Лекція 7 Методи конструювання одягу та їх

Лекція № 7 Методи конструювання одягу та їх класифікація

Конструювання - другий етап створення швейного виробу. Мета конструювання розробка креслень деталей виробів та виготовлення за ними лекал для подальшого розкрою матеріалів.

Основним завданням конструювання одягу є виготовлення з плоского матеріалу оболоноки тіла просторової форми і вирішення зворотної задачі, тобто проектування частин об′ємної поверхні одягу на плоску площину - побудова розгорток деталей одягу.

Метою конструювання одягу є: навчитися правильно робити креслення на будь-яку фігуру людини.

В історії швейної промисловості відомі десятки методик конструювання. Велике розмаїття було обумовлено відсутністю єдиних принципів їх створення, і вони, по суті, являють собою відображення практичного досвіду авторів у вигляді рекомендацій з технічнихприйомів побудови лекал і по застосуванню помічених взаємозв'язків у розташуванні окремих конструктивних точок і ліній на кресленні. Не розкриваючи логічного сенсу побудов і розрахунків, творці методик пропонували готові рішення для виготовлення викрійок певного виду одягу.

Кожна методика конструювання одягу включає: інформацію про фігуру людини; методи обробки отриманої інформації вигляді технічних розрахунків та формул, за допомогою яких встановлюються розміри конструктивних відрізків і вузлів деталей одягу; способи геометричної побудови і членування конструкції одягу

При конструюванні враховуються особливості статури, крій і способи технологічної обробки, тобто те, що в кінцевому підсумку формує постійну систему внутрішньої інформації, притаманну кожній методиці.

Прикладне конструювання виникло з появою кроєного одягу лише в 18 ст. З’явилися перші журнали мод, у яких наводилися контури деталей одягу у вигляді замальовок.

На початку 19 ст. з’явилися перші креслення викройок на основі найпростіших розрахунків, створювалися перші системи крою. До появи системи крою одяг розкроювали за так званими «панталонами» , які передавалися у спадок. Мірки знімалися лише для ширини і довжини одягу.

Тривалий час деталі одягу одержували муляжним методом, за яким на статуру людини або манекен наколювали тканину або папір відповідно до ескізу моделі, обкреслювали контури деталей, у подальшому їх уточнювали під час розкрою та примірки.

Автором першої системи розкрою одягу, створеної у 1818 р. , став французький кравець Мішель. Яка отримала назву Дриттель Мішель поділив половину обхвату грудей на три рівні частини (по 1/3 для ширини спинки, пройми і переду).

Такий метод дозволяв створювати однорідність крою одягу для різних розмірів. Це була, мабуть, перша «сітка» для графічних побудов креслення конструкції одягу. Ідея проста: розділивши вихідний малюнок на клітини з однаковою стороною можна було пропорційно збільшувати або зменшувати цей малюнок.

У 1831 році цю систему замінила подібна їй масштабна сантиметрова система крою «Компейн» . Прийнявши 48 розмір за основний, можна було пропорційно збільшувати або зменшувати дані вимірювань фігур всіх інших розмірів. Креслення конструкцій будувалися за допомогою масштабної стрічки з ціною поділки 1/48 від Сг (напівобхват грудей). Таким чином, ціна ділення була пропорційна розміру фігури. Але ця система не враховувала розмірів інших ділянок фігури.

У 1840 р Г. А. Мюллер (Німеччина) створив так звану тригонометричну систему крою M. Müller&Sohn. Ця системя мала найбільшу кількість вимірів, в тому числі і дугових. Це була одна з найперспективніших методик того часу. З численними вимірами ця система успішно застосовується донині. .

