Лекція 2. Лекційне викладання (2 год. ) 1. 2. 3. 4. Структура лекції. Параметри якості викладеної лекції. Логічна побудова лекції: теза, аргументація (доведення), висновок. Методи побудови лекції: ступеневий (індуктивний та дедуктивний), спіральний, контрастний, асоціативний, хронологічний. Прийоми та методи активізації пізнавальної діяльності студентів (лекція бесіда, лекція мозкова атака, лекція дискусія, лекція з аналізом конкретної ситуації, лекція консультація). Методика та етапи підготовки лекції
1. Структура лекції. Параметри якості викладеної лекції. Логічна побудова лекції: теза, аргументація (доведення), висновок. n n n Кількість лекційних годин та їх тематика визначається робочою навчальною програмою. Читаючи лекцію, викладач забезпечує системний і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання, знайомить студентів з основними теоретичними положениями певної наукової чи практичної проблеми. її роль полягає в тому, щоб закласти основи наукових знань, визначити завдання, основний зміст і характер інших видів навчальних занять, самостійної роботи студентів. лекція поряд із фундаментальним матеріалом містить актуальні, сучасні знання стосовно навчальної теми. Перші методологічні вказівки зазвичай даються на вступних лекціях, докладна методологічна розробка їх – у подальшому лекційному викладі.
Проблеми, що виникають в процесі лекційного викладання Лекція привчає до пасивного, некритичного сприйняття чужих думок. При цьому чим кращий лектор, тим більша вірогідність такого явища. n Відвідування лекцій привчає до школярства і відбиває потяг до самостійних занять. n Студенти неоднаково сприймають лекційний матеріал, деякі записують слова лектора механічно, не усвідомлюючи і не аналізуючи їх. Існує ціла низка бар’єрів, які заважають сприймати лекційний матеріал: n відволікання на сторонні розмови з товаришами, n сторонній шум, стан занепокоєння, n нервове напруження, n послаблений інтерес, n упередженість щодо особи лектора або ж, навпаки, надмірний інтерес до його зовнішньості, n необґрунтований висновок про те, що висунуті лектором положення хибні, застарілі і не заслуговують на увагу, n поспішна відмова від зусиль слухати, особливо коли матеріал складний, n показна увага у випадках, коли насправді студент лекцію не слухає. n
Лекція найчастіше складається з трьох основних частин У першій – вступній частині викладач знайомить студентів з темою лекції, основними питаннями, які будуть розглянуті, а також з основною літературою, рекомендованою до самостійного опрацювання та поглибленого вивчення проблеми. Викладач робить стисле нагадування про зв’язок лекції з попереднім матеріалом курсу Друга (основна) частина відводиться логічному і послідовному викладенню ключових питань лекційного заняття. Викладач залучає студентів до активного аналізу фактів, принципів, властивостей, структури та зв’язків між елементами, що входять до предмету вивчення. Як правило, викладач читає лекцію за такою логічною схемою: теза, аргументація, тобто доведення, висновок. У третій частині викладач має допомогти студентам сформулювати загальні висновки, відповісти на питання, надати вказівки та рекомендації до самостійного опрацювання викладеного матеріалу та поглиблення знань.
Академічна лекція будується на принципах : n n системності (у її тексті мають бути чітко пов´язані між собою структурно логічні дидактичні блоки) Інформативності (проектується графічний текст, планується, де, коли, скільки і які схеми, рисунки, графіки, формули подаються як підтвердження вербальної інформації). наочності (ТЗН, роздатковий матеріал, схеми, планшети тощо). зрозумілості (доступності). Лекція має читатися зрозу мілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз´яснюються, не варто перенасичувати лекцію "наукоподібними" термінами і модними іноземними словами. Текст (лат. texturn — зіткане) лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.
