Медицина на українських землях в стародавні часи Медицина

Медицина на українських землях в стародавні часи. Медицина України-Руси в період середньовіччя.

Різними були лікувальні засоби в стародавні часи. Використовували мазі із живих рослин, насіння, коріння, квітів. Були відомими олія рози, лілії, липи, горіху, буку, гірчиці, абрикосу та сливи, а також із насіння дикої груші і яблоні. Виготовляли порошки не тільки із рослин та їх різних частин, але й з мінералів та кісток. Лікарям того часу були відомі стимуляційні, протизапальні, заспокійливі та знеболюючі трави. Комбінація останніх застосовувалась в різних пропорціях (валеріана, білина, мак, дурман, красавка). Це дозволяло лікарям того часу робити оперативні втручання на кінцівках, в черевній порожнині та черепі.

Фрагмент експозиції про найбільш стародавній період розвитку медицини на території України

Ідол культу матері

Із стародавніх народів, що населяли наші степові південні землі, найбільше археологічних знахідок залишили після себе скіфи. Під час розкопок Чортомлицького кургану, що біля Нікополя, Куль-Обського, що недалеко від Керчи знайдені золоті та срібні вази із зображенням скіфів. На одній із них зображені скіфи, які надають лікарську допомогу (перев'язка нижньої кінцівки, витягування зуба). Зображення скіфів на Куль-Обській вазі

Скіф-воїн лікує хворий зуб товаришу. Чеканне зображення на вазі з кургану Куль-Оба. Золото. IV ст. до н. е. Ленінград. Ермітаж

Найважливішою ланкою скіфської медицини є лікувальні засоби рослинного походження (наприклад горицвіт, солодкий корінь, ревінь, подорожник і, звичайно ж, цибуля, часник та багато інших рослин). Серед лікувальних рослин в скіфській медицині було багато сильнодіючих і, навіть, отруйних. Для зменшення токсичної дії сильнодіючих та отруйних рослин скіфська народна медицина добавляла до них різні домішки і відвари, таки як мед, бобові рослини та ін. Широке застосування в скіфській медицині мали також засоби тваринного походження (боброва струя, жири, мозок). Скіфській медицині були відомі “панти” - цінний медичиний товар із висушених рогів молодого оленя.

Церковний Володимира устав кн. Великого, який був прийнятий у 996 р. , оголосив лікарні церковними закладами, а самих “лічців” (лікарів) - людьми церковними, що підзвітні єпископу. Кн. Володимир Великий, прийняв хрещення, будував церкви і лікарні, застосував десятину для бідних, сиріт, старих та кволих. Носіями та поширювачами цих ідей були монастирі, які створювалися за грецьким взірцем. Вони ж стали культурними центрами України-Руси, джерелом знань, в тому числі і медичних. Сюди потрапляли античні и ранньосередньовічні медичні рукописи. На староукраїнську мову їх перекладали монахи (монахами були літописьці Нікон, Нестор). Ці книги, що були написані на пергаменті, дійшли до наших днів.

Гіппократ Візантійська мініатюра XIV ст. Гіппократ, видатний лікар Стародавньої Греції (худ. Г. Небожатко)

В містах серед представників різних професій були й люди, що займалися лікувальною справою. Вже в ці часи деякі з них “спеціалізувалися” на лікуванні ран, переломів (різальники), випусканні крові (рудомети), другі - на видаленні зубів (зубоволоки), лікуванні очей, допомоги при пологах и т. і. Ці народні лічці користувались довірою в населення і представників влади. Переважно лікування проводили в лазнях. Лікувальні процедури у лазні в часи Київської Русі

Печерский Патерик доносить до нас свідчення про деяких подвижників печерських, що славились своїм лікарським мистетством. На скрижалях української історії значаться імена таких подвижників, які славилися даром зцілення та лікуванням хворих, як Антоній Преподобний, Даміан, Агапіт Печерський, Алімпій Іконник, Григорій Чудотворець, Пімен Посник та ін.