За цією системою, враховуючи, що фігура людини являє собою складну поверхню, для виміру фігури застосовували принцип сферичної тригонометрії, а побудова креслень розгорток виконували за допомогою дугових зарубок по трьом сторонам трикутників. Вершинами трикутників служили вузлові точки деталей конструкції, а сторонами - виміри фігури людини

У середині XIX ст. були спроби розробити теорію методики конструювання. У той час з’являються перші методики конструювання одягу. Одна з них заснована на пропорційній побудові статури (пропорційно - розрахункова), друга - на розрахунку мірок статури за основними мірками (розрахунково - мірочна).

З 1959 р Центральна дослідно-технічна швейна лабораторія проводила роботи по створенню єдиної методики конструювання чоловічого, жіночого та дитячого одягу (ЄМКО). Аналіз накопиченого досвіду показав, що методи і прийоми побудови креслень конструкцій цих виробів практично однакові, змінюється тільки сама людина, як об'єкт конструювання.

В основу ЄМКО був покладений розрахунковоаналітичний метод, за яким креслення конструкції будують шляхом геометричних розгорток згладженого контуру фігури людини з припусками на вільне облягання (ВО) і декоративне оформлення.

Але він теж мав недоліки: →громіздкість графічних побудов і розрахункових формул; →метод, все ж, не забезпечував необхідної точності побудови основи; →потребував уточнення в процесі виготовлення дослідних зразків; →складність у виборі збільшень на СО

Перші системи розкрою одягу в Україні з’явилися в 20 – 30 - х роках 20 ст. : координатна система С. Н. Короткова та розрахунково-пропорційна Н. І. Царьова. І хоча системи розкрою дещо полегшили і поліпшили конструювання одягу, вони мали суттєві недоліки.

Методи, які існують нині, умовно поділяють на 2 класи. Розрахунково-аналітичні методи конструювання деталей одягу Інженерні методи розрахунку РДО

Методи 1 -го класу(розрахунковоаналітичні) засновані на вимірюванні типових статур, прибавках на типові постави і методах її формування. Ці методи дозволяють лише приблизно знаходити положення найважливіших конструктивних точок деталей одягу.

На сьогодні відомо більш як декілька десятків різновидів таких методів: *методика конструювання Центрального науководослідного інституту швейної промисловості; *єдина методика конструювання одягу державчленів СЭВ; *єдиний метод ЦОТШЛ; *методика «Мюллер і син» *методика конструювання трикотажних виробів розроблений КДМТИ (Київський будинок моделей трикотажних виробів),

Методи 2 -го класу (Інженерні методи) точніші, оскільки засновані на безпосередніх антропометричних вимірюваннях поверхні тіла, які використовують під час побудови зразка одягу. Цей метод називають ще методом усіченої площини.

Інженерні методи. Найяскравіший приклад інженерного методу - 3 D манекен. Метод, за яким майбутнє. Він включає в себе всі напрацювання по цьому шляху в минулому: *Метод розгортаються поверхонь. *Метод тріангуляції. *Метод січних площин і геодезичних ліній.

Інженерні методи розрахунку РДО. *метод тріангуляції; *метод геодезичних ліній; * метод розсікаючих площин; * метод жорстких оболонок; *метод допоміжних ліній розсортування; * комп’ютерне проектування; *метод розрахунку оболонок в чебишевских сітках.

Побудова початкових креслень РДО складється з трьох послідовних етапів: 1. Побудова креслень основи конструкції 2. Розробка базових конструкцій; 3. Розробка модельних особливостей, тобто побудова модельної конструкції

Дякую всім за увагу =)

Сеть Чебышёва существует локально на произвольной гладкой поверхности.

Лекала - це плоскі шаблони деталей одягу, виконані з паперу, картону або металу. Наступні перетворення плоских деталей повинні забезпечити створення об'ємної оболонки, що покриває тіло людини або окремі його частини.

Тріангуляція — метод вимірювань, що полягає в побудові системи трикутників та виміру всіх їхніх кутів. Тріангуляція (геометрія) — розбиття геометричного об'єкта на симплекси. Симплекс або n-вимірний тетраедр — геометрична фігура, що є багатовимірним узагальненням трикутника і тетраїда