Академічні лекції є кількох видів. Вступна лекція є початковим етапом опрацювання нової дисципліни навчального плану. Завдання такої лекції полягає в тому, щоб розкрити структуру курсу, особливості його вивчення, місце нової навчальної дисципліни у системі професійної підготовки студентів, її актуальність і важливість у їх майбутній професійній діяльності. Та головне у підході до лекції цього виду — зацікавити студентів змістом навчальної дисципліни, сформувати у них інтерес до неї. Тематична лекція з курсу конкретної навчальної дисципліни. Це, так би мовити, щоденна, "буденна" робота викладача і студентів. Вона вимагає цілеспрямованості, систематичності та послідовності, логічної узгодженості між окремими темами. Підсумкова (заключна) лекція. її проводять переважно після завершення вивчення групи дисциплін спорідненого циклу (наприклад, напередодні складання державних екзаменів, виходу на практику та ін). Головне завдання такої лекції полягає в тому, щоб дати можливість студентам усвідомити науковий, методологічний стрижень розвитку системи наук, взаємозв'язок між ними, окреслити перспективи подальшого становлення науки того чи того напряму.
Лекція містить у собі можливості здійснення освітньої, розвивальної, виховної, організ функцій. n n Освітня функція лекції забезпечує можливості для оволодіння змістом навчального матеріалу на рівні історичного досвіду і ознайомлення з новими досягненнями науки, усвідомлення перспективи подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях Розвивальна функція лекції зумовлена необхідністю забезпечення оптимальних умов для інтелектуального розвитку особистості шляхом включення її в активну розумову діяльність. Виховна функція лекції дає змогу формувати у майбутніх фахівців певні морально духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію їх на конкретну пізнавальну діяльність. Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мобілізації студентів на навчальну діяльність.
Загальнодидактичні вимоги до лекції у вищій школі По перше, зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнення науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку наукових пошуків. По друге, у лекції мають реалізовуватись вимоги загально дидактичних принципів навчання: науковості, систематичності і послідовності, свідомості, активності й само стійності, наочності, зв'язку змісту навчального матеріалу з професійною діяльністю, доступності, емоційності. По третє, має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу. По четверте, лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інтелектуального розвитку. По п'яте, у лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.
Вимоги до лекції: n n n n n Треба кожного разу ретельно готуватися до лекції, продумувати її сценарій стосовно конкретної аудиторії, бути вимогливим до себе, самокритичним. емоційність Необхідно враховувати особливості студентської аудиторії. Мова має бути літературно правильною, виразною, ясною, простою, образною, доступною Стиль — лаконічний, конкретизований, предметний. Досить важливими є манера викладу, інтонація, жести, міміка, тональність, гучність голосу Найкраще сприймається студентами імпровізаційний виклад матеріалу з періодичним умілим користуванням планом конспектом лекції. не можна в ході лекції зверхньо, зарозуміло повчати, "читати мораль" студентам, демонструвати свої переваги в знаннях, ерудиції. Треба уміти вести себе розкуто, невимушено, але й не чванливо, не розв'язно.
2. Методи побудови лекції: ступеневий (індуктивний та дедуктивний), спіральний, контрастний, асоціативний, хронологічний n n n Індуктивний метод полягає у послідовному (ступеневому) викладенні матеріалу шляхом від конкретних фактів та прикладів до абстрагування та узагальнення. Дедуктивний метод (кроковий, ступеневий рух думки від загальної тези до виведення наслідків, конкретизації на прикладах) Метод спірального викладення полягає у тому, що викладач постійно тримає увагу на одній центральній проблемі, або ідеї, раз повертаючись до неї, але вже на більш високому рівні або розглядаючи її в якомусь іншому аспекті, прирощуючи знання, збагачуючи основну ідею новою інформацією.
n Метод контрасту може застосовуватись для будь якої аудиторії і полягає у протиставленні різних підходів, позицій, концепцій щодо однієї, тієї ж самої проблеми. Такий метод сприяє розвитку дискусії, коли різні час тини аудиторії схиляються до протилежних чи несхожих позицій. n Асоціативний метод краще застосовувати для людей з образним мисленням, однак і у загальній аудиторії він допоможе досягти ефекту урізноманітнення, коли логічний виклад доповнюється розгортанням ідеї у формі уявного ланцюга поєднаних образів. n Хронологічний метод — більш доречний для показу послідовності подій або процесів, розгортання їх у часі й просторі. Це може бути історія розвитку менеджменту, зміни у підходах та методах менеджменту в за лежності від виробничої ситуації та ринкового оточення.
