МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВО ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБЛІКОВО ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ “Маркетингова політика продажу” Чернівці 2011
План 1. 2. 3. 4. 5. 6. Сутність маркетингової політики продажу, завдання і функції. Внутрішня структура, види та принципи функціонування каналів розподілу. Управління каналами розподілу. Канали розподілу в оптовій і роздрібній торгівлі. Система товаропросування. Суть, концепція і основні функції логістики.
1. Сутність маркетингової політики продажу, завдання і функції. Розподільна політика – це частина маркетингу інтегрована у сферу розподілу. Маркетинг сфери розподілу – це комплекс стратегічних організаційних та інших заходів тісно пов’язаних між собою у гнучку систему управління матеріальними, інформаційними потоками у післявиробничий період.
Щодо макроекономіки необхідно вирішувати такі стратегічні завдання: розміщення трансформаційних центрів на маркетинговому полігоні та формування маркетингових цілей з метою ефективного управління потоковими процесами. З позицій мікроекономіки завдання розподілу визначаються як тактичні, до них належать: управління товарними запасами; управління транспортно переміщувальними процесами; одержання та ефективне оброблення замовлень; організація раціонального виконання замовлень, постачання та відвантаження; Ø робота з постійними клієнтами і залучення нових; Ø комплектування, пакування та виконання низки фізичних опера цій з підготовки товарних потоків до генерації; Ø контроль за якнайшвидшою оплатою продукції. Маркетингова політика збуту і розподілу товарної продукції – діяльність фірми щодо планування, реалізації й контролювання руху товарів від виробника до споживача з метою задоволення попиту й одержання прибутку. Ø Ø
Етапи планування збутової політики: Розробка стратегії розподілу Визначення методів збуту і типу каналів збуту Визначення кількості ринків і каналів розподілу Оптимізація інтенсивності каналів розподілу Оптимізація системи управління каналами
Основні завдання, які вирішуються в рамках розподільчого маркетингу, такі: v v v v оптимізація формування портфеля замовлень; укладання договорів із замовниками на постачання товарів; забезпечення ритмічного та планомірного збуту продукції й товарів; вивчення й задоволення потреб у маркетинговому сервісі; раціоналізація параметрів, структури й просування динамічних матеріальних потоків; оптимізація параметрів та умов утримання запасів товарного характеру; контроль за виконанням господарських операцій з партнерами; формування та вдосконалення системи інформаційного забезпечення.
1. Дослідницька робота – збір інформації, необхідної для планування й полегшення обміну. 2. Стимулювання збуту – створення й поширення інформаційних комунікацій про товар. 3. Установлення контактів – налагодження й підтримка зв'язку з потенційними покупцями. Функції маркетингової політики розподілу: 4. Пристосування товару – припасування товару під вимоги покупців. Це стосується таких видів діяльності, як виробництво, сортування, монтаж і впакування. 5. Проведення переговорів – спроби узгодження цін і інших умов для наступного здійснення акту передачі власності або володіння. 6. Організація руху товарів – транспортування й складування товару. 7. Фінансування – пошук й використання засобів для покриття витрат по функціонуванню каналу. 8. Прийняття ризику – прийняття на себе відповідальності за функціонування каналу.
2. Внутрішня структура, види та принципи функціонування каналів розподілу Канал розподілу це шлях, по якому товари рухаються від виробників до споживачів. Завдяки йому усуваються тривалі розриви в часі, місці й праві власності, що відокремлюють товари й послуги від тих, хто хотів би ними скористатися. Члени каналу розподілу виконують ряд дуже важливих функцій. Рівень каналу розподілу це будь який посередник, що виконує ту або іншу роботу з наближення товару й права власності на нього до кінцевого покупця. Оскільки певну роботу виконує і сам виробник, і кінцевий споживач, вони теж входять до складу будь якого каналу. Довжина каналу ми з вами будемо позначати по числу наявних у ньому проміжних рівнів.
