Митрополіт Нестор Анісімов Підготувала учениця 8 -А класу

Митрополіт Нестор Анісімов Підготувала учениця 8 -А класу Мошак Марія

Юність Микола Олександрович Анісімов народився 22 листопада 1885 р. в м. В'ятці в сім'ї військового чиновника (статського радника) Свіяжского полку Олександра Олександровича Анісімова та Антоніни Євлампієвни, доньки протоієрея-настоятеля В'ятської цвинтарної церкви (Охтирського кладовища). З раннього дитинства відзначався глибокою релігійністю. Після закінчення реального училища стає послушником Казанського Спасо-Преображенського монастиря, а потім вступає на місіонерські курси при Казанської духовної академії на калмицькомонгольське відділення

Місія на Камчатці 17 квітня 1907 приймає чернечий постриг з іменем Нестора в честь прп. Нестора Літописця[1]. 6 травня 1907 зводиться в сан ієродиякона, а через три дні, 9 травня, присвячується в ієромонахи. У червні 1907 року[2], за благословенням о. Іоанна Кронштадтського, відправився місіонером на Камчатку до архієпископа Євсевія (Нікольського) Владивостоцького і Камчатського. У 1907– 1909 роках ієромонах Нестор сумлінно, часто з ризиком для життя, виконує свій пастирський обов'язок, проповідуючи і навертаючи у віру Христову тисячі язичників — камчадалов. Глибока повага до людей, їхньої мови та традицій, постійна готовність надати допомогу хворим, немічним і скривдженим здобули ієромонаху Нестору глибоку любов і довіру пастви у найвіддаленіших куточках величезного Камчатського краю. У перші роки свого перебування в Камчатської області, ознайомившися з життям і побутом місцевого населення, ієромонах Нестор відзначив, що на Камчатці немає духовної місії і ніякої місіонерської роботи. Однак у камчадальских поселеннях були дене-де православні парафії. Також і серед осілих та кочівних народностей: тунгусів, чукчів, коряк, алеутів та інших не проводилося ніякої духовної і культурної просвіти, не було шкіл для дітей цих народностей.

Населення жило життям довірливих дітей природи й нічого не знало про світ, крім свого камчатського простого життя серед суворої природи. Їх експлуатували жорстоким і хижацьким чином приїджі торговці, які за дрібнички, за безцінь, або за горілку і спирт збагачувалися, а населення бідувало. Також певної шкоди завдавали населенню Камчатсько-Чукотського краю американці і японці. Американці, як і російські купці, десятки років безкарно обирали населення, нав'язуючи всякий непотріб, що привозили з Америки на шхунах. Японці, користуючись незначною охороною дореволюційного часу, спокійно виловлювали рибу, маючи сотні пароплавів і шхун в російських водах. Усі ці негативні явища змусили о. Нестора звернути на них серйозну увагу, і він звернувся у Владивосток до свого керівника архієпископа Євсевія (Нікольського) із проектом створення Камчатської Духовної Місії і Камчатського Православного Братства, передбачаючи статутами цих установ широку освітньо -благодійну роботу із відкриттям Головної Ради Братства при єпархіальному архієреєві з відділеннями у Петербурзі, Москві, Києві та інших містах із метою зближення Камчатської околиці з діловим центром Російської імперії.

На початку 1910 за благословенням правлячого архієрея, о. Нестор вирушає до Санкт. Петербурга із доповіддю про створення Камчатської Духовної Місії та Камчатського Православного Братства, але стикається з черствістю і навіть ворожістю бюрократів Синоду та його обер-прокурора. Це не зупиняє молодого ієромонаха. Ціною великих зусиль йому вдається привернути до ідеї створення Братства широку православну громадськість і депутатів Державної Думи. Однак вирішальну роль відіграло особиста участь царя Миколи Олександровича, цариці Олександри Федорівни й імператриці Марії Федорівни. Усі прохання про надання коштів на будівництво в Камчатської області були прийняті і задоволені державними установами, тобто Державною Думою та Державною Радою. У результаті цих зусиль 14 вересня 1910 у Владивостоці було відкрито Благодійне Камчатське Братство, а незабаром його відділення в Санкт-Петербурзі, Москві, Києві та інших містах Російської імперії. Діяльно допомагали Братства св. рівноап. Миколай (Касаткін), архієпископ Японський, преподобномучениця велика княгиня Єлизавета Феодорівна, священномученик Володимир (Богоявленський), митрополит Київський і Галицький. Дійову допомогу надавала царська родина. Братству були подаровані церква, начиння, грошові кошти, надано пільги з перевезення вантажів. Офіційним Покровителем Братства став цесаревич Олексій Миколайович.

