“ Ми не забули тебе , Тарасе, черпаємо правду в твоєму слові!” І доки в римах “ Заповіту ” Вогонь поезії не згас, Століттям сонце не згасити, Бо зветься сонце це – Тарас.
Вкотре тануть весною сніги І з'являється в небі веселка. Вже багато десятків років Ми вшановуєм пам’ять Шевченка Він перший за свою любов Тяжкі дістав кайдани Але до скону їй служив Без зради , без омани. Усе знесла й перемогла Його любові сила, Того великого вогню І смерть не загасила
Мрії Тараса про майбутнє Тарас Шевченко став вiльним, але одружитися так i не встиг, так що своïх дiтей i дружини у нього не було. Мрiяв вiн поселитися в Украïнi, одружитися з Ликерiєю Полусмаковою, але обставини склалися по-iншому. I все-таки вiн дуже любив дiтей, завжди ïм спiвчував, i улюблений його образ - це мати з дитям. Щаслива мати, вiльна, як у тому "снi", що приснився крiпачцi: У нашiм раï на землi Нiчого кращого немає, Як тая мати молодая З своïм дитяточком малим I на оновленiй землi Врага не буде, супостата, А буде син, i буде мати, I будуть люди на землi
Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi Крiпацька неволя - це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї , доля його першої трепетної любовi - Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок. Т. Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi. Один з перших жiночих образiв у Шевченка - це Катерина з одноiменної поеми. Її прообразом була його кохана Оксана Коваленко, з якою доля так i не звела Тараса. n
Через віки з любов´ю n в історії кожного народу, серед її великих творців, є люди, імена яких оповиті невмирущою любов'ю та славою. Таким в українців є Тарас Шевченко, чия безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людського духу. Це не просто народний поет, геніальний митець, якого доля обдарувала багатьма талантами. Національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець – так його називають українці. І в цьому немає перебільшення.
Шевченко на Запоріжжі На Запоріжжі поет побував у 1843 році. На Хортиці є туристичномеморіальний маршрут “ Тарасова стежка ”. Пролягла вона від музею запорозького козацтва до мосту, який з´єднує острів із правим берегом Дніпра n На стежці установлено 7 гранітних стел, на яких викарбувано цитати із творів Шевченка, в яких він згадував Хортицю, Січ та Великий Луг
Острів Хортиця – природна пам’ятка n Унікальність Хортиці – в рідкісному сполученні на одній території різноманітних природних комплексів. Серед рослинних угруповань острова – 10 занесені до Зеленої книги
“ На Хортиці у матері добре буду жити…” n 1843 року 29 -річний молодий художник вирішив знайти коріння свого козацького роду. Тараса зацікавив район дніпрових порогів, поселення лоцманів і потомків запорозьких козаків.
Хортиця. Пам'ятний камінь з написом «Ми були, є і будемо, бо у нашому родоводі n n n n Святослав Хоробрий Ярослав Мудрий Іван Вишенський Настя Лісовська (Роксолана) Іван Сірко Пилип Орлик Олекса Довбуш Григорій Сковорода Іван Котляревський Устим Кармалюк Тарас Шевченко Леся Українка Михайло Грушевський Володимир Симиренко …”
Напис на щиті : Тарасова стежка. Любий друже! Будь ласка, зупинись. Налаштуй своє серце на добро і чуйність. Перед тобою одна із стежок, якими улітку 1843 року ходив Тарас Григорович Шевченко. Пройдись і ти слідом за Великим Страдником, і нехай тебе осінить хортицька благодать. » n n
І оживе добра слава – слава України… Запорізька область приваблює туристів своїми пам'ятниками. Кілька сот курганів, які густо усіяли всю територію області, сьогодні є найдивовижнішими пам'ятниками давньоукраїнської історії. Запорізька Січ була ключовим центром на перехресті важливих торгових шляхів: "Із варягів у греки", Муравського, Чорного, Чумацького. Та уряд Російської імперії не міг змиритися з оплотом козацького вільнодумства. У липні 1775 року російські війська під командуванням генерала Текелія, повертаючись із турецького фронту, підступно зруйнували Запорізьку Січ.
«Ми – Запоріжжя, ми – Україна, а не якась інша країна» n n Я народився на Запоріжжі, В тому краю, де у синіх полях Грає пшениці напоєне збіжжя Й тихо зникає за обрієм шлях. Щастя тобі, милий мій краю, n Вкрийся любов'ю на вічні літа! n Як України без тебе немає, n Так і без неї ти мов сирота. n
