Михайло Коцюбинський «Тіні забутих предків» Фольклористика твору Виконали: Самійленко Н. Московченко Ю. Мельник А.
Стислий аналіз твору Рік написання: 1911 Літературний рід: епос. Жанр: імпресіоністична повість. Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі XIX й XX ст. в гармонії з природою, традиціями й звичаями, з язичницькими й христи янськими віруваннями. • Головна ідея: оспівування високого й красивого почуття кохання. • Головні герої: Іван Палійчук, його кохана Марічка Гутенюк, дружина Палагна, сусід Юра, матір і батько Івана; щезник, нявка, чугайстир. • •
Мовні особливості на Гуцульщині • • • Кичера – безлісна гора Гачі – штани Царинка – обгороджений сінокіс Гаджуги – смереки Острива – суха смерека на якій сушиться сіно Маржинка – худоба Чугайстир – добрий лісовий дух Нявка – мавка, казкова лісова істота Щезник – чорт, лісовик
• • • Чорнагора – найвищий гірський масив Карпат Афин – лісові ягоді Ватра – вогнище Флояра – басова сопілка майже метрової довжини Трембіта – довга, на сажень, сурма з дерева Суточки – обгороджена гірська стежка Плай – гірська стежка Гейби – неначе Грунь – верх Челядь – жінота
• • • Дроб’єта – вівці Гадза – господар Гайно – лігво ведмедя Плови – негода Пізьма – гнів Сарака – бідолаха Вориння – огорожа з дерев’яних лат Оседок – оселя Оборога – повідка на сіно Ізвор – яр
• • • Гуслянка – кисляк з пареного молока Готур – глухар Стая – дерев’яний намет Путин дерев’яна посудина Спузар – пастух Храбуст – осот Бовгар – коров’ячий пастух Мара – міфічна істота Струнка – намет для доїння овець Козар – козячий пастух Жентиця – сировотка
• • • Подра – полиця під дахом Буришка – картопля Негура – туман Штудерація – вправно зроблена річ Гонт – покрівельний матеріал у вигляді тонких дощечок Застайка – житло в полонинах Габа – хвиля Гоц – водопад Кашіца – дерев’яна обшивка берегів
• • • Зарінок – пологий берег річки Фудульний – гордовитий Мольфар – чарівник Пазити – пильнувати Логаза – ячна каша з салом або олією Маланки – церковне свято напередодні Нового року Мрич – туман і мла Опришко – розбійник, бешкетник, злодій Тусок – туга, смуток Банувати – журитися Струцак скрутень
Обряди західної України • Приготування до Святої вечері: Настилання в кімнаті сіна (дідуха), приготування дванадцяти культових страв, поминання душ померлих, різдвяна молитва
• Обкурювання хати ( «. . . обкурював ладаном хату й кошари, щоб одігнати звіра й відьом» ). Ритуал обкурення хати використовували, щоб за хистити себе й свою хату від злих духів. Баба повитуха під час пологів також «не засвітила свічку» , а «огонь Святий мститься, якщо його не цінуєш» . «Не «сокотилася» баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свіч ки, і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня» .
• ритуальне годування худоби ( «. . . перш ніж сісти за стіл, ніс тайну вечерю худобі» );
• закликання на Тайну вечерю нечистої сили ( «. . . кликав на тайну ве черю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких, вовків лісових та ведмедів» );
• запобігання перед стихіями природи ( «. . . кликав бурю, щоб була лас кава прийти до нього на ситі страви, на палені горілки, на вечерю святу. . . » ).
• Гуцули також багато уваги приділяли квітневому святу Теплого Юрія (24 квітня за старим ст. ), яке асоціювалося в них з повнокров ним пробудженням природи, адже «води, на яких плава земля, підне суть її вище до сонця, Юрій закосичить ліси і царинки. . . » . Магічною силою вони наділяли першу росу в Юр'їв день, тому господар повинен був викачатися в ній на своєму полі, це мало забезпечити добрий уро жай. Звідси й вислів: «Юрієва роса краща од вівса» .
• Вигін на полонину худоби, де гуцули пильнують маржинку протягом трьох місяців. Піднявшись у гори, найпершим ділом ватаг розпалював живий вогонь. Він готував суху губку, скалки, лодву, шкіряний ремінь, за допомогою пастуха починав тертя. Усе це робилося в повній тиші, яка панувала до тих пір, аж поки скалка не займалася. Лише після цього «ватаг побожно підняв вогонь і встромив у ватру» . Потім ватаг ішов до стоїща, де мала жити худоба, щоб обкурити його: «Високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вог нем стоїще. Обличчя в нього поважне, як у жерця, ноги ступають твердо й широко. . . » . . Тваринам кидають під ноги жаринку з живого вогню, вона захищатиме товар упродовж літнього сезону.
• Обряд приготування страви будз: здоєне молоко виливають у велику путину, додаючи до нього ґлєгу. Аби зробити ґлєг, треба мати ринзу. Ринза це шлунок маленького теляти або ягняти, які живилися лише молоком. Цей шлунок вимивали й наповнювали молоком щойно вположеної ко рови або вівці. До молока додавали перепаленої до червоного кольору солі навпіл з непаленою і непочатої води, взятої до схід сонця. Напо внений шлунок туго зав'язували й вивішували сушити. Це й називали ринзою. До ринзи додавали молока, розтирали, і так отримували ґлєг. Ватаг насипав ґлєг у посудину з молоком, обертав її коло ватри, аби на гріти суміш. Від глєгу тепле молоко ловиться в сир — будз.
