Література Київської Русі Виконала учениця 11 групи

Література Київської Русі Виконала учениця 11 групи Шевченко Яна

1. Перекладна література. Література Київської Русі XI - XIII ст ОРИГІНАЛЬНА • “Повість минулих літ” • “Київський літопис” • “Поучение”Володимира Мономаха • “Слово про закон і благодать”Іларіона • Сказання про Бориса і Гліба • Киево-печерський патерик • “Слово о полку Ігоревим” ПЕРЕКЛАДНА • “Шестоднев” • “Ходіння Апостола Андрія” • Хроніки Іоана Малали • “Александрія” • Остомирівське Евангліе • “Ізборник” Святослава • “Часослов” • Псалтир • Життя святих • Зб. ”Пчела” Давньоруські книжники підходили до перекладу творчо: церковну літературу відтворювали з всією можливою точністю, а світські твори часто переробляли, внаслідок чого виходив, мабуть, чи не оригінальний твір. Так були оброблені “Історія Іудейської війни” Іосифа Флавія, “Повість про Акира Премудрого”, “Хроніка” Іоанна Малали, яка жваво передавала біблійні перекази, легендарні історії Вавілону, Єгипту, Греції, Риму і Візантії. Більшість тих перекладів, що надходили в Київську Русь з кінця Х ст. , була зв'язана з християнським культом, отже, з релігією - пануючою формою ідеології епохи феодалізму. Крім того, перекладна література старого періоду має свої особливості порівняно з перекладною літературою нових часів. Якщо в новітні часи (з XIX ст. ) перекладачі намагаються максимально точно відтворити оригінал, то в середні віки вони часом скорочують, доповнюють, пристосовують до місцевих умов перекладний текст, стаючи, таким чином, то редакторами, а то й просто перероблювачами, Остромирова Євангелія до певної міри співавторами. В цьому специфічний характер перекладної літератури даного періоду.

Біблійна література Київської Русі була представлена також апокрифами і житійною літературою. АПОКРИФИ(від грецького — таємничий, прихований) — так тоді називалися твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися нею. Це так звані позабіблійні твори про створення світу, про життя і пригоди перших людей на Землі, про злигодні стародавніх народів, про народження, життя і загибель "сина Божого", про діяльність його учнів, про "кінець світу", "страшний суд" і долю людських душ у пеклі й на небесах. Це твори християнського фольклору і письменства. ЖИТІЙНА ЛІТЕРАТУРА (опис чийогось життя, найчастіше святого) — це агіографічна література, яка була прямим продовженням біографічних традицій Біблії. У ній оспівувались і звеличувались подвиги найвидатніших християнських діячів — святих, замальовувалось їхнє життя й ті чудеса, що їх вони начебто творили з ласки Божої за життя і по смерті. Зародилася ця література відразу після виникнення християнства. Переклади творів цієї літератури на Русі з'явилися відразу після її охрещення. У добу Київської Русі були відомими переклади житія Сави Освященного, Антонія Великого, Федора Студита, Андрія Юродивого, Василя Нового, Георгія Побідоносця, Федора Тирона, Іоанна Златоуста, Миколая Мирлійського, Олексія, чоловіка Божого та ін. ПАТЕРИКИ (від лат. pater — отець). Укладалися вони не за календарем, а за так званим топографічним принципом. Це — оповідання про подвиги пустельників певної території, наприклад, Палестини, Сирії, Єгипту, Італії або ченців якоїсь певної общини чи групи общин, скажімо, Синаю чи Афону. Відомі переклади Єгипетського, Єрусалимського, Синайського, Скитського, Римського та ін. патериків. Найпопулярнішими з них на Русі в XI ст. були Єгипетський та Синайський патерики. Патерик

2. Оригінальна література. Блискучим пам'ятником давньоруської публіцистики є “Благання” Данила Заточника. В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий "Ізборник", присвячений проблемі, "яко подобає людині бути". Серед письменників видатне місце належить Володимиру Мономаху. У “Повчанні дітям”, яке вміщено в Лаврентіївському літописі під 1096 р. , Володимир Мономах навчає дітей правил моралі, змальовує Ідеальний образ князя-правителя, виступає проти усобних війн між князями, захищає Ідею єдності Руської землі, ідею міцної великокнязівської влади. Благання Данила Заточника Ізборник Святослава

Популярним жанром була ЖИТІЙНА (агіографічна) література. “Житіє Бориса і Гліба” Володимир Мономах Борис і Гліб, Псковська ікона, ХІV ст.

Пізніше на Русі стали складатися і житія ченцівподвижників. Таким є написане самим Несторомлітописцем “Житіє Феодосія Печерського”, одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря. Особливу популярність отримали патерики - збірники житіїв. Високими достоїнствами відмічений “Києво-Печерський патерик ” - збірник розповідей про ченців Києво-Печерської лаври. Вершиною художньої творчості, в якій об'єдналися складні і досить суперечливі світоглядні уявлення стала героїчна поема "Слово о полку Ігоревім". . “Слово о полку Ігоревім” - яскраве свідчення того, що і після політичного роздроблення країни в літературі продовжувався і поглиблювався розвиток традицій і ідей, закладених на етапі єдиної Київської держави. Нестор-литописець Києво-Печерський патерик “Слово о Полку Ігоревім”

Висновки. У розвитку культури Київської Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа - самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздробленістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності.