Методи спостереження за погодою Для того щоб туристи-краєзнавці мали можливість прогнозувати погоду по місцевих ознаках, їм необхідно ретельно стежити за її станом і її змінами, тобто вести метеорологічні спостереження. Бажано під час туристського походу робити спостереження над тиском і температурою повітря, вітром і хмарами, опадами та іншими атмосферними явищами в 7, 13, 19 і о 1 -й годині ночі. Нічні спостереження можна пропустити. Установивши години спостережень, треба вже строго їх дотримуватися, не допускаючи ніяких відхилень і пропусків.
Запис спостережень роблять негайно ж, не відкладаючи й не покладаючись на свою пам'ять, в особливий розділ в польовому щоденнику – «Щоденник погоди» . Спостереження треба робити з відкритого місця, звідки добре видно весь небокрай, по можливості до самого обрію.
• Найпростіші польові спостереження за погодою. • Тиск повітря. Спостереження за атмосферним тиском можна робити тільки інструментально, за допомогою барометра. Ці спостереження єдині з серії метеорологічних, які можна виконувати в наметі або в кімнаті, всі інші метеорологічні спостереження роблять тільки під відкритим небом. • У похідних умовах для виміру тиску користуються або метеорологічним барометром-анероїдом, або анероїдомвисотоміром, що служить для визначення різниці висот місцевості по зміні атмосферного тиску.
• Температура повітря • Природна температура повітря – це тільки температура в • • тіні. Найбільш зручним термометром для виміру температури повітря в похідних умовах є термометр-пращ. Це скляний циліндр довжиною близько 20 см і діаметром 5– 8 мм, усередині якого поміщений власне термометр. До верхнього кінця термометра припаяне металеве вушко, до якого прив’язується міцний шнур довжиною близько 50 см. За допомогою шнура термометр обертають над головою в горизонтальній площині упродовж 1 – 2 хв. , потім швидко роблять відлік (з точністю до 0, 1 – 0, 2°), тримаючи термометр у тіні й не торкаючись резервуара рукою. При відсутності термометра-пращі його в крайньому випадку можна замінити звичайним кімнатним термометром із прив'язаним до його верхнього кінця шнуром.
• Вітер • Спостереження за вітром складаються у визначенні його • напрямку й швидкості, що характеризує силу вітру. Напрямок вітру позначається тією частиною обрію, тобто тим румбом, звідки він дує. Для позначення напрямку вітру на метеорологічних станціях користуються 16 румбами, назва яких відзначається початковими буквами українського алфавіту: П – північ, С – схід, З – захід, ПС – північний схід, ППС – північно-схід і т. д. • Для визначення напрямку вітру служить флюгер. Найпростіший флюгер, який можна легко виготовити самим, є тонкою легкою щоглою висотою близько 2 -3 м. До верхівки якої прикріплюють хрестовину у вигляді восьмикутної зірки, промені якої повинні бути покажчиками напрямків 8 головних румбів. Чотири із цих покажчиків (для напрямків «північ – південь» й «схід – захід» ) треба зробити довшими за інших. Нижче хрестовини прив'язують вимпел – вузький прапорець (можна взяти для цієї мети марлевий бинт) довжиною 40 -50 см і шириною 2 -3 см.
• Для того щоб зробити спостереження за • напрямком вітру, щоглу ставлять вертикально на відкритому з усіх боків місці в такому положенні, при якому один з довгих покажчиків спрямований на північ (цей напрямок визначають за компасом), тоді інші покажчики збіжаться з напрямками відповідних румбів. Щоб визначити напрямок вітру, треба стати під вимпелом і, спостерігаючи упродовж приблизно 2 хв. за положеннями вимпелу щодо покажчиків румбів, помітити його середнє положення, що і буде відповідати напрямку вітру.
• Швидкість вітру • виражається в метрах у секунду. Для виміру швидкості вітру в • • похідних умовах дуже зручний анемометр – невеликий, портативний прилад довжиною близько 15 см. Верхня, приймальна, частина приладу являє собою невелику хрестовину із чотирма порожніми півкулями, зверненими опуклістю в один бік. Під дією вітру хрестовина обертається, і її обороти передаються на лічильник, що має вигляд циферблату зі стрілками, що показують число оборотів хрестовини. Перед спостереженнями лічильник виключають і записують його показання. Потім піднімають прилад на витягнутій руці над головою, включають лічильник і одночасно із цим включають секундомір (або засікають час по секундній стрілці годинника). Через 100 -120 сек виключають лічильник, записують його показання й закінчують на цьому спостереження. Для визначення швидкості вітру потрібно відняти з показань лічильника, записаних наприкінці спостережень, показання, записані до початку спостережень, і різницю розділити на тривалість спостережень у секундах. Отримане число й дасть швидкість вітру в метрах у секунду.
