Лекція 3 Наукові методи аналізу і просторової організації

Лекція 3 Наукові методи аналізу і просторової організації економіки регіонів Зав. каф. МЕМ, к. е. н. , проф. каф. Бакушевич І. В.

Зміст А. Наукові методи аналізу просторової організації господарства Б. Методи аналізу соц. -економ. розвитку регіонів ( регіональна діагностика) В. Методи прогнозування розміщення продуктивних сил та економіки регіонів

A. Наукові методи аналізу просторової організації господарства

Наукові методи аналізу 1. загальнонаукові 2. спеціальні. 1. Загальнонаукові використовуються у багатьох науках. До них належать системний, історичний, порівняльний, картографічний, нормативний , метод техніко-економічних розрахунків та багато ін. 2. До спеціальних можна віднести економічні, статистичні, соціологічні, економікоматематичні та інші методи.

1. Загальнонаукові методи Системний аналіз . Є фундаментальним (універсальним) методом дослідження всіх наук. Суть — підхід до дослідження будь-якого об'єкта як до складної соціально - економічної і природної системи екосистеми. Тріада "природа — господарство — населення" — основний предмет територіальних (регіональних) досліджень. Отже, системний, або комплексний, підхід до вивчення проблем регіональної економіки е головною методологічною вимогою їх наукового дослідження.

Історичний метод — один із найвідоміших загальнонаукових методів. - має переваги у регіональних дослідженнях, оскільки господарство, населення, природа є інерційними системами. Кардинальні зміни їхнього розвитку можливі тільки протягом тривалого часу. Вивчення динаміки показників є необхідною умовою визначення тенденцій розвитку і розміщення. Дослідження динамічних рядків в економіці зазвичай охоплює період не менш як 5 років.

Порівняльний метод Дає змогу визначити відмінності у рівнях і особливостях розвитку різних територіально -господарських структур. За допомогою цього методу можна обчислити відносну ефективність функціонування різних об'єктів господарської діяльності. Часто історичний і порівняльний методи об'єднують в один — історико-порівняльний.

Графічні методи Є універсальним засобом для наочного відображення об'єктів і дослідження їх динаміки розвитку. Використовують сучасну комп'ютерну техніку, що дає змогу з невеликими витратами часу і праці практично отримати будь-яке графічне зображення (графіки, діаграми тощо). Картографічний. Вивчення територіальних аспектів розвитку господарства і населення неможливе без картографічного матеріалу (карти, картосхеми, картограми, картодіаграми тощо).

Метод техніко-економічних розрахунків Науковим опрацюванням цих показників займається статистика. Вони мають переважно інтегральний характер, тобто складаються з низки звичайних статистичних показників, наприклад більшість індексних величин. В територіальних (регіональних) дослідженнях найважливішим є аналіз таких 6 груп техніко-економічних показників:

6 груп техніко-економічних показників: 1. Обсяги виробництва продукції, товарну (реалізовану) продукцію, динаміку 2. технологічні: ресурсомісткість (енергоємність, паливо -, водо-, матеріаломісткість та ін. ), трудомісткість, наукомісткість, транспортомісткість, фондомісткість, капіталомісткість, екологомісткість; 3. ефективності виробництва: (інвестицій); прибуток; виробництва (темпи зростання, приріст, темпи приросту) та ін. собівартість (поточні витрати); обсяг капітальних вкладень продуктивність праці (співвідношення обсягів виробництва (товарної або чистої продукції) та витрат праці (кількість людино-годин роботи та ін. )); співвідношення темпів зростання заробітної плати і продуктивності праці; зниження частки ручної праці; фондоозброєність (скільки одиниць основних виробничих фондів припадає на одиницю продукції або одного працюючого); фондовіддача (скільки одиниць продукції дає одиниця основних виробничих фондів); ефективність капітальних вкладень (приріст обсягів виробництва на одиницю інвестицій; термін окупності капітальних вкладень — співвідношення обсягу інвестицій на річний прибуток); рентабельність продукції (відношення прибутку підприємства до собівартості виробництва); рентабельність виробництва (відношення прибутку до вартості основних фондів); абсолютна економічна ефективність (відношення прибутку до приведених витрат на виробництво) та ін. Ці показники потрібні для аналізу розміщення виробництва, оскільки дають змогу визначити недоліки, помилки і диспропорції у територіальній організації господарства.

6 груп техніко-економічних показників: 4. Характеризують особливості міжрайонних та внутрішньорайонних економічних, виробничих та інших зв'язків. (дані про обсяг вивезення і ввезення сировини, палива, матеріалів, готової продукції тощо). За цими показниками можна визначити рівень забезпечення ресурсами, розподіл по території технологічних стадій виробництва, спеціалізацію і зв'язки кооперування, формування територіально-господарських систем (угруповань, комплексів, промислових центрів і вузлів, економічних регіонів). Пріоритетне значення вони мають також для розробки міжгалузевих балансів, оптимізаційного моделювання просторової організації господарства. Загалом вивчення зв'язків становить основу регіональної економіки.

6 груп техніко-економічних показників: 5. інноваційні показники, що визначають ступінь розвитку НТП, відповідність технологій світовим стандартам. Найважливіші ті, що відображають частку чинних або впровадження нових прогресивних (екологічно чистих, ресурсозберігальних, високих, біологічних та ін. ) продуктів, технологій, організаційних, маркетингових та Інновацій. 6. соціальні (соціально-економічні) показники — є головними у дослідженні особливостей соціально-економічного розвитку регіонів: - демографічні показники (природний приріст, статево-вікова структура населення та ін. ); - показники рівня життя населення (доходи населення, зміни в структурі споживання продовольчих та непродовольчих товарів, забезпеченість житлом, об'єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров'я, освіти, дошкільними закладами тощо); - показники, які характеризують зайнятість населення (кількість трудових ресурсів та їх зайнятість, структура зайнятості, кількість безробітних та ін. ); - показники рівня розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (транспорту, зв'язку, сфери послуг та ін. ); - екологічні показники (рівень забруднення, збитків, відшкодування збитків тощо) та ін.

Нормативний метод Його використовують шляхом порівняння чинних показників із нормативними або стандартними (чи середніми за рівнем). У регіональних дослідженнях для порівняння використовуються різноманітні соціальні, економічні, технічні, екологічні та інші нормативи. Розрізняють міжнародні, державні (затверджені Держстандартом України), відомчі (галузеві, різних відомств і організацій) та інші нормативи. Є нормативи використання ресурсів у кожному виді виробництва; забезпеченості населення об'єктами сфери послуг (нормативи житла, торговельних площ, закладів освіти, охорони здоров'я та інші на одну особу); фізіологічні норми споживання харчової продукції (на одну особу); ефективності виробництва (рентабельності, ресурсомісткості, термінів окупності капітальних вкладень) та ін. Нормативи і стандарти з часом змінюються. Порівняння не з нормативами, а з іншими чинними показниками. Як правило, це так звані базові й середні показники. Базові показники використовуються переважно для аналізу динаміки процесів. За "базу" приймаються показники певного року, вибір якого залежить від мети аналізу. Дані на всі інші роки розраховуються відносно базового, найчастіше у вигляді відсотків. Середні по галузі, регіону, країні, світу показники використовують для визначення рівня розвитку об'єкта дослідження порівняно із загальними (усередненими) тенденціями розвитку аналогічних об'єктів.

Метод типології і класифікації Використовується для групування об'єктів з однаковими або схожими рисами. Типологія — це поділ сукупності об'єктів (явищ) на групи за певними якісними характеристиками (ознаками). Наприклад, типологія міст за функціями. Класифікація — групування об'єктів переважно за кількісними ознаками (межа між класами, як правило, визначається за критичними величинами, у яких зміни кількісних ознак приводять до появи нової якості). Класи відображають динаміку розвитку об'єктів або їх ієрархію. Наприклад, типологія поселень за чисельністю населення.

2. Спеціальні методи дослідження Три групи методів: А) економіко-математичні В) економетричні, С) соціологічні та ГІС-технології.

А) Економіко-математичні методи Суть у формалізованому описі економічних явищ і процесів у вигляді систем математичних рівнянь, моделей. метод вибору, який дає змогу розмежувати дійсні й випадкові ознаки об'єкта дослідження.

В) Економетричні методи Головний інструмент — економіко-математичні моделі: - лінійне програмування, - міжгалузевий баланс, - моделі теорії економічного зростання, - теорія графів, - теорія ігор та ін. Моделі поділяються на статичні (фіксовані за часом ) і динамічні.

