Лекція 4 ОРГАНИ І УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

Лекція 4 ОРГАНИ І УСТАНОВИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ

План . Види органів і установ виконання покарань, їх підпорядкування. 2. Органи виконання покарань, їх компетенція. 3. Установи виконання покарань. 4. Взаємодія органів та установ виконання покарань з іншими органами держави, підприємствами, установами. 1.

Відповідно до статті 51 Кримінального кодексу України до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань: штраф (може бути і основним, і додатковим) ‑ 09. 03. 2011 скасовано порядок примусового виконання штрафу Державною виконавчою службою. Згідно ст. 26 КВК України, фактично, суд приймає всі рішення щодо забезпечення виконання даного виду покарання.

позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (додаткове) – відповідно до ст. 29 КВК України даний вид покарання виконується органами чи посадовими особами, що їх присвоїли.

позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (як основне і як додаткове) ‑ відповідно до ст. 13, 30 КВК виконання покарання покладено на кримінально-виконавчу інспекцію (КВІ). Якщо дане покарання призначене як додаткове до арешту, обмеження або позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, то його виконання здійснює адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальник гарнізону.

громадські роботи (основне) – згідно ст. 13 КВК кримінально-виконавча інспекція виконує покарання, а за ст. 36 КВК України – здійснює контроль виконання покарання. Вид робіт визначає орган місцевого самоврядування. Органи внутрішніх справ (служба дільничних інспекторів) здійснюють індивідуальнопрофілактичну роботу з засудженими.

виправні роботи (основне) – згідно ст. 13 КВК кримінально-виконавча інспекція виконує покарання, а за ст. 41 КВК України – здійснює контроль виконання покарання. Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування покарання здійснює щомісячні відрахування, забезпечує належні порядок та умови відбування покарання, інформує про факти ухилення засудженого відбування покарання, його переведення чи звільнення. Органи внутрішніх справ (служба дільничних інспекторів) здійснюють індивідуально-профілактичну роботу з засудженими.

службові обмеження для військовослужбовців (основне) – відповідно до ст. 14 КВК України виконують покарання військові частини, а в ст. 47 КВК України визначено повноваження командира частини, де проходить службу засуджений. конфіскація майна (додаткове) – відповідно до ст. 12, 48 КВК України, ст. 64 Закону України «Про виконавче провадження» виконання покарання здійснюється Державною виконавчою службою.

На рівні ж вітчизняного законодавства правовому статусу засуджених присвячена Глава 2 КВК України, яка, як і розділ Конституції України про права, свободи та обов'язки людини і громадянина, розміщена на другому місці в Загальній частині кодексу і в якій закріплені основи правового статусу засуджених (ст. 7), основні права засуджених (ст. 8) та основні обов‘язки засуджених (ст. 9). В окремій статті (ст. 10) закріплено право засуджених на особисту безпеку. Положення цих статей стосуються всіх засуджених незалежно від виду призначеного судом покарання. Додатково в главах Особливої частини розміщені ще й норми, які більш детально визначають правовий статус засуджених до окремих видів покарань. У ст. 7 КВК України встановлено, що правовий статус засуджених визначається законами України, а також КВК України, виходячи з порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 3 ст. 7 КВК України).

арешт (основне) – згідно ст. 15, 50 КВК України засуджені до арешту тримаються за місцем засудження в арештних домах (до їх створення – в СІЗО), військовослужбовці – на гауптвахті. обмеження волі (основне) ‑ відповідно до ст. 16, 56 КВК установою виконання покарання є виправний центр.

тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби (основне) – відповідно до ст. 17, 71 КВК України даний вид покарання виконується дисциплінарним батальйоном. позбавлення волі на певний строк (основне) – виправні, виховні колонії, СІЗО. довічне позбавлення волі (основне) – виправні колонії, СІЗО.

Система органів та установ Державної кримінально-виконавчої служби України є основною складовою кримінально-виконавчої системи України.

Стаття 6 Закону України „Про Державну кримінальновиконавчу службу України” передбачає, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінальновиконавчої служби України.

Нормативне закріплення цієї системи передбачається статтею 11 Кримінальновиконавчого кодексу України. Згідно з цією статтею „Органами виконання покарань є: 1. Державна пенітенціарна служба України, її територіальні органи управління, кримінальновиконавча інспекція. 2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених КВК.

3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії). 4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки. 5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

6. У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі. У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі. 7. У межах, визначених КВК та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

8. Територіальні органи управління, кримінальновиконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії, слідчі ізолятори організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон - Міністерством оборони України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Управління кримінально-виконавчою системою покладено на Державну пенітенціарну службу України (до 2010 року – Державного департаменту України з питань виконання покарань), яка є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що безпосередньо реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Символіка і атрибутика

ДПт. С є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції і який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. Основними завданнями ДПт. С є: 1) реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; 2) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; 3) забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту; 4) контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених та осіб, узятих під варту.

ДПт. С очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра юстиції. Голова ДПт. С має двох заступників, у тому числі одного першого, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра юстиції. Граничну чисельність персоналу апарату ДПт. С затверджує Кабінет Міністрів України. Структуру апарату ДПт. С затверджує її Голова за погодженням із Міністром юстиції.

Основними завданнями Департаменту є: здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і перевиховання засуджених; здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

Для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України Кабінетом Міністрів України утворюються територіальні органи управління - управління (відділи) в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області, місті Севастополі. Територіальні органи управління здійснюють керівництво оперативно-службовою та фінансовогосподарською діяльністю підпорядкованих їм органів і установ та виконують функції, передбачені положеннями про територіальні органи управління.