Види лекцій n n n Вступна лекція висуває й обґрунтовує основні методологічні позиції, визначає предмет і метод науки яка вивчається, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом студентів і їх майбутньою спеціальністю. Тематична лекція основний вид лекції для вищої школи. У ній всебічно й систематично розкривається програмовий матеріал, виділяються провідні аспекти вивчення кожної наукової проблеми, виявляються взаємозв'язки між окремими частинами лекційного курсу. Оглядова лекція передбачає систематичний аналіз центральних наукових проблем курсу, які пов'язуються з практичним досвідом слухачів, завданнями професійної діяльності Консультативна лекція доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу, що викликають серйозні труднощі при самостійному вивченні. Настановча лекція проводяться перед семінарами, конференціями тощо. Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проблем, які необхідно опрацювати, висвітлити на наступних заняттях. Заключна або підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує одержані знання, підводить підсумки прочитаного курсу
n n n Міні-лекція. Може проводитись викладачем на початку кожної пари протягом десяти хвилин по одному з питань теми. Кіно(відео)лекція. Допомагає розвитку наочно образного мислення у слухачів. Перед початком огляду до слухачів доводиться цільова установка, в ході огляду кіно відеоматеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані. Інструктивна лекція. Проводиться з метою організації самостійної наступної роботи слухачів по заглибленню, систематизації і узагальненню матеріалу на практичних, лабораторних заняттях. У ході лекції слухачі отримують методичні рекомендації по роботі з навчальною літературою, зі змістом теми, виконують інструктивні завдання. Лекційні спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Існує ще така класифікація лекцій на види: q монолекція являє собою начитування матеріалу; q лекція за принципом зворотного зв’язку поєднує пояснення з активним залученням слухачів; q комбінована лекція – це читання лекції з демонстрацією дослідів, ілюстрованого, аудіо і відеоматеріалу; q багатоцільова лекція основана на комплексній взаємодії окремих елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і контроль; q лекційний огляд матеріалу по тематичному циклу має підсумково узагальнюючий характер; q проблемна лекція – це апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми, вона активізує особистий пошук слухачів.
3. Прийоми та методи активізації пізнавальної діяльності студентів (лекція-бесіда, лекція-мозкова атака, лекція-дискусія, лекція з аналізом конкретної ситуації, лекціяконсультація) n Лекція-бесіда, або «діалог з аудиторією» , — порівняно проста фор ма безпосереднього контакту викладача з аудиторією. На відміну від діалогу, тобто бесіди двох співрозмовників (учителя й учня) основним методичним прийомом активізації навчальної діяльності в лекції бесіді є полілог, тобто постановка питань до всієї аудиторії з наступним аналізом відповіді або відповідей студентів, які висловили свою думку. n Лекція-мозкова атака або залучення до колективного дослідження. Завдання такої лекції — спільно зі студентами вивести закономірності, умови, правила, вимоги тощо. При цьому створюється ситуація колективного відкриття чогось нового, раніше невідомого. Уточнюючи й доповнюючи внесені пропозиції, викладач систематизує їх, здійснює теоретичне обґрунтування і допомагає сформулювати остаточні тези, перелік положень, принципів тощо.
n n Лекція-дискусія. В лекції дискусії основні зусилля викладача спрямовані на організацію вільного обміну думками, висловлювань і відстоювання студентами своїх позицій, точок зору на той чи інший факт, явище. Отже в центрі уваги повинно знаходитись спірне питання, що викликає неоднозначні судження й відношення різних частин аудиторії. Лекція з розглядом мікроситуації. Така методика за формою схожа на лекцію дискусію, однак для обговорення пропонується не питання, а коротка проблемна ситуація, вирішення якої має неоднозначний характер. Наприклад, при лекційному висвітленні теми професійної етики менеджменту можна навести ситуацію морально етичного вибору і запропонувати студентам провести коротку дискусію
n а) б) в) г) д) е) Лекція-консультація. Основним змістом лекції консультації є роз’яснення окремих, найбільш складних або практично значимих питань навчальної програми. В залежності від теми і конкретних дидактичних завдань лекції консультації можуть відігравати в навчальному процесі як допоміжну, так і самостійну роль і застосовуватися в таких випадках: для інформування студентів щодо