МИКОЛА КУЛІШ (1892— 1937) «Мина Мазайло»
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей; Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці. Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми українці? . . В. Баранов
• Драматург Микола Куліш жив в епоху колосальних історичних потрясінь. Коли він був підлітком, Росією прокотилася революційна хвиля 1905— 1907 рр, Перша світова війна запопала його у 22 літньому віці, покликавши спочатку на фронт, а потім у криваву січу класових битв. . . Для творчості доля визначила М Кулішеві всього десять років. Наприкінці 1934 р. його забрали енкаведисти і відправили на Соловки. Додому він уже не повернувся.
• Буремна, сповнена гострих політичних протиріч доба поклала свій трагічний карб на долю цієї обдарованої людини— романтика революції, українського інтелігента, одного з найталановитіших творців «розстріляного відродження» 20 -х рр. , який раніше від багатьох своїх сучасників збагнув, що молох радянського тоталітаризму зводить нанівець ціну людського життя, знищує цвіт національної культури, а заразом —поглинає й ідеали його,
• Микола Куліш змалку звідав найми, і тільки в дев'ятилітньому віці батьки віддали його до школи. Цей кароокий, маленький на зріст, але широкоплечий, кмітливий і впертий чабанець, якого природа наділила прекрасною пам'яттю, дивував учительку своїми запитаннями і відповідями. Був надзвичайно жадібний до книжок. Потяг до навчання мав настільки великий, що місцева інтелігенція зібрала для нього 100 крб. і у вересні 1905 р. він подався вчитися до Олешків.
• Мати через рік померла. Звідтоді довелося Миколі покладатися на власні сили, витривалість, почуття гідності та на свої виняткові здібності. Квартирував у добрих людей, потім якийсь час мешкав у притулку для сиріт. Згодом його пригорнула родина олешківських інтелігентів Повелів (один із предків її, француз по крові, був покараний за зв'язки з декабристами довічним засланням в Олешки). Дітей тут учили співу, грі на фортеп'яно, віолончелі. Разом із братами Невелями, шкільними друзями М. Куліш влаштовував музичні ії театральні імпрези, сам брав у них участь. На вечірки приходили гімназисти, вчителі. . .
• Це був новий для селянського хлопця світ. Тут він закохався в Антоніму Невель, майбутню дружину. Тут навчався грати на скрипці. Сперечався з друзями прочитане, ділився враженнями від творів Мольєра, Шекспіра, Толстого, Достоєвського. . .
• Закінчений наприкінці 1928 року твір миттєво викликав зацікавленість й здобув широку підтримку з боку широких верств українського суспільства. • В березні та квітні, 1929 року комедію було поставлено в Дніпропетровському театрі імені Шевченка, Курбасовому «Березолі» (Харків), театрі імені Франка, яким керував Гнат Юра (Київ). Комедію Куліша грали в Дніпропетровську, Житомирі, Херсоні, Одесі, Вінниці, Маріуполі. У Києві, поруч із виставою франківців, «Мина Мазайло» жив на сцені обласного пересувного театру (ОРПС). • Комедію «Мина Мазайло» було видруковано в гумористично-сатиричному альманасі «Літературний ярмарок» (шосте число за 1929 рік). У тому ж 1929 році, п'єса вийшла в Харкові окремою книжкою.
• Після постановки в театрах і публікації комедія стрімко одержала визнання. Проблематика, художні реалії твору жваво обговорювалися у пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких висловлювалося чимало високих і дуже високих оцінок, зокрема М. Хвильового, Остапа Вишні. Образи, характери п'єси активно проектувалися на тогочасну українську дійсність і трактувалися як живі й оригінальні типи з навколишнього життя.
Фабула • В особі головного героя Мини Мазайла драматург показав нового перевертня, котрий в ім'я особистих вигод здатен не тільки змінити українське прізвище на російське, а й відцуратися власного роду, забути рідну мову, звичаї, традиції. • Більшовицька влада, яка у 20 -х роках почувалася не дуже впевнено, опираючись в основному на російськомовне населення, активно провадила політику поповнення своїх рядів новими запроданцями. І Мина Мазайло вирішив скористатися сприятливою ситуацією, щоб здобути моральні та матеріальні дивіденти і утвердитися у новому суспільстві.
