Місто Лубни розташоване в центральній частині Лубенського району

Місто Лубни розташоване в центральній частині Лубенського району і є його адміністративним центром. Межує з селами Вільшанка, Мгар, Засулля, Солониця, Терни, Кононівка, Нижній Булатець, Новаки, Клепачі.

Місто розташоване у лісостеповій фізико географічній зоні. Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Середньорічні температури: літня +21 °C, зимова -3, 1 °C. Середньорічна кількість опадів — 590, 9 мм. Територією міста протікає річка Сула.

Місто засноване Великим князем Київським Володимиром I Святославичем в 988 році в честь прийняття християнства, як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища «Верхній Вал» ). В серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк II разом з Володимиром II Мономахом та ін. князями завдали важкої поразки половцям, якими командували Боняк і Шарукан. У 1239 році Лубни зруйнувала монголо-татарська навала, але дякуючи багатій природі - лісам, болотам, рікам (Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік та ін. ) населення не було повністю винищене і місто продовжувало існувати. З часом місто розвивалося - вже у 1591 році воно мало Магдебурзьке право, свою печатку й герб.

Місто знаходилося під управлінням магнатів Вишневецьких. Тут був збудований один з кращих в Європі замок Яреми Вишневецького.

Поряд з містом, за фінансової підтримки Раїни Вишневецької, у 1619 році було засновано православний Лубенський (Мгарський) Спасо-Преображенський монастир, у якому освячувались всі гетьмани України.

Офіційно затвердженими символами Лубен є герб та прапор міста. Сучасний герб міська рада затвердила 29 вересня 1992 року. В лазуровому полі рука, що тримає золоту булаву. Щит обрамований декоративним картушем та увінчаний срібною міською короною з трьома вежками. Прапор затверджений рішенням X позачергової сесії міської ради XXIV скликання від 16 вересня 2003 року. Прямокутне малинове полотнище зі співвідношенням ширини до довжини 1: 2, на якому посередині йдуть горизонтальні хвилясті біла та синя смуги, у верхньому куті від древка - щит із гербом міста. Гімн Лубен – один із символів міста. Музика І. Любича, слова О. Хало. Славтесь, Лубни величаві, Горда красуня Сула. Рідному місту навіки Наша хвала. Прославляймо Лубен, звитягу трудову, Малинове знамено, козацьку булаву, Місто сонця і весни – Вічно юні Лубни. З верхнього Валу – донині Вірна і доблесна путь, Хай над Лубнами зоріє Світлість майбуть.

Чисельність населення в місті Лубни становить 48. 7 тис. осіб, що складає 3. 2% від загальної чисельності населення в області.

Лубенський краєзнавчий музей

Міська рада

Хорольський спуск

Троїцька церква

Сьогодні Лубни – значний промисловий і культурний центр. Найбільші підприємства: заводи “Лічмаш”, “Лубнифарм”, “Автомаш”, м'ясокомбінат, молокозавод, цегельний завод, заводи “Комсомолець” та “Шліфверст” (колишній “Комунар”), меблевий комбінат, хлібозавод. У місті виробляють 45 видів морозива, лубенський хліб відомий в усій Україні, добре знають у столиці та інших містах лубенську цеглу. . Навчальні заклади: 10 загальноосвітніх, технікуми (коледжі): лісовий та бухгалтерського обліку; техшкола Південної залізниці, художня і спортивна школи, медучилище, музична школа. Місто має свою футбольну команду ФК“Лубни”. Вона володар Кубка Полтавщини - 2005/06 та 2006/07 років, другий призер чемпіонату області 2005/06, третій призер - 2006/07 та 2007(осінь). Волейбольний клуб "Фаворит" в 2010 р. здобув право грати в Супер-лізі України. Наступна мета волейболістів єврокубки! Виходить газета “Вісник”. Є галерея мистецтв, краєзнавчий музей, кінотеатр “Київська Русь”, міський Будинок культури. Місто вважається "літературною столицею області".

З 2000 року 53 -тисячні Лубни поділені на 8 мікрорайонів. Кожним мікрорайоном керує спеціально призначений секретар з числа співробітників міськвиконкому. Разом із дільничними міліціонерами та працівниками житлово-комунальної служби секретар намагається оперативно вирішувати проблеми городян, які звертаються по допомогу.

Андрій Лівицький — громадсько-політичний діяч. Президент УНР в 1926— 1954 р.

Мельхіседек Яворський — православний церковний діяч, архімандрит, член Новгород-Сіверського патріотичного гуртка.

Володимир Малик — український письменник, автор пригодницьких та історичних творів.

Анна Керн — російська дворянка, в історії передусім відома по ролі, яку вона грала в житті Пушкіна. Авторка мемуарів. Онучка українського співака М. Ф. Полторацького.

Олесь Донченко — український радянський поет, прозаїк, казкар

Ванцак Борис — український радянський журналіст, краєзнавець. Заслужений журналіст УРСР з 1988 року. Апологет комуністичної ідеології.

Лубенський Петро Олександрович — український письменник, драматург, кіносценарист

Ромоданов Андрій Петрович — радянський український нейрохірург, творець наукової школи, доктор медичних наук, професор, академік АМН СРСР.

Венгеров Семен Опанасович — російський літературознавець, видавець, бібліограф.

Чичибабін Олексій Євгенович — хімік-органік

Скаржинська Катерина Миколаївна — поміщиця, меценатка, фундаторка першого загальнодоступного приватного краєзнавчого музею Лівобережної України.

Роїк Віра Сергіївна — українська вишивальниця. Заслужений майстер народної творчості України. Герой України.

Шолом Алейхем — український єврейський письменник. Писав переважно мовою їдиш.

Миколаєнко Іван Сидорович — український військовий діяч, підполковник Армії УНР.

☻☺Дякую за увагу☺☻