Література ХVІІ ст Ми ті хто розуму закони

Література ХVІІ ст. “Ми ті, хто розуму закони поважає…”: Драматургія та проза французького класицизму

Лекція VІІІ. 1. Бароко та класицизм – основні напрями в європейській культурі ХVІІ ст. 2. Класицизм як провідна художня течія у французькій літературі ХVІІ ст. Чому? 3. Філософсько-естетичні підвалини класицизму. “Мистецтво поезії” Н. Буало. 4. Класицистична трагедія: моделі П. Корнеля та Ж. Расіна 5. Творчість Ж. -Б. Мольєра – одна з вершин світової комедіографії. 6. Мала проза французького класицизму (Ф. де Ларошфуко, Ж. де Лабрюйєр, Б. Паскаль).

Барокко Світ-хаос Класицизм Титанічність образів, велич Темнота Заплутаність Фрагментарність Світ-порядок Ясність Відродження Чіткість Цілісність Розірваність Заверш. Дисгармонія Гармонія Поєднання контрастів Динаміка Гротеск Форм. надмірність Ієрархія Статика Симетрія Форм. простота оптимізм песимізм Середньовіччя / християнство Античність

Большой театр. Варшава Большой театр Москва (класицизм)

Зимовий палац. Санкт-Петербург (барокко)

Площа чотирьох фонтанів. Рим (барокко)

Цвингер Пеппельман. Дрезден. (барокко)

Версаль. (барокко)

П. Рубенс Єднання землі та води Ж. Л. Давід Венера і три грації обманюють Марса

Ж. Л. Давід Смерть Сократа Л. Караччі Поява Діви Марії Св. Гіацинту (барокко)

Н. Пуссен Викрадення сабінянок (фрагм) Ж. Л. Давід Паріс і Єлена

2. XVII ст. – століття Франції k Становлення централізованої держави: Генріх ІV – Людовік ХІІІ (Рішельє, 1624 - 1642) – регламентація всіх аспектів державного, суспільного та культурного життя (1634 – Французька Академія, упорядкування мови) – k Людовік ХІV (1661 - 1715) – 1 -й період – посилення королівської влади, 2 -й період – занепад (“постарішав не лише Людовік ХІV, постарішала вся абсолютна влада”)

Людовік ХІІІ Людовік ХІV

Чому класицизм саме у Франції досяг досконалості? k відповідав загальному напрямку суспільного розвитку, тобто абсолютизму = регламентація у всіх сферах, з мистецтвом включно; доктрина принесення в жертву природних людських почуттів в ім'я вимог Держави k спирався на раціоналістичну філософію Декарта (єдине джерело істини – розум, а не емпіричний досвід або чуттєве пізнання); в мистецтві думка бере вгору над емоцією k успадкована від ренесансу орієнтація на античність, проте потрактовану згідно з поточними потребами k був офіційним художнім методом, заохочувався урядом (ціна – свобода творчості); від мистецтва вимагалася сувора дисципліна

3. Доктрина класицизму: Вироблялася у 1620 -40 -рр. ; сформульована Н. Буало в L’art poetique вічність ідеалу прекрасного - необхідність суворого наслідування раціоналізм – математична жорсткість правил сувора ієрархія жанрів (трагедія - комедія) мета мистецтва – моральне виховання інтереси держави понад усе; сюжети – з давнини конфлікт між обов'язком та почуттям (розумом та пристрастю) відмова від фізичних дій на сцені – тільки розповідь про них – дійова роль монологів

дотримання принципу трьох єдностей (місця, часу та дії), що випливають з вимог розуму … Пусть в рамках действие предстанет предо мной… За Пиренеями порой рифмач удалый Всего в один лишь день вгоняет лет немало И в диком действии событья гонит вскачь; И юноша герой – в финале бородач. Но нас, кто разумы закона уважает, Лишь построение искусное пленяет; Пусть все свершиться в день и в месте лишь одном, И в зале до конца мы зрителей найдем … (Н. Буало)

4. Класицистична трагедія: конфлікт між обов'язком та почуттям 1) Пьєр Корнель (1606 1684) – “римлянин серед французів”; суворі герої волі, дії та вибору

“Сід” (1639) – “це прекрасно, мов “Сід”. (Трагікомедія). “Суперечка навколо “Сіда” – критика твору членами Французької академії: “. . . Сюжет “Сіда” хибний в своїй найістотнішій частині”; “. . . розбираючи характер Хімени, не можна заперечити, що попри скромність, притаманну її статі, вона надто палко закохана і до того ж має збочену натуру. Хоча б якою сильною була б її пристрасть, вона не повинна була відмовлятися від помсти за смерть батька, а тим більше давати згоду на шлюб з його вбивцею. В цьому відношенні її поведінку слід вважати принаймні непристойною, якщо не розпусною. Цей руйнівний приклад робить весь твір хибним та уводить його від головної мети поезії – приносити користь. Це не означає, що не можна досягти користі, зображуючи погані вчинки, але в такому випадку необхідно, щоб наприкінці вони були покарані, а не нагороджені, як у даному творі. . . ”

[“Горацій” (1639), “Цинна” (1640), “Нікомед” (1651)] (Зміна суспільного клімату у 2 -й пол. ХVІІ ст. – громадянський дух іде з трагедій, інтерес зміщується до приватного життя та внутрішнього світу людини)

2) Жан Расін (1639 - 1699) – зміна не лише суспільних умов, а й моральної філософії. Людина не вільна у своєму виборі (як у Корнеля), вона підкоряється силі пристрастей. Політичні трагедії – проти деспотизму [“Андромаха” (1667), “Британік” (1670), “Есфір” (1689), “Гофолія” (1691)]

“Федра” (1677) – “змова навколо “Федри”. “Трагічна провина” героїв Виправдовування Расіна: “. . . в жодній з моїх трагедій доброчесність не була так яскраво виявлена, як в цій, найменші похибки в ній суворо покарані. Навіть думка про злочин розглядається як сам злочин. Слабкості кохання вважаються справжніми; пристрасті виступають лише для того, щоб показати всю руйнацію, яку вони спричиняють, і порок намальований завжди такими барвами, котрі змушують зрозуміти та зненавидіти його потворність”.

“Федра. Золотий колос” (А. Жолдак)

5. Жан-Батіст Мольєр (1622 - 1673): здоровий народний глузд + гуманістична освіченість ❦ Пряме звернення до сучасності ❦ Нещадне викриття її соціальних та моральних зол ❦ Розкриття в драматичному конфлікті головних суперечностей часу ❦ Створення яскравих та універсальних сатиричних типів (Тартюф, Дон Жуан, Гарпагон, Журден тощо) ❦ Народна сміхова культура, карнавальність

Від фарсів – до “високої комедії”: ❦ “Тартюф” (1664 - 1669): “оригінали добилися заборони копії” ❦ “Дон Жуан, або Кам'яний гість” (1664) ❦ “Мізантроп” (1666) ❦ “Міщанін-шляхтич” (1670) ❦ “Уявний хворий” (1673)

“Дон Жуан” (театр ім. Вахтангова)

“Тартюф” (театр на Таганці)

6. Мала проза французького класицизму Франсуа де Ларошфуко (1613 -1680). “Максими” (1665) Жан де Лабрюйєр (1645 - 1696). “Характери” (1689) Блез Паскаль (1623 - 1662). “Думки” (1670)