• Микола Куліш в'їдливо висміює нікчемні потуги Мини Мазайла. Змінивши українське прізвище на російське, Мазайло-Мазєнін набув російської рішучості - він готовий переступити через труп власного сина, як Іван Грозний, що зовсім не характерно для українця, котрий виховує дітей у любові, дбайливо піклується про них. Ця показна рішучість робить нікчемного Мину Мазайла смішним і кумедним, його слова суперечать характерові. "Закостенілість, автоматизм, розсіяність, непристосованість до суспільства - все це тісно між собою зв'язане, і з всього цього складається комічний характер". Зосередивши увагу на цих рисах, драматург досягнув необхідного комізму для творення образухарактеру, переконливо показав, що Мина Мазайло сам знищив себе як особистість, з надією добитися певних привілеїв від совєтської влади. • Вчинки, роздуми новоявленого Мазєніна абсурдні й комічні.
• Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. • У творі використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Комедія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків — веселих, ніжних, мажорних, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедій них і навіть фантасмагорійних.
• Комедія "Мина Мазайло" • Комедія «Мина Мазайло» Миколи Куліша стала цілим відкриттям в українській літературі початку XX століття. У березні та квітні 1929 року її було поставлено в ряді театрів, і глядач захоплено сприйняв її. Проблематика, художній рівень твору активно обговорювалися у пресі, ставали предметом дискусій. Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами, містить цілу галерею яскравих характерів з індивідуальнокультурним і національним світоглядом, таких, як Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсоха, Бароиова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас «Мина Мазайло» є комедією типів та положень. У ній ґрунтовно розроблені дійові особи, які утворюють сюжетно-колізійні та концептуально-світоглядні пари. Це Мина Мазайло і Мокій, Рина та Уля, тьотя Мотя і дядько Тарас. їхні репліки, діалоги, дії формують основний фабульний та конфліктний каркас твору і виступають чинниками суто комічного начала. Розвитку комедійної тональності, динамічному руху сюжету сприяють інтимні перипетії, які переживають герої.
• Розвитку комедійної тональності, динамічному руху сюжету сприяють інтимні перипетії, які переживають герої. Наприклад, читач спостерігає поступове закохування Улі у Мокія, хоч спочатку це мала б бути добре інсценізована інтрига. Та й починається комедія досить динамічно, з гострої інтриги, що загалом притаманно Кулішевій драматургії. Перша ремарка та перші репліки Рини створюють поле сюжетної та емоційної напруги в комедії, а також розкривають сутність конфлікту, що виник у родині Мазайлів.
• Куліш використовує у своєму творі традиційну для світової літератури, зокрема комедійної, традицію «любовного трикутника» , але створює її зовсім оригінально, дотепно, винахідливо. Спочатку гра Рини й Улі розвивається за сценарієм, який розробила Рина. їй вдається зацікавити брата знайомством зі своєю подругою, використавши любов Мокія до всього українського. Рина — справжній знавець характерів і вміло веде свою партію. І Мокій цілком «ковтає живця» , починаючи говорити про свої інтереси, беручися «освічувати» Улю: «От, наприклад, написи в «Звенигорі» — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову. . . » ; «Побачу ото неправильно писану афішу, вивіску або таблицю — і досади тобі на цілий день. А які жахливі афіші трапляються, як перекручують українську мову. . . » Здається, розрахунки Рини правильні, і її очікування мають справдитися. . .
• Та своєрідність розгортання конфлікту в комедії Куліша полягає в тому, що все розвивається навпаки. Тобто Уля, яка мала вплинути на Мокія, коли він у неї закохається, і переконати покинути захоплення усім українським, насправді сама поступово у нього закохується і вже захоплено розповідає подрузі, наскільки прекрасно звучить українська мова, наскільки вона точна та яскрава! Отже, грі протистоїть неначе «антигра» — закохані руйнують плани Рини. І в той час, як нетерплячка Рини зростає, все поступово виходить у неї з-під контролю: «Мені здається, що він закохався. . . Принаймні, закохується. Тільки ти, ради Бога, поспіши, Улюню, прискор цей процес, розумієш? Треба, щоб він взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо. . . Ну зроби так, Улю, ну що тобі стоїть? . . » Таким чином, Куліш передає поступово загострення комічного ефекту інтимного конфлікту.