4 види рівнів каналу розподілу: Канал нульового рівня (він може також називатися каналом прямого маркетингу) складається з виробника, що продає товар безпосередньо споживачам. Три основних способи прямого продажу: торгівля комівояжера (розносна торгівля); посилкова торгівля; торгівля через приналежні виробникові магазини. Однорівневий канал містить у собі одного посередника. На споживчих ринках цим посередником звичайно буває роздрібний торговець, а на ринках товарів промислового призначення ним нерідко виявляється агент зі збуту або брокер. Дворівневий канал містить у собі двох посередників. На споживчих ринках такими посередниками звичайно стають оптовий і роздрібний торговці, на ринках товарів промислового призначення, це можуть бути промисловий дистриб'ютор і дилери. Трьохрівневий канал містить у собі трьох посередників. Наприклад, у мясопереробній промисловості між оптовим і роздрібними торговцями звичайно стоїть дрібний оптовик. Дрібні оптовики купують товари у великих оптових торговців і перепродують їх невеликим підприємствам роздрібної торгівлі.
Розрізняють також прямі, непрямі та змішані (ешеловані) канали розподілу. Прямі канали пов'язані з переміщенням товарів і послуг без участі посередницьких організацій. Найчастіше виникають між виробниками та споживачами, які самостійно контролюють свою маркетингову програму і мають обмежені цільові ринки (виробництво та споживання електроенергії). Непрямі канали пов'язані з переміщенням товарів і послуг спочатку від виробника до посередника, а від нього — до споживача. Вони складаються тільки з ешелонованих ланцюгів, які містять ланки торговельних, транспортних підприємств, що допомагають трансформувати матеріальні потоки. Змішані (ешеловані) канали поєднують перші два види каналів руху товарів. Наприклад, підприємства машинобудівного комплексу використовують переваги прямих контактів з постачальниками, а також реалізують продукцію через мережу посередників.
3. Управління каналами розподілу Поставка як економічне поняття – це продаж продукції оптовим покупцям, а саме: — промисловим підприємствам та організаціям для переробки і виробничого споживання; — посередницьким торговельним структурам для дальшого продажу; — підприємствам сфери послуг для позаринкового споживання. Виходячи з цього в розподільчому маркетингу за принципом кінцевого використання виділяють три товарних фонди: 1. Ринковий фонд, що являє собою поставку товарів в оптову та роздрібну торгівлю. 2. Фонд промислової переробки поставки товарів промисловим підприємствам для їх подальшої переробки в готову продукцію вищого рівня. 3. Позаринковий фонд, який передбачає поставку товарів непромисловим інституційним споживачам.
З економічної точки зору збут готової продукції як процес можна поділити на два етапи: На першому етапі виконується формування товарних потоків, І ЕТАП відвантаження продукції споживачам, просування товарних потоків збутовими ланцюгами, організація доставки в кінцевий пункт призначення. З позицій комерції та маркетингу саме цей етап є етапом поставки товару. На другому етапі здійснюється оплата ІІ ЕТАП споживачами доставленої продукції тобто його реалізація.
Маркетинговий підхід до управління поставками передбачає раціональне розв'язання таких завдань: Ø Ø Ø організувати повноцінне оперативне інформаційне забезпечення достовірними даними про перебіг процесів, пов'язаних з поставками; регулярно здійснювати всебічний вичерпний аналіз виконання зобов'язань і плану поставок щодо обсягу, замовників, асортименту, якості тощо; проводити дослідження тенденцій, динаміки і рівномірності виконання договірних зобов'язань у часі; забезпечити системний контроль за дотриманням строків поставок; вдосконалювати комплекс маркетингових послуг у ході поставок. Основою управління маркетинговими процесами при здійсненні поставок є програма поставки, яка виражається в сукупності планово розрахункових документів, які містять основні вимоги, передбачені договірними зобов'язаннями: до обсягів, номенклатури, якості, строків поставки, каналів розподілу, форм просування матеріальних потоків тощо.
