Міністерство освіти та науки України Міністерство охорони здоров я

Міністерство освіти та науки України Міністерство охорони здоров’я України Могилів-Подільський медичний коледж Портфоліо Підготувала студентка 2 Б курсу Фельдшерсько-акушерського відділення Вишнева Юлія Валеріївна Керівник: Горбатюк М. К. Викладач української мови 2014 р.

Мета: Проведення діагностичної роботи власного мовлення студентів “Поглиблення і вдосконалення власних знань з мови і мовлення” Навчальна дисципліна: українська мова Мета проекту: -проведення діагностичної роботи власного мовлення з погляду його культури, загальної граматості, стилістичної дифенціації; -проектування змісту, форми і методів удосконалення мовної і мовленнєвої компетенції; Завдання проекту: -загальнонавчальні навички по темі -пошукові вміння -навички оціночної самостійності уміння -комунікативні вміння -презентаційні уміння і навички -вміння правельно відстоювати свою думку -вміння використати додотковий матеріал під час виступу

ВІДМІНЮВАННЯ ТА ПРАВОПИС ІМЕН, ПРІЗВИЩ ТА ІМЕН ПО БАТЬКОВІ.

Ім’я і людина. Людина та ім’я. Ці слова нероздільні. Взагалі без імення ніхто між людей не буває — Хто б не родився на світ — родовита людина чи проста, Кожного з них, породивши, іменням батьки наділяють.

Правопис імен і прізвищ у документах Ім’я. Наші імена - категорія змінна. Одна епоха відходила, надходила інша, Ім’я. а з нею інакша система найменувань, сформована, з одного боку, системою мови, а з іншого - юридичними нормами держави. У кожного народу існує своя специфіка найменувань, пов’язана з його історією, культурою, традиціями, віруваннями тощо. Значний вплив на формування українських імен мала жива народна розмовна мова. Сучасна українська літературна мова має можливість користуватися значною кількістю імен, що серед них, як рівноправні офіційні імена, є й колишні розмовні варіанти імен із церковного календаря. Так, цілком рівноправні такі імена як Антон і Антін; Оверкій, Аверкій і Аверкіян; Єремія, Веремій і Ярема; Олександра, Олеся і Леся; Ксенія і Оксана; Ірина, Ярина, Орина й Орися та інші. Наявність двох або й кількох варіантів офіційних імен може створити враження, що ці форми імен, а також неофіційні, розмовно-побутові їх форми начебто не розрізняються. Насправді ж це не так. Ці два типи імен слід чітко розрізняти, а зробити це можна за допомогою словників. Можна вибирати, наприклад, між іменами Ганна і Анна, але офіційним іменем не може бути ні Анюта, ні Нюся, ні Нюра, ні Аня.

Подвійні імена, які зрідка трапляються в українського населення, пишуться через дефіс: Богдан-Юрій, Зіновій-Богдан, Ростислав-Володимир, Ірина. Світлана, Лідія-Юлія. В українській мові, на відміну від російської, не подвоюються приголосні в іменах: Иннокентий – Інокентій, Ипполит – Іполіт, Кирилл – Кирило, Филипп – Пилип, Савва – Сава, Агриппина – Агрипіна, Агнесса – Агнеса, Инесса – Інеса. Подвоюються приголосні в іменах: Ганна, Віолетта, Анна, Інна, Жанна, Жаннетта, Алла, Елла, Аполлінарій, Ізабелла, Сусанна, Аполлон, Палладій, Віссаріон, Геннадій, Белла, Нонна, Римма, Стелла, Іванна, Маріанна, Бетті, Джонні, Еммануїл, Ілля, Васса. В українській мові, на відміну від російської, в іменах після м'яких приголосних перед йотованими м'який знак не пишеться: Емельян – Омелян, Ульяна – Уляна, Татьяна – Тетяна.

По батькові. Серед усіх способів творення форми по батькові найпоширенішим на Україні був суфіксальний; серед суфіксів найпопулярнішим був суфікс - енко. Форми з цим суфіксом стали підставою для творення переважної більшості українських прізвищ на Наддніпрянщині. В архівних документах можна зустріти такі тричленні найменування “ім’я, по батькові, прізвище”: Дорош Дмитренко Горбаненко, Микита Григоренко Мураховщенко, Матвій Іваненко Шевченко та інші. Проте це був не єдиний суфікс, яким утворювалися форми по батькові, були ще -ук(-юк) та -ів: Гринюк - син Гриня (Григорія), Федів - син Федора (Федя). Такі форми теж пізніше стали прізвищами. Коли більша частина України опинилася у складі Росії, переписуючи кріпаків, рекрутів, укладаючи різні реєстри, царські писарі оформляли найменування українців по батькові уніфіковано, як у російській мові із суфіксом -вич. Старі форми на -енко ставали прізвищами. Ім’я по батькові завжди було формою ввічливого звертання; це був почесний привілей вищих верств суспільства. Для України це здавна засвідчена форма офіційного найменування людини. Так, у документі, датованому 1653 роком, згадуються гетьманські (тобто Богдана Хмельницького) посланники Герасим Яцкович та Павло Обрамович, Онтон Жданович та інші.

