Людина як природна соціальна й духовна істота 1

Людина як природна, соціальна й духовна істота. 1. Особистість у соціології. Предмет соціології особистості 2. Розвиток поняття особистість 3. Онтологічний та гносеологічний аспект вивчення особистості

Народження соціології Відомо, що соціологічне мислення пройшло через 3 стадії свого розвитку і чітко пов'язана з соціальним устроєм країни: соціологія потрібна тільки тоді, коли народ приймає участь у виборі влади. І етап - соціологія як частина загальної філософії соціуму у часи античних демократій. ІІ етап - виникнення самостійної науки на початку ХІХ ст. Шлях від просвітників до О. Конта, К. Маркса і Г. Спенсера. Зв’язок з природничими науками. 3) з початку ХХ ст. виокремлюється самостійна наука зі своїми методами дослідження і системою понять. Дюркгейм і Вебер. На всіх етапах свого розвитку в соціології приділялась увага особистості.

Місце особистості в соціології Увага до людини як члена суспільства чітко простежується вже на початковому, першому етапі розвитку соціологічного мислення. Так, Платон проводить паралелі між частинами душі й типами людей у державі, які виконують певні функції: мислителі, воїни, оратаї. Аристотель створив першу суто соціологічну класифікацію людських типів. В кожній державі є три частини: дуже заможні, украй незаможні і треті, що існують посередині між тими й іншими. Тобто Аристотель першим дав характеристику середньому класу.

Аристотель про середній клас “По загальноприйнятій думці, помірність і середина — найкраще…. Мабуть, і середній достаток із усіх благ усього краще…. . Люди першого типу стають по перевазі нахабами й великими мерзотниками. Люди другого типу часто робляться лиходіями й дрібними мерзотниками. А зі злочинів одні відбуваються через нахабність, інші — внаслідок підлості…Виходить держава полягає з рабів і панів … Держава, що полягає із середніх людей, буде мати й найкращий державний лад» (Політика). Мова йде начебто про доходи, але насправді це глибока соціально-психологічна класифікація, яка слушна й сьогодні.

«Соціологія особистості» - новий напрямок Першим соціологом, який розглядав взаємозалежність особистості й суспільства був Георг Зіммель. Новий напрямок в соціології сформувався в межах соціологічного знання в останні три десятиріччя ХХ ст. , з появою постіндустріального суспільства. Головною причиною появи дисципліни «Соціологія особистості» є подвійність предмету самої науки соціології. З одного боку, відомо, що соціологія вивчає закономірності становлення суспільства та його соціальних структур. Але в останні роки часто додається ще при цьому необхідно вивчати групи, соціальні рухи та їх лідерів, тому що через таку діяльність відбуваються соціальні зміни у суспільстві.

Підвійність предмета соціології згідно Гюнтера Вісведе Предмет соціології Соціальне поводження Соціальні структури Поведінка, що сформувалась під впливом суспільства Соціальні ознаки: вікові, економічні професійні Соціально спрямована поведінка Соціальні утворення: общини, церкви, класи, заводи,

Г. Вісведе про соціальну поведінку Німецький соціолог вважає, що «Поведінка, яка сформувалась як соціальна» – це поводження, яке формується під впливом суспільства при засвоєнні індивідом цінностей і норм певного суспільства. «Соціально спрямована поведінка» є типовою для взаємодії людей в різних ситуаціях, коли індивідуальна поведінка людини формується під впливом поводження навколишніх людей , а соціальний обмін між ними стає природним. Можна сказати, що в кожній країні формуються свої норми поведінки, яка відтворюється кожним новим поколінням людей.

Типова соціальна поведінка Соціальна поведінка людини набуває типовості в певному суспільстві, тобто вона може змінюватись під впливом вимог суспільства. Саме це і визначило появу нової дисципліни - соціології особистості, яка вивчає типову поведінку людини, що формується під впливом вимог суспільства. Люди однаково розуміють соціальні норми, цінності і це впливає на їх поведінку, яка стає типовою стосовно їх ставлень (атиттюдів)до подій життя.

Соціальна поведінка та соціальні структури деякими соціологами довгий час сприймались як протиставлення об'єкта та суб'єкта. Але на думку видатного соціолога сучасності П'єра Бурдьє – це тільки один із прикладів «парних концепцій» , якими буяють всі соціальні науки» . Соціальні структури створюються людьми, а їх діяльність підтримується тими ж самими людьми, які ними користуються, або їм підкоряються. До таких соціальних структур належать органи влади, судочинства, охорони здоров'я, заклади освіти і т. і. , тобто всі соціальні структури створені людьми для спільного життя і загального блага.

Зміст парних концепцій згідно П. Бурдьє З одного боку, об'єктивні структури утворюють структурні рамки, що впливають на взаємодію суб'єктів. Їх вивчають соціологи-об'єктивісти, які байдужі до суб'єктивних уявлень діючих індивідів» . З іншого боку, суб'єктивні уявлення також слід мати на увазі при дослідженні повсякденних індивідуальних і колективних дій, спрямованих на трансформацію або збереження зазначених структур. Це означає, що об'єктивізм і суб'єктивізм перебувають у діалектичному взаємозв'язку й що суб'єктивізм, всупереч його зовнішній близькості до інтеракціонізму або етнометодологічному аналізу, якісно відрізняється від них. Суб'єктивні соціальні уявлення зв'язуються з позиціями відповідних суб'єктів у структурі.

Взаємозв'язок людини і суспільства Суспільство існує тільки як певна сукупність спільнот, які в свою чергу складаються з людей, об'єднаних в малі та великі групи. Ці окремі люди є не тільки фізично існуючи організми, вони є завжди членами соціальних структур: від сім’ї і колективу дитячого садка до заводу або університету. Таким чином, вивчення будь яких соціальних структур означає вивчення людей, які цю структуру складають і які діють в їх межах. Коли люди діють в межах структур, їх дії стають соціальними. Такою соціальною діяльністю є і навчання в університеті.

Предметом соціології особистості є особистість людини Соціологія особистості — це частина соціології, яка вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних дій і відносин, що розглядаються крізь призму суспільної еволюції, різноманітних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот. Дуже часто ми пояснюємо дії конкретної людини тими соціальними обставинами, і які попадають люди.

2. Розвиток поняття особистість Поняття особистість (person) давні римляни запозичили в етрусків. Латиною воно звучало як «персона» . Римляни називали цим словом ритуальну маску, яку знімали з обличчя померлого і зберігали у помешканні його нащадків. Поняття особистість пов'язано з двома взаємозалежними напрямами пізнання: соціальною сутністю буття людини та законами становлення і зміни особистості у процесі життя. Перший напрям відображує онтологічний, а другий — гносеологічний аспекти вивчення.

Нове бачення людини було започатковане епохою Відродження Вперше після часів античності людина як особистість привернула увагу мислителів доби Відродження в Італії. Особистість Данте і Петрарки, особистість титанів Відродження – Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля. Протестантська революція 16 -17 ст. – новий етап розвитку особистості. Ідея “ священства всіх віруючих ” М. Лютера була по суті ідеєю рівності всіх людей перед богом і твердженням, що кожна людина особистість

Основні концепції особистості нового часу. Рене Декарт. Особистість –мисляча людина (cogio ego sum) було покладено в основу уявлень про тіло, що має спільну природу у людини і тварини, та душу, яку стали ототожнювати із свідомістю. І. Кант і Г. Гердер розвинули ідеї німецької романтичної філософії про особистість. Увага до життя простих людей, віра в можливість підвищення рівня культури повсякденного життя приводять до більшої уваги до особистості кожної людини. Особистість з кінця 19 ст. стає основним предметом дослідження в соціології (М. Вебер і Е. Дюркгейм), психології і соціальній психології, у філософії Ф. Ніцше.

3. Гносеологічний і онтологічний аспекти вивчення особистості Гносеологічний аспект розглядає статус, світогляд, соціальну роль особистості, вплив на життя людини процесів пам'яті, темпераменту і стилів мислення. Одна і та сама людина може бути доброю, розумною, чуйною, кваліфікованим працівником, активним провідником певних ідей, залишаючися водночас заповзятим противником нових технологій, засобів виробництва, носієм підступних, злих намірів. Соціологи змушені враховувати ці аспекти особистості людини.

Онтологічний зміст вивчення особистості Онтологічний аспект, розкриваючи суть особистості, відповідає на питання, що відрізняє особистість від інших об'єктів та суб'єктів соціального буття. Соціологічний підхід до цієї проблеми потребує визначення таких тісно пов'язаних з розумінням суті особистості понять, як «людина» , “індивід» , «індивідуальність» , «особа» , або «особистість» .