• При народженні дитини важливу роль відводили бабі повитусі, від якої зале жала щаслива доля новонародженого. Вже з перших сторінок твору ми дізнаємося про народження Іванка, а також про порушення обрядодійства: «Не «со котилася» баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свіч ки, і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня» . Ці промахи баби повитухи призвели до дисгармонії в по дальшому житті Івана: «. . . се плакав, кричав в по ночах, погано ріс і дивився на неньо таким глибо ким, старече розумним зором. . . » .
• Поховальний обряд «Мудрий спокій єднав життя і смерть» . Прощаючись із мерцем, гуцули вірили в невмирущу силу життя, яка проявиться у потойбічному світі. Свідченням цього були мідні гроші, які ставили на груди небіжчикові, веселі танці навколо покійника, забави та розваги, що символізувало перемогу життя над смертю. Велике значення у поховальному обряді відіграють трембіти у день похорону вони «плачуть під вікном» . Голосіння трембіти це звістка про смерть, про що свідчить давня гуцульська легенда. Суть її зводиться до того, що забаганка бага того чоловіка заграти на весіллі у своїх дітей призвела до трагічної смерті останніх. Такою була покара за порушення звичаю. Під час поховання, як і при пологах, «розкладали на подвір'ї вогонь» , який очищав небіжчиків від гріхів, поглинаючи їх у своєму полум'ї, відкривав "браму у потойбічний світ, вічний спокій. »
Гуцульський побут • Гуцульський побут у повісті зображений не просто як спосіб повсякденного існування людини, а як цілий світ опоетизованої природи, в якому людина знаходить для себе місце і може існувати гармонійно. Уже з перших рядків перед читачем відкривається глибина міфологічного сприйняття світу людиною, зануреною у природне середовище: «Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі» .
• Кожен момент гуцульського побуту в повісті опоетизований. Згадаймо, наприклад, як ходив Іван коло своєї худібки, з якою теплотою описано це автором: «Тепер мав коло чого ходити. Не був жадний багатства — не на те гуцул жиє на світі, — саме плекання маржинки сповняло радістю серце. Як дитина для мами — такою була для нього худібка. Весь час, всі думки займала турбота про сіно, про вигоди маржинці, щоб не заслабла, щоб хто не зурочив, щоб вівці щасливо котились, а корови уположались» .
Значення природи у повісті • Природа — вмістилище не тільки живої, а й божественної сили. Під чарівні звуки Іванкової сопілки Марічка думає про бога сонце і про сонце як праве боже лице. І в цьому обожненні небесного світила злиті, воєдино і язичницькі уявлення про надприродне, і ототожнення природного тіла з християнським богом.
• Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдалі засоби для розкриття внутрішнього світу маленького гуцула. На початку твору важливим художньо навантаженим словом є звичайне дієслово «знав» . Воно найкраще показує світо відчуттєву позицію маленького хлопчика. Так, автор зауважує: «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато» . «Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку: оленів, зайців і серн; що там блукає веселий чугайстир, який зараз провисть стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири» .
Краса природи «Білі ярки, збившись у холодок під смереку, дивились дурними очима, як качались по мхах двоє дітей, дзвонячи в тиші молодим сміхом. Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою. Так було тепло, самотньо і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило і побільшало до найбільших розмірів усякий згук, що мусив жить в лісі, і їм часом здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей. »
«Тихо дзвонить хвоя смерек, тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі, плачуть дзвінки коров, і гори безперестанку спускають сум свій в потоки. 3 лускотом й зойком летить десь в долину зрубане дерево І лісі, аж гори одвітно зітхають, і знову плаче трембіта. Те йер вже на смерть. . . Спочив хтось навіки по тяжкій праці. Закувала зозуленька та й коло Менчила. . . от тепер вже співаночка комусь си скінчила. . . »
Пісня у творі • Пісні відіграють велике значення у творі. За допомогою пісень автор додає яскравості образів, передає почуття героїв, а саме відносини Марічки та Івана, кохання двох сердець. «Он прибігла з полонинки Білая овечка Люблю тебе, файна любко, Та й твої словечка. . . »
• Івана та Марічку поєднала не просто взаємна симпатія. Вони обидва мали високі душі, сповнені розуміння й відчуття прекрасного, обидва любили музику, обидва були творцями, разом складаючи пісні. «Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину, А я тебе ізгадаю Сім раз на годину» .
Висновок У творі письменник зображує ніби два світи — зовнішній і внутрішній. Причому часто зовнішній світ не деталізується, а пе редається точними влучними штрихами. Описи, яких у повісті не мало, подаються ніби й реалістично, але в них більше уваги при діляється враженню героя. Мова становить найсуттєвішу рису народу, його характеру, світог ляду, способу мислення і життя. Тому вживання місцевої лексики і синтаксичних конструкцій — це вкрай необхідний засіб відтворен ня колориту Гуцульщини, її духу. Дивна лексика не заважає сприйняттю, вона заворожує, бере у полон музикою слова.
Дякуємо за перегляд нашої презентації Сподіваємося ми змогли звернути увагу на фольклорні особливості повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”
Скачать презентацию Михайло Коцюбинський Тіні забутих предків Фольклористика твору Виконали
Михайло Коцюбинський.pptx