• Якщо прилади для виміру швидкості вітру відсутні, можна користуватися дванадцятибальною шкалою Бофорта. • Ця шкала дає можливість визначати силу вітру за візуальними спостереженнями над його дією на навколишні предмети.
Словесна характеристика вітру і його сила в балах Бофорта Швидкість. Вітру в м/сек (усереднена) Дим піднімається вертикально або майже вертикально. Листя дерев нерухоме. Штиль 0 0– 0, 5 Дим піднімається похило, указуючи напрям вітру. Листя дерев нерухомі. Тихий 1 0, 5– 2 Подув вітру відчувається обличчям. Листя дерев шелестять, вимпел флюгера починає коливатися. Легкий 2 2– 3 Вітер колише листя, тонкі гілки й легкі прапори. На поверхні води з'являються брижі. Слабкий 3 3– 5 Вітер коливає більші гілки, нахиляє верхівки дерев, піднімає із землі пил і клаптики паперу, витягає вимпел флюгера. Помірний 4 5– 7 Вітер розгойдує тонкі стовбури дерев, на поверхні води утворить хвилі. Свіжий 5 7– 10 Вітер розгойдує товсті суки дерев. На гребенях хвиль утворяться баранчики. Важко користуватися парасолькою. Сильний 6 10– 12 Вітер розгойдує стовбури дерев. При ходьбі проти вітру відчувається помітний опір. Дужий 7 12– 15 Вітер коливає великі дерева, ламає гілки. Помітно утрудняє рух пішохода. Шторм 8 15– 18 Вітер ламає великі безлисті гілки, зрушує з місця легкі предмети, ушкоджує дахи. Сильний шторм 9 18– 21 Вітер вириває з коренем дерева й здійснює значні руйнування. Дужий шторм 10 21– 25 Жорстокий шторм 11 25– 29 Ураган 12 Понад 30 Сила вітру Вітер здійснює великі руйнування. Вітер спричинює спустошення
Хмари • Спостереження за хмарами виконується візуально, обов'язково з відкритого місця з гарним кругозором і полягають у визначенні форми й кількості хмар. • Спостереження за формою хмар особливо важливі для прогнозів погоди. • На підставі багаторічного досвіду метеорологічних спостережень, були виділені найбільш типові й характерні форми хмар, покладені в основу сучасної міжнародної класифікації хмар по їхньому зовнішньому вигляді. • Відповідно до цієї класифікації, для метеорологічних спостережень виділено всього 10 основних форм хмар, кожна з яких включає багато різновидів. Щоб легше було визначати форми хмар і їхнього різновиду, на метеорологічних станціях користуються спеціальним «Атласом хмар» – альбомом фотознімків різних форм хмар, з позначенням їхніх назв і коротким описом. По висоті, на якій вони розташовуються, хмари ділять на три яруси: верхній, середній і нижній і, крім того, особливо виділяють хмари вертикального розвитку, у яких підстава перебуває в нижньому ярусі, а вершина може досягати середнього й навіть верхнього ярусу.
Спостереження за кількістю хмар (хмарністю) • Визначення хмарності, тобто ступеня покриття • небозводу хмарами, виробляється на око по десятибальній системі. Якщо небо безхмарне або на ньому є одне або кілька невеликих хмар, що займають менш 1/10 частини всього небозводу, то хмарність уважається рівної « 0» балів. При хмарності, дорівнює 10 балам, небо повністю закрите хмарами. Якщо хмарами покрита 1/10, 2/10, 3/10 частин небесного зводу, то відповідно хмарність уважається рівної 1, 2, 3 балам. Якщо хмари закривають все небо, але є ще окремі невеликі просвіти, загальна площа яких менше 1/10 небозводу, то хмарність уважається повною (10 балів) «із просвітами» , і це відзначається в «Щоденнику погоди» .
