Лев Миколайович Толстой 1828 -1910 Лев Миколайович

Лев Миколайович Толстой 1828 -1910

Лев Миколайович Толстой - російський письменник і громадський діяч, автор романів «Анна Кареніна» , «Війна і мир» , «Воскресіння» та інших творів.

Народився 28 серпня (9 вересня) 1828 в садибі Ясна Поляна Тульської губернії, (нині музей-садиба в Тульській області) в одній з найзнатніших російських дворянських родин. Далекий предок Лева Миколайовича, Петро Олексійович Толстой, сподвижник Петра Великого, був жорстоким, підступним і властолюбним вельможею, людиною великого державного розуму і величезної сили волі. За заслуги перед царем йому був подарований графський титул. За материнською лінією, Лев Миколайович належав до давнього роду князів Волконських.

Перші роки життя Толстого пройшли в маєтку батьків Ясна Поляна недалеко від міста Тули. Дуже рано, в півторарічному віці, він втратив матір Марію Миколаївну. 1837 — сім'я Толстого переїздить з Ясної Поляни до Москви. Закінчилося безтурботне, радісне дитинство. Влітку цього року несподівано вмирає батько, опікункою всиротілих дітей стає їхня тітка, сестра батька Олександра Іллівна Остен-Сакен. Через 4 роки вона померла. Родина Толстого переїхали до Казані, де проживала інша тітка, Пелагея Іллівна Юшковська.

1844 року Толстой, будучи аристократом за походженням, одразу вступив на філософський факультет Казанського університету. Вчився несистематично, пропускав лекції і зрештою не був допущений до перехідних іспитів. Не отримавши допуску до здачі екзамену з історії, він 1845 року переходить на юридичний факультет. Але і тут викладали історію, лекції з якої йому здавалися нудними й неприємними. Знов починає їх пропускати. Вдавався зі всією пристрасністю до світських веселощів і гульні. В цей час зневажливо ставився до людей несвітських, неаристократичних. Брат Сергій називав його «дріб'язковим малим» . Але не тільки світські веселощі захоплювали Толстого. Він багато роздумував про долю людства, про місце наук в житті. Його нелюбов до історії — не свідчення обмеженості. Якось Толстой-студент зауважив у розмові: «Історія… — це не що інше, як збір байок і марних дрібниць, пересипаних масою непотрібних цифр і власних імен…» . У науках молодий Толстой шукав перш за все практичного сенсу. Його не цікавили знання, які не могли бути застосовані в повсякденному житті. Такий погляд на науку взагалі характерний для багатьох людей, світогляд яких формувався в 1840 -і рр.

12 квітня 1847 — розчарований університетською освітою, він подав прохання про виключення з університету. Він вирушив у Ясну Поляну, сподіваючись випробувати себе на новій царині — впорядкувати побут своїх кріпаків. Дійсність розбила його задуми. Селяни не розуміли пана, відмовлялися від його порад і допомоги. Толстой вперше гостро відчув величезну, непереборну прірву, що розділяла його, поміщика, і простий народ. Соціальні і культурні перепони між освіченою верствою й народом стали однією з постійних тем художньої прози і статей Толстого.

19 листопада 1855 прибув до Петербургу. Його ім'я вже овіяне славою. На співпрацю з Толстим сподівалися письменники і журналісти різних напрямів. Їхні інтереси здаються йому дрібними і нікчемними, життя — метушливим і безглуздим. Толстой відводив душу в гульні з циганами і в нестримній картярській грі. У травні 1856 залишив Петербург і поселився в Ясній Поляні. Восени 1859 відкрив у Ясній Поляні школу для селянських дітей. Він займався з дітьми історією, давав їм теми для творів. 1862 року школу закрили після поліцейського обшуку. Причиною стали підозри властей в тому, що студенти, що викладали в яснополянській школі, займалися антиурядовою діяльністю. Висновки з своєї діяльності в яснополянській школі письменник сформулював в статті з «скандальною» назвою: «Кому у кого вчитися писати: селянським хлоп'ятам у нас або нам у селянських хлоп'ят? » . На думку Толстого, народне мистецтво і культура не нижчі, а скоріше вищі за культуру і мистецтво, визнані в освіченому суспільстві. Селянські діти зберігають душевну чистоту і природність, загублену в освічених станах. Їхнє навчання цінностям «високої» культури, вважає Толстой, навряд чи необхідно. Навпаки, сам письменник, займаючись з ними, опинився в ролі не вчителя, а учня.

