Лекція Ідеї лідерства у світовій суспільній думці 1

Лекція “Ідеї лідерства у світовій суспільній думці”. 1

План лекції № 8: 1. Поняття легітимності і легальності влади. 2. Політичні погляди на лідерство в Стародавньому світі, часів античності. 3. Середньовічні та буржуазні погляди на політичне лідерство ( конц. Н. Макіавеллі). 4. Суб`єктивістські і волюнтаристські підходи до лідерства на рубежі ХVІІ – ХІХ ст. (Г. Тард, Т. Карлейль, Ф. Ніцше). 2

Поняття легітимності і легальності влади. Теорії лідерства q. Однією з головних функцій еліти є поява, вибір або висунення політичних лідерів (від англ. ведучий, керуючий). Є чимало поглядів учених на те, кого слід вважати лідерами. На думку одних, лідерами є всі великі політичні діячі, які виконують управлінські функції: державні чиновники вищого рівня, призначені на посади (наприклад, міністри) або вибрані на них особи (президент, парламентарії). 3

Важелем суспільного розвитку постає держава, а державна влада тією силою, яка забезпечує реалізацію інтересів громадськості, зберігає цілісність та стабільність життя суспільства. Існують різні підходи до розуміння еліти і лідерства. Н-д, така теза: В Україні ніколи не було еліти і патріотичного лідера, як вершинного прошарку нації. Якби вони були, була б давно і українська держава. І ми б не борсалися сьогодні в політичному, соціальному, духовному багні. - Нація не була здатною сформувати еліти і обрати лідера з об'єктивних причин. -Були тільки одинаки, які спалахували, як метеорити. - І у сьогоднішній Україні поняття патріотичного лідера, “ обраної еліти" - це міф “ -( В. Яворівський) 4

q Крім того, В. Яворівський вважає, що "роль еліти в Україні виконують сьогодні самовпевнені, як правило, малоосвічені, непатріотичні олігархи і скоробагатьки, яких вивели у перший ряд не інтелект, совість і талант, а випадок, зв'язки, "тіньовий бізнес". -Українська політична, економічна і духовна кризи - явища тимчасові. Для них майже немає ґрунту. Всі об'єктивні причини вже зжили себе. - Залишилися причини в особистостях, у лідерах, у персонах. -А, чесно кажучи, є криза влади. . . Ситуація не поліпшиться доти, завершує письменник свою розмову з журналістами, доки лідер (формальний чи неформальний) опиратиметься на певний клан, а не народ. . . ” 5

q. На сьогодні у вітчизняній політичній системі суспільства інституційною підсистемою є легітимність політичного управління. q Легітимною є та влада, з якою погоджується народ. Відповідно до Конституції, легітимність влади, - виходить від народу. Конституція визначає і гарантує самоврядування. Саме народ через вибори демонструє свою волю еліті, владним структурам і контролює їх. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. 6

Легітимність політичної влади q. Термін «легітимність» походить від латинського «законний» , але поступово в науковому вжитку це слово змінило своє етимологічне значення і вживається сьогодні як «визнання» , як «правомірність» . Дослідники чимало приділяють аналізу Легітимність влади уваги легітимності. є важливим показником, на основі якого громадяни відображають відносини до влади та правлячого режиму в цілому. q Визнання політичної влади її інститутів, рішень правомірними в і дій політології називають легітимністю. 7 7

Отже, легітимність влади - добровільне визнання громадянами представницької еліти або окремих її представників, - довіра до них, визнання владної еліти ефективною, справедливою, прогресивною. q. Найбільшим потенціалом легітимності володіє демократичний устрій. q ефективність і результативність влади полягає в конкретних результатах щодо реалізації програм, ефективності управління усіма сферами життя. qІстотну роль на рівень легітимності влади відіграє той чи інший лідер. 8

основою легітимності політичної влади в правовій демократичній державі є Конституція. Легітимність трактується як позитивна оцінка, прийняття населенням влади, визнання її права управляти і згода народу підкорятися їй. 9

q Легітимація влади – це особливий вид визнання її більшістю населення, себто діяльності влади та її представників: партійних лідерів, громадських діячів, керівників виконавчої влади які підтримують цілісність складної соціальної системи, її оптимального функціонування та розвитку. Головною функцією управління на місцях, є впорядкування суспільних відносин, регулювання організації та функціонування соціального порядку. 10