Метод геоінформаційних систем — найновіший комплексний метод аналізу соціальноекономічних та інших регіональних проблем (60 -ті роки XX ст. США для автоматизації розробки карт. ) ГІС – технології дають змогу істотно полегшити й поліпшити збирання, обробку, оцінювання та прогнозування важливих показників розвитку соціально-економічних регіональних систем та їх картографування. ГІС-технології широко використовуються у високорозвинених країнах для прийняття рішень у плануванні, управлінні, проектуванні, створенні інформаційних банків, автоматизації картографування, побудові кадастрів у виробництві, на транспорті, у зв'язку, бізнесі, освіті, туризмі та ін. Програмний блок ГІС — це сукупність інтегрованих програмних моделей, які застосовуються у регіональному плануванні та управлінні, аж до організації (районного планування) територій, розвитку інфраструктури, природокористування тощо.

Б. Методи аналізу соц. економічного розвитку регіонів (регіональна діагностика)

Регіональна діагностика включає оцінювання рівня розвитку регіону, його спеціалізації й комплексності розвитку продуктивних сил, їх ефективності, а також дослідження регіональних ринків товарів і послуг, праці, фінансових структур, рівнів інвестицій та інновацій. Важливе значення має також аналіз особливостей населення (демографічних показників, системи розселення тощо), оцінювання природно-ресурсного, наукового і виробничого потенціалів, рівня розвитку і розміщення інфраструктури, екологічної безпеки.

Методи і показники, за якими оцінюється рівень розвитку регіонів економічні (ВВП, ВНП), валова додана вартість (ВДВ) або національний дохід (НД) на одну особу. показниками галузевої структури (співвідношення промисловості, сільського господарства, інфраструктури), фінансовоінвестиційними (загальні й галузеві обсяги інвестицій, у т. ч. на одну особу), розвитку НТП (частка прогресивних галузей, рівень розвитку науково-освітнього сектору, обсяги впровадження інновацій) та ін. показники "ввезення — вивезення" (експорту-імпорту) продукції характеризують спеціалізацію регіону, ступінь самозабезпечення окремими видами продукції, особливості територіальної організації господарства, міжнародні інтеграційні процеси. Важливими є також показники темпів зростання виробництва, інституційних зрушень (змін форм власності, реструктуризації соціальні політичні. Рівень соціально-екологічної безпеки характеризується екологічними показниками.

Соціальні показники сукупних доходів на одну особу (заробітної плати з урахуванням паритету купівельної спроможності — вартості споживчого кошика; соціальних виплат; грошових заощаджень населення та ін. ), злиденності (рівні бідності, безробіття, інфляції тощо), харчування людей (харчова модель та рівень споживання основних продуктів харчування), охорони здоров'я, рівня освіти, стану ринку праці, забезпеченості різними матеріальними благами (наприклад, житлом, засобами зв'язку, власними автомобілями, інформаційними засобами), демографічні показники (тривалості життя, природного приросту, дитячої смертності, частка людей похилого віку щодо загальної чисельності населення, міграційний баланс).

Екологічні показники Сукупністю екологічних показників характеризується рівень екологічної безпеки регіонів Це: обсяги забруднення, наявність екологічно небезпечних виробництв і ареалів "екологічного лиха", обсяг і клас небезпечності захоронення відходів на території регіонів, рівень зруйнованості природних комплексів, обсяги еколого-економічних збитків та ін.

Політичні показники Наявність політичних і релігійних свобод у суспільстві, різноманіття політичних партій та громадських організацій, рівень корумпованості влади тощо. При значних внутрішніх регіональних політичних та міжконфесійних суперечностей, ці показники виступають найважливішими критеріями оцінювання регіонального соціально-економічного розвитку. В Україні досвід використання політичних показників незначний, поки що їх практично не застосовують для визначення рівнів розвитку регіонів.

Для обчислення і порівняння рівнів регіонального розвитку найчастіше використовують метод індексів. - будь-який абсолютний статистичний показник можна обчислити як відносний щодо аналогічного середнього показника по країні або світу. - Середній показник приймають, як правило, за одиницю. Відповідно конкретні регіональні показники будуть або меншими, або більшими за одиницю - Можна швидко і просто обчислити відхилення показників, що досліджуються, від показників, які характеризують узагальнені тенденції розвитку країни або світу. Розрізняють прості (або спеціалізовані) і складні (або інтегральні) індекси ( "індекс злиденності” — сума індексів бідності, рівня безробіття та інфляції; "індекс людського розвитку", або "індекс гуманітарного розвитку", який використовується у статистиці ООН і враховує середню тривалість життя людей, рівень грамотності дорослого населення, рівень освіти, реальний ВВП на одну особу.

Методи визначення спеціалізації" комплексності та ефективності регіонального розвитку

Методи прогнозування розміщення продуктивних сил та економіки регіонів