [25]; Українські поети-романтики. Поетичні твори[26]; Михайло Петренко: Життя і творчість (Художні тексти, дослідження, документи поетичному альманасі «Сніпъ» [17], який видавався О. Корсуном. В збірці під загальним заголовком «Думки» було надруковано декілька віршів Поета: «Недоля» (Дивлюся на небо та й думку гадаю…), «Вечjрнjй дзвінъ» (Якъ в сумерки вечjрнjй дзвjнъ…), «Смута» (Чого ты, козаче, чого ты, бурлаче…), «По небу блакитнjмъ очjма блукаю…» , «Гей, Иване! Пора…» (два вірші), «Брови» (Ой, бjда менj, бjда…) та «Туди мои очj, туди моя думка…» .

У вересні 1987 при відзначення 170 -ої річниці з дня народження М. Петренка на будівлі бібліотеки відкрита пам'ятна меморіальна дошка, на якій вказано: «У 1817 році в Слов'янську народився український поет-романтик XIX століття Михайло Миколайович Петренко» . (Результатами досліджень, що зараз проводяться, можливо й буде підтверджено, що Поет народився у Слов'янську). Ім'я М. Петренка носить міська бібліотека. У педагогічному ліцеї є «кімната пам'яті» Поета. (Потребує суттєвого поновлення експозиції). У липні 2012, ім'ям Михайла Петренка названа одна з вулиць нового житлового масиву Веселковий міста Слов'янська. Лебедин. В 1992 на будинку, де проживав Поет, відкрита пам'ятна дошка з написом: «У цьому будинку з 1849 по 1862 рр. жив видатний український поет-романтик Петренко Михайло Миколайович» . Одна з вулиць міста носить ім'я Михайла Петренка. Періодично, в містах, де проживав й похований Михайло Петренко, проводяться літературні вечори присвячені його творчості