Ø Ø Ø Ø Ø Дуже важливим аспектом в управлінні поставками з позиції маркетингової концепції є виконання договірних зобов'язань щодо рівномірності та ритмічності поставок. Нерівномірна й аритмічна поставка призводить до виникнення черг, підвищення рівня товарних запасів, нераціонального використання транспортно переміщувальних засобів. У зв'язку з цим негативними наслідками можуть бути зростання витрат розподілу, зниження рентабельності, збільшення нераціональних витрат часу покупців. У сфері виробництва нерівномірні та аритмічні поставки спричиняють виникнення ланцюжка порушень виробничо господарських зв'язків. Знижується обіговість товару та інших обігових коштів. Усе це деструктивно позначається на економіці в цілому. Товарні потоки повинні направлятися покупцеві не відразу в міру виробництва готової продукції, а з певними інтервалами, що зумовлені комплексом чинників, а саме: необхідністю нагромадження розміру партії товарів з метою формування оптимального потоку; протяжністю розподільчих ланцюгів; можливостями транспортної системи, що існує; потребами посередницької сфери; характеристикою складської інфраструктури; рівномірністю та ритмічністю виробництва (у продуцентів та споживачів); маркетинговою політикою продавця; особливостями всієї системи розподілу та ін.
Простим і доступним способом характеристики рівномірності поставки є розрахунок питомої ваги поставки за кожен договірний період, а потім порівняння його з нормативним. Слід зауважити, що просування матеріальних (товарних) потоків у розподільчих каналах і ланцюгах не завжди закінчується в момент одержання товару замовником (споживачем, посередником). Частина партії поставки може бути повернена назад. Причини повернення можуть бути різними: — пошкодження продукції внаслідок поганого транспортування; — зміна потреб; — неправильне адресування; — неприйнятна якість продукції та ін. За будь яких обставин однією з функцій розподільчого маркетингу є раціональна організація приймання та розміщення зворотної продукції та відправлення її на доробку.
4. Канали розподілу в оптовій та роздрібній торгівлі Канал розподілу це шлях, по якому товари рухаються від виробників до споживачів. Завдяки йому усуваються тривалі розриви в часі, місці й праві власності, що відокремлюють товари й послуги від тих, хто хотів би ними скористатися. Члени каналу розподілу виконують ряд дуже важливих функцій.
Основні форми оптової торгівлі Ø прямі зв'язки між виробником і покупцями; Ø торгівля через посередницькі організації й підприємства; Ø комерційні контакти суб'єктів ринку.
Прямі зв'язки в господарських взаєминах між виробниками й покупцями товарів практикуються при транзитних (вагонних) поставках партії продукції. Господарські зв'язки по поставці продукції можуть бути короткостроковими (до року) й тривалими. Швидка зміна асортиментів продукції, високі темпи відновлення її номенклатури, одноразовий характер споживання вимагають короткострокових господарських зв'язків, але в більшості випадків економічно доцільніші тривалі зв'язки. Оптова торгівля через посередницькі організації й підприємства (оптові магазини й бази, дрібнооптові й фірмові магазини й ін. ) доцільна для покупців, що придбавають продукцію в разовому порядку або в обсягах менших за транзитні норми. Можливість встановлення комерційних контактів між виробником і потенційними покупцями створюють оптові ярмарки. Оптове призначення ярмарків полягає в налагодженні безпосередніх ділових контактів між суб'єктами ринку (виробниками продукції, посередниками, покупцями), зацікавленими в реалізації й придбанні конкретної товарної продукції. Комерційна форма оптової реалізації товарів включає два способи реалізації: через незалежні оптові організації; через агентів і брокерів.
Форма непрямої оптової реалізації товарів включає наступні види (методи) збуту або стратегії охоплення ринку: Інтенсивний збут означає підключення до збутової програми всіх можливих збутових посередників незалежно від форми їхньої діяльності. Такий вид збуту практикується в країнах Заходу для товарів широкого вжитку, а також марочних, фірмових товарів. Його перевага у наявності дуже щільної збутової мережі, а недолік – існування великої кількості дрібних покупців і складний контроль за їхньою платоспроможністю. Вибірковий (селективний) збут передбачає обмеження кількості посередників залежно від можливостей обслуговування, забезпечення запасними частинами, створення ремонтних майстерень. Найчастіше такий збут застосовується для дорогих, престижних товарів. Ексклюзивний розподіл і франшиза спосіб охоплення ринку виробником лише через одного торговця (фірму). Торговець зобов'язаний не продавати товари конкуруючої марки, проводити в життя політикові виробника. Франшиза передбачає довгострокові договірні відносини між виробником і фірмою, що реалізує товар на обмеженій тереторії (франшизером). Націлений збут включає комплекс заходів щодо маркетингу, спрямований на конкретну групу споживачів. Не націлений збут містить заходу щодо маркетингу, адресовані всім потенційним споживачам. Цей вид збуту вимагає більших рекламних витрат.
