Леся Українка
Так, ми раби немає гірших в світі! Фелахи, парії щасливіші від нас, Бо в них і розум, і думки сповиті, А в нас вогонь Титана ще не згас. Ми паралітики з блискучими очима, Великі духом, силою малі, Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі. Народ наш, мов дитя сліпеє зроду, Ніколи світа – сонця не 1871 -1913 видав, За ворогів іде в огонь і в воду, Катам своїх поводирів оддав. . .
Надслучанська земля напоїла письменницю живою водою, відкрила чарівний світ поезії. У Звягелі маленька вразлива душа перейнялася тими настроями, що їх називають передчуттями геніальної натури. Тут вона народилася – у невеликому будиночку міщанина над річкою Случ на вулиці Случанській.
25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач. Те “ 13” згадувалося завжди й тоді, коли сама Леся чи хтось інший говорив про те, яка вона невдачлива. Тут, у Соборній во ім’я Преображенія Господня церкві відбулося її хрещення і названо Ларисою. Звягель (нині Новоград – Волинський) це перше пізнання народної мови, народної пісні, народного мистецтва.
Учителями її були мати – Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович, книги і саме життя. У сім’ї панувало мистецтво художнього слова. Тут перекладали, писали твори, переказували історії, записували пісні, декламували вірші, дуже часто читали вголос. У чотири роки Леся уже читала. Її улюблені твори – “Кобзар” Т. Шевченка, твори Ж. Верна, Д. Дефо. Леся добре вивчила Дев’ять мов, розуміла грецьку та латинську.
Жила сім’я Косачів на Волині. Леся виростала в гарній , великій родині – мала трьох сестер і двох братів. Мати і батько походили з давніх родів Драгоманових і Косачів. Мудра мама намагалася оточити дітей народними звичаями. Діти змалку одягалися в народне вбрання, товаришували з однолітками – односельцями, з ранку до вечора гасали з ними босі зрошеними волинськими луками.
Освіту поетеса розпочала у зв’язку із слабким здоров’ям дома; 2 зими (1881 -1883 рр) вкупі з старшим братом Михайлом вона навчається у приватних вчителів у Києві.
Леся дуже гарно вишивала, допомагала мамі та бабусі в домашніх справах. Майбутня поетеса дуже захоплювалася народними казками, піснями, легендами, із задоволенням брала участь у дитячих святкуваннях Івана Купала, Різдва. Ще зовсім малою пішла вона з братом Михайлом до Стиру на Водохреще. Із захопленням спостерігала за освяченням води, слухала пісні. Леся тоді застудилася і тяжко захворіла. Місяць вона не підводилася, відтоді тяжка хвороба мучила її все життя. Мала туберкульоз нирок, кісток і легенів. Часто була прикута до ліжка. Але з малих літ намагалася переборювати труднощі.
Мріяла стати художником, бо гарно малювала, музикантом, бо мала неабиякий хист до музики. І не знала дівчинка, що в серці вже поселилася Муза, що її поезії судилося стати в майбутньому окрасою української літератури.
На літературну стежину Леся Українка вийшла дуже рано. Дев’ять років було дівчинці, коли несподівано для неї заарештували її тітоньку Єлю за революційну діяльність. Так у 1880 році з’явився перший вірш “Надія”. А коли дівчинці було 13 років, у львівському журналі був надрукований вірш “Конвалія”, підписаний ім’ям Леся Українка.
“Надія” Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну…
Оптимізмом віє від її поезії, прагненням до життя. Але хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили поїхати на лікування до моря. Одеса, Крим, Чорне море. . . Леся була приголомшена цим видовищем. Тут з’являється цикл віршів “Подорож до моря”. Але де б не була поетеса, вона завжди думками линула до рідного краю.
Сили поетеси поступово танули. А між нападами хвороби була напружена письменницька діяльність. (вірш “Хто вам сказав, що я слабка. . . ”) 25 липня 1907 року Леся Українка виходить заміж за Климента Васильовича Квітку, людину, яка через усе життя пронесла любов до Лесі, не бажаючи поєднувати свою долю ні з ким.
Однак дедалі тяжчим ставав хрест, якого поетеса несла до своєї Голгофи. Та навіть на смертному ложі Леся Українка до останньої хвилини життя не покидала своєї єдиної зброї – поетичного слова. ”Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця, - говорила вона. 1 серпня 1913 року в місті Сурамі (Грузія) зупинилося серце Лесі Українки. Поховали її на Байковому кладовищі, що в Києві, між могилами батька і брата.
Велика сім’я була у Косачів. Але нікому з дітей не довелося дожити до глибокої старості. У 1903 році в Харкові несподівано помер брат Михайло, письменник, фізик. На 68 році життя упокоївся батько. У поліському селі Колодяжному, відірваний від рідних, у самотності помер брат Микола. Сестра Оксана у 1975 році померла в Празі. А Ользі та Ізидорі довелося зазнати тяжких випробувань в роки сталінських репресій. Ізидора поїхала з рідної землі й оселилася в США, щоб зберегти життя собі й дітям. Померла у 1980 році, залишивши спогади про Лесю і свою родину. Мати – Олена Пчілка у 70 – річному віці була заарештована. Але, зглянувшись на її старість, відпустили. Хотіли заарештувати вдруге. Та письменниця вже була тяжкохвора з паралізованими ногами. Її залишили помирати в рідних стінах. Відходили з життя Лесині рідні, а з ними обривалася і та ниточка, яка зв’язувала нас із цією родиною. Але пам’ять про талановиту письменницю залишиться в наших серцях назавжди.
