МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ΄Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О. О. БОГОМОЛЬЦЯ Кафедра загальної хірургії № 1 НЕКРОЗ, ГАНГРЕНА, ВИРАЗКИ, ПРОЛЕЖНІ, НОРИЦІ

НЕКРОЗ - загибель тканин , частин органів, органів в живому організмі КЛАСИФІКАЦІЯ: прямі та непрямі (циркуляторні) коагуляційний, колікваційний, жировий, геморагічний, гумматозний, казеозний, фібриноідний, аваскулярний

Розвиток некрозу тканин, швидкість та об'єм його, особливоcті некрозу залежить від 1) характеру тканини. 2) локалізації тканини чи органа, а також від ступеня розвитку в них колатерального кровообігу 3) швидкості розладу кровообігу 4) стану судин, їх стінки та просвіту 5) загального стану серцево-судинної системи 7) розладів нервової та ендокринної систем регуляції органів та тканин 8) недостатності догляду за хворими, порушення санітарногігієнічного стану 9) інфекції, яка часто приєднується при травмі тканин, в тому числі й операційній

Гумматозний некроз

Геморагічний некроз

Аваскулярний некроз

ЖИРОВИЙ НЕКРОЗ

СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРОВООБІГУ ЗА FONTAIN 1 - повна компенсація (зябкість, втомлюваність, парестезії) 2 - недостатність кровообігу при фізичному навантаженні (перемежаюча хромота) 3 - ішемія у спокою 4 - виразкові та гангренозні зміни

Діабетична ангіопатія - специфічне ураження дрібних судин (капіляров, артеріол, венул)мікроангіопатія та атеросклеротичне ураження судин середнього калібру - макроангіопатія

Гангрена (від грец. gangraina — пожежа): некроз тканин, який характеризується поширеністю ураження та в патогенезі якого має переважне значення судинний фактор Термін “гангрена” широко використовується для позначення клініко-морфологічного стану, при якому некроз тканини нерідко ускладнюється вторинною бактеріальною інфекцією різного ступеня вираженості або, знаходячись у зіткненні із зовнішнім середовищем, зазнає вторинних змін Розрізняють суху, вологу, газову гангрену і пролежні

СУХА ГАНГРЕНА — це некроз тканин, які стикаються із зовнішнім середовищем, некроз перебігає без участі мікроорганізмів Суха гангрена найчастіше виникає на кінцівках в результаті ішемічного коагуляційного некрозу тканин. Некротизовані тканини здаються чорними, сухими, вони чітко відокремлені від суміжної життєздатної тканини. На межі зі здоровими тканинами виникає демаркаційне запалення Зміна кольору зумовлена перетворенням гемоглобіногенних пігментів у присутності сірководню в сульфід заліза

ВОЛОГА ГАНГРЕНА розвивається у результаті нашарування на некротичні зміни тканини важкої бактеріальної інфекції. Під дією ферментів мікроорганізмів виникає вторинна коліквація. Лізис клітини ферментами, що утворюються не в самій клітині, а проникають ззовні, називається гетеролізисом. Тип мікроорганізмів залежить від локалізації гангрени. Гостре запалення і накопичення бактерій є причиною того, що некротична ділянка стає набряклою і червоно-чорною, з поширеним розчиненням мертвої тканини. При вологій гангрені може виникнути некротизоване поширене запалення, яке нечітко обмежене від суміжної здорової тканини і, таким чином, тяжко піддається хірургічному лікуванню. В результаті життєдіяльності бактерій виникає специфічний запах. Дуже високий відсоток летальності.

ГАЗОВА ГАНГРЕНА: газова гангрена виникає при інфікуванні рани анаеробною флорою, наприклад, Clostridium perfringens та іншими мікроорганізмами цієї групи. Вона характеризується поширеним некрозом тканини і утворенням газів в результаті ферментативної активності бактерій. Основні прояви подібні до вологої гангрени, але з додатковою присутністю газу в тканинах. Крепітація (феномен потріскування при пальпації) - частий клінічний симптом при газовій гангрені. Відсоток летальності також дуже високий.

ГАНГРЕНА ФУРНЬЄ

НОМА

Виразка — дефект шкіри чи слизової оболонки, а інколи й підлеглих тканин, який виникає внаслідок їх локального некрозу. Характеризується хронічним перебігом і погано гоїться. Етіологія виразок така ж сама, як і етіологія інших видів некрозу. Це може бути механічна, термічна, хімічна, радіаційна травма та ін. При механічній, хімічній та термічній травмах виразці передує рана, яка з різних місцевих та загальних причин, іноді ятрогенних, не гоїться у звичні строки.

Фактори, що сприяють виникненню виразки при цукровому діабеті -ананомальне біомеханічне навантаження на стопу (підвищення тиску на п’яточну кістку, утворення мозолю, збільшення локального тиску, крововилив, виразкування) -переферійна нейропатія (сенсорна, моторна, автономна) -порушення мікроциркуляції

Виразки стопи при цукровому діабеті : 1. Нейропатичні 2. Ішемічні 3. Нейроішемічні ДІАБЕТИЧНА СТОПА - це інфекція, виразка та/чидеструкція глибоких тканин, пов’язана з неврологічними порушеннями та зниженням магістрального кровотоку в артеріях нижніх кінцівок різного ступеня важкості

Диабетическая остеоартропатия, развивающаяся вместе с диабетической нейропатией, является одним из ее проявлений. Наиболее выраженные изменения костных структур и связочного аппарата имеют место именно на стопе и часто называются “суставом или стопой Шарко”. Newman классифицировал различные формы неинфекционных поражений костей и суставов при диабетической нейропатии: остеопороз, гиперостоз, остеолиз, собственно сустав Шарко, патологические переломы и спонтанные вывихи.

Стадии развития диабетической остеоартропатии: 1 -я – наличие отека стопы, гипертермия и гиперемия; 2 -я – формирование деформации стопы; рентгенологически определяются костные изменения в виде остеопороза, костной деструкции, фрагментации костных структур; 3 -я – выраженная деформация стопы, наличие спонтанных переломов и вывихов; 4 -я – образование язвенных дефектов; при инфицировании возможно быстрое развитие гангрены

Нориця — патологічний канал, що з'єднує глибокі шари тканини чи порожнисті органи з зовнішньою поверхнею тіла (шкірою чи слизовою оболонкою) або ж порожнисті органи чи окремі їх камери між собою. З огляду на це нориці поділяють на зовнішні та внутрішні. Залежно від розміщення внутрішнього тканинного кінця нориці остання може бути сліпою або наскрізною, що проникає в порожнину якогось внутрішнього органа (глотку, кишку, жовчні чи сечові шляхи тощо).

Кишкові нориці бувають за формою трубчасті та губоподібні. Перші відрізняються тим, що в них слизова оболонка кишки не вивертається назовні стінки останньої, тоді як при губоподібних норицях вона навертається на зовнішню поверхню кишки. Форма кишкової нориці залежить насамперед від розмірів (діаметру) її та отвору в стінці кишки. Трубчасті нориці мають малі отвори, тоді як губоподібні — великі. Ці анатомічні особливості великою мірою визначають прогноз кишкових нориць. Трубчасті нориці здатні до самозакриття, тоді як губоподібні такої схильності не мають.