Гобелен-триптих Київська Русь (худ. Л. Козаченко) Поряд із монастирською медициною на Русі існувала і світська, мирська медицина. Поєднання цих двох напрямів в Київській Русі зображено на відомому гобелені “Київська Русь”

Були і жінки-цілительниці Февронія, Єфросинія, Марина. Княжна Ганна Всеволодівна в ХI ст. у Києві відткрила світську школу, де викладали медицину. Внучка Володимира Мономаха - Євпраксія - видала медичну працю, що стосувалася питанням фізіології, гігієни, пропедевтики та профілактики деяких захворювань.

• Іншими шляхами відбувався розвиток медицини в західній частині України (Галичина), що не знала навали кочівників. Уже під 1377 р. в міських актах Львова знаходимо відомості про заснування в місті шпиталю для хворих і бідних, У податковому списку міста за 1405 р. значиться доктор медицини Бенедикт. У 1407 р. в місто проведено глиняними трубами воду, каналізаційні труби було проведено через 70 років, а воду в окремі будинки заможних осіб подано в 1614 р. Головні вулиці міста були бруковані каменем, по околицях вистелені дошками. З 1408 р. в обов'язок міського ката входило вивезення з вулиць сміття. В 1444 р. засновано школу "для науки ді-тей благородних і простих".

• Перший запис про аптеку датовано 1445 р. Керував аптекою русин Василь. В 1447 р. в міських актах уперше згадується про запрошення для задоволення громадських потреб лікаря з платнею 10 кіп грошів (600 грошів). У 1550 р. міським лікарем працював доктор медицини з Іспанії Егреніус із зарплатою 103 злотих на рік. За тих часів у Львові було три міські шпиталі і два при монастирях. Була в місті також лазня, яку "за звичаєм та правом" було звільнено від усяких податків. Школярі та вчителі мали право раз на два тижні користуватися нею безплатно.

Жителі міста дуже терпіли від частих епідемій, особливо чуми. Одна з найбільших епідемій була в 1623 р. , коли загинуло близько 20 тисяч чоловік, вулиці міста були завалені трупами. Боротьбу проти чуми очолював війт - доктор Мартин Кампіан, який один залишився з влади міста; портрет цієї мужньої людини зберігається в історичному музеї Львова.

Серед українських феодалів XVI ст. значна роль належала князям Острозьким. Вони заснували в Острозі у 1581 році школу, де крім релігійних наук вивчали "науки визвольні" та класичні мови; окремі викладачі цієї школи були вихованцями Падуанського університету. • В цій школі працював "презацний м'атематик, філософ, астролог Ян Латошинський, який перед цим був професором у Краківському університеті. В Острозі також функціонував великий шпиталь з річним бюджетом 4000 злотих-сума на той час значна. Докладних відомостей про нього не збереглось, але можна гадати, що лікувальною справою там керували дипломовані лікарі. В ті часи лікарська справа була цілком поза увагою і контролем державної влади.

В історичних літописах небезпечні епідемічні ситуації називали “мором”. Епідемії спустошували міста і села. Кожна епідемія чуми, висипного тифу, кишкових інфекцій, сибірської язви, натуральної віспи і цинги старанно регіструвалися в літописах як чергова різновидність мору.

Боротьба з епідеміями • Першим і самим головним заходом було “ запирання вулиць ”, тобто карантин. Заражені місцевості ізольовувалися. Військові загони, які поверталися з “морових районів”, витримувалися в карантині до 2 -х місяців. • Підозрілі товари, предмети і будинки померлих спалювалися. Інші будівлі обкурювалися протягом 3 -4 -х днів сосновими дровами та полином. • Померлих хоронили далеко за містом на велику глибину в спеціальних місцях. Хворих та підозрілих на хворобу відводили у ліс для ізоляції, де залишали під наглядом інших воїнів. • Повідомлення із заражених районів по 7 разів проводили над вогнем і кожний раз переписувалися.

