Міністерство фінансів України Буковинський державний фінансово-економічний університет

Виконала: Студентка групи ОА- 21 Обліково-економічного факультету Бориско О. М. Науковий керівник: Удовенко В. В. Чернівці - 2011

Вступ Функціонування ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

— це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, це закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

- За своїм змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору довготривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2— 3 роки); середні (близько 10 років); довгі (40— 60 років). Оскільки характерна риса циклічності — це рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.

У теорії цикл трактується як період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: , яке знаходить своє остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є Головне значення має фаза кризи, яка починає і завершує цикл. У ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічного процесу відтворення.

— це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії.

— це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити прибутковість виробництва, нарощують інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

— це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл.

Обґрунтування чотирифазної структури циклу було зроблено К. Марксом. Графічно це подано на де малюнку нижче, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

Причини економічного циклу Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі: - циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина); — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

- циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс)

Характерними особливостями середніх циклів після Другої світової війни є: - по-перше, скорочення їх тривалості, що об’єктивно пов’язано із посиленням динамізму (зменшенням періодів) оновлення основного капіталу в умовах НТР;

- по-друге, необов’язковість послідовного проходження традиційних фаз циклу, зокрема фази піднесення. Бувають цикли, коли після фази пожвавлення (без піднесення) настає нова криза;

- по-третє, зменшення руйнівного характеру криз. Цьому сприяє досвід державного антициклічного регулювання, нагромаджений країнами з розвинутою ринковою економікою.

Для коротких циклів, на відміну від циклів середньої тривалості (які відтворюють спосіб функціонування основного капіталу), матеріальною основою є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Вони характеризуються особливою інтенсивністю та гостротою і можуть або накладатись на промислові (середні) кризи, або відбуватись за їх відсутності.

Довгі цикли (хвилі)

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами у 50 — 60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ та підвищення професійнокваліфікаційного рівня працюючих. Потретє, в структурі довготривалих циклів М. Кондратьєв виокремив два етапи, або дві фази розвитку, — висхідну і спадаючу(піднесення і занепаду).

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науковотехнічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 25 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні довготривалого загального піднесення кон’юнктури.

Спадаюча фаза довгого циклу — період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи. Такий період триває 20— 25 років і для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, адекватної технологічному оновленню.

Таким чином, теорія довгих циклів акцентує на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, в тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на спадаючому етапі довгих циклів не виключала піднесення у період середніх циклів.

За всю історію свого розвитку людство було свідками ряду економічних криз, які відрізнялись своїми першопричинами, тривалістю, виходами з них. Але поряд з тим вони мають своє циклічне походження.

Україна переживає кризу за свою коротку новітню історію вже вдруге. Економіка незалежної України почала формуватися на зламі тисячоліть. Перед молодою державою було поставлено складне завдання: обрати правильний курс економічних реформ та сформувати нову правову систему, що змогла б адекватно відобразити всі відносини та процеси, які з’явилися після розпаду Радянського Союзу.

Завдання вирішувалось через деформовану «шокову терапію» . Країну охопила глибока криза, так звана «велика українська депресія» , що продемонструвала жахливі побічні ефекти «вільного ринку» – корупцію, бандитизм, хабарництво на вищих ешелонах влади. З цієї кризи вдалося вийти, головним чином, за рахунок експортоорієнтованих галузей національної економіки – чорної металургії, хімічної та вугільної промисловості.

Каталізатором фінансової кризи в Україні була світова криза, але значна частина передумов має внутрішнє походження. Покриваючи дефіцит торгівлі коштами з капітального рахунку, вітчизняна фінансова система дедалі більше потрапляла у зовнішню залежність. Її критична межа визначається обсягами покриття дефіциту платіжного балансу та зовнішнього боргу. У деяких країнах кризи починалися, коли рівень боргу досягав 60%, в інших критичний рівень становив 50%.

В Україні ситуація була стабільною доти, доки не вплинули два ключові фактори: обмеження попиту на вітчизняну експортну продукцію та обмежений доступ до фінансових ресурсів на зовнішніх ринках. Україна, економіка якої і так досить нестабільна зазнала значних втрат, спричинених кризою. Окрім неспроможності промислового та аграрного секторів гідно представляти країну на світовому ринку, над Україною тяжіє і значний зовнішній борг.

Але причиною того, що наша країна є однією з найбільш уражених світовою фінансовою кризою держав, є не лише зовнішні, а в більшій мірі й внутрішні фактори. Це свідчить про те, що економіка України повинна розвиватися інноваційноінвестиційним шляхом.

На графіку показано тенденцію зростання Державного боргу

Державний та гарантований державою борг у І кв. 2010 року становив 327. 2 млрд. грн. або 34. 4% ВВП. Так, протягом І кв. 2010 року сума державного та гарантованого державою боргу відносно початку року збільшилася у гривневому еквіваленті на 3. 26% або на 10. 3 млрд. грн. , в основному, за рахунок перевищення надходження коштів від випуску ОВДП над погашенням державного внутрішнього боргу. Одночасно, гарантований державою борг зменшився на 2. 75% або на 2. 5 млрд. грн. , що пов’язано із зниженням курсу євро до гривні та із перевищенням виплат з погашення гарантованого державою боргу над сумою запозичень. При відсутності зовнішніх запозичень, державний прямий зовнішній борг скоротився на 3. 5%. Однак статистичні дані свідчать, що сьогодні в Україні державний борг постійно зростає.

Рівень зайнятості населення у січні-березні 2011 року становив 58, 6%(населення у віці 1570 років), а за перше півріччя 2011 року становив 59%. За три квартали 2011 року рівень зайнятості зріс ще на 0, 5% і становить 59, 5%. Відповідно рівень безробіття у віці 15 -70 років становив 8, 7%, 8, 2%, 7, 8% ( у % до економічно активного населення відповідної вікової групи). Навантаження незайнятого населення на одне вільне робоче місце(вакантну посаду) у першому кварталі 2011 року становило 7 осіб на місце, за перше півріччя – 6 осіб на місце, за три квартали – 5 осіб на 1 вакантне місце.