Лекція 3 ОЦІНКА ФУНКЦІЙ ДИХАЛЬНОЇ ТА НЕРВОВОЇ

Лекція № 3 ОЦІНКА ФУНКЦІЙ ДИХАЛЬНОЇ ТА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ПЛАН 1. Оцінка функцій дихальної системи 2. Оцінка функціонального стану нервової системи

Мета: Дидактична. Навчитися оцінювати рівень розвитку та функціонування дихальної та нервової систем. Виховна. Сформувати правильне відношення до забезпечення здоров’я систем організму. Розвиваюча. Розвинути комплексні навички для забезпечення належного рівня функціонування найважливіших фізіологічних систем організму. 1. 2. 3. 4. 5. 6. Самостійне опрацювання. Частота дихання, глибина дихання, вентиляційний еквівалент, життєва ємкість легень, загальна ємкість легень, пневмотахометрія, належна величина видиху. Ритми біострумів головного мозку при електроенцефалографії. Реоенцефалографія, показники. Дослідження м’язового тонусу. Дослідження гостроти зору та кольоросприйняття. Дослідження гостроти слуху.

ОЦІНКА ФУНКЦІЙ ДИХАЛЬНОЇ СИСТЕМИ Дихання — це єдиний процес, здійснюваний цілісним організмом, що складається з трьох нерозривних ланок: 1. Зовнішнього дихання, тобто газообміну між зовнішнім середовищем і кров'ю легеневих капілярів; 2. Перенесення газів, здійснюваного системами кровообігу; 3. Внутрішнього (тканинного) дихання, тобто газообміну між кров'ю і клітиною, в процесі якого клітини споживають кисень і виділяють вуглекислоту. У фізіології дихання функцію зовнішнього дихання розділяють на три основні процеси — вентиляцію, дифузію і перфузію (кровотік в капілярах легень) Альвеолярна вентиляція рівна різниці між об'ємом дихання в хвилину і об'ємом «мертвого» простору, помноженою на кількість дихань в хвилину. Дифузія — це процес пасивного переходу кисню з легень через альвеолокапілярну мембрану в гемоглобін легеневих капілярів, з якими кисень вступає в хімічну реакцію. Перфузія (зрошування) легень кров'ю по судинах малого кола. Про ефективність роботи легень судять по співвідношенню між вентиляцією і перфузією. Вказане співвідношення визначається кількістю вентильованих альвеол, які стикаються з добре перфузуючими капілярами.

Відзначають три типи дихання: грудне, черевне (діафрагмальне) і змішане. Перкусія (биття) дозволяє визначити зміну (якщо вона є) щільності легень. Зміни в легенях є зазвичай наслідком деяких захворювань (запалення легень, туберкульоз і ін. ). Аускультація (вислухування) визначає стан повітроносних шляхів (бронхів, альвеол). При різних захворюваннях органів дихання прослуховуються досить характерні звуки — різні хрипи, посилення або ослаблення дихального шуму і т. д. У здорових осіб ЧД — 16— 18 в хвилину, а ДО коливається в межах 350— 750 мл, у спортсменів ЧД — 8— 12 мл, а ДО — 900— 1300 мл. У спокої ХОД складає 5— 6 л, при напруженому фізичному навантаженні може зростати в 20— 25 разів і досягати 120— 150 л в 1 хв і більш. Збільшення ХОД знаходиться в прямій залежності від потужності виконуваної роботи, але тільки до певного моменту, після якого зростання навантаження вже не супроводжується збільшенням ХОД.

Коефіцієнт використання кисню — КВК Належна життєва ємність легень НЖЄЛ=величина основного обміну (ккал)×К де К — коефіцієнт: 2, 3 у жінок, 2, 6 — у чоловіків Вираження відношення у відсотках фактичної ЖЄЛ до належної користуються формулою У чоловіків у віці 20— 30 років МВЛ коливається від 100 до 180 (в середньому 140 л/хв), у жінок — від 70 до 120 л/хв. ЖЄЛ вважається нормальною, якщо складає 100% належної величини. Максимальна вентиляція легень (МВЛ) МВЛ=1/2 ЖЄЛ× 35 У чоловіків у віці 20— 30 років МВЛ коливається від 100 до 180 (в середньому 140 л/хв), у жінок — від 70 до 120 л/хв.