Аспектами легітимності влади є першочергова роль соціального управління як абстрактне поняття свідомий та цілеспрямований вплив лідерів на процеси, що відбуваються у сфері громадської діяльності на основі використання об’єктивних закономірностей управління як функція певний вид трудової діяльності в управлінні, який виокремився в процесі спеціалізації управлінської праці індивідуальна або колективна людська діяльність, в ході якої досягаються поставлені цілі і вирішуються соціальні завдання це управління в різних сферах діяльності, що мають специфічні особливості, з урахуванням яких слід визначати цілі, завдання і організацію управління, надання відповідних повноважень). окремий орган управління, який має своє спеціальне призначення і особливе місце в механізмі управління як процес управління в конкретній сфері управління як конкретна організація В будь-якій сфері управління, вибір порядку суспільного життя надходить від лідерів і має певні засоби здійснення і прояву влади : які вони? 11

Засоби та форми прояву влади Засоби здійснення Форми прояву Право Панування Авторитет Керівництво Традиції Управління Примус Координація Насильство Організація Шантаж Контроль Підказки Співпраця q Якщо говорити про суспільно-політичне лідерство як явище, то насамперед треба зазначити, що воно є точкою перетину потреб та інтересів, симпатій та антипатій тих чи інших людських спільнот, своєрідним «нервовим вузлом» політичних процесів, виявом тенденцій правомірності (легальності) суспільного розвитку. 12

q. Легальність влади означає її законність - юридичну правомірність. Легальна влада діє на основі чітко фіксованих нормативно - правових актів. Наприклад, у всіх країнах з розвиненим демократичним механізмом законодавчим органам надана можливість контролювати виконання ухвалюваних ними рішень. q. Легальність влади означає питання юридичної відповідальності всіх її гілок, державних структур та посадовців усіх рівнів. Отже, проблема ефективності влади безпосередньо пов'язана з проблемою визнання суспільством правомірності, справедливості існуючої адміністративно-політичної легальної влади на чолі з авторитетним лідером. 13

q. Лідерство як соціальне явище є всюдисущим. Можна сміливо стверджувати: там, де склалася та чи інша людська спільність, там повинні з’явитися й лідери, а з ускладненням соціального життя — і політичні лідери. Проблема лідерства сягає своїм корінням у глибоку давнину. Уже на перших етапах розвитку людства без формування і взаємодії певних моделей групового проживання, провідництво людського роду було б немислимим. Це зумовлювало вибір такого порядку суспільного життя, де провідну роль відігравали досвідченіші, розумніші, сильніші, людяніші особистості. Вони отримували визнання, довіру, авторитет серед своїх одноплемінників, ставали лідерами. 14

q Лідерство суспільства є всюди, де існує влада і організація Само слово лідерство - в перекладі з агнл (leader)керуючий, ведучий, себто - той, хто веде за собою інших. Термін лідерство новий, відсутній в словнику Даля. q. Геродот, Плутарх, Тіт Лівій та інші історики у своїх працях чільне місце відводили діяльності тих, кого ми сьогодні називаємо політичними лідерами, адже бачили в героях, монархах і полководцях - справжніх творців історії. Політичні ідеали Л. започатковані з часів давньогрецької філософії. 15

q. ЛіДЕР є найбільш авторитетною і популярною особою, особистісний вплив якої дозволяє відгравати істотну роль у суспільному прогресі. Там, де існує людська спільність існує і лідерство. 16

q. Проблема лідерства стала предметом наукового вивчення дуже давно в різноманітності націй, народів, етносів. Якщо говорити про лідерство як явище, то насамперед треба зазначити, що воно є точкою перетину векторів потреб, інтересів тих чи інших людських спільнот, своєрідним підгрунтім суспільних та політичних процесів, виявом боротьби тенденцій культури, духовності та суспільного розвитку в цілому. 17

Загалом термін лідерство (від англ. Leader — керівник, ведучий) пояснює успішне керівництво — як засіб регулювання відносин між людьми, між соціальними групами та інститутами суспільства. Лідерство — визначається об’єктивними потребами організації соціального життя. У цих потребах, в особливостях соціальної і політичної організації суспільства слід шукати пояснення характеру лідерства. 18