У 1910– 1917 роках на кошти Братства на Камчатці були побудовані десятки церков, каплиць, шкіл, притулків, лікарень, лепрозоріїв і амбулаторій. Камчатський братство зі столичними відділеннями збагатило Камчатська Духовну Місію не лише коштами, а й багатим інвентарем для місіонерських церков, шкіл, притулку для дітей кочівних народностей Камчатської області і для колоній прокажених. О. Нестор на братські кошти організував похідні аптеки, общину сестер милосердя, будував шкільні будівлі, притулки і церкви у Владивостоці, що в розібраному вигляді сплавлялися російськими робітниками у Камчатська область на пароплавах добровільного флоту. О. Нестор бував у колоніях прокажених, часто відвідуючи хворих для вивчення умов їхнього існування, відвідав велику колонію прокажених в Ямбурзького повіті, тоді Петербурзької губернії. Вивчивши тунгуську (евенкійську) і коряцьку мови, ієромонах Нестор переклав на місцеві мови Божественну Літургію, частково Євангеліє, склав словник і розмовні питання та відповіді на коряцькій мові. На тунгуську мову переклав молитву Господню «Отче наш…» , заповіді Мойсея і заповіді Блаженства. За цю роботу о. Нестор у 1913 році був зведений у сан ігумена.

Після початку війни 1914 році о. Нестор організував і очолив санітарний загін «Перша допомога під вогнем» й особисто виносив з поля бою поранених, перев'язував їх, втішав і організовував відправку до лазаретів. Працював при Лейб-драгунському полку в кавалерії, сам верхи на коні, відправлявся з ескадроном в кінну атаку. За милосердя і героїзм ігумен Нестор був удостоєний вищої духовної військової нагороди — права носіння наперсного хреста на георгіївською стрічці, а також ряду бойових орденів. В кінці 1915 році о. Нестор був відкликаний з фронту, зведений в сан архімандрита і продовжив свою пастирську місію на Камчатці. Архієрейське служіння У 1916 році за постановою Всеросійського Святійшого Синоду обраний на першого самостійного єпископа Камчатського та Петропавлівського 29 жовтня 1916 о. Нестор на 31 році життя був возведений у єпископи в місті Владивостоці чотирма архіпастирями: архієпископом Євсевієм (Нікольським) Приморським і Владивостоцьким, архієпископом Сергієм (Тихомировим) Японським, архієпископом Євгенієм (Зерновим) Благовіщенським і єпископом Павлом (Івановським) Микільсько-Уссурійським.

У 1917– 1918 роках єпископ Нестор бере участь у Всеросійському Помісному соборі і виборах св. Патріарха Тихона. Після жовтневих подій у Москві 1917 року бере участь у роботі комісії з фотографування і опису ушкоджень Кремля під головуванням священномученика Веніаміна, митрополита Петроградського та з благословення Собору видає книгу «Розстріл Московського Кремля» , за що незабаром заарештовується більшовиками і більше місяця перебуває в ув'язненні. Після завершення роботи Собору єпископ Нестор з великими труднощами через Київ, Одесу, Крим, Туреччину, Сирію, Єгипет, Індію та Китай добирається до Петропавловськ-Камчатського, де продовжує своє єпископське служіння. Незабаром, проте, владика виганяється більшовиками з Камчатки. Будучи довіреною особою святителя Патріарха Тихона в 1919– 1922 роках владика виконує ряд його доручень в Сибіру і на Далекому Сході. У 1921 році єпископ Нестор засновує Камчатське подвір'я в місті Харбіні (Маньчжурія), а пізніше Дім Милосердя і працелюбності, що дозволило зберегти тисячі життів дорослих і дітей, які потрапили у вир громадянської війни. Заснував притулки для дітей сиріт російської та китайської національностей, притулок для старців хроніків, сліпих і хворих калік, притулок для хлопців-наркоманів, притулок глухонімих, будинок для душевно-хворих (божевільних), школи з різними прикладними мистецтвами: живопису-іконопису, рукоділля, шиття та крою, ремесел: столярних, ткацьких, шевської майстерності; безкоштовні їдальні для бідноти, безкоштовну амбулаторію, зубний кабінет у Будинку милосердя. Діти сироти навчалися в гімназіях.