• • Інші атмосферні явища В «Щоденнику погоди» на підставі візуальних спостережень необхідно відзначати: опади, що випадають із хмар – мряка, облоговий дощ, зливовий дощ, град, сніжна крупа, сніг з дощем (мокрий сніг); опади, що утворилися на поверхні землі – роса, іній, паморозь; тумани – адвентивні й радіаційні; явища, пов'язані з вітром – смерч, заметіль, поземок; електричні явища – гроза, віддалена гроза, блискавиця, полярне сяйво; оптичні явища – веселка, коло (гало) навколо Сонця або Місяця, кольори зорі тощо. Запис про їх варто зробити як у години спостережень, так і в проміжках між ними. При цьому варто обов'язково записувати, у які години ці явища відбувалися і яка була їхня сила, що оцінюють по трибальній системі: слабка, середня й сильне
Спостереження за сніжним покривом • Узимку під час туристських походів на лижах корисно вести спостереження за висотою й станом сніжного покриву уздовж усього маршруту. Висоту сніжного покриву варто вимірювати снігомірною рейкою – тонким дерев'яним бруском довжиною близько 180 см, розміченим на сантиметри. Снігомірну рейку може замінити лижна палка або альпеншток (зі знятим кільцем), на які наносять, починаючи з нижнього кінця, сантиметрові поділки, надписуючи кожне 10 -і, 20 -і й т. д. поділки. • Для виміру висоти сніжного покриву рейку занурюють у вертикальному положенні в сніг, поки її нижній кінець не дійде до поверхні ґрунту, і відраховують розподіл, що збігається з поверхнею сніжного покриву. Висоту сніжного покриву записують у сантиметра
• Цікаві дані про розподіл висоти сніжного покриву • можна одержати, якщо вимірювати її окремо в різних умовах ландшафту – на полях, у лісах (розділяючи їх по породах дерев), у чагарниках, на схилах і вершинах пагорбів і в їхніх підніж, у лощинах і балках, на льоді рік, озер. Виміри висоти сніжного покриву під час походу роблять приблизно через кожні 50 м, визначаючи відстані між вимірами по рахунку кроків. Для запису результатів вимірів користуються окремою записною книжкою, заносячи в неї висоти снігу підряд, стовпчиками. Для кожного виміру коротко вказують вид ландшафту, у якому воно зроблено (наприклад, ялиновий ліс, березовий ліс, поле, густий чагарник, вершина пагорба). Після походу варто підрахувати середню арифметичну висоту сніжного покриву в окремих видах ландшафту й по всьому маршруті в цілому.
Методи дослідження водних об’єктів • Вивчення внутрішніх вод у поході обмежується візуальними спостереженнями, описами водних об'єктів, здійсненням вимірів найпростішими приладами, збором зразків і проб для камеральної обробки тощо. Такого роду спостереження в основному проводяться в літній період. Вивчення водних об'єктів бажано робити комплексно, але в ряді випадків становлять інтерес і дослідження окремих елементів їхнього режиму (витрати води, температури води тощо).
• Для проведення таких робіт із загального похідного спорядження необхідно мати: • - карту району, що охоплює басейн ріки або водозбірну площу озера; • - компас або бусоль; • - планшет, папір, прості олівці, набір кольорових олівців, м'яку гумку, записні книжки й зошити у твердому плетінні; • годинники з великою секундною стрілкою або секундомір; • - фотоапарат.
Дослідження річок Вивчення ріки найкраще починати з її верхів'їв, сплавляючись за течією на човні або плоті або йдучи уздовж берега. При цьому в польових журналах відзначають всі зміни комплексу умов униз за течією ріки й роблять виміри швидкості плину, витрати води, її температури на окремих ділянках, у верхів'ях, на ділянках із сильним ухилом дна, у місцях розширення рік тощо. При цьому виконують наступні роботи
• Опис корінних берегів. Описують характер корінного • берега на окремих ділянках за течією ріки: особливості його рельєфу, характер порід, що складають, і наносів, особливості ґрунтового покриву й рослинності, ступінь залісненості й заболочення. Залежно від можливості окомірних спостережень опис ведуть безпосередньо з берега або ж роблять короткі бічні маршрути. Опис долини ріки. Відзначають форму річкової долини, характер її схилів (круті, пологі), ступінь їхньої розчленованості, наявність терас і конусів виносу, оголень корінних порід, характер наносів і порід, що складають долину, наявність припливів і особливості їхніх гирлових ділянок, наявність заплави (ділянки долини ріки, що заливає в повіддя) і її розміри, наявність заплавних озер (останні можуть бути об'єктами самостійного дослідження). При цих дослідженнях ведуть фотозйомку характерних ділянок долини ріки.