Функціональна проба Розенталя дозволяє судити про функціональні можливості дихальної мускулатури. Проба проводиться на спірометрі, де у обстежуваного 4— 5 разів підряд з інтервалом в 10— 15 з визначають ЖЄЛ. У нормі отримують однакові показники. Зниження ЖЄЛ впродовж дослідження указує на стомлюваність дихальних м'язів. Пневмотонометричний показник (ПТП, мм pm. cm. ) дає можливість оцінити силу дихальної мускулатури, яка є основою процесу вентиляції. У нормі у здорових осіб ПТП в середньому складає у чоловіків на видиху 328(17, 4 мм рт. ст. , на вдиху — 227± 4, 7 мм рт. ст. , у жінок, відповідно, — 246± 1, 8 і 200± 7, 0 мм рт. ст. При захворюваннях легень, гіподинамії, перевтомі ці показники знижуються. Проба Штаге. Вимірюється максимальний час затримки дихання після глибокого вдиху. Здорові люди затримують дихання в середньому на 40— 50 с; спортсмени високої кваліфікації — до 5 хв, а спортсменки — від 1, 5 до 2, 5 хв. Проба Генчі. Після неглибокого вдиху зробити видих і затримати дихання. У здорових людей час затримки дихання складає 25— 30 с. Спортсмени здатні затримати дихання на 60— 90 с. При хронічному стомленні час затримки дихання різко зменшується.

ОЦІНКА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ Нервові клітини можуть знаходитися в стані збудження або гальмування. Ці два основні процеси характеризуються силою, рухливістю і врівноваженістю. Електроенцефалографія (ЕЕГ) — метод реєстрації електричної активності (біострумів) мозкової тканини з метою об'єктивної оцінки функціонального стану головного мозку. У здорової людини переважають альфа-хвилі (частота коливань 8— 12 в 1 с), що реєструються тільки при закритих очах обстежуваного. Реоенцефалографія (РЭГ) — метод дослідження церебрального кровотоку, заснований на реєстрації ритмічних змін електричного опору мозкової тканини внаслідок пульсових коливань при кровонаповненні судин. Електроміографія (ЕМГ) — метод дослідження функціонування скелетних м'язів за допомогою реєстрації їх електричної активності — біострумів, біопотенціалів. Хронаксиметрія — метод дослідження збудливості нервів залежно від часу дії подразника. У нормі хронаксія різних м'язів складає 0, 0001— 0, 001 с.

Проби та тести для визначення властивостей нервової системи Проба Ромберга виявляє порушення рівноваги в положенні стоячи. «Дуже добре» , якщо в кожній позі спортсмен зберігає рівновагу протягом 15 з і при цьому не спостерігається похитування тіла, тремтіння рук або вік (тремор). При треморі виставляється оцінка «задовільно» . Якщо рівновага протягом 15 з порушується, то проба оцінюється «незадовільно» .

Тест Яроцького дозволяє визначити поріг чутливості вестибулярного аналізатора. Тест виконується в початковому положенні стоячи із закритими очима, при цьому спортсмен по команді починає обертальні рухи головою в швидкому темпі. Фіксується час обертання головою до втрати спортсменом рівноваги. У здорових осіб час збереження рівноваги в середньому 28 с, у тренованих спортсменів — 90 с і більш. Пальцево-носова проба. Обстежуваному пропонується доторкнутися вказівним пальцем до кінчика носа з відкритими, а потім — із закритими очима. При травмах головного мозку, неврозах (перевтомі, перетренованості) і інших функціональних станах відмічається промахування (непопадання), тремтіння (тремор) вказівного пальця або кисті. Тепінг-тест визначає максимальну частоту рухів кисті. У тренованих спортсменів максимальна частота рухів кисті більше 70 за 10 секунд. Зниження кількості крапок від квадрата до квадрата свідчить про недостатню стійкість рухової сфери і нервової системи. Зниження лабільності нервових процесів ступінчасто (із збільшенням частоти рухів в 2 -му або 3 -му квадратах) — свідчить про уповільнення процесів впрацьовуваності.

Кінестетична чутливість Спочатку визначається максимальна сила. Потім спортсмен, дивлячись на динамометр, 3— 4 рази стискає його із зусиллям, рівним, наприклад, 50% від максимального. Потім це зусилля повторюється 3— 5 разів (паузи між повтореннями — 30 с), без контролю зору. Кінестетична чутливість вимірюється відхиленням від отриманої величини (у відсотках). Якщо різниця між заданим і фактичним зусиллям не перевищує 20%, кинестетична чутливість оцінюється як нормальна.

