Мікобактерії Збудники туберкульозу та лепри МК ВНМУ ім

Мікобактерії. Збудники туберкульозу та лепри МК ВНМУ ім. М. І. Пирогова Кафедра мікробіології

Таксономія n. Родина Mycobacteriaceae (mycеs – гриб, променистий) n. Рід Mycobacterium

Таксономія Виділяють 3 групи: Патогенні M. tuberculosis n M. bovis n M. africanum n M. leprae n збудники туберкульозу збудник лепри (прокази)

Таксономія 2. Умовно-патогенні (40 видів) n M. avium n M. kansasi викликають n M. marinum атипові n M. ulcerans мікобактеріози 3. Сапрофіти n M. smegmatis та ін. – представники нормальної мікрофлори

Загальна характеристика збудників туберкульозу n Збудник було відкрито Р. Кохом в 1882 р (паличка Коха - ВК) Морфологія n Гр+ тонкі, злегка зігнуті поліморфні палички (M. tuberculosis) (M. bovis - короткі, товсті палички) n довжина до 8 мкм (M. bovis - до 2 -3 мкм)

Морфологія n кислото-, луго-, спиртостійкі n в клітинній стінці є високий вміст ненасичених жирних кислот (міколова кислота), ліпідів, восків (до 40%) n нерухомі n спор та капсул не утворюють

Морфологія nв організмі хворого під дією ХТЗ можуть утворювати фільтрівні та L-форми n в мазках-препаратах виявляють за методом Ціля-Нільсена n в клітині при фарбуванні спостерігається тигроїдність – чергування кислотостійких (зерна Шпленгера) і некислотостійких ділянок (метафосфатні зерна Муха)

Культуральні властивості n аероби або факультативні анаероби n оптимальна температура – 370 С n р. Н – 7, 0 -7, 2 n вибагливі до поживних середовищ (потребують додавання вітамінів групи В, гліцерину, амінокислот)

Спеціальні поживні середовища n гліцеринові середовища (гліцериновий бульйон) n картопляні середовища n яєчні середовища (Левенштейна-Йєнсена, Петрова, Петран΄яні)

Спеціальні поживні середовища n напівсинтетичні та синтетичні середовища (середовище Сотона) n середовище для виділення L -форм бактерій n середовище Прайса (цитратна кров)

В залежності від швидкості росту на спеціальних поживних середовищах мікробактерії поділяються: n Швидкоростучі (до 7 діб) – збудники атипових мікобактеріозів (18 видів) n Повільноростучі (>7 діб) - M. tuberculosis, M. bovis, деякі атипові мікобактерії (біля 20 видів)

n Не ростуть на поживних середовищах - M. leprae Мікобактерії повільно ростуть на поживних середовищах (швидкість росту залежить від часу генерації – 18 -24 год) 1. На щільних – ріст через 18 -21 добу (M. tuberculosis), 28 -35 діб (M. bovis) 2. На рідких – через 10 -14 діб n

Культуральні властивості n на щільних середовищах – R-форми колоній – крихкі, бугристі, зморшкуваті, кремового кольору, нагадують суцвіття цвітної капусти n на рідких середовищах – суха, зморшкувата плівка, не змочується водою, піднімається на стінку, бульйон прозорий

Резистентність стійкі в зовнішньому середовищі (за рахунок великого вмісту ліпідів в клітині) n стійкі до висушування n стійкі до високих температур (1000 С – 5 -7 хв) n стійкі до дезінфектантів (до фенолів) n нечутливі до більшості антибактеріальних ХТЗ n чутливі до УФО n

