Михайло Коцюбинський.pptx
- Количество слайдов: 28
Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків» Фольклористика твору Виконали: Самійленко Н. Московченко Ю. Мельник А.
Стислий аналіз твору Рік написання: 1911 Літературний рід: епос. Жанр: імпресіоністична повість. Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й христи янськими віруваннями. • Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання. • Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир. • •
Мовні особливості на Гуцульщині • • • Кичера – безлісна гора Гачі – штани Царинка – обгороджений сінокіс Гаджуги – смереки Острива – суха смерека на якій сушиться сіно Маржинка – худоба Чугайстир – добрий лісовий дух Нявка – мавка, казкова лісова істота Щезник – чорт, лісовик
• • • Чорнагора – найвищий гірський масив Карпат Афин – лісові ягоді Ватра – вогнище Флояра – басова сопілка майже метрової довжини Трембіта – довга, на сажень, сурма з дерева Суточки – обгороджена гірська стежка Плай – гірська стежка Гейби – неначе Грунь – верх Челядь – жінота
• • • Дроб’єта – вівці Гадза – господар Гайно – лігво ведмедя Плови – негода Пізьма – гнів Сарака – бідолаха Вориння – огорожа з дерев’яних лат Оседок – оселя Оборога – повідка на сіно Ізвор – яр
• • • Гуслянка – кисляк з пареного молока Готур – глухар Стая – дерев’яний намет Путин дерев’яна посудина Спузар – пастух Храбуст – осот Бовгар – коров’ячий пастух Мара – міфічна істота Струнка – намет для доїння овець Козар – козячий пастух Жентиця – сировотка
• • • Подра – полиця під дахом Буришка – картопля Негура – туман Штудерація – вправно зроблена річ Гонт – покрівельний матеріал у вигляді тонких дощечок Застайка – житло в полонинах Габа – хвиля Гоц – водопад Кашіца – дерев’яна обшивка берегів
• • • Зарінок – пологий берег річки Фудульний – гордовитий Мольфар – чарівник Пазити – пильнувати Логаза – ячна каша з салом або олією Маланки – церковне свято напередодні Нового року Мрич – туман і мла Опришко – розбійник, бешкетник, злодій Тусок – туга, смуток Банувати – журитися Струцак скрутень
Обряди західної України • Приготування до Святої вечері: Настилання в кімнаті сіна (дідуха), приготування дванадцяти культових страв, поминання душ померлих, різдвяна молитва
• Обкурювання хати ( «. . . обкурював ладаном хату й кошари, щоб одігнати звіра й відьом» ). Ритуал обкурення хати використовували, щоб за хистити себе й свою хату від злих духів. Баба повитуха під час пологів також «не засвітила свічку» , а «огонь Святий мститься, якщо його не цінуєш» . «Не «сокотилася» баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свіч ки, і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня» .
• ритуальне годування худоби ( «. . . перш ніж сісти за стіл, ніс тайну вечерю худобі» );
• закликання на Тайну вечерю нечистої сили ( «. . . кликав на тайну ве черю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів» );
• запобігання перед стихіями природи ( «. . . кликав бурю, щоб була лас кава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу. . . » ).
• Гуцули також багато уваги приділяли квітневому святу Теплого Юрія (24 квітня за старим ст. ), яке асоціювалося в них з повнокров ним пробудженням природи, адже «води, на яких плава земля, підне суть її вище до сонця, Юрій закосичить ліси і царинки. . . » . Магічною силою вони наділяли першу росу в Юр'їв день, тому господар повинен був викачатися в ній на своєму полі, це мало забезпечити добрий уро жай. Звідси й вислів: «Юрієва роса краща од вівса» .
• Вигін на полонину худоби, де гуцули пильнують маржинку протягом трьох місяців. Піднявшись у гори, найпершим ділом ватаг розпалював живий вогонь. Він готував суху губку, скалки, лодву, шкіряний ремінь, за допомогою пастуха починав тертя. Усе це робилося в повній тиші, яка панувала до тих пір, аж поки скалка не займалася. Лише після цього «ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру» . Потім ватаг ішов до стоїща, де мала жити худоба, щоб обкурити його: «Високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вог нем стоїще. Обличчя в нього поважне, як у жерця, ноги ступають твердо й широко. . . » . . Тваринам кидають під ноги жаринку з живого вогню, вона захищатиме товар упродовж літнього сезону.
• Обряд приготування страви будз: здоєне молоко виливають у велику путину, додаючи до нього ґлєгу. Аби зробити ґлєг, треба мати ринзу. Ринза це шлунок маленького теляти або ягняти, які живилися лише молоком. Цей шлунок вимивали й наповнювали молоком щойно вположеної ко рови або вівці. До молока додавали перепаленої до червоного кольору солі навпіл з непаленою і непочатої води, взятої до схід сонця. Напо внений шлунок туго зав'язували й вивішували сушити. Це й називали ринзою. До ринзи додавали молока, розтирали, і так отримували ґлєг. Ватаг насипав ґлєг у посудину з молоком, обертав її коло ватри, аби на гріти суміш. Від глєгу тепле молоко ловиться в сир — будз.