Практично в кожному суспільстві, а отже, в державі, є соціальна група людей або їх представників, які в той чи інший момент історії визначають характер цього суспільства або держави, своєю активністю і життєвою енергією спрямовують його, стають основним носієм його ідеї і духу, визначають політичні і геополітичні цілі. 19

q. На думку науковців, лідер має володіти інноваційним мисленням, передбачливістю, підприємливістю, високими фаховими здібностями: " умінням володіти стратегічним і тактичним менеджментом, програмні ідеї, приймати здатність генерувати нестандартні рішення в екстремальних умовах нові управлінські та першому нести відповідальність за них… “. q. Цей прошарок людей може бути надзвичайно тонким, соціально і релігійно різноманітним, але він є майже завжди. І необхідність у такому прошарку, який називали раніше аристократією, а нині національною елітою, або політ. лідерами — очевидна. Їх місія — підтримувати стабільність у державі, не допустити її руйнування. 20

q Природа лідерства є важливою складовою для сфери управлінської діяльності. За сучасних умов спеціалісти різних категорій управління опановують теорію лідерства на основі природничих та гуманітарних наук. 21

Феномен лідерства своїми витоками сягає давнини. Першими дослідниками сивої теорії лідерства були видатні мислителі античності Платон і Аристотель, Сократ, давньокитайський філософ Конфуцій, давньоримський оратор і державний діяч Марк Туллій Цицерон і інші. Яскраві представники античності у філософських поглядах звертаються до осмислення форм правління та сутності лідерів - влади правителів. Тому проблема лідерства бере свій початок з часів виникнення державності. Зокрема античним філософом трактується як Платоном «мистецтво управління лідерство людьми» . Праці Платона «Держава і діалоги» , «Закони» і інші написані у формі діалога. Методом діалога на той час постає діалектика дискусії (філ. Сократ) - як мистецтво ставити і задавати питання. 22

Платон виступав за ідеальну державу, яка залежить від розумної наявності - кількості і якості посадових осіб. Зокрема, філософ акцентує увагу, що в суспільстві люди мають різний статус: філософи; воїни-охоронці; землероби-ремісники. Всі вони служать одній меті забезпеченню суспільних благ. При цьому кожен знає свої права, обов’язки, чесно їх сповідує і виконує. 23

Якщо Платон запропонував ідею ідеальної держави, створив проект ідеального державницького основі якого типу, в панує аристократичне лідерство на принципі справедливості, то Аристотель в роботі «Політ(ика)/чна етика» , стверджував, що людина - істота суспільна, лідер повинен дбати про розвиток держави. Загальна думка філософів полягає в тому, що: функціями лідера, як представника забезпечення основними держави є захист від ворогів, потреб громадян, розвиток духовності і культури у суспільстві. Отже, славетні філософи закликають до оптимального управління, де справедливість в людських відносинах може бути встановлена аристократичними лідерами лише в правильно організованому суспільстві. 24

Аристотель, - засновник філософської школи в Афінах. Давньогрецький (343 р до Р. Х) філософ Аристотель Існує думка, що Аристотель - мислитель, який вперше поставив філософію на наукову основу, систематизував існуючі знання. Важливими були його погляди на суспільство, державність і лідерство. • В роботі “Політика” Аристотель вказує, що : “управління державою є владою небагатьох: олігархів, аристократів. q. Політичні лідери повинні створювати такі закони, які засновані на справедливості на відповідних правильних формах державного устрою. Правильна держава – це такий устрій, при якому існує суспільне благо (незалежно править одна особа чи більшість). 25

Саме давньогрецький філософ А. у своїй праці » Політика» стверджував, що будь-яке суспільство не буде стабільним, якщо в ньому є невелика кількість багатіїв і надмірна кількість бідних. Головним завданням держави, мудрець вважав встановлення суспільної справедливості. 26

• Аристотель проаналізував форми правління: вільна від крайностей політія уособлює найкращі форми олігархії і демократії. - Правління лідерів здійснюється в інтересах народних мас, де народ розподіляє посади заможним громадянам, лідерам, залежно від їх особистісних перед народом заслуг. • Неправильними формами правління, з точки зору Аристотеля є – тиранія, олігархія і демократія- при яких сповідуються особистісні цілі правителів. Аристотель, усвідомлюючи недоліки державного правління пов’язував управління з умінням лідерів-правителів бути розумними та розсудливими, високоморальними людьми. - «Лише той, хто вміє аналізувати, ставити високі державні цілі і досягати їх - має управляти державою» . 27

q Необхідно зазначити, що більша частина творів Плутарха дійшла до нашого часу. В філософських працях Плутарх, описує біля п’ятидесяти біографій політичних лідерів – державних діячів як – патріотично-налаштованих, видатних та (Плутарх) здібних особистостей. Серед них біографія О. Македонського і ін. ). Плутарх підкреслює, що спрямовують розвиток лідери ведуть і суспільства в правильному напрямку. Вони є творцями історії, т. як саме герої і лідери створюють історичні події а народ створює фон суспільних подій. 28