Протягом другої половини Х 1 Х століття формула “ім’я, по батькові, прізвище” поступово замінює всі інші, проникаючи дедалі глибше в середовище народу. У ХХ-ому столітті ця формула стає обов’язковою. У сучасному писемному тексті, коли виникає проблема вибору між ініціалами та повним ім’ям по батькові, слід пам’ятати, що повне ім’я по батькові ввічливіше, ніж ініціали. Ініціали. Це початкові літери імені та по батькові (рідше прізвища). У цьому значенні на нашій території ініціали вживаються не більше трьохсот років. А взагалі явище скорочення одного з компонентів офіційного найменування дуже давнє: ще в Стародавньому Римі так скорочувалося перше ім’я, бо імен було всього 18 і здогадатися, що стоїть за тією чи іншою літерою було неважко: Л (Люцій), Г (Гай), М (Марк), П (Публій) та інші. Серед східних слов’ян ім’я та по батькові чи не першими почали скорочувати кияни. Найчастіше такі скорочення траплялися у виданнях Печерської друкарні та в навчальній практиці Києво-Могилянської академії. Розповідають, що під час відвідин Київської друкарні Петро І звернув увагу на скорочене позначення найменувань і почав уживати їх сам. Ініціальні написання припали до вподоби людям, безпосередньо причетним до написання та переписування офіційних паперів, а згодом стали загальновідомими.

Форми по батькові від офіційних подвійних імен на зразок Богдан-Юрій утворюються звичайно від першого імені: Олена Богданівна, Олексій Богданович. Але за бажанням батьків під час реєстрації дитини може бути записана форма подвійна: Ірина Богдан-Юріївна, Олексій Богдан-Юрійович. У цьому випадку перший компонент імені не відмінюється: книжка Олексія Богдан. Юрійовича, стаття Ірини Богдан-Юріївни.

Апостроф пишеться в іменах: Дем'ян, Лук'ян, Валер'ян, Мар'ян, Дар'я, В'ячеслав. Апостроф не пишеться, коли перед губним звуком є приголосний: Святослав.

Російська літера е у прізвищах передається; 1. Літерою е після приголосних: Лермонтов, Александров, Державін. 2. Літерою є: а) на початку слів: Єгоров, Єршов, Євдокимов; б) у середині слів після голосного, м'якого знака й апострофа: Благоєв, Ісаєнко, Аляб'єв; в) після приголосних (крім шиплячих, р і ц) у суфіксах -єв. -єєв: Матвєєв, Ломтєв, Тимірязєв; , г) якщо в російському корені е відповідає в аналогічних українських словах і: Пєшков (бо пішки), Бєлінський (бо білий). 3. Звукосполученням йо; а) на початку слова: Йолкін, Йоханоб; б) у середині слова після голосного: Окайомов, Бугайов; в) після б, п, в, м, ф: Соловйов, Воробйов, Муравйов; 4 Сполученням ьо після приголосних, коли е позначає сполучення м'якого приголосного з о: Ковальов, Пельонкін, Новосьолов. 5. Літерою о під наголосом після ч, ш, щ. Грачов, Пугачов, Лихачов, Хрущов, Щипачов. Російська літера и передається: 1. Літерою і: а) на початку слова: Ісаєв. Іванов; б) після приголосного (крім шиплячих та ц): Мічурін, Зволінськи; в) в кінці невідмінюваних прізвищ: Росіні, Борутті.

2. Літерою ї: а) після голосного: Воїнов, Гзоїм; б) після м'якого знака й апострофа; Ільїн, Гур’їн. 3. Літерою и: а) після ж, ч, ш, щ, ч перед приголосним: Чичиков, Щиглов, Шишкін, Гущин. б) у префіксі при-: Привалов, Пришвін; в) у суфіксах -ч, -ик, -иц, -ищ: Рудич, Радищев, Фучик, Новиков; г) у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та інших слов'янських мов: Денисенко (Денис), Тихомиров (тихий, мир), Пивоваров (пиво варити). Але: Ніколаєв, Нікітін, Філімонов. Російська літера ы у прізвищах передається 1. Літерою и: Циганков, Крутих, Чернишов. Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються: ьій – ий, ий – ій, ий – ий, ая – а, яя – я: Бєла, Крайня, Крайній, Залеський, Бєлий. Закінчення -ой передається через -ой: Полевой, Толстой, Донськой. У прізвищах м 'який знак пишеться: 1) у суфіксах -ськ, -зьк, -цьк: Збанацький, Бронський, 2) після д, т, з, с, ц, л, н у кінці слова: Лось, заєць, Соболь (але у неслов'янських прізвищах ь не пишеться: Моріц, Ліфшиц); 3) перед я, о, є, ї: Дьяконов, Панкратьєв, Третьяков, Ільюшин; 4) перед приголосними: Вольнов, Дідьков, Коньков, Апостроф у прізвищах пишеться після б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, щ, р перед я, ю, є, ї: Аляб 'єв, Водоп 'янов, Григор 'єв, Рулс 'є, Монтеск 'є, Лук 'янов. Перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Соловйов.

