МАРТИН БОРУЛЯ ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ

«МАРТИН БОРУЛЯ» ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ Біографи письменника вказують, що поштовхом до написання цього твору стала комічна історія про домагання дворянських прав, яку пережив батько Івана Карповича – Карпо Адамович Тобілевич. На це пiшло чимало часу i марно: дворянство не було доведено, оскiльки прiзвище в старих документах було Тобелевич, а в нових Тобiлевич.

• Цей біографічний факт драматург підніс до широкого узагальнення, гостро висміявши і засудивши станове честолюбство соціальної касти – дворянства.

• «Мартин Боруля» започатковує блискучий ряд «серйозних комедій» І. Тобілевича, твір з багатьох точок зору показовий.

ПЕРСОНАЖІ ü ü ü ü ü Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиновик. Палажка — його жiнка. Марися — їх дочка. Степан — їх син, канцелярист земського суду. Гервасiй Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи. Микола — його син, парубок. Нацiєвський — регiстратор з ратушi. Трандалєв — повiрений. Протасiй Пеньонжка, Матвiй Дульський — чиновники. Омелько, Трохим — наймити Борулi.

• Мартин Боруля — головний персонаж комедiï. Це людина iз заможноï верхiвки села, не заслiплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманностi. Однак, це натура, скалiчена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лiнiю» .

• Мартин гарний сiм'янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i гроші - все це у героя є. Виявляється, герою треба дворянського титула, який, на думку Борулі, зробить його паном.

• Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а «папiнькою» , а маму «мамiнькою» . Вiн довго вранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за «образованого чоловiка» , сина Степана мрiє бачити знатним чиновником.

• На прикладі образу головного героя — Мартина Борулі І. Тобілевич розкриває конфлікт здорової народної моралі з «манією» дворянства, породжений відстоюванням ним своєї людської гідності. Автор до мінімуму звів роль комедійної інтриги, віддавши перевагу внутрішній дії.

• Конфліктну ситуацію драматург виводить не стільки з зовнішніх причин, скільки з внутрішнього стану персонажу — нестримного прагнення довести, що ні чим не гірший від «приймака • Красовського» . Така заглибленість у душу людини надає камерності звучання комедії, відтворює складні внутрішні почуття та психологічні колізії, визначає трагікомізм образу.

• І. Карпенко-Карий показує до чого може призвести людину ігнорування здорової народної моралі і одночасно утверджує високі етичні норми образами людей, які не цураються землі, праці на ній, свого походження, національних звичаїв і традицій (Гервасій Гуляницький, його син Микола), які випромінюють нехитру народну мудрість.

• Позиція автора зумовила типові узагальнення комедії, проникливий аналіз людських стосунків та характерів, соціальну детермінованість конфліктів і перепетій, вчинків і розв'язок. До речі, в «Мартині Борулі» проглядаються ситуації з «Ревізора» , коли зібралися гості, а жених поїхав, з «Одруження Фігаро» — сама втеча жениха.

• Основою типізації характерів і обставин у цій п'єсі є загальнолюдський зміст таких категорій як честь, гідність, добро — з одного боку та підступність, пристосуванство, егоїзм, зло — з другого. Звідси і наявність трагікомічних елементів у творі.

Ідея твору • Гідність людини визначається не приналежністю до привілейованого соціального стану, а чесна трудова діяльність, простота і щирість у взаєминах з людьми.

Мораль • Висмiявши таку поведiнку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицiй, ставлення людини до своєï рiдноï землi, свого родоводу, працi, народних звичаïв. Головне не титул, а вмiння залишатися порядною, високоморальною людиною у всiх життєвих ситуацiях.

• Іван Франко писав, що “Мартин Боруля” – “одна з найкращих українських комедій”.

• П’єсу “ Мартин Боруля” було екранізовано 1953 року, режисером О. Швачко.