3) У пізньому середньовіччі італійський мислитель, світський дослідник Н. Макіавеллі (1469 -1527) – видав трактат «Володар» (1513 р). Н. Макіавеллі розглядав державу як певний політичний стан суспільства, що характеризувався відносинами між специфічними володарями та підвладними, організованою політичною владою, юстицією, законами. Він виділяв такі види влади: монархія, аристократія, демократія, в яких першочергову місію відіграє лідер. 29

У центрі власного світобачення Н. Макіавеллі поставив людину, яка у своїй діяльності керується приватними інтересами, зумовленими прагненням зберегти та примножити власність. Італійський державний діяч та мислитель вказав на конфліктні сторони насильство, жадність, людської хитрість, природи: агресивність, жорстокість. У праці «Державець» італійський мислитель змалював образ правителя, головним критерієм оцінки діяння якого була могутність держави, задля досягнення якої можна використовувати будь-які засоби. Н. Макіавеллі дає правителям своєрідну індульгенцію на порушення моральних заповідей. Що краще для володаря, запитує Н. Макіавеллі, щоб його любили чи боялись? Найкраще - щоб і любили і боялися. Але, оскільки цього неможливо досягнути одночасно, то потрібно віддати перевагу страхові, бо страх перед покаранням завжди ефективний. 30

Керівник повинен враховувати наявність негативних рис інших дійових осібу взаємодії, використовуючи всі можливі способи управління підлеглими. Лідер, керівник повинен бути «ЛИСОМ і ЛЕВОМ в одній особі, має бути: розумним ДЕРЖАВЦЕМ – навіювати страх, а не любов, вміти переконувати суперників у необхідності власних правил поведінки, відповідно до своїх інтересів. Неважливо, які методи правління обираються: хитрість, обман, улесливість, почесті; всі методи добрі, якщо приводять до бажаного результату» . Довкола принципів Н. Макіавеллі завжди ведеться гостра полеміка, бо немає жодного політика, якому не доводиться вибирати між етичними принципами та практичною доцільністю. 31

q Більшість наукових дослідників сходяться на визначенні еліти та лідерства, яке знаходять в тому чи іншому словнику або довіднику. Зарубіжна соціологія еліт традиційно займалася дослідженням феномена лідерства в різних суспільствах, що відображено у вченнях (В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельса). При цьому допускалась думка, що навіть в межах номінально демократичних суспільств буде залишатись розподіл на тих, хто має вплив у суспільстві, має владу і у кого її не має. 32

ІУ. Суб`єктивістські і волюнтаристські підходи до лідерства на рубежі ХVІІ – ХІХ ст. q Значний вплив на сучасне розуміння еліти та лідерства справили погляди Г. Тарда. q Він намагався довести, що основним законом соціального життя є дотримання масами стереотипів поведінки політичного лідера. Габріель Жан Габріель Тард (фр. Париж) (1843 -1904) франц. соціолог, Тард (1843 -1904) - французький соціолог, основоположник теорії соціалізації, вважає, що - основним - законом суспільного життя є слідування прикладу лідера. Населення не спроможне до самого соціального творення. Прогрес у суспільстві відбувається завдяки таланту і праці особистостей з лідерськими якостями. 33

q. Отже, Г. Тард розглядав феномен лідерства, виходячи з теорії наслідування. Жан Габріель Тард: прогрес - це відкриття обдарованих і успішно-діючих особистостей - лідерів. У людському суспільстві люди схильні діяти, наслідуючи поведінку яскравої особистості, якою є лідер. Лідери - це особистості, які прагнуть до керівництва. -Прогрес у суспільстві відбувається завдяки таланту і праці особистостей з лідерськими якостями. Отже, Г. Тард розглядав феномен лідерства, виходячи з теорії наслідування. За Г. Тардом, лідер виступає рушійною силою соціалізації. 34

q. Важливо зазначити, що В. П. (автор теорії циркуляції еліт), лідерами іменував таких представників, які отримали найвищий індекс у галузі суспільної діяльності q. Соціальну гетерогенність суспільства В. Парето вбачав у розподілі на масу індивідів, невеличкою якими управляють, кількістю індивідів, і які управляють, так званою елітою. q Зміна лідерів, еліт і боротьба між ними, як вважав В. Парето, складають суть самого суспільства. 35

q В. П. акцентує увагу на тому, що провідною верствою є еліта, яка вирізняється наявністю певних можливостей. Найбільш виразні можливості які походять від здібностей людини має лідер, який часто керує спільнотою створюючи певні умови життєдіяльності в соціумі. Лідер концентрує увагу на пріоритетних соціальнокультурних, наукових, суспільно-політичних, соціальноекономічних і ін. завдань, що постають перед суспільством Вільфредо Парето р. н. 1848 р. 36