Кримінально-виконавча інспекція ‑ орган, який виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт та повідомляє суд, який ухвалив вирок, про прийняття вироку до виконання та про закінчення виконання таких покарань у триденний термін, а також здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звільнених відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Кримінально-виконавча інспекція встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених відбування покарання з випробуванням. Крім цього, кримінально-виконавча інспекція здійснює направлення до місця відбування покарання у виді обмеження волі осіб, які на час винесення вироку не перебували під вартою.

У Кодексі не вказано, чи є ДВС органом або установою виконання покарання, проте, за природою своєї діяльності, за видами покарань, які виконувались даною службою, вона, все ж, ближче до органу виконання покарань. Відповідно до ст. 3. Закону України «Про державну виконавчу службу» , органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції Виконання рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на державних виконавців.

Установи виконання покарань – це спеціальні державні інституції, які безпосередньо і виключно здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань, які пов‘язані з ізоляцією від суспільства. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (далі - виховні колонії), слідчі ізолятори у випадках, передбачених КВК. У межах, визначених законом, виконання покарань також здійснюють гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

Арештні доми – це вид установ виконання покарань, у яких засуджені відбувають покарання у виді арешту. Оскільки цей вид покарання полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції (ст. 60 КК України), то в арештних домах створюються умови для забезпечення фізичної ізоляції засуджених від зовнішнього світу та оточуючих. Умови тримання в арештних домах повинні відповідати режимним вимогам відбування цього покарання та забезпечувати роздільне тримання окремих категорій засуджених, нагляд за ними, а сам арештний дім мати необхідну матеріально-технічну та побутову базу.

В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості. Згідно п. 19 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань особи, засуджені до арешту, тимчасово, до створення арештних домів, відбувають покарання в слідчих ізоляторах за місцем засудження. На даний час арештні доми утворені також при 39 установах виконання покарань.

Кримінально-виконавчі установи – це вид установ виконання покарань, в яких засуджені відбувають покарання у виді обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії). Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено у зв'язку з заміною невідбутої частини покарання більш м'яким та за ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 82, 389 КК України).

Завдання виправних центрів: - організація виконання покарання у виді обмеження волі та забезпечення оптимальних умов відбування покарання засудженими з метою їх виправлення і ресоціалізації; - запобігання вчиненню засудженими нових злочинів; - забезпечення правопорядку і законності, безпеки засуджених, а також персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на їх території; - залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх стану здоров’я, загального і професійного рівнів; - забезпечення охорони здоров’я засуджених; - здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до законодавства.

Згідно п. 3 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарнь при виправних центрах можуть створюватися сектори мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Виправні центри будуються за типовими проектами. У житловій зоні виправних центрів розміщуються гуртожитки, їдальня, клуб, бібліотека, лазня з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбулаторія зі стаціонаром, ларьок, перукарня, камери для зберігання постільних речей, спецодягу та особистих речей засуджених, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника виправного центру, його заступників, начальників відділень соціально-психологічної служби, персоналу оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімнати виховної роботи, спортивний майданчик. У житловій зоні також обладнується місце для телефонних розмов засуджених, проведення яких в обов’язковому порядку контролюється адміністрацією. У виправних центрах також обладнуються ДІЗО.

Межа виправного центру встановлюється наказом начальника територіального органу управління ДПт. С за погодженням з органами місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей установи, та проходить по межі населеного пункту, але в радіусі не більше 5 кілометрів від території виправного центру. Межа виправного центру для засуджених, які проходять стаціонарне лікування або медичний огляд у лікувальних закладах охорони здоров’я, встановлюється по межі відповідного лікувального закладу. Межа виправного центру для засуджених, які працевлаштовані на контрагентських або виробничих об’єктах, установлюється на межі відповідного об’єкта в порядку.

Виправні колонії – це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. Існування кримінально-виконавчих установ різних видів обумовлено реалізацією вимоги закону про роздільне тримання засуджених до позбавлення волі (ст. 92 КВК України).

Колонія має певну організаційну структуру. Очолює установу начальник, який має заступників. Начальник здійснює загальне управління установою, виконує розпорядчі, адміністративні, господарські та інші функції. Заступники начальника керують визначеними для них начальником установи окремими ділянками роботи, а також виконують функції начальника установи у разі його відсутності. Колонія має відділи ‑ оперативний відділ, відділ нагляду і безпеки, відділ по контролю за виконанням судових рішень, відділ соціальнопсихологічної роботи, відділ охорони, інтендантську та медичну служби. Вказані відділи очолюють відповідні начальники. Кожен з відділів організує та виконую конкретний сегмент роботи із засудженими, спрямований на досягнення завдань, які стоять перед покаранням та кримінально-виконавчим законодавством, а також на забезпечення належного виконання покарання. Начальник має чергового помічника начальника установи, який сприяє та допомагає начальнику кримінально-виконавчої установи у виконанні його обов'язків.

Відповідно до ч. 2. ст. 18 КВК засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях: мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання ‑ засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки;

мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання ‑ чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 КВК. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі;

середнього рівня безпеки ‑ жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК. У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі;

максимального рівня безпеки ‑ чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки.

Виховні колонії – це кримінально-виконавчі установи, які виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх. Їхня організаційна та просторова побудова відповідає тим режимним вимогам, які властиві установам цього виду. На відміну від виправних колоній, виховні колонії не поділяються за рівнями безпеки.

Слідчі ізолятори виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно засуджених, які залишені для роботи з господарського обслуговування. У секторах максимального рівня безпеки можуть триматись особи, засуджені до довічного позбавлення волі.