• При народженні дитини важливу роль відводили бабі повитусі, від якої зале жала щаслива доля новонародженого. Вже з перших сторінок твору ми дізнаємося про народження Іванка, а також про порушення обрядодійства: «Не «со котилася» баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свіч ки, і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня» . Ці промахи баби повитухи призвели до дисгармонії в по дальшому житті Івана: «. . . се плакав, кричав в по ночах, погано ріс і дивився на неньо таким глибо ким, старече розумним зором. . . » .
• Поховальний обряд «Мудрий спокій єднав життя і смерть» . Прощаючись із мерцем, гуцули вірили в невмирущу силу життя, яка проявиться у потойбічному світі. Свідченням цього були мідні гроші, які ставили на груди небіжчикові, веселі танці навколо покійника, забави та розваги, що символізувало перемогу життя над смертю. Велике значення у поховальному обряді відіграють трембіти у день похорону вони «плачуть під вікном» . Голосіння трембіти це звістка про смерть, про що свідчить давня гуцульська легенда. Суть її зводиться до того, що забаганка бага того чоловіка заграти на весіллі у своїх дітей призвела до трагічної смерті останніх. Такою була покара за порушення звичаю. Під час поховання, як і при пологах, «розкладали на подвір'ї вогонь» , який очищав небіжчиків від гріхів, поглинаючи їх у своєму полум'ї, відкривав "браму у потойбічний світ, вічний спокій. »
Гуцульський побут • Гуцульський побут у повісті зображений не просто як спосіб повсякденного існування людини, а як цілий світ опоетизованої природи, в якому людина знаходить для себе місце і може існувати гармонійно. Уже з перших рядків перед читачем відкривається глибина міфологічного сприйняття світу людиною, зануреною у природне середовище: «Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі» .
• Кожен момент гуцульського побуту в повісті опоетизований. Згадаймо, наприклад, як ходив Іван коло своєї худібки, з якою теплотою описано це автором: «Тепер мав коло чого ходити. Не був жадний багатства — не на те гуцул жиє на світі, — саме плекання маржинки сповняло радістю серце. Як дитина для мами — такою була для нього худібка. Весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив, щоб вівці щасливо котились, а корови уположались» .
Значення природи у повісті • Природа — вмістилище не тільки живої, а й божественної сили. Під чарівні звуки Іванкової сопілки Марічка думає про бога сонце і про сонце як праве боже лице. І в цьому обожненні небесного світила злиті, воєдино і язичницькі уявлення про надприродне, і ототожнення природного тіла з християнським богом.
• Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдалі засоби для розкриття внутрішнього світу маленького гуцула. На початку твору важливим художньо навантаженим словом є звичайне дієслово «знав» . Воно найкраще показує світо відчуттєву позицію маленького хлопчика. Так, автор зауважує: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато» . «Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз провисть стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири» .
Краса природи «Білі ярки, збившись у холодок під смереку, дивились дурними очима, як качались по мхах двоє дітей, дзвонячи в тиші молодим сміхом. Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою. Так було тепло, самотньо і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило і побільшало до найбільших розмірів усякий згук, що мусив жить в лісі, і їм часом здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей. »
«Тихо дзвонить хвоя смерек, тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі, плачуть дзвінки коров, і гори безперестанку спускають сум свій в потоки. 3 лускотом й зойком летить десь в долину зрубане дерево І лісі, аж гори одвітно зітхають, і знову плаче трембіта. Те йер вже на смерть. . . Спочив хтось навіки по тяжкій праці. Закувала зозуленька та й коло Менчила. . . от тепер вже співаночка комусь си скінчила. . . »
Пісня у творі • Пісні відіграють велике значення у творі. За допомогою пісень автор додає яскравості образів, передає почуття героїв, а саме відносини Марічки та Івана, кохання двох сердець. «Он прибігла з полонинки Білая овечка Люблю тебе, файна любко, Та й твої словечка. . . »
• Івана та Марічку поєднала не просто взаємна симпатія. Вони обидва мали високі душі, сповнені розуміння й відчуття прекрасного, обидва любили музику, обидва були творцями, разом складаючи пісні. «Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину, А я тебе ізгадаю Сім раз на годину» .
Висновок У творі письменник зображує ніби два світи — зовнішній і внутрішній. Причому часто зовнішній світ не деталізується, а пе редається точними влучними штрихами. Описи, яких у повісті не мало, подаються ніби й реалістично, але в них більше уваги при діляється враженню героя. Мова становить найсуттєвішу рису народу, його характеру, світог ляду, способу мислення і життя. Тому вживання місцевої лексики і синтаксичних конструкцій — це вкрай необхідний засіб відтворен ня колориту Гуцульщини, її духу. Дивна лексика не заважає сприйняттю, вона заворожує, бере у полон музикою слова.
Дякуємо за перегляд нашої презентації Сподіваємося ми змогли звернути увагу на фольклорні особливості повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”
Михайло Коцюбинський.pptx