Микола Вороний Вороний Микола Кіндратович народився

Микола Вороний

Вороний Микола Кіндратович народився в сім'ї ремісника. Батько — К. П. Вороний походив з кріпаків, мати — О. Д. Колачинська — з роду освітнього діяча 17 -18 століття, ректора Київської академії П. Колачинського.

Навчався в Харківському реальному училищі, пізніше — в Ростовському реальному училищі, звідки був виключений за зв'язки з народниками, читання і поширення забороненої літератури. Три роки перебував під наглядом поліції із забороною вступати до вищих навчальних закладів Росії. Продовжував навчання у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет).

Перші поетичні твори написав ще навчаючись у Харківському реальному училищі. Друкуватися Вороний почав у 1893 р. (вірш «Не журись, дівчино» ). Публікувався у періодичних виданнях «Зоря» , «Літературнонауковий вісник» , «Засів» , «Дзвін» , «Сяйво» , «Рад а» , в антологіях, збірниках, декламаторах початку 20 століття: «Акорди» , «Українська муза» , в альманахах «Складка» , «За красою» , «Дубове листя» , «На вічну пам'ять Котляревському» , «Багаття» та інших. 1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшанзілля» про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності.

У Львові зблизився з І. Франком, який справив великий вплив на формування його світогляду, літературноестетичних поглядів.

У відповідь на «Послання» М. Вороний написав вірш «Іванові Франкові» (1902), в якому ще раз здекларував власні погляди на поезію і завдання поета. Також у цьому вірші Микола процитувавши вислів Шарля Бодлера, що «предметом поезії є тільки вона сама, а не дійсність» , запевнив старшого, глибоко шанованого колегу: йому теж не байдуже «життя з його шаленим шалом» . Тобто Вороний хоч і проголошує ідеї «чистого мистецтва» , але водночас уважає, що митець мусить громадянські проблеми: А як поет — без перепони Я стежу творчості закони; З них повстають мої ідеї — Найкращий скарб душі моєї. Творю я їх не для шаноби; Моя девіза — йти за віком І бути цілим чоловіком!

Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства імені Шевченка, режисером українського театру товариства "Руська бесіда", в редакції журналу "Життє і слово", де вів рубрику "Вісті з Росії". Товариство “Руська бесіда”

З 1897 — актор труп М. Кропивницького, П. Саксаганського, О. Васильєва та інших, 1901 залишив сцену і служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. В 1910 році оселився в Києві, працював у театрі М. Садовського, викладав у театральній школі.

Витончену форму та яскраві тропи має вірш «Блакитна панна» (1912), який відкриває цикл поезій «Гротески» . У цьму творі він витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню. Новаторство Миколи Вороного виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. «Я писав не так од образу, як од звуку» , – зазначав він. Джерелом його поезії є мелос, мелодія. Звук для символістів – понад усе. Специфічним є розміщення рядків у строфах «Блакитної панни» : вони ніби сходинки, по яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм. Має крилами Весна Запашна, Лине вся в прозорих шатах, У серпанках і блаватах… Сяє усміхом примар З-поза хмар, Попелястих, пелехатих. Ось вона вже крізь блакить Майорить, Довгожданна, нездоланна… Ось вона — Блакитна Панна!. . Гори, гай, луги, поля — Вся земля Їй виспівує: «Осанна!»

Не менш ліричний вірш Вороного «Інфанта» , що ввійшов до поетичного циклу «Лілеї й рубін» (1907 -1922). У центрі твору – жіночий образ. У цій поезії М. Вороний сміливо експериментує зі словом. Неологізми тут – ефективний засіб творення образності. І знову маємо справу зі звуком, а ще – з кольором. Їх теж треба розшифрувати, збагнути – це символи, які кожен читач пропускає через власну призму сприйняття: Акордами проміннострунними День хвилював і тихо гас. Над килимами вогнелунними Венера кинула алмаз. Під текстом Вороний залишив напис: «Накидано 1907 р. Викінчено 1922 р. » Ця авторська заувага пояснює особливість останнього катрена, в стуктурі якого відчувається певний дисонанс: два перші рядки — образ героя, сповнений бодлерівської символіки, два наступних — образ Революції, що випливає над ліричним героєм: А наді мною Революція В червоній заграві пливла.

Жовтневої революції Вороний не сприйняв і в 1920 р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, де зблизився з польськими письменниками Ю. Тувімом і Л. Стаффом, невдовзі переїхав до Львова. Викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М. Лисенка, деякий час був директором цієї школи. Після повернення в Україну (1926) вів педагогічну і театрознавчу діяльність.

Розпочав активну літературну діяльність. Погляди Вороного не сприймалися радянською владою. Він переслідувався і був розстріляний 7 червня 1938 року.