Безумовні рефлекси можна розділити на поверхневі, глибокі, дистантні і рефлекси внутрішніх органів. Поверхневі рефлекси розділяють на рефлекси шкірних і слизистих оболонок; глибокі — на сухожильні, періостальні і суглобові; дистантні — на світлові, слухові і нюхові. Дослідження точності відтворення заданих рухів в просторі за допомогою кінематометра. Дослідження полягає в тому, що спортсмен змінює до певного кута положення кінцівки, на якій укріплений кінематометр, а потім через 10 с повторює даний рух — спочатку за участю зору, потім — із закритими очима. Шкірний аналізатор досліджується шляхом визначення больової, температурної і тактильної чутливості на симетричних ділянках тіла.

Дослідження вегетативної системи (ВНС) Шкірні рефлекси. Шкірна температура відображає стан теплорегуляції і тепловіддачі. При визначенні шкірної температури спеціальним термоелектричним приладом виявляється асиметрія на певних ділянках, сегментах, в біологічно активних точках, загальна шкірна гіпер- або гіпотермія. Місцевий дермографізм викликається тупим кінцем скляної палички (або шпателем). При штриховому подразненні шкіри у здорових людей через декілька секунд на цьому місці з'являється біла смуга, що пов'язано із скороченням капілярів (білий дермографізм). Це указує на підвищений судинний тонус (симпатикотонію). Якщо подразнення нанести сильніше і повільніше, то з'являється червона смуга (червоний дерматографізм), що свідчить про порушення судинного тонусу (вегетонію) і дилатацію капілярів.

Вісцеральні рефлекси і симптоми їх порушення Окоруховий рефлекс Ашнера. У нормі повинне відбуватися уповільнення пульсу на 4— 10 уд/хв. Уповільнення більш ніж на 10 уд/хв - підвищення збудливості парасимпатичного відділу нервової системи. Уповільнення пульсу на 2— 4 уд/хв або почастішанні пульсу — переважання тонусу симпатичної нервової системи. Клиностатичний рефлекс Даніелополу Уповільнення пульсу більш ніж на 6 уд/хв свідчить про підвищення збудливості парасимпатичної нервової системи. Відсутність реакції або її парадоксальний характер (прискорення) - переважання тонусу симпатичної нервової системи. Ортостатичний рефлекс Превеля. Почастішання пульсу більш ніж на 24 уд/хв - переважання тонусу симпатичної нервової системи. Менш ніж на 6 уд/хв — переважання тонусу парасимпатичної

Холодова проба. У нормі тиск систоли підвищується на 15— 25 мм рт. ст. При симпатикотонії АТ підвищується більш ніж на 25 мм рт. ст. Зіничні рефлекси Зіниця здорової людини має правильну круглу форму з діаметром 3— 3, 5 мм. До патологічних змін зіниць відносяться міоз — звуження зіниць, мідриаз — їх розширення, анізокорія (нерівність зіниць), деформація, розлад реакції зіниць на світло, конвергенція і акомодація. Треморографія (ТГ). Тремор — гіперкінез, що виявляється мимовільними, стереотипними, ритмічними коливальними рухами всього тіла або його складових частин. Актографія (динаміка рухової активності під час сну). Критична частота світлових мигтінь (КЧСМ) Величина КЧСМ підвищується, коли людина збуджена, і знижується при стомленні.

Список використаних літературних джерел 1. Мартиросов Э. Г. Методы исследования в спортивной антропологии. Москва: Физкультура и спорт, 1982. - 194 с. 2. Брожек Я. Определение компонентов веса человеческого тела. Вопросы антропологии. - М. : МГУ, 1960. - № 5. - С. 15 -17. 3. Апанасенко Г. Л. , Попова Л. А. Медицинская валеология, Киев “Здоров’я”, 1998, 245 с. 4. Булич Е. Г. , Муравов І. В. Валеология /теоретические основи валеологии/, Київ, “Здоров’я”, 1997, 224 с. 5. Валеологія (інформ. -метод. збірник)- Київ, Т-во “Знання” України. 1996. 336 с. 6. Мінський І. Я. Практикум з валеології Ч. 1. Черкаси, ВВД Університету, 1998. 118 с. 7. Мінський І. Я. Практикум з валеології Ч. 2. Черкаси, ВВД Університету, 1998. 84 с. 8. Дубровский В. И. Валеология. Здоровый образ жизни. – М. : Retorika -A. 2001, 560 с.