• Дослідження русла ріки. Відзначають ступінь звивистості й • ширину русла ріки на окремих ділянках, наявність плес і озероподібних розширень, а також озер, через які протікає ріка, наявність рукавів і затонів (глухих рукавів). Відзначають ділянки берега, що підмиває, пороги й водоспади, мілини й перекати (мілководні ділянки дна. складені легко, що переміщаються пісками). Вимірюють глибину на стрижні, а в окремих випадках і на поперечних профілях. Проміри глибин роблять жердиною, розміченою на метри й дециметри, або ручним лотом. Останній прикріплюють до мотузки (краще плетеної), попередньо намоченої, розтягнутими й розміченої кольоровими ганчірочками або шматочками шкіри на метри. Як вантаж можна використати камінь або шматок металу (гідрологи застосовують спеціальний конічний лот із чавуну або свинцю). Промірюючи глибини, відзначають і характер ґрунту: мул, пісок, гравій, камінь, скелі.
• Спостереження елементів водного режиму. На берегах рік визначають висоту максимальних рівнів по смузі сухих стебел очерету й інших рослин, залишених повіддям на березі. Тривалі спостереження над зміною рівня води в ріці, із пристроєм спеціальних водомірних постів, в умовах туристського походу неможливі. Здійсненні лише короткочасні спостереження, наприклад над проходженням зливового паводка. Для виміру рівня води користуються водомірною рейкою, яку можна зробити з дошки, розграфивши сантиметровими позначками. При здійсненні вимірів рейку прикріплюють до моста або встановлюють на дні на твердий предмет – камінь, плиту. • На характерних ділянках ріки вимірюють швидкість плину й витрати води поверхневими поплавцями. Поплавцями можуть служити дерев'яні кружки діаметром в 10– 25 см і товщиною в 2, 5 см, хрестовини із двох дощечок або просто пляшки, частково заповнені водою. Щоб виміряти швидкість плину, перпендикулярно руслу ріки розбивають два або кілька створів, які відзначають береговими віхами. Вище верхнього створу розбивають додатково так званий пусковий створ. Закинувши поплавець із береги або човни, на пусковому створі включають секундомір і засікають час проходження поплавцем верхнього й нижнього створів.
• Дослідження водної маси. Визначають кольоровість і мутність води. • Для • • виміру температури води може бути використаний будь-який термометр для води, наприклад ванний термометр у дерев'яній оправі. З хімічних особливостей води на місці можна визначити лише ступінь її твердості (у твердій воді мило погано милиться, у добре). Для більше детальних хімічних досліджень беруть пробу води в пляшку (не менш 0, 5 л). Збір гідрологічних відомостей опитуванням. У місцевого населення збирають відомості про строки розкриття й замерзання ріки, про початок і кінець паводків, про розливи в повінь, про господарське використання (судноплавство, лісосплав, рибальство, гідроенергетика, водопостачання, іригація), про забруднення рік побутовими й промисловими стоками.
Дослідження озер • Туристи досліджують озера, проходячи по їхніх берегах або • • • пропливаючи на човні. У програму вивчення включені наступні питання Характеристика водозбірної площі. Територія, з якої поверхневі й підземні води стікають в озеро, називається водозбірною площею. Опис площі водозбору виробляється аналогічно опису корінних берегів ріки. Опис берегів. При обході озера описують обриси й форму берегів - прямий, порізаний, високий, низький; їхня будова – мулистий, піщаний, кам'янистий; залісненість і заболоченість тощо. Відзначають наявність терас, берегових валів, обривів і пляжів. Попутно із записами в польовому журналі проводять замальовки характерних ділянок берегів і фотографування. Вивчення будови озерної западини. Для такого дослідження необхідно мати великомасштабну карту озера, а при її відсутності зробити найпростішими методами зйомку водойми. Можна також збільшити дрібномасштабну карту методом квадратів.