1862 — одружився з дочкою московського лікаря Софією Андріївною Берс. Весіллю передували сумніви Толстого в силі і глибині свого почуття, в здатності принести щастя майбутній дружині і знайти самому заспокоєння і радість в новому, сімейному житті. Після весілля молоде подружжя виїжджає в Ясну Поляну. 25 вересня Толстой записує в щоденнику: «Неймовірне щастя» . Взаємне нерозуміння, важкі сварки, відчуженість один від одного — поки все це в далекому майбутньому. 1863 — опублікував повість «Козаки» , працювати над якою почав ще в середині 1850 -х. Повість, як і багато інших його творів, автобіографічна. У її основі лежать кавказькі спогади, перш за все — історія його неподіленої любові до козачки, що жила в Старогладківській станиці. Він обирає традиційний для романтичної літератури сюжет: любов охолодженого, розчарованого життям героя-утікача з набридлого світу цивілізації до «природної» і пристрасної героїні. На цей сюжет були написані поеми О. С. Пушкіна «Кавказький полоняник» і «Цигани» . «Циган» Толстой перечитував, працюючи над «Козаками» . Але він додав цьому сюжету новий смисл. Молодий дворянин Дмитро Оленін лише зовні нагадує романтичного героя: його втома від життя неглибока. Він тягнеться до природної простоти, стихійного життя козаків, але залишається їм чужий. Інтереси, виховання, соціальний стан Оленіна віддаляють його від жителів козачої станиці. Красуня козачка Мар'яна віддає перевагу над ним відчайдушному козакові Лукашку. Оленін жадібно вбирає нехитрі і мудрі думки старого козака, мисливця і колишнього злодія дядька Єрошки: щастя, сенс життя — в захваті всіма її радощами, в плотській насолоді. Але він ніколи не зможе стати таким простим, безтурботним, добрим і злим, чистим і цинічним одночасно, як дядько Єрошка.

1856– 1863 — працював над романом про декабристів. Коріння подій 14 грудня 1825 він побачив в подіях війни 1812 року — часу духовного пробудження народу, єднання дворянства й простих людей в боротьбі з іноземцями. Так виник задум романа «Війна і мир» . Роман писався впродовж 1863– 1869 рр. (виданий у 1865– 1869 рр. , у виданнях 1873 і 1886 до тексту внесені деякі зміни). 1877 — закінчив свій другий роман — «Анну Кареніну» (опублікований в 1876– 1877 рр. ).

Лев Толстой здійснив поїздку у Київ протягом 1416 червня 1879, відвідав Києво-Печерську лавру, Софійський і Михайлівський собори, духовну академію та деякі інші сакральні пам'ятки. Імовірно, зупинявся у сестри своєї дружини Г. А. Кузьминської на теперішній вулиці Льва Толстого № 9. Відтворив київські враження у праці «Дослідження догматичного богослов'я» та інших. У жовтні 1884 року Лев Толстой гостював у художника Миколи Ґе на хуторі Шевченковому поблизу села Івангорода, де відвідав івангородську лікарню та місцеву школу. Письменник побував також у селі Іржавець, зустрічався там з родиною Ревуцьких.

У творчості пізнього Толстого яскраво виявилися прагнення до простоти стилю і пряма повчальність. Він створив численні твори, написані в наслідування народним легендам і казкам, в яких виразив своє розуміння учення Христа, уявлення про гідне і праведне життя і про ідеальне суспільство. Збоченість, неправильність життя людей, устрою суспільства — основна тема творчості пізнього Толстого. У повісті «Отець Сергій» (Толстой працював над нею в 1890 -х, опублікована після смерті в 1911) зображається історія життя князя Степана Касатського, що стає ченцем Сергіем, вкрай самолюбної людини, що проходить через спокусу славою до простого покірливого життя убогого мандрівника. У повісті «Крейцерова соната» (1887– 1889) Толстой представив статеву любов між чоловіком і жінкою низьким, негідним людини відчуттям. У п'єсі «Живий труп» (1900, опублікована посмертно, в 1911) в центрі уваги автора — ненормальність законів і влади, що примушують подружжя, що розлюбило і готове розлучитися один з одним, до продовження сумісного життя. Головний герой п'єси, Федя Протасов, відчуває порожнечу навколишнього суспільства і знаходить вихід в хмільному розгулі. Прагнення розв'язати заплутаний вузол відносин із залишеною дружиною Лізою і з кохаючим її чесним, але обмеженим і не розуміючим Протасова Віктором Кареніним приводить головного героя до самогубства.