Поняття людини в соціології Людина - це родове поняття, що вказує на віднесеність істоти до вищого ступеня розвитку живої природи - до людського роду. У понятті "людей" затверджується генетична зумовленість розвитку відповідно до людських ознак і якостей. (Бурдьє) «Людина» - це найзагальніше пізнавальне поняття «яке відображає уявлення про сучасне людство на планетарному рівні. Людина є невід'ємним елементом будь-якої соціальної клітини, безліч форм яких і забезпечує здатність людству відтворювати себе як цілісність, зберігати і надалі розвивати якості, необхідні для існування в постійно змінюваних умовах. (В. Теремко)

Поняття «індивід» Індивід - це одиничний представник виду "homo sapiens". Як індивіди люди відрізняються один від одного не тільки морфологічними особливостями (такими, як ріст, тілесна конституція й колір очей), але й психологічними властивостями (здатностями, темпераментом, емоційністю) (Бурдьє). Поняття «індивід» - дає розуміння того, які ознаки відрізняють людину від інших людей. На соціальному рівні загальне поняття «людина» конкретизується через уявлення про конкретну людину, тобто індивіда певного зросту, статі, маси, віку, освіти та інших предметних ознак. (Теремко)

Поняття “індивідуальність”згідно Бурдьє Індивідуальність - це єдність неповторних особистісних властивостей конкретної людини. Це своєрідність його психофізіологічної структури (тип темпераменту, фізичні й психічні особливості, інтелект, світогляд, життєвий досвід). Співвідношення індивідуальності й особистості визначається тим, що це два способи буття людини, два його різні визначення. Розбіжність же цих понять проявляється, зокрема, у тому, що відрізняються саме процеси становлення особистості й індивідуальності.

Становлення особистості згідно Бурдьє Становлення особистості є процес соціалізації людини, яка полягає в освоєнні ним родової, суспільної сутності. Це освоєння завжди здійснюється в конкретно-історичних обставинах життя людини. Становлення особистості пов'язане із прийняттям індивідом вироблених у суспільстві соціальних функцій і ролей, соціальних норм і правил поведінки, з формуванням умінь будувати відносини з іншими людьми. Сформована особистість є суб'єкт вільної, самостійної й відповідальної поведінки в соціумі, коли онтологічний і гносеологічний аспекти її вивчення з'єднуються

Становлення індивідуальності є процес індивідуалізації об'єкта. Індивідуалізація - це процес самовизначення й відокремлення особистості від інших, її видокремленість зі співтовариства, оформлення її окремості, унікальності й неповторності. Особистість, що стала індивідуальністю, - це самобутні люди, що активно й творчо виявляють себе в житті.

Бурдьє робить висновок: У поняттях "особистість" і "індивідуальність" зафіксовані різні сторони, різні виміри духовної сутності людину. Суть цієї відмінності добре виражена в мові. Зі словом "особистість" звичайно вживаються такі епітети, як "сильна", "енергійна", "незалежна", підкреслюючи тим самим її деяльністну представленість в очах інших. Про індивідуальність говорять "яскрава", "неповторна", "творча", маючи на увазі якості самостійної сутності.

В. Теремко розділяє додатково поняття особи і особистості, згідно норм української мови Поняття «особа» - це узагальнена суспільна сутність людини, яке розкриває предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних структур — груп, колективів, організацій, рухів, партій, Інститутів та інших спільнот. Саме через поняття «особа» конкретизується соціальна роль. Поняття «особистість» відображає сутність людини у широкому соціальному контексті, це своєрідний барометр соціальної зрілості суспільства, в якому кожна людина може реалізовувати себе більш-менш повно, надто вузько чи досить широко, вільно, активно і творчо чи, навпаки, — підневільне і пасивно, нагадуючи при цьому гвинтик якогось механізму.

Висновки Соціологія особистості як окремий напрямок соціології з'явився в СРСР після появи книги Ігоря Кона. Деякі ідеї з соціології особистості присутні в творчості А. Шюца, в етнометодології Г. Гарфінкеля. З другої половини ХХ ст. у США також з'явилися нові дослідження з соціології особистості. В США соціологію особистості зазвичай називають соціологічною соціальною психологією. Представником цього напрямку є Мелвін Кон, який у статті «Соціальна структура та особистість: власне соціологічний підхід до соціальної психології» сформулював предмет соціології особистості: «як великомасштабні соціальні структури (на рівні сучасних держав) впливають на життя людей» .

Використана література: 1. Асп Э. Введение в социологию. 2. Бурдье П. Социальное пространство в генезис «классов» // Вопросы социологии 1992, т. 1, № 1, с. 17— 33. 3. Теремко В. Предмет соціології особистотості. Структура особистостості. 4. Кон М. Соціальна структура і особистість: власне соціологічний підхід до соціальної психології. // Соціальні структури і особистість. К. Видавничій дім КМА, 2007. – с. 235 -240.