Іменники, що походять із присвійних прикметників, набули іменникової системи відмінювання з деякими відмінностями в давальному й орудному відмінках при відмінюванні прізвищ і географічних назв чоловічого роду

н. Думбров Ковалів Волошин р. Думбров-а Ковалев-а (лів-а) Волошин-а д. Думбров-у Ковалев-у (лів-у) Волошин-у(-ові) Зн. Думбров-а Ковалев-а (лів-а) Волошин-а Ор. Думбров-им Ковалев-им (лів-им) Волошин-им м. (н а)Думбров-і (-у) (на) Ковалев-і(у) (лів-і, -у (на)Волоши. Н-у(-ові) Кл. Думбров-е (Думбров) Ковалев-е (лів-е) (Ковалів) Волошин-е (Волошин)

Відповідні прізвища у формі жіночого роду відмінюються, як прикметники: Думбров-а — Думбров-ої — Думбров-ій; Волошин-а — Волошин-ої — Волошин-ій. Українські прізвища неприкметникового походження відмінюються як відповідні іменники І {Байда, Чайка, Доля, Кудря) чи II {Клименко, Бондар, Вовк, Гончарі) відміни. Н. Р. Д. Байда Байди Байді Кудря Кудрі Клименко Клименка Клименку(-ові) Гончара (гончаря) Гончарукові) (гончарю(-еві))

Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. 2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. 3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. У ненаголошеній позиції пишеться е. 4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. 5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и.

6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. 7) російська літера ы завжди передається через и. 8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. 9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. 10) у префіксі при- завжди пишеться и. 11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. 12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк.

ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних ївн(а). Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. їх слід пам'ятати. Григорій — Григорович, Григорівна Сава — Савич (-ович), Савівна Ілля—Ілліч, Іллівна У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному - -івн(і), -ївн(і).

Тести 1. За зразком якої відміни іменників відмінюються українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -а(-я)? І відміни ІІІ відміни не відмінюються 2. За зразком якої відміни іменників відмінюються українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та -о? І відміни ІІІ відміни не відмінюються 3. За зразком якої відміни іменників відмінюються українські жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний? І відміни ІІІ відміни не відмінюються 4. Якою буде форма звертання від словосполучення друг Петро? друже Петро друже Петре друг Петро

5. За допомогою якого суфікса творяться українські чоловічі імена по батькові? -ич -ов 6. За допомогою яких суфіксів творяться жіночі імена по батькові? -івн(а) -овн(а) -івн(а) та -ївн(а) 7. Якою буде форма звертання від словосполучення Віктор Михайлович? Вікторе Михайловичу Віктор Михайловичу 8. За зразком якої відміни іменників відмінюються українські жіночі прізвища на приголосний та -о? І відміни ІІІ відміни не відмінюються 9. Як відмінюються прізвища на -ий, -ій? як іменники як прикметники 10. Якою буде форма звертання від словосполучення колега Фомін? колего Фоміне колега Фомін

У жіночих іменах приголосні г, к, х у давльному та місцевому відмінках змінюються на з, ц, с: Ольга – Ользі, Одарка – Одарці, Солоха – Солосі. Чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на -о, -й та на приголосний відмінюються як іменники ІІ відміни, а чоловічі імена типу Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір, Антін, Нечипір у непрямих відмінках змінюють -і на -о: Н. в. Павло Іван Сергій Федір Р. в. Павла Івана Сергія Федора Д. в. Павлу(-ові) Іванові (-у) Сергієві (-ю) Федору (-ові) З. в. Павла Івана Сергія Федора О. в. Павлом Іваном Сергієм Федором М. в. Павлові (-у) Іванові (-у) Сергієві Федорові (-у) К. в. Павле Іване Сергію Федоре

Чоловічі імена, основа яких закінчується на х, у кличному відмінку мають форму: Явтух – Явтуше. Жіночі імена, що закінчуються на приголосний, відмінюються як іменники ІІІ відміни: Н. в. Любов, Р. в. Любові, Д. в. Любові, З. в. Любов, О. в. Любов'ю, М. в. Любові, К. Любове.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Козачук Г. О. Українська мова: Практикум: Навч. посіб. — К. : Вища шк. , 1991. Козачук Г. О. , Шкуратяна Н. Г. Практичний курс української мови. - К. : Вища шк. , 1993. Шкуратяна Н. Г. , Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова: Навч. посібник. – К. : Літера, 2000. – 688 с. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. М. Я. Плющ. - К. : Вища шк. , 2001. Сучасна українська літературна мова: Підручник / За ред. А. П. Грищенка. - К. : Вища шк. , 2002. Ющук І. П. Практикум з правопису української мови. — К. : Освіта, 2002. Фурдуй М. І. Українська мова: Практикум з правопису: Навч. посіб. - К. : Либідь, 2003 Сучасний український правопис. Практичний довідник. Укладач Попко О. Г. – Харків: ФОП Співак Т. К. , 2008. – 192 с.