Скачать презентацию Літопис Самовидця козацький літопис староукраїнською мовою одне Скачать презентацию Літопис Самовидця козацький літопис староукраїнською мовою одне

Литописи+Величковський.pptx

  • Количество слайдов: 7

Літопис Самовидця — козацький літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії Східної Літопис Самовидця — козацький літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII століття, зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні. Написана очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького. Літопис Самовидця складається зі вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, та двох головних частин: перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій; друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі. Літопис Самовидця писаний доброю українською мовою того часу, близькою до народної. Автор літопису документально не відомий, належав до козацької старшини й посідав якийсь час видатне становище в українському уряді. Дослідники віддавна намагалися встановити його ім'я.

Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки — козацький літопис 2 -ї половини XVII — початку Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки — козацький літопис 2 -ї половини XVII — початку XVIII століття, складений гадяцьким полковником Григорієм Грабянкою. Твір Грабянки значною мірою компілятивний. Серед своїх головних джерел автор називає спогади сучасників подій, а також твори вітчизняних та іноземних історіографів. Найбільше Грабянка користувався літописом Самовидця; «Синопсисом» , який був вперше виданий 1674 р. , довгий час служив свого роду підручником історії і витримав близько 30 видань; латиномовною працею «Польські аннали» офіційного історіографа польських королів Веспасіана Каховського, 3 томи якої вийшли у Кракові 1683, 1688 та 1698 рр. ; а особливо поемою поляка Самуеля Твардовського «Громадянська війна» , виданою в Калішу 1681 р. Крім того, Грабянка посилається на твори Мартина Кромера, Мартина та Йоахіма Бєльських, Мацея Стрийковського, Олександра Гваньїні, Самуїла Пуфендорфа та Йоганна Гібнера. Але літопис не є простим механічним зведенням відомостей, взятих з різних джерел. Це самостійний твір, в якому відчутне виразне авторське начало. «Літопис Григорія Грабянки» описує історію з часів виникнення козацтва і до 1709 року. У тексті літопису подається багато державних документів, гетьманських універсалів, актів, грамот.

Самійло Васильович Величко ( 11 лютого 1670, с. Жуки, нині Полтавський район, Полтавська область, Самійло Васильович Величко ( 11 лютого 1670, с. Жуки, нині Полтавський район, Полтавська область, Україна — після 1728, там само) — український козацькостаршинський літописець.

Народився у козацькій родині. Його батько, козак Василь Величко, належав до першої сотні Полтавського Народився у козацькій родині. Його батько, козак Василь Величко, належав до першої сотні Полтавського полку, був людиною грамотною, мудрою й шанованою, мав велику книгарню. Успішно склавши іспити Самійло став спудеєм одного з найавторитетніших у Європі навчальних закладів — Києво. Могилянської колегії, де оволодівлатинською, німецькою та польською мовами. Вчився у колегії перед 1690, бо з цього року, після успішного закінчення навчання, Самійла Величка скерували на посаду канцеляриста до генерального військового писаря Василя Кочубея. На початку 1705 уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де пробув старшим канцеляристом близько чотирьох років, до падіння В. Кочубея. Брав участь у походах, зокрема через Правобережну Україну з помічним військом на допомогу полякам. Очевидно, і в Генеральному війську, і в канцелярії виконував особливі (секретні) доручення, залучався до посольств гетьмана І. Мазепи.

Наприкінці 1708 заарештований і ув'язнений як людина близька до В. Кочубея. Провів кілька років Наприкінці 1708 заарештований і ув'язнений як людина близька до В. Кочубея. Провів кілька років у неволі в Чернігівському краї. Припускають, що з ув'язнення вийшов 1715 за сприяння сина В. Кочубея. На службу Самійло Величко вже не повернувся. Спочатку оселився у Диканьці, пізніше перебрався до рідної домівки — у Жуки. Літописець учителював, займався літературною діяльністю. Чимало відомостей черпав із великої колекції книг і манускриптів, що її збирав упродовж усього життя. До неї входили історичні хроніки, літописи, оригінальні документи, художні твори. Все це Самійло Величко використовував, працюючи над літописом. Багаторічне розумове та фізичне напруження позначилися на здоров'ї літописця. Він осліп. Потому диктував нові сторінки свого літопису найнятим писарчукам. Останні роки життя провів у селі Жуки. Тут помер і похований. На жаль, могила Самійла Величка до нашого часу не збереглася. Та в центрі Жуків, на узвишші, поруч із каплицею Покрови Пресвятої Богородиці й курганом пам'яті, встановлено гранітну брилу, яка символізує останнє пристанище славного історика козаччини. [1] Нині в селі, де народився, жив і працював Самійло Величко, зводиться Меморіальний комплекс слави українського козацтва (2010 року було відкрито першу чергу комплексу пам'яті загиблих козаків) [2].

Літопис Самійла Величка — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII–XVIII ст. , який разом Літопис Самійла Величка — наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози XVII–XVIII ст. , який разом з Літописом Самовидця, Літописом Григорія Грабянки й «Історією Русів» творить комплекс козацької історіографії. Сам літопис не дійшов до нас у належному вигляді — дуже знищений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису. Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички» . Літопис Величка написаний українською літературною мовою 18 століття з елементами народної мови. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2 -ї половини 17 — початку 18 століття.

Літопис складається з 4 частин: перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Літопис складається з 4 частин: перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648– 1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар; друга і третя частини, які охоплюють 1660– 1686 та 1687– 1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная» , містять значну кількість власних спостережень Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії; у 4 -й частині зібрано додатки з різних документів 17 століття. Вперше опублікований Київською Археографічною комісією у 1848– 1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в. » , тт. I–IV. «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» Київ, 1926, Акад. наук, 268 ст. Величко є також автором перекладу з німецької на українську мову збірника «Космографія» та передмови до нього.