Види посередницьких структур: Прості торговельні фірми, особи й організації, що сприяють укладанню договорів, але самі не беруть участь у їхньому виконанні. (це наприклад брокери або брокерські фірми). Повірені-фірми, особи або організації, які залучаються продавцями або покупцями (довірителями) до здійснення угод від імені й за рахунок довірителів. Комісіонери-фірми, особи й організації, які підшукують партнерів і підписують договори купівлі продажу від свого імені, але за рахунок продавців або покупців (комітентів), які й несуть комерційний ризик. Консигнатори різновид комісіонерів, що працюють на певних умовах, вони приймають товари на свій склад, реалізують їх на ринках протягом тривалого строку, непродані товари можуть повертати виробникові. Агенти юридичні (фірми, організації) або фізичні особи, що проводять певні операції з доручення іншої особи (принципала) за його рахунок і від його імені, а також забезпечують підготовку угод, але без права підписання договору. Збутові - незалежні торговельні фірми, що займаються збутом товарів. (Купці, перекупники, дистриб'ютори). (торговельні, вітчизняні, іноземні посередники).
Також виділяють наступні спеціалізовані види посередників: Джобер – посередник, який скуповує невеликі партії товару для швидкого перепродажу. Маклер – посередник, який представляє інтереси обох сторін одночасно і займається пошуком можливомстей для укладання угод. Комівояжер – службовець підприємства, який займається пошуком клієнтів, і чий обсяг повноважень регулюється керівництвом фірми або регіональним керівництвом, якому підпорядкований комівояжер Торговий представник – посередник, який є юридичною особою, що украдає угоди і веде справи кількох фірм. Винагорода торговельного представника залежить від обсягу збуту продукції. Торговий дім – це велика оптово роздрібна фірма, яка займається не лише торговельно посередницькою діяльністю, але й інвестує капітал у виробництво, здійснює складування страхування продукції організовує оптову та роздрібну торгівлю. Торговий синдикат – організовується шляхом виведення відділу збуту із структури фірми. Доцільність залучення оптової та роздрібної торгівлі до розподілу визначатиметься тут певними ринковими, конкурентними та іншими умовами, в яких діє фірма, особливостями цільового ринку, товару та можливостями самої фірми.
досліджує кон'юнктуру, що склалася на товарному ринку; визначає попит та пропозицію на конкретні види товарів; здійснює пошук товарів, необхідних для роздрібної торгівлі; Функції роздрібної торгівлі проводить відбір товарів, їхнє сортування при складанні необхідних асортиментів; здійснює оплату товарів, прийнятих від постачальників; проводить операції по прийманню, зберіганню, маркуванню товарів, встановлює на них ціни; здійснює для постачальників та споживачів транспортно експедиційні, консультаційні, рекламні, інформаційні й інші послуги.
Види роздрібної торгівлі: Пересувна торговельна мережа сприяє наближенню товару до покупця й оперативному його обслуговуванню. Ця торгівля може бути розвізною з використанням автоматів, вагонолавок, а також розносною із застосуванням лотків і інших нескладних пристроїв. Різновидом даного виду торгівлі є прямий продаж вдома Посилкова торгівля займається забезпеченням населення, підприємств, організацій книжковою продукцією, канцтоварами, аудио і відеозаписами, радіо і телеапаратурою, лікарськими засобами. Стаціонарна торговельна мережа – найпоширеніша, містить у собі як великі сучасні, технічно обладнані магазини, так і ларьки, намети, кіоски, торговельні автомати. При цьому розрізняють магазини самообслуговування, у яких покупець має вільний доступ до товарів. Різновидом стаціонарної торгівлі є також магазини типу "магазин склад". Створюються магазини, що торгують товарами по каталогах. Подібна торгівля заснована на попередньому відборі товару. Каталоги можуть бути видані потенційним покупцям, що відвідали даний магазин, або розіслані їм поштою. Покупець, вивчивши каталоги, відібравши товар, направляє замовлення із вказівкою своїх реквізитів у магазин поштою (телетайпом або телефоном).