У оповіданні «Холстомір» (1885, перший варіант — 1864– 1865) потворність відносин, що панують серед людей, викрита завдяки особливому прийому: події зображені в сприйнятті коня Холстоміра. Розповідь побудована на контрасті — трагічне життя мудрого Холстоміра й історія безглуздого існування його колишнього господаря, розпусного й егоїстичного князя Серпуховського. Прозріння героя, етичне, духовне перетворення на порозі смерті — сюжет повістей «Смерть Івана Ілліча» (1881– 1882, 1884– 1886, опублікована в 1886) і «Господар і працівник» (1894– 1895). Смертельно хворий великий чиновник Іван Ілліч переконується, наскільки порожнє було його життя, в якому він слідував тим же правилам і звичкам, що і інші люди його круга. Повість будується на контрасті нових уявлень Івана Ілліча про життя і думок, властивих його сім'ї і товаришам по службі. Герой другої повісті, господар заїжджого двору жадібний і чужий докорам совісті Брехунів несподівано для самого себе рятує ціною життя свого працівника Микиту. 1889– 1899 — працював над своїм останнім романом — «Воскресіння» . У основі сюжету — етичне відродження багатого дворянина Дмитра Івановича Нехлюдова і повії Катюши Маслової, яку Нехлюдов колись спокусив. У «Воскресінні» Толстой відмовляється від свого улюбленого прийому — зображення переживань героїв — «діалектики душі» . Опис складного руху суперечливих переживань замінюється прямими думками-оцінками Нехлюдовим себе і навколишніх людей. Толстой описує парадоксальну, «перевернену» ситуацію: Нехлюдов, винний в етичному падінні Катюши Маслової, виявляється її юридичним суддею. Він потрапляє в число присяжних засідателів, які вирішують питання про винність Маслової (Маслову підозрюють в причетності до отруєння купця-відвідувача публічного будинку).

Толстой зображає цілу галерею персонажів з різних прошарків — чиновників, кримінальних злочинців, революціонерів. Автор роману виступає в ролі безжального судді сучасного суспільного і державного устрою. 1896– 1904 — написав повість «Хаджі-Мурат» (вперше опублікована посмертно, 1912). Її сюжет — історія переходу на бік росіян чеченця Хаджі-Мурата, що прагне помститися імаму Шамілю. На відміну від інших пізніх творів Толстого, в «ХаджіМураті» відсутня очевидна авторська мораль. Тому не випадково Толстой не хотів видавати цю повість. Хаджі-Мурат —тип «природного героя» , що привертав увагу ще молодого Толстого. Прагнення свободи — його основна риса. Хаджі-Мурату не чужі негативні якості. Але він, при всій своїй підступності, простодушний і цим протиставлений двом володарям-ворогам — лицемірному Миколі I і Шамілю. Толстой вдається до прийому викривання ненормальності життя російського світського суспільства та двору, зображуючи їх через сприйняття Хаджі-Мурата, що помічає все дивне, протиприродне. Повість побудована на прийомі смислового перегукування подій. Історія Хаджі-Мурата, жертви обману російського царя і його оточення, співвіднесена з долею нещасного російського солдата Авдєєва.

З початку 1880 -х у відносинах між Толстим і його дружиною та синами наростає взаємовідчуження. Толстой відчував муки і сором через своє багатство. Розлад між ученням, що закликає до відмови від багатства, і власною поведінкою був для нього нестерпно тяжкий. У 1880 -х між Толстим і Софією Андріївною визріває конфлікт через майно й доходи від видань творів письменника. 21 травня 1883 він надав дружині повну довіреність на ведення всіх майнових справ, за два роки розділив усе своє майно між дружиною та дітьми. Усе майно він хотів роздати нужденним, але його зупинила загроза дружини оголосити його божевільним і заснувати над ним опіку. Софія Андріївна відстоювала інтереси й добробут родини. Толстой надав усім видавцям право на вільне видання всіх своїх творів, що вийшли після 1881 (цей рік Толстой вважав роком власного етичного перелому). Але Софія Андріївна вимагала привілеї для себе на видання зібрання творів чоловіка. 22 липня 1910 Толстой склав заповіт, у якому надавав усім видавцям право на видання своїх творів. Цей заповіт загострив відносини з дружиною. Відчуваючи неможливість збереження миру в родині й бажаючи вповні наслідувати ідеал спрощення і трудового життя, Толстой о 5 -й годині ранку 28 жовтня 1910 разом зі своїм лікарем Д. П. Маковицьким залишив Ясну Поляну. За кілька днів до них приєдналася дочка Льва Миколайовича, Олександра Львівна. Толстой мав намір їхати на південь, потім, імовірно, за кордон. Думав стати селянином.

О 6 -й годині 35 хвилин вечора 31 жовтня поїзд, що прямував у Ростов-на-Дону, прибув на станцію Астапово Рязансько-Уральської залізниці. Толстой, у якого піднялася температура, був вимушений зупинитися в будиночку начальника станції. Лікарі визначили запалення легень. О 6. 05 7 (20) листопада 1910 Толстой помер. 10 (23) листопада 1910 року письменника поховали в Ясній Поляні, скраю лісового яру, де в дитинстві він разом із братом шукав «зелену паличку» , яка зберігала «секрет» ощасливлення всіх людей.

Виконала: Невмержицька Оксана