Одяг Лесі Українки
Вітальня в квартирі Косачів
1 клас: 1. «Сніг з морозом поморозив. » (67) 2. «Красо України, Подолля!» (169) 3. «Плине білий човник…» (229) 4. «На зеленому горбочку» (250) 2 клас: 1. » Сніг з морозом поморозив…» (11) 2. «Вишеньки» (12) 3. «На зеленому горбочку» (13) У початкових класах вивчаються такі твори:
3 клас: 1. «Мамо, іде вже зима…» (59) 4 клас: 1. Казка «Біда навчить» (90) 2. «Давня весна» (42) 3. «Вечірня година» (44) 4. «Вже сонечко в море сіда. . » (44)
Сніг з морозом поморозив Всі на полі квіти… - Десь зима та не скінчиться! – Нарікають діти. Ждіте, ждіте, любі діти! Літо знов приплине, Прийде мила годинонька, Як зима та згине; І заквітне наше поле, І зазеленіє, Знов його весна прекрасна Квіточками вкриє.
Красо України, Подолля! Он де балочка весела, В ній хороші, красні села, Там хати садками вкриті, Срібним маревом повиті, Коло сел стоять тополі, Розмовляють з вітром в полі… Он ярочки зелененькі, Стежечки до них маленькі, Перевиті, мов стрічечки, Збігаються до річечки, Річка плине, берег рвучи, Далі, далі попід кручі…
Плине білий човник, хвилечка колише, Хвилечка гойдає; Плине білий човник, вітер ледве дише, Ледве повіває. Білі хмаринки, лебедині крила, Угорі гуляють, Довгою сягою, що зорі покрила, Місяця сягають. Місяченько світло і рожеве й срібне, Кида-розсипає, І ряхтить, і сяє світло теє дрібне, Як вогонь палає.
На зеленому горбочку, У вишневому садочку, Притулилася хатинка, Мов маленькая дитина. Стиха вийшла виглядати, Чи не вийде її мати. І до білої хатинки, немов мати до дитинки, Вийшло сонце, засвітило І хатинку засвітило.
Вишеньки Поблискують черешеньки В листі зелененькім, Черешеньки ваблять очі Діточкам маленьким. Дівчаточко й хлоп‘яточко Під деревцем скачуть, Простягають рученята Та мало не плачуть: Раді б вишню з‘їсти, Та високо лізти, Ой раді б зірвати, Та годі дістати! «Ой вишеньки-черешеньки, Червонії, спілі, Чого ж бо ви так високо Виросли на гіллі!» «Ой того ми так високо Виросли на гіллі, Якби зросли низесенько, Чи то ж би доспіли? »
Мамо, іде вже зима… «Мамо, іде вже зима, Снігом травицю вкриває, В гаю пташок вже нема… Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? » В неньки спитала дитина. «Ні, не кожна, Одказує мати, Он де, бачиш, пташина сивенька Скаче швидко отам біля хати – Ще зосталась пташина маленька» . «Чом же вона не втіка? Нащо морозу чека? » «Не боїться морозу вона, Не покине країни рідної, Не боїться зими навісної. Жде, що знову прилине весна» . «Мамо, ті сиві пташки Сміливі, певно, ще й дуже, Чи то безпечні такі, Чуєш, цвірінькають так, Мов їм про зиму байдуже! Бач – розпівалися як!» «Не байдуже цій пташці, мій сину, Мусить пташка малесенька дбати, Де водиці дістати краплинку, Де під снігом поживку шукати» . «Нащо ж співає? Чудна? Краще б шукала зерна!» «Спів пташині потіха одна, Хоч голодна, співа веселенько, Розважає пташина серденько, Жде, що знову прилине весна» .
Давня весна Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! Все ожило, усе загомоніло – Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялося, бриніло, А я лежала хвора й самотна. Я думала: «Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона, ясна, Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна» . Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки, Замиготіло листячко зелене, Посипались білесенькі квітки. Прилинув вітер, і в тісній хатині Він про весняну волю заспівав, А з ним прилинули пісні пташині, І любий гай свій відгук з ним прислав. Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала; Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла.
Вечірня година Уже скотилось із неба сонце, Заглянув місяць у моє віконце. Вже засвітильсь у небі зорі, Усе заснуло, заснуло й горе. Вийду в садочок та погуляю, При місяченьку та й заспіваю. Як же тут гарно, як же тут тихо, В таку годину забудеш лихо! Кругом садочки, біленькі хати, І соловейка в гаю чувати. Ой, ти так красно в якій країні, Як тут, на нашій рідній Волині? Ніч обгорнула біленькі хати, Немов маленьких діточок мати. Вітрець весняний тихенько дише, Немов діток до сну колише.
Вже сонечко в море сіда… Вже сонечко в море сіда; У тихому морі темніє; Прозора, глибока вода, Немов оксамит, зеленіє. На хвилях зелених тремтять Червонії іскри блискучі І ясним огнем миготять, Мов блискавка з темної тучі. А де корабель наш пробіг, Дорога там довга й широка Біліє, як мармур, як сніг. І ледве примітна для ока. Рожевіє пінистий край; То іскра заблисне, то згасне… Ось промінь останній!. . . Прощай, Веселеє сонечко ясне!
Тестові завдання: 1. Леся Українка народилась: А)1871 Б)1889 В)1913 2. В якому році з‘явився перший вірш: А)1877 Б)1880 3)1870 3. Як називався перший вірш письменниці: А) «Конвалія» Б) «Вишеньки» В) «Надія»
4. Ким був батько Лесі: А)Художником Б)Юристом В)Співаком 5. В якому році Л. Українка виходить заміж: А)1877 Б)1907 В)1870 6. В якому місті поховали письменницю: А)Одеса Б)Волинь В)Сурамі(Грузія) 7. Як звали її старшого брата: А)Василь Б)Михайло В)Петро