Приклад стаціонарної торговельної мережі
Приклад пересувної торговельної мережі
Приклад посилкової торгівлі
Спеціалізовані ні а ш мі З Види магазинів: Універсальні сп В ец уз іа ько лі зо ва ні Комбіновані
Спеціалізовані магазини займаються реалізацією товарів однієї конкретної групи (меблі, радіотовари, електротовари, і ін. ). Наприклад магазин “Меблі від Майї”
Вузькоспеціалізовані магазини продають товари, що становлять частину товарної групи (підгрупи) (чоловічий одяг, робочий одяг, шовкові тканини й ін. ).
Комбіновані магазини здійснюють реалізацію товарів декількох груп (підгруп), що відбивають спільність попиту або задовольняють відповідне коло споживачів (мото велотовари, культтовари, книги й плакати, хлібобулочні й кондитерські вироби, і ін. ).
Універсальні магазини продають товари багатьох товарних груп у спеціалізованих секціях.
Змішані магазини реалізують товари різних груп як продовольчі, так і непродовольчі, не створюючи спеціалізованих секцій.
Структура роздрібного товарообігу підрозділяється на макроструктуру, товарно групову, товарно асортиментну, мікроструктуру. Макроструктура передбачає загальний, великий розподіл товарів (народного споживання й виробничо технічного призначення, продовольчі й непродовольчі). Товарно-групова структура відбиває розподіл продукції по призначенню, виробничому походженню (хлібобулочні вироби, овочі фрукти, одяг, взуття, меблі, і ін. ) Товарно-асортиментна структура враховує співвідношення окремих видів продукції, що входять у певну групу (одяг: чоловіча, жіноча, дитяча; меблі: для житла, офісів, дачі й т. п. ). Мікроструктура показує питому вагу конкретної продукції в обсязі реалізації даних асортиментів (костюми; пальто; взуття: зимова, літня, демісезонна; меблі: для вітальні, спальні, кухні; і т. п. ).
На структуру роздрібного товарообігу впливають наступні фактори: соціально демографічні, які враховують співвідношення міських і сільських жителів, робітників, службовців, колгоспників, чоловіків, жінок, дітей, дорослого й літнього населення й ін. ; Ø економічні, визначаються співвідношеннями між промисловим і сільськогосподарським виробництвом, спеціалізацію виробництва, забезпеченням кваліфікаційних рівнів працівників, наявність і стан транспортних; Ø комунікацій, оптимальні розміри, розташування, матеріально технічної бази торговельної (товаропровідної) мережі, географічне положення регіону; Ø кліматичні умови. Ø
5. Система товаропросування. Рухом товарів у маркетингу (товаропросуванням) називається система, що забезпечує доставку товарів до місць продажу в певний, визначений, час і з максимально високим рівнем обслуговування покупців. Закордонні автори під плануванням руху товарів розуміють систематичне прийняття рішень відносно фізичного переміщення й передачі власності на товар або послугу від виробника до споживача, включаючи транспортування, зберігання й здійснення угод.
До якісних показників обслуговування відносяться також: Ø вибір раціонального виду транспорту; Ø вибір оптимального рівня запасів і створення нормальних умов зберігання й складування товарів; Ø дотримання необхідного, заздалегідь визначеного рівня цін, за якими надаються послуги руху товарів.
Ø Ø Ø При виборі каналу товаропросування основною умовою є його доступність для виготовлювача. Для досягнення комерційного успіху при використанні того або іншого каналу руху товарів потрібно ретельно проаналізувати всі фінансові питання. Необхідно провести порівняльну характеристику витрат підприємства на можливі канали збуту. У ці витрати входять: витрати один в один і навчання збутового персоналу; адміністративні витрати; витрати на рекламу й стимулювання збуту, на організацію руху товарів, включаючи витрати на транспортування, складське господарство; рівень комісійних виплат. При цьому варто мати на увазі, що на початковій стадії роботи підприємства збутові витрати зростають, але вони не носять постійного характеру. Порівняльна оцінка вартості окремих каналів збуту повинна також погоджуватися з перспективами росту обсягів реалізації товарів. Важливо відзначити й те, що вибір каналу збуту звичайно пов'язаний з укладанням довгострокових угод між контрагентами. Неправильний вибір каналу розподілу може викликати анулювання юридичних угод (контрактів), що, природно, позначиться на результатах роботи підприємства й посередників, що беруть участь у цій угоді. Після того як обрані канали руху товарів, перед керівництвом підприємства постає цілий ряд завдань по успішному керуванню цими каналами. Рішення кожної з них переслідує певну мету й досягається конкретними методами. Канали розподілу постійно змінюються. З'являються нові органі зації оптової та роздрібної торгівлі, розвиваються системи розподі лу продукції. Поява вертикальних маркетингових систем (ВМС) на дала імпульсу розвиткові каналів розподілу. Типовий канал склада ється з незалежного виробника, одного або кількох оптових і роздрібних торговців, які працюють автономно, а у вертикальних маркетингових системах усі ланки працюють як одна команда. Вертикальні маркетингові системи дають змогу контролювати діяльність каналу розподілу, запобігати конфліктам між його члена ми, які мають власні цілі. Вони економічні, мають більшу ринкову владу і виключають дублювання зусиль. Нині ВМС охоплюють по над 64 % усього ринку.