Перебуваючи у веденні Закордонного Синоду, Владика важко переживає негаразди 1920 -30 -х років, послідовно відстоюючи ідеї єдності стражденній Матері Церкви. У цей період він відвідує ряд країн Європи та Азії, зустрічаючись з ієрархами Російської Православної Церкви закордоном, предстоятелями ряду помісних Православних і інославних Церков. Кілька разів здійснює паломництво до Святої Землі. У 1933 році єпископ Нестор був зведений в сан архієпископа. У 1938 році архієпископ Нестор відвідав Індію, куди був запрошений Індійським Католикосом Патріархом Мар-Васіліусом, що очолював дохалкідонську християнську церкву, що походила від першого століття, за церковними переказами від апостола Фоми, що проповідував християнство в Індії. Шістсот тисяч цих християн на чолі з Патріархом і єпсикоптом висловлювали бажання возз'єднатися з Російською православною церквою. Архієпископ Нестор ознайомився з їхнім церковнодогматичним вченням і ознайоив їх на з постановами та канонічними правилами Вселенських соборів, тому що представники їхньої ієрархії не брали участь в останніх чотирьох Вселенських соборах. Сильного канонічного відступу в житті їх церков владика Нестор не виявив, натомість відзначив дисципліну і твердість їхньої віри, що є гарним прикладом для християн. Формально, після нарад архієпископа Нестора з представниками Індійської Церкви, було погоджено возз'єднання з Російською Церквою, але офіційне церковне возз'єднання було намічено на 1939 рік, щоб до того часу підготувати хіротонію єпископа для індуської Православної Церкви російського архімандрита Андроніка (Єлпидинського), що жив в Індії і теж вів діалог.

Отець Андронік, глибокий аскет і подвижник, користувався великим авторитетом серед індійських християн, які самі відрізнялися високоморальним аскетичним життям. Однак почалася війна Японії з Англією, що перегородило шлях до Індії і зв'язок з Індійською Церквою була втрачена на довгі роки. Слід відзначити перебування архієпископа Нестора на Цейлоні, через який йому лежав шлях до Індії. Там владика тяжко захворів на запалення нирок і потрапив до лікарні темношкірих сінгалозів. Відгук про догляд і турботи всіх хворих він дає найкращий, гідний похвали і подяки всьому медперсоналу лікарні, поставленому на першокласну висоту незалежно від національності, вірування і матеріального становища хворих. У період місячного перебування владики в лікарні його щодня відвідував особистий секретар архімандрит Нафанаїл. Одного разу він прийшов повідомити владику, що до нього бажає прийти один старий ксьондз, що іменує себе «незалежним католиком» . Владика раніше ніколи не чув про існування таких католиків. Він знав лише про старокатоликів. З дозволу старшого лікаря, владика Нестор прийняв цю людину. Це 80 -ти річний ксьондз Василій Альварец — португалець. Він, дізнавшись з місцевих газет про прибуття російського православного архієпископа після наради з паствою, прийшов, щоб просити прийняти в безоплатний дар його костел з усією величезною садибою, з садом і з причтовим будинком. Причину цього дару о. Альварец розповів владиці зі сльозами. Католики португальці перші на Цейлоні заснували католицьку християнську Церкву з благословення Ватикану. Дядько о. Василя Альвареца був на Цейлоні єпископом і 18 парафій з костьолами були для них відкриті.

