МАРТИН БОРУЛЯ ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ Роботу виконували учні

«МАРТИН БОРУЛЯ» ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ Роботу виконували учні 10 -Б класу Пологівської гімназії “Основа” Коропець Сергій та Мовенко Дмитро

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ Біографи письменника вказують, що поштовхом до написання цього твору стала комічна історія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича – Карпо Адамович Тобілевич. На це пiшло чимало часу i марно: дворянство не було доведено, оскiльки прiзвище в старих документах було Тобелевич, а в нових Тобiлевич.

• Цей біографічний факт драматург підніс до широкого узагальнення, гостро висміявши і засудивши станове честолюбство соціальної касти – дворянства.

• «Мартин Боруля» започатковує блискучий ряд «серйозних комедій» І. Тобілевича, твір з багатьох точок зору показовий.

ПЕРСОНАЖІ ü ü ü ü ü Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиновик. Палажка — його жiнка. Марися — їх дочка. Степан — їх син, канцелярист земського суду. Гервасiй Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи. Микола — його син, парубок. Нацiєвський — регiстратор з ратушi. Трандалєв — повiрений. Протасiй Пеньонжка, Матвiй Дульський — чиновники. Омелько, Трохим — наймити Борулi.

• Мартин Боруля — головний персонаж комедiï. Це людина iз заможноï верхiвки села, не заслiплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманностi. Однак, це натура, скалiчена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лiнiю» .

• Мартин гарний сiм'янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i гроші - все це у героя є. Виявляється, герою треба дворянського титула, який, на думку Борулі, зробить його паном.

• Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а «папiнькою» , а маму «мамiнькою» . Вiн довго вранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за «образованого чоловiка» , сина Степана мрiє бачити знатним чиновником.

• На прикладі образу головного героя — Мартина Борулі І. Тобілевич розкриває конфлікт здорової народної моралі з «манією» дворянства, породжений відстоюванням ним своєї людської гідності. Автор до мінімуму звів роль комедійної інтриги, віддавши перевагу внутрішній дії.

• Конфліктну ситуацію драматург виводить не стільки з зовнішніх причин, скільки з внутрішнього стану персонажу — нестримного прагнення довести, що ні чим не гірший від «приймака • Красовського» . Така заглибленість у душу людини надає камерності звучання комедії, відтворює складні внутрішні почуття та психологічні колізії, визначає трагікомізм образу.

• І. Карпенко-Карий показує до чого може призвести людину ігнорування здорової народної моралі і одночасно утверджує високі етичні норми образами людей, які не цураються землі, праці на ній, свого походження, національних звичаїв і традицій (Гервасій Гуляницький, його син Микола), які випромінюють нехитру народну мудрість.

• Позиція автора зумовила типові узагальнення комедії, проникливий аналіз людських стосунків та характерів, соціальну детермінованість конфліктів і перепетій, вчинків і розв'язок. До речі, в «Мартині Борулі» проглядаються ситуації з «Ревізора» , коли зібралися гості, а жених поїхав, з «Одруження Фігаро» — сама втеча жениха.

• Основою типізації характерів і обставин у цій п'єсі є загальнолюдський зміст таких категорій як честь, гідність, добро — з одного боку та підступність, пристосуванство, егоїзм, зло — з другого. Звідси і наявність трагікомічних елементів у творі.

Ідея твору • Гідність людини визначається не приналежністю до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота і щирість у взаєминах з людьми.

Мораль • Висмiявши таку поведiнку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицiй, ставлення людини до своєï рiдноï землi, свого родоводу, працi, народних звичаïв. Головне не титул, а вмiння залишатися порядною, високоморальною людиною у всiх життєвих ситуацiях.

• Іван Франко писав, що “Мартин Боруля” – “одна з найкращих українських комедій”.

• П’єсу “ Мартин Боруля” було екранізовано 1953 року, режисером О. Швачко.