Патогенність n обумовлена структурними компонентами клітини n Cord-фактор (диміколат трегалози) - пригнічує міграцію лейкоцитів - антифагоцитарний фактор - місцева токсична дія Виявляють за допомогою методів Прайса та Школьнікової – мазки поміщають у цитратну кров, через 3 -4 доби скельця виймають, фарбують за Цілем-Нільсеном, виявляють мікроколонії у вигляді кіс або жгутів

n Ендотоксин (туберкулін) Має 3 фракції: n туберкулопротеїнова – зумовлює розвиток ГЧУТ n туберкулоліпідна – зумовлює незавершений фагоцитоз, сприяє утворенню сирнистого некрозу, гігантських клітин Пирогова. Ланганса. До фракції входять жирні кислоти, фосфатиди, сульфатиди n туберкулополісахаридна – сприяє утворенню лімфоцитарного валу

Епідеміологія n Джерело інфекції – хвора на відкриту форму людина (M. tuberculosis) або тварина (M. bovis) n Шляхи інфікування - повітряно-крапельний - повітряно-пиловий - аліментарний - трансплацентарний (при ураженні плаценти)

Патогенез n при первинному інфікуванні в легенях утворюються локальні вогнища специфічного продуктивного запалення (має типову гістологічну картину)

Патогенез - при доброякісному перебігу (достатньому імунітеті) – інволюція запального процесу, з наступною петрифікацією (кальцинацією)

Патогенез - при несприятливому перебігу – подальший розпад тканин, можлива лімфогенна або гематогенна десимінація збудника, ураження різних систем органів (особливо легень: каверни, абсцеси, інфільтрати) Розрізняють легеневу та нелегеневі форми (туберкульоз шлунку та кишечника, нирок, мозкових оболонок, кісток та ін. )

Імунітет n нестійкий n нестерильний n клітинний n антитіла виробляються в низьких титрах і не мають протективного значення (АТ-свідки) n формується стан ГЧСТ (обмежує розмноження бактерій, фіксує їх у вогнищі запалення) – виявляють за допомогою алергічних реакцій

Лабораторна діагностика n Матеріал для дослідження: - харкотиння - ексудат з плевральної порожнини - асцитична рідина - випорожнення - сеча - спинномозкова рідина - кров

Методи діагностики n Мікроскопічний n Основні переваги: простота, легкість виконання, доступність для будь-якого типу лабораторій n Недолік: недостатня інформативність n Матеріал піддають збагаченню, фарбують за Цілем-Нільсеном. n Більш результативний метод - РІФ

Методи збагачення n збільшують ймовірність виявлення збудника в мазкахпрепаратах 1. Метод гомогенізації – матеріал обробляють 1% Na. OH, який не руйнуює збудника, але знищуює сторонню мікрофлору. Матеріал центрифугують і досліджують центрифугат

2. Метод флотації – після гомогенізації центрифугат обробляють речовинами легшими за воду (толуол, бензол). В результаті утворюється флотаційне кільце, яке містить ксилол разом із збудником

Бактеріологічний метод n Переваги: дозволяє виділити чисту культуру збудника, ідентифікувати її, визначити вірулентність та чутливість до ХТЗ n Недолік: отримання результату через 3 -4 тижні (до 12 тижнів) n 1 етап – матеріал обробляють сірчаною кислотою, висівають на спеціальні середовища

n 2 етап – вивчення культуральних та ферментативних властивостей - ніациновий тест – визначають здатність з ніацину синтезувати нікотинову кислоту (M. tuberculosis (+), M. bovis (-) - метод Прайса, Школьнікової

Біологічний метод матеріал вводять в пахвинну ділянку: - кролю (чутливі до M. bovis) - морській свинці (чутливі до M. tuberculosis) n через 1, 5 -2 тижні збільшуються лімфатичні вузли, некроз в місці введення n через 3 -6 тижнів тварини гинуть від генералізованої інфекції (після розтину в мазках виявляють збудника, у внутрішніх органах – туберкули) n

Серологічний метод n використовують для діагностики ранніх та прихованих форм, нелегеневих, закритих легеневих форм n недолік: низька специфічність антитіл, часті хибнопозитивні результати n РЗК, РНГА