ØІнші автори, на противагу вказаній позиції, заявляють, що лідерство — це форма визнання авторитету не усіх політичних керівників, а лише найбільш видатних. ØВидатним лідерам — керманичам нації або реформаторам (в Україні — Б. Хмельницький, в США — Рузвельт і ін. ). ØВ нинішній час лідерами постають —керівники- менеджери з набагато скромнішою місією і більш вузькою сферою діяльності. Лідери виступають ключовими фігурами супільно- політичного життя і реально впливають на суспільні процеси. 37

ТАК В ЧОМУ Ж СУТЬ ПОНЯТТЯЛІДЕРСТВА ? Загальнонаукова точка зору співпадає з іншими, що сутність феномена лідерства криється в тому, що лідерами є особистості, які визнаються в деякому відношенні «вищими» над іншими особами у суспільстві та співвідноситься з тим, що особистість лідера теоретично сконструйована на основі сутнісних його характеристик – як особистісної неповторності складу та стилю життя. 38

q Про еліту, лідерство, крім Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельса, Ч. Мілса заявляли інші зарубіжні вчені - (автори відомих концепцій): Н. Макіавеллі, Т. Гоббс, Ф. Ніцше, і ін. Фрідріх Ніцше свої філософські погляди спрямував до необхідності формування високобіологічного типу людини-лідера Фрідрих Ніцше ("надлюдини"). Людство повинно працювати безперервно, щоб народжувати ВЕЛИКИХ людей. q Теорія Ф. Ніцше спрямована на те, що надлюдина не обмежена нормами моралі, стоїть по ту сторону добра і зла. q Надлюдина тобто лідер може бути жорстоким до звичайних людей і дружелюбним, ніжнимим з рівними собі. q Лідера характеризують висока життєва сила і воля до влади. Це розвинута, красива особистість, яка панує над людьми. 39 39

q Таким чином, суть теорії Ф. Н. , полягала в необхідності цілеспрямованого створення найвищого біологічного типу лідера ("надлюдини") з метою вражаючих і успішних масштабів керівництва державою. 40

Філософія Ніцше сприяла великому впливу на формування экзистенциалізму і постмодернізму, а також стала популярною в літературних и артистичних кругах. Інтерпретація його праць доволі складна і до цих пір викликає багато спірних питань. 41

q. Пріоритетна думка полягає в тому, що лідерами є – ті, хто демонструє унікальність особистості, вчасно і правильно приймає управлінські рішення, позитивно впливає на хід історичного розвитку суспільства. Цим поняттям позначають окремих представників суспільства, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя, займають стратегічні посади. Лідери входять до верстви, яка складається з політиків, представників бізнесу, військових, науковців і ін. Збіг основних інтересів дозволяє їм приймати спільні рішення, що мають певні наслідки для народу. q Себто лідерами –є (видатні люди) - рушійна духовна сила тих, хто достоїн правити. 42

На думку дослідників ЛІДЕРИ - саме завдяки своїм психологічним та соціальносистемним характеристикам, організованості правлять людською масою. 43

"Вирощування" талантів та сприяння становленню інтелектуальних закладів стане основною турботою лідерів“. 44

У переломні періоди історичних процесів в суспільстві виникає потреба в людях, інтелект яких дозволив би окреслити парадигму майбутнього. Теоретично цю місію в виконують вчені, а в управлінських структурах лідери, спираючись на їх вчення. Якщо вчені займаються теоретичним аналізом, то керівник керується знаннями та науковим світоглядом для практичних цілей та дій. В свій час Ж. Ж. Руссо зазначав, що в ВУЗАХ повинна бути - єдина пріоритетна наука - «наука вирощування і формування не просто лідера, а перш за все - наука бути Людиною» ! 45

Зі сказаного напрошується висновок: Лідерство в характеризуються як системі управління - здатність(ю) і можливістю окремих людей, привілейованих груп здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей за допомогою політичних, економічних та моральних засобів. Лідерство - комплексне явище. Лідер виступає організуючим центром цілеспрямованої діяльності колективів та суспільства в цілому. 46

• На сьогодні - задача лідерів не в дріб'язковій опіці апарату, а в глобальному відстеженні ситуації в суспільстві, формуванні політичних цілей і програм, контролі за їхньою реалізацією. 47

Титаренко Л. М. к. п. н. , доц. кафедра філософських та соціально-політичних наук ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! 48