Три основних типи вертикальних маркетингових систем (ВМС): Корпоративні Договірні Керовані
Корпоративні ВМС. Вертикальну маркетингову систему, усі послідовні стадії якої, починаючи з виробництва і закінчуючи реалізацією, перебувають в єдиній власності, називають корпоративною. Таку вертикальну інтеграцію найчастіше застосовують компанії, що прагнуть якнайширше контролювати канали розподілу. Виробник є власником, який організовує навколо себе систему самозабезпечення. Договірні ВМС. У таких системах незалежні члени взаємопо в'язані договірними відносинами. Нині ці системи найпоширеніші. Керовані ВМС. Як правило, один з учасників ВМС дуже по тужний. Він спроможний домогтися від своєї мережі розподілу орга нізації виставок, ярмарків, презентацій, виділення торгових площ з метою ще більшого зміцнення своїх позицій. У цьому разі канали розподілу наділені ініціативою і самостійністю ("Sony", "Procter&Gamble", "Tefal").
Існує декілька видів договірних ВМС: Ø Ø Ø Добровільні об'єднання роздрібних торговців під егідою оптовиків. Оптові торговці формують піраміди різних роздрібних і дрібнооп тових торговців, заохочуючи їх пільгами і знижками для того, щоб ті швидше передали товар "у маси". З цією метою оптовик розроб лює спеціальну програму, що передбачає стандартизацію торгової практики роздрібних торговців і зниження витрат на здійснення за купівель. Кооперативи роздрібних торговців. Роздрібні торговці об'єдну ються і утворюють підприємство, що здійснюватиме оптову закупів лю, а можливо, і виробництво. Вони закуповують товари через цей кооператив і спільно планують рекламну діяльність. Одержаний прибуток розподіляється між учасниками пропорційно обсягу зроб лених закупівель. Роздрібні торговці, які не є членами кооперативу, також можуть закуповувати товар, але не беруть участі в розподілі прибутків. Франчайзинг. Власник каналу (франчайзер) формує мережу з під приємств, що продають його продукцію, погоджуючись на певні умови. Власник може об'єднати кілька послідовних стадій вироб ництва і розподілу. Існує три види таких ВМС: Система роздрібних власників привілеїв під егідою виробника. Ви робник формує мережу з торговців або незалежних дилерів, яким видає ліцензії на право продавати свою продукцію. Вони, у свою чергу, погоджуються дотримуватися певних умов збуту й організа ції обслуговування. Наприклад, фірми " ord" і "Bosch" розроблю ють градацію F знижок для різних категорій покупців, систему обс луговування та придбання запасних частин безпосередньо через виробника. Система оптовиків — власників привілеїв під егідою виробника. Ви робник формує мережу з оптових торговців, яким видає ліцензії на право торгівлі його товаром. Наприклад, фірма "Coca Cola" ви дає такі ліцензії власникам різних заводів, яким постачає концентрат напою і пластикові упаковки. Часто систему забезпечення упаков кою підприємства формують самостійно. Система власника привілеїв під егідою фірми послуг. Фірма послуг формує комплексну систему повідомлення споживача про свої пос луги. Яскравими прикладами піраміди з фірм послуг, з яких кожна має своїх постачальників і клієнтів, є "Mc. Donald's" і "Berger King".