• Будову озерного ложа вивчають, вимірюючи його глибини в різних точках. Для цього зручніше за все користуватися лотом Воронкова. Він складається з металевої болванки, через центр якої проходить стрижень. До нижнього кінця останнього прикріплена бляшана лійка із кришкою. Верхній кінець має вушко для прикріплення до промірного лина. Опущена на дно лійка захоплює ґрунт. • Влітку глибини вимірюють із човна по заздалегідь намічених лініях, відзначеним на берегах створами. Відстань між окремими промірними точками виміряється числом гребків. Гребти необхідно рівномірно, з однаковою силою налягаючи на весла. При підході до промірної точки човен гальмують веслами. У берегів і на ділянках із крутим падінням дна проміри проводять через короткі інтервали (через 5, 10, 20 гребків), при пологому зниженні дна – через більш довгі (50, 100, 150 гребків), Вимір глибин виконується в штильову погоду. На підставі результатів промірів складають карту глибин.
• Характеристика донних відкладень. При вимірі глибин • відзначають у промірній книжці характер ґрунту, принесеного влітку: його тип, консистенцію (рідкий, грузлий, м'який, твердий), кольори, наявність включень. Наприклад: дрібний жовтий пісок, крупний пісок з каменями, бурий грузлий мул, чорний рідкий мул із запахом сірководню тощо. На підставі зібраних даних складають карту донних відкладень. Вивчення елементів водного режиму. За характером водного живлення озера діляться на проточні, що мають притоки й стік, безстічні, що мають притоки, але без стоку, і глухі, позбавлені і приток і стоку. Туристи визначають до якому із цих типів належить озеро. Описують всі його притоки (ріки й струмки) і стік; визначають виходи ґрунтових вод на берегах і виходи ключів на дні озера. Здійснюють виміри витрат води приток і стоку. Відзначають сліди високих рівнів (висоту) води по берегах озера.
• Біологічні дослідження. При обході озера відзначають розподіл вищої водної рослинності й наносять на карту. Улітку в деяких озерах розвиваються мікроскопічні водорості, що викликають «цвітіння» води. Це явище обов'язково треба відзначати в щоденнику. • Збір лімнологічних відомостей опитуванням населення. Про режим озер збирають наступні відомості: строки розкриття й замерзання; особливості льодоставу й танення льодового покриву; наявність заморів (масова загибель риби через відсутність кисню під льодом). Попутно збирають відомості про господарське використання озера: про рибальство, пташиний і звіриний промисли, про застосування водної рослинності для господарських потреб і використанні донних відкладень у сільському господарстві й для лікувальних цілей, про соледобування, судноплавство, лісосплав, гідроенергетику, зрошення, меліорацію, водопостачання тощо. Дуже важливо з'ясувати ступінь забруднення озер побутовими й промисловими стоками, а також можливість використання озер для відпочинку й туризму.
Обробка матеріалів краєзнавчогідрологічних спостережень На підставі всіх зібраних польових матеріалів складають краєзнавчогідрологічні описи рік і озер, ілюструючи їх замальовками, фотографіями, таблицями і картами.
Карта глибин. На план водного об’єкту наносять лінії профілів і точки промірів глибин. Для цього по масштабі карти визначають довжину лінії промірів у метрах. Цю величину ділять на число гребків по даній лінії. Отримана цифра дорівнює відстані, що пройшов човен після одного гребка. Множачи цю величину на число гребків до наступної промірної точки, легко знайти положення всіх точок на лінії проміру. Потім проводять лінії, що з'єднують точки з однаковою глибиною (ізобати). Такі лінії не завжди проходять по промірних точках, а частіше будуть перебувати між ними.
а – галька; б – коричневий мул; в – пісок; г – сірий мул Карта донних відкладень. На підставі характеристики донних ґрунтів, отриманої при промірних роботах, складають карту донних відкладень. Площу дна, зайняту тим або іншому типом ґрунту, покривають умовним штрихуванням, а пояснення до неї поміщають під картою.
Карта поширення водної рослинності: а – очерет; б – ряска; в – чілім; г – латаття. Карта водної рослинності. Умовними значками відзначають прибережні ділянки дна, зайняті рослинами з надводними листами (очерет, рогоз, хвощ тощо), із плаваючими листами (латаття, глечики, чілім тощо) і зануреними рослинами (рдести, кушир тощо).
Скачать презентацию Методи спостереження за погодою Для того щоб туристи-краєзнавці
Tour_kray_14.ppt