• Далі комедія набуває характеру комедії відкриттів. Зокрема, Рина відкриває, що її намір стосовно Улі та Мокія може не здійснитися; Уля відкриває свою закоханість у Мокія. І внаслідок низки подій ситуація у родині Мазайлів поступово загострюється. Динаміка любовної фабули немов відтіняє логічність розгортання мовно-світоглядної полеміки. Саме інтимний сюжет творить динаміку п'єси, і тому драматург немов вмонтовує інтимні сцени на початку кожної дії. У сьомій сцені комічний динамізм досягається тим, що драматург зводить разом усіх дійових осіб комедії. Ця сцена написана як світоглядно-мовна полеміка між персонажами і є комічно-сатиричним представленням характерів та їхніх культурних уподобань, цінностей, дає змогу простежити, як послідовно й багатогранно виявляють себе дійові особи.
• У цій сцені Микола Куліш використовує весь традиційний арсенал комічних засобів. Тут і класичний комізм ситуацій і положень, сатира й сарказм, епатаж, гротеск, трагікомічність, зіткнення персонажів, самохарактеристика їх, афористичні формули; монологи, діалоги та полілоги, короткі репліки. Фінал інтимної фабули в комедії має філософський підтекст, адже любов розпочинається з гри, але справжнє почуття перемагає. Філософічність мислення загалом притаманна Кулішеві-драматургу, що теж надає його комічності своєрідного забарвлення. «Мина Мазайло» Миколи Куліша — це твір про трагікомічність людського життя, про смішний і глибокий трагізм людських доль, про високі поривання і дрібні розрахунки, про різноманітність людських характерів.
• На зламі 20— 30 -х рр. уже було зрозуміло, що політика українізації згортається. Міщанство раділо цьому, ставало войовничо -самовдоволеиим. У 1929 р. Куліш пише комедію «Мина Мазайло» , темою якої, за його ж словами, є саме "Міщанство і українізація". Комедію цю свого часу хтось Із критиків назвав «філологічним водевілем» — -малося на увазі, що суперечки її персонажів точаться переважно навколо української мови. Українізація, що велася з 1923 р. , як рентгенівське проміння, висвітлила дражливість питання про те, наскільки українське суспільство готове бути Україною.
• Комедію М. Куліша «Мина Мазайло» часто називають філологічною п'єсою. Свого часу, наприкінці 20 -х років XX століття, вона з великим успіхом йшла на українській сцені. Але 1930 року, коли українізацію було згорнуто, п'єсу одразу заборонили. Однак серед читаючої публіки вона викликала досить гостру дискусію, оскільки вже за своїм характером вона є суто дискусійним твором.
• Так, герої комедії весь час дискутують проблеми мови, намагаючись обрати для себе шлях у житті і, зокрема, правильне родинне прізвище. Отже, за допомогою різних героїв драматург висловлює різні позиції обивателів стосовно проблеми українізації.
• Специфіка комедії полягає в тому, що жодного з її персонажів не можна сприймати серйозно, всі вони викликають лише сміх, навіть наївний Мокій з його захопленням усім українським. Таким чином досить трагічна ситуація, у яку потрапила українська культура на початку XX століття, розкривається крізь призму смішного, що надає твору ще більшою гостроти. Адже сміючись глядач очищується і може критично поглянути не лише на інших, але й на себе.
• За допомогою різних ситуацій, у які потрапляють його персонажі, Микола Куліш досить гостро критикує тогочасне українське суспільство. Так ми бачимо перед собою абсолютно безпринципного та позбавленого будь -якої національної гордості Мину Мазайла, який задля чиновницької кар'єри готовий зрадити свої національні корені, змінити прізвище.
• Старому Мині здається, що його українське прізвище заважає йому просуватися по-службових сходинках, але він не замислюється про те, а чи гідний він за своїми власними якостями займати якісь службові посади. Однак вирішивши змінити прізвище, Мазайло боїться бути покараним за це: «Ще як підходив до загсу — думалось: а що як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське — і зноровиться.