6. Суть, концепція і основні функції логістики. Грецьке за походженням слово "логістика" (мистецтво враховувати) вживається в мовах багатьох народів (logistic англ. , logistik нім. , logistique франц. , logistica італ. і т. д. ). Наукою, на думку Т. Павеллека, логістика стала завдяки військовій справі. Візантійський імператор Леон VI (865 912 pp. ) так визначав завдання логістики: "платити армії, озброювати її, забезпечувати військовим майном, своєчасно і повною мірою піклуватися про її потреби, належним чином готувати кожну дію військового походу і відповідно до цього управляти і розпоряджатися рухом і розподілом власних збройних сил".
Основні функції логістики наступні: Ø Ø Ø контроль за якістю, розподіл випуску виробів по виробничих підрозділах підприємства; переробка транспортованих вантажів урахування й управління запасами, їхнє переміщення, зв'язок і організація інформаційних потоків; упаковування виробів, їхнє зберігання, складування, вантажно розвантажувальні операції; маркетинг фінансування і взаємні розрахунки, планування попиту на основі вивчення ринку, організація служби постачання і збуту; споживання проектування замовлень на продукцію, складування запасів, забезпечення споживачів, фінансування замовлень.
Концепція логістики базується на таких принципах. 1. Розгляд руху матеріальних ресурсів від первинного джерела до кінцевого споживача як єдиного матеріального потоку. Елементи, що формують матеріальний потік підприємства, технологічно пов'язані, а витрати, обумовлені ними, економічно залежні. Це означає, що зміни в одному із видів діяльності впливають на інші, а спроби зниження окремих витрат можуть призвести до більш високих сукупних витрат. Ø 2. Впровадження логістичних систем організаційно управлінських механізмів координації дій спеціалістів різноманітних служб, які управляють матеріальним потоком. Поняття "логістична система" вживається щодо органів управління і характеризується двома ознаками. З одного боку, логістична система це організована множина структурних елементів, що функціонують для досягнення єдиної цілі, з іншого боку план, за допомогою якого суб'єкт управління прагне її досягти. Ø
Організаційна будова логістичних ланцюгів може бути різною залежно від: 1) розмірів підприємств; 2) масштабів їх діяльності; 3) концепції управління; 4) матеріаломісткості; 5) галузі економіки; 6) кількості ланок; 7) схеми організації вантажопотоків.
Основними інструментами управління логістикою є: 1) її бюджет як складова частина загального бюджету фірми при плануванні її господарської діяльності; 2) показники логістики; 3) планування номенклатури товарів різними методами; 4) методи дослідження операцій.
У розвинутих країнах до основних логістичних показників належать: 1) частота оборотності усіх запасів, яку визначають як відношення розміру товарообороту до обсягу складських запасів; 2) загальні витрати на матеріально технічне постачання з розрахунку на одиницю товарообороту; 3) ступінь готовності постачальника (%), який визначають як частку від ділення обсягу потреб, що задовольняються в зазначений термін, на загальний обсяг потреб; 4) витрати на логістику (% від загальних витрат); 5) швидкість обертання матеріальних ресурсів по окремих складах; 6) витрати на відправлення одиниці продукції; 7) витрати на тонно кілометр вантажів, що перевозяться; 8) завантаження складу та парку транспортних засобів; 9) ступінь ризику, пов'язаного зі складуванням запасів.
Список використаної літератури: 1. 2. 3. 4. 5. 6. Бєляцев М. І. , Іваненко Л. М. Маркетинг: навч. посібн. – К. : ЦНЛ, 2005. – 328 с. Гаркавенко С. С. Маркетинг: підручн. – 6 те вид. – К. : Лібра, 2008. – 720 с. Маркетинг: [Підручник для вищих навч. закладів] / за ред. О. М. Азарян. – К. : НМЦВО МОіН України, НВФ “Студцентр”, 2003. – 400 с. Павленко А. Ф. , Войчак А. В. Маркетинг: навч. посібн. – К. : КНЕУ, 2003. – 246 с. Петруня Ю. Є. Маркетинг: навч. посібн. – К. : Знання, 2007. – 325 с. Маркетинг: Підручник для ВНЗ. /Балабанова Л. В. К. : Знання Прес , 2005. 647 с.
Скачать презентацию МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВО ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
раца.ppt