ЛЕКЦІЯ 9 ОСОБА В ПОЛІТИЦІ ЛІДЕРСТВО ЕЛІТИ 1

ЛЕКЦІЯ 9 ОСОБА В ПОЛІТИЦІ, ЛІДЕРСТВО, ЕЛІТИ 1. Суб’єкти політичного процесу. 2. Лідерство та його специфіка у політичному аспекти. 3. Типи лідерства.

1. Суб’єкти політичного процесу Суб'єктами політичного процесу є окремі особи і соціальні групи. Людина є первинним суб’єктом політики, який характеризується: • різною участю у політичному житті; • різними можливостями впливу на владу; • мірою політичної активності.

Учасник політичного процесу ОСОБА представник соціальної групи громадянин, наділений політико-правовою суб’єктністю

М. Вебер залежно від ступеня участі людей у здійснені влади він розрізняв категорії політичних суб’єктів: 1) політики за випадком; 2) політики за сумісництвом; 3) політики за професією.

М. Вебер: є два способи зробити з політики свою професію – qабо жити «для» політики, qабо жити «за рахунок» політики. У доповіді «Політика як покликання й професія» Вебер особливо ретельно досліджує ті економічні мотиви, які змушують людину йти в політику.

Сучасні політологи виділяють кілька таких рівнів політичної суб’єктності особи: • громадянин, що бере участь у політиці через виконання громадських обов’язків або через громадську організацію; • член політичної партії; • громадсько-політичний діяч; • депутат; • політичний лідер.

ПЕРЕДУМОВИ УЧАСТІ ОСОБИСТОСТІ В ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ 1. матеріальні, 2. соціально-культурні і 3. політико-правові.

Для участі людини в нормальній політичній діяльності необхідно • первинне задоволення її потреб в основних продуктах харчування, • товарах і послугах, • житлово-побутових умовах, • досягнення певного рівня загальноосвітньої і професійної підготовки, • загальної і політичної культури

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДОБРОБУТУ СУСПІЛЬСТВА І ЙОГО ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ По-перше, чим багатіше суспільство, тим воно більш відкрите демократичним формам функціонування.

По-друге, рівень добробуту виявляє помітний вплив на політичні переконання і орієнтації людини. С. М. Липсет прийшов до висновку, що матеріально більш забезпечені люди є більш ліберальними, а більш бідні є і більш інтолерантними (нетерпимими).

По-третє, достатньо високий національний добробут служить необхідною базою формування компетентної громадянської служби, корпусу професійно підготованих управлінських кадрів.

ГРУПОВИМ СУБ’ЄКТОМ ПОЛІТИКИ може бути будь-який елемент соціальної структури • етнонаціональної, • соціально-класової, • професійної, • територіальної, • конфесійної • групи тиску, • громадські організації, • політичні партії • владні структури різного рівня (державного, регіонального, місцевого).

Залежно від сили впливу суб’єктів на процес прийняття політичних рішень суб’єкти політики поділяються на • первинні (базові), • вторинні і • безпосередні.

У політичній поведінці як колективній дії залежно від ступеня активності її учасників можна виокремити такі основні групи: лідери – очолюють політичні організації і рухи, своїми діями та авторитетом сприяють їх згуртуванню й досягненню накреслених цілей; послідовники – підтримують висунуті лідерами цілі як такі, що відповідають їхнім інтересам;

активісти – є посередниками між лідерами й послідовниками, організують учасників політичного руху, постачають лідерам інформацію про його розвиток; лідери думки – справляють на політичну організацію чи рух, політичне життя в цілому не організаційний, а інтелектуальний вплив.

2. ЛІДЕРСТВО ТА ЙОГО СПЕЦИФІКА У ПОЛІТИЧНОМУ АСПЕКТИ Лідер (англ. leader – ведучий) – це авторитетний член організації або соціальної групи, особистісний вплив якого дозволяє йому відігравати істотну роль у соціально-політичних процесах і ситуаціях, у регулюванні взаємин у колективі, групі, суспільстві.

Політичне лідерство виконує суспільстві ряд важливих функцій: в • формування в суспільстві спільних цілей і цінностей та об'єднання навколо них громадян; • формулювання політичних рішень; та прийняття

• забезпечення зв'язку влади та мас в процесі здійснення влади; • мобілізація мас на виконання поставлених завдань; • формування в масах оптимізму та ентузіазму, готовності і бажання виконувати поставлені завдання; • соціальний патронаж, захист та підтримка мас.

ОЗНАКИ І ІСТОТНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА • наявність власної політичної програми або новаторської стратегії й тактики, які розроблені лідером або висуваються від його ім'я; • уміння виражати й відстоювати погляди й інтереси тої або іншої групи; • певні риси характеру, що проявляються в діяльності по реалізації програми й об'єднанню своїх прихильників (наполегливість, воля, гнучкість і т. д. );

• необхідний рівень політичної культури; • імідж керівника, що відповідає нормам моралі, прийнятим у даному суспільстві, групі; • популярність, уміння завойовувати прихильників і впливати на людей, комуникабельність, ораторські здатності або інші якості, що якось заміняють їх;

• наявність “команди” помічників і виконавців, здатних організувати дії своїх прихильників; • уміння домогтися певного рівня підтримки з боку широких народних мас, від офіційних структур влади або від громадських організацій (оптимальний варіант – наявність підтримки на всіх рівнях влади, в різних соціальних групах і партіях);

• уміння бути подібним до своїх прихильників або виборцям, поводитися так, щоб кожний член групи міг знайти в лідері часточку самого себе, але в той же час бути “недоступним”, “особливим” в очах суспільної думки; • виступ від імені суспільства або тої групи, інтереси якої представляє лідер, демонстративне підкреслення пріоритету суспільного над особистим.

МОТИВАЦІЯ ЛІДЕРСТВА • потреба у владі, • • вірність своїй справі, • почуття відповідальності, • потреба у схваленні й повазі з боку інших, • досягнення певного соціального статусу, • необхідність рішення особистих проблем

3. ТИПИ ЛІДЕРСТВА Основа для типології політичного лідерства: – особисті якості суб’єкта політики; – особливості стилю, форм і методів діяльності лідера; – місце, авторитет, становище лідерів у системі політичних відносин; – соціально-політичні параметри суспільної сфери, в якій діють лідери.

М. Вебер диференціював лідерство на наступні типи: 1. Традиційне лідерство, засноване на вірі й проходженні звичаях і традиціях (влада і функції племінних вождів, шаманів, чаклунів; монархічна влада й т. д. ).

2. Харизматичне лідерство, засноване на лідерство переконанні у видатних, близьких до надприродних здатностях вождя, керівника, пророка. Для нього характерна, зокрема, така модель: “Сказано. . . (у Біблії, Корані й т. д. ), а я говорю вам. . . ”. Поняття «харизма» (греч. сharisma – божественний дар) означає певну екстраординарну здібність, якість індивіда, даровані йому долею, природою, богом, завдяки чому він вирізняється серед решти людей. Сталин - Мао - Пол Пот - Ким Ир Сен Ким Чен Ир Сисон

3. Бюрократичне лідерство, засноване на лідерство вірі в законність, легітимність існуючої політичної системи, державного устрою. У них лідер-чиновник, лідер-бюрократ, лідер-функціонер виступають не як індивіди, від яких особисто виходить влада й вплив, а як агенти певної державної функції, провідники ідей існуючого правопорядку.

Е. де Боно запропонував наступну типологію лідерів: • • • “генератор ідей”, “синтезатор”, “коммуникатор”, “організатор” і “дипломат”.