• На зло тобі зноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би? А що, чи такий, що йому до твого прізвища — до себе він байдужий підчас служби, себто сидить, нічого не бачить і себе не поміча? А що, як такий, думалось, що почне з дідапрадіда? » .
• Отже, Мазайло не має навіть своєї власної думки, чіткої позиції в житті, орієнтується тільки на загальну ідеологічну моду. А з яким пієтетом(глибока пошана до когось або чогось) він розповідає про відвідування установи: «Хтось одвів мене до дверей. Все — як в тумані. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. І раптом шию тьох! — перед очима якесь писане оповіщення. . . Немов не я, немов хтось інший за мене чита — (серце!). Список осіб, що міняють своє прізвище.
• Минько Панас на Мінервина Павла. Читаю, не розумію. Вайнштейн Шмуель-Калман. Беркович на Вершиних Самійла Миколайовича — читаю; Засядь -Вовк на Волкова, читаю. Ісидір Срайба на Алмазова, і тут все прояснилось. Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад. . . » .
• Мазайло захоплений тим, що люди зраджують своїх предків і міняють свої родові прізвища! Тож недарма його було покарано звільненням з посади. Виходить, людина завжди повинна мати свої власні переконання, щоб не потрапити в халепу.
• Зовсім негідно поводить себе дочка Мини, Рина, яка намагається вплинути на свого брата й відвернути його від усього українського, закохавши його у свою подругу Улю. Але як же прикро вражена Рина, коли все виходить навпаки: Уля захоплюється українською мовою і зовсім змінюється під впливом Мокія! Рина научає подругу, як справити враження на брата, і досить зневажливо говорить: «От на. . . От що, Улюню! Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш?
• Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки, Хвильові всякі, Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку — і питай.
• Побачиш там Хвильового і питай, а тоді в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди! Дай я тебе перехрещу!» Слова Рини «Хвильові всякі, Тичини» показують її повну бездуховність, байдужість до здобутків не тільки української, але й будь-якої культури.
• Уля, будучи схожою на свою подругу, під впливом Мокія захоплюється українською книжкою, українським словом, вона переконує свою подругу: «І знаєш, «дружина» — це краще, як «жінка» або «супруга» , бо «жінка» — то означає «рождающая» , «супруга» ж повкраїнському — «пара волів» , а «дружина» . . .
• Ось послухай: рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько. » В уста Улі драматург вкладає найкрасивіші та найласкавіші українські слова, демонструючи, що людина, обізнана з українською мовою, не може її не полюбити. • Здавалось би, позиція Мокія є в творі позитивною, але смішно те, що він сприймає все українське занадто гіперболізовано, намагаючись, наприклад, подвоїти «українськість» свого прізвища:
• «Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодкоміщанське: Аренський, Ленський, Юрій Милославький. . . Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні. . . Рубенівські — от! Убий-вовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов.
• Досить сатирично зображує драматург «русифікованих» обивателів з Харкова, для яких «прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізованной» , як говорить тьотя Мотя. Представниця «великої культури» заявляє навіть: «Та ще й по-українському. Всі козаки говорили по-руському. Донські. Кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад. . .
• Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де? . . У городській опері. Єто. . . Єто ж просто безобразіє!» . Отже, вона вважає, що українська мова — це непристойність, вона не варта культурного товариства.
• Не кращим виглядає і занадто реакційний у своїх поглядах дядько Тарас, який волів би зупинити розвиток української культури, повернути колесо історії назад. • Отже, у творі немає таких персонажів, яких ми могли б назвати позитивними, які б містили в собі певний ідеал.
• Загалом, «дискусія» у родині Мазайлів за участю родичів з Курська й Києва та комсомольців пародіює стиль радянського життя 20 -х років, коли створювалася видимість розмаїття думок за повної тоталітаризації сутності людського існування.
• Критично зображуючи своїх персонажів, драматург розкриває негативні риси тогочасного українського суспільства, а також такі людські риси, як пристосуванство, зарозумілість, бездуховність.
Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил, Можна жити й хохлом, і не зникне від того хлібина. Тільки хто ж тоді небо нахилить до ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна? !