Академія в Замості була заснована з ініціативи графа Яна Замойського у 1593 р. На медичному факультеті кількість студентів не перебільшувало 45 чоловік. При академії був шпиталь на 40 ліжок. Замойська академія проіснувала 190 років. Незважаючи на незначні можливості медичних факультетів Кракова і Замостя, вони відіграли значну позитивну роль у розповсюдженні наукових медичних знань в тодішній Україні.

Георгій Дрогобич-Котермак (1450 -1494) учився у Краківському університеті; отримав ступінь бакалавра у 1470 р. , магістра - у 1473 р. Потім учився у Болонському університеті. В 1478 р. Г. Дрогобич захищає звання доктора філософії, а в 1482 доктора медицини. Одночасно він викладає астрономію, а на 14801482 рр. його обирають одним із ректорів університету по факультетам медицини та вільних інституцій. У святкові дні він читає почесні лекції з медицини. До наших часів збереглася, друкована в Римі Котермаком, книжка під заголовком: “ Прогностична оцінка в поточному 1483 р. магістра Георгія Дрогобича із Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету щасливо виконана ”. Це перша в історії друкована книжка нашого співвітчизника. Вийшла в світ вона 7 лютого 1483 р. З 1488 р. Котермак викладає медицину у Краківському університеті.

Георгій Дрогобич, перший вітчизняний доктор медицини

15 жовтня 1615 р. за кошт Гальшки Гулєвичивни (Єлізавети Гулевич) було відкрито Київське братство, а при ньому школу. В 1632 р. архімандрит Петро Могила, що був обраним в цьому році митрополитом Київським та Галицьким, об’єднав Київську братську школу із заснованою ним Лаврською школою при Києво-Печерській лаврі і створив Києво-братський колегіум. У 1633 р. він отримав назву Києво-Могилянського. У 1701 р. за сприянням гетьмана України Івана Мазепи колегіуму надано царським указом офіційний титул і права Академії. Головний корпус Києво-Могилянської академії в XVII ст.

Макет будівлі Київської академії (худ. О. Кирницький)

Картина “Майбутні лікарі” (худ. В. Кохань)

Печатка Київського цеху цирульників із зображенням леза, ножиць, гребінця з косою, банки з п'явкою та зубних щипців. (Київський історичний музей). У середні віки переважну більшість населення обслуговували не дипломовані лікарі, а цирульники. Де хто з них досягли великої майстерності в лікуванні ран, проведенні ампутацій кінцівок, операцій вирізання камінців, видалинні зубів і, особливо, в надзвичайно поширеному методі лікування кровопусканні. Устави цехів цирульників разрізняли таких членів свого об’єднання: 1) учнів, яких в Україні називали “хлопцями”; 2) підмайстрів - вони називалися “юнцями”, “челядниками”; 3) майстрів. Учнів приймали у віці 12 років.

Хірургічні інструменти цирульників (XVI - XVIII ст. )

Цікавим було медичне забезпечення на Запоріжський Січі. Життя запоріжських козаків переважно проходило в походах та бойових сутичках. Допомогу при різних пошкодженнях та захворюваннях вони надавали за правилами і засобами народної медицини. Козаки вміли випускати кров, видаляти зуби, виготовляти пластирі для лікування ран, накладати шини при переломах. Вирушаючи в похід вони, поряд із запасами зброї та харчів, обов’язково брали ліки. Важко поранених козаків лікували у шпиталях при монастирях. Перший такий шпиталь було засновано в Дубовому лісі на острові між ріками Старою та Новою Самарою.

«Запоріжський Спас» — головний козацький шпиталь в Межигір’Ї біля Києва.

Трахтемирівський шпиталь на Дніпрі.

Фрагмент диорами “ Медична допомога в армії Богдана Хмельницького (худ. М. Хмілько)

Національний музей медицини - відеофільм

Дякую за увагу !