Багато сінгалозів було навернено у католицтво. Мирне життя довгий час не порушувалося, але за дорученням Папи, з Риму прибули на Цейлон єзуїти зі своїм архієреєм і почали устикати португальців-ксьондзів, прагнучи забрати парафії. Виникла боротьба. Португальці не поступалися. У результаті єзуїти своїми жорстокими прийомами почали поступово отруювати і всякими заходами позбавляти життя португальських ксьондзів. Тоді останні оголосили себе «незалежними католиками» від Ватикану і Папи. Були також вбиті та отруєні різними способами єпископ португалець — засновник Цейлонський Католицької Церкви і всі ксьондзи. Залишився живим тільки о. Альварец, який розповів, що і його неодноразово намагалися отруїти і всіма способами відняти його останній прихід. Наприклад, скориставшись відсутністю його і слуги його будинку, єзуїти, пробравшись в його садибу, підсипали отруту в приготований варений рис для сніданку. Отець Василь, почавши є рис, вчасно звернув увагу, що рис знизу має зеленуватий колір. Тоді він і слуга його дали собаці цей рис і собака, з'ївши його, скоро здохла. «Стомився я від цих злочинців-єзуїтів, змучились мої парафіяни і ми, дізнавшись про ваш приїзд і вирішили все через мене звернутися до вас, російського архієрея, зі слізним проханням прийняти в дар наш костел і садибу безоплатно, тому що ми не хочемо залишати їх єзуїтам. Правда, я ніколи не бачив російського архієрея до цього дня, жодного російського священика, але чув багато, що в Російській Церкві немає єзуїтів, немає таких христопродавців-убивць, як це існує у Ватикані. Я вже старий і скоро відійду у вічність, але не можу допустити такого гріха, дати на поталу наш костел, мою паству. Ми всі просимо вас, Владико, взяти і всіх нас під своє архіпастирське заступництво. Дозвольте нам ходити на ваше Богослужіння і ми будемо вивчати ваше православ'я. І коли зрозуміємо, то готові бути вашими духовними дітьми, вашою паствою» .

Після одужання архієпископ Нестор у супроводі свого секретаря, священика сінгалозця Англіканської Церкви, у якого владика мав тимчасовий притулок, і адвоката сінгалозца Абіратні відвідав о. Василя Альвареца, оглянувши костел і садиби, будинок, документи, й пішов назустріч переконливою прохання о. Альвареца, прийняти увесь цей дар. Склали акт безоплатної дарування, підписали обидві сторони і подали до Окружного Цейлонський суд, який незабаром затвердив архієпископа Нестора повноправним законним власником храму, будинки і всієї садиби. У день преподобного літописця Нестора і муч. Нестора Солунського уранці архієпископ Нестор освятив храм, відслужив першу Божественну Літургію в колишньому костелі. Молилися всі «незалежні католики» , православні греки і четверо росіян, що жили тоді на Цейлоні. Архієписокоп виїхав у Харбін, залишивши настоятелем Нафанаїла. Згодом єзуїти почали судовий процес проти владики, однак суд визнав законним власником останнього. Щоправда подальша війна Англії з Японією перекрила доступ до Цейлону й історія храму залишилася невідомою. До 25 -річчя архіерейства архієписокоп Нестор був нагородженим діамантовим хрестом на клобук. У 1945 році архієпископ Нестор зустрічав привітанням від віруючих міста Харбіна Радянську Армію. У тому ж році призначений Святішим Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм керуючим Харбінському єпархією, а в 1946 році зведений у сан митрополита Харбіну і Маньчжурії, Екзарха Східної Азії.

14 червня 1948 він був заарештований у Харбіні перед самим від'їздом до Москви на святкування 500 -річчя автокефалії Російської Церкви. Радянським судом засуджений до 8 ми років ув'язнення. У провину йому ставилися участь у перенесенні мощей св. прпмч. Єлизавети, організації Земського Собору у Владивостоці в 1922 році, видання книги «Розстріл Московського Кремля» , будівництво каплиці вінценосних Мучеників та ін. Перебував у концтаборі селища Явас (Мордовія). Після звільнення в 1956 році владика призначається митрополитом Новосибірським і Барнаульський. 22 травня 1957 нагороджений право носіння двох панагій. 8 вересня 1958 звільнений на спокій. 9 грудня 1958 — Кіровоградської єпархією Українського екзархату. В останні роки життя владика багато їздить єпархією, звершує богослужіння, проповідує слово Боже, протестує проти закриття храмів богоборчої владою. Помер митрополит Нестор 4 листопада 1962 Похований біля храму Патріаршого Подвір'я Троїце-Сергієвої Лаври в Передєлкіно.