Алергічний метод n оснований на постановці внутрішньошкірної проби Манту. Використовують для: n визначення рівня поствакцинального імунітету; n визначення категорій, які підлягають ревакцинації n діагностики і виявлення тубінфікованих осіб n діагностики захворювання

Типи туберкулінів n Аlt-туберкулін (“старий”, туберкулін Коха) – отримано із бульйонної культури M. bovis і випарено до сухого залишку (недолік – велика кількість баластних речовин) n РРD (сучасний) – очищений протеїновий дериват

Інтерпретація результатів реакції Манту облік результатів проводять через 4872 год від моменту постановки. n позитивний результат – поява набряку та гіперемія. Якщо: d > 5 мм – проба позитивна (імунні) d > 10 мм – різко позитивна (інфіковані) d > 15 мм – гіперегічна (інфіковані) негативний результат - відсутність папули (відсутність імунітету) n

Профілактика n неспецифічна n специфічна – проводять згідно календаря щеплень – на 3 -5 добу після народження; в 7, 12, 17, 22, 27 -30 – при негативній реакції Манту n використовують живу вакцину БЦЖ (BCG – Bacillе Calmette et de Guerin)- одержана в 1921 р.

Лікування n неспецифічне – етітропне Протитуберкульозні препарати діляться на 2 групи: n першого ряду (похідні ізоніктинової кислоти, ПАСК, солі стрептоміцину, етамбутол, рифампіцин) n другого ряду (альтернативні) – циклосерин, канаміцин, етіонамід та ін. n Препарати призначають тривалими курсами, одночасно декілька препаратів

M. leprae n Морфологія n n n n Гр+ палички, прямі або зігнуті спор та капсул не утворюють мають мікрокапсулу нерухомі кислото-, луго-, спиртостійкі розташовуються внутрішньоклітинно паралельно один одному (“сигари” в пачці) виявляють в мазках за методом Ціля. Нільсена

Культуральні властивості не культивуються на штучних поживних середовищах n експериментальну інфекцію відтворюють в організмі: - мишей – інфікування проводять в подушечку лапки – локальна реакція - дев΄ятипоясних панцирників – генералізована інфекція n

Епідеміологія n Джерело інфекції – хвора людина на лепроматозну форму n Шлях зараження: - повітряно-крапельний - контактний Лепра відноситься до малоконтагіозних антропонозних, ендемічних захворювань

Патогенність n Мікрокапсула n Ендотоксин (лепромін) n Внутрішньоклітинний паразитизм n Сord-фактор

Патогенез n збудник має тропізм до клітин шкіри та периферичних нервів, розмножується в тканинних макрофагах В залежності від імунологічної реактивності організму хворих виділяють такі типи лепри: - ТТ тип – доброякісний перебіг (туберкулоїдний) - LL тип – злоякісний перебіг (лепроматозний) - проміжний тип

Імунітет n нестійкий n нестерильний n клітинний n антитіла виробляються в низьких титрах і не мають протективного значення (АТ-”свідки”) n формується стан ГЧСТ (обмежує розмноження бактерій, фіксує їх у вогнищі запалення) – виявляють за допомогою алергічних реакцій

Лабораторна діагностика n клінічно перебіг лепри нагадує дерматози і захворювання периферичної нервової системи. n Тому обов΄язковими є обстеження на лепру у всіх невияснених випадках та при наявності висипань на шкірі, що не піддаються лікуванню.

Матеріал для дослідження n біоптат із шкіри та слизових оболонок носа n мокротиння n пунктати лімфатичних вузлів n сироватка крові

Методи діагностики n Мікроскопічний n Серологічний – ІФА, ПЛР, методи вивчення рівня імунного статусу (РБТЛ) n Алергічний – проба з лепроміном Реакція Фернандеса – рання (через 48 год) Реакція Міцуди – пізня (через 3 -4 тижні)

Профілактика n неспецифічна n специфічна – не розроблена. В ендемічних зонах для підсилення імунітету до мікобактерій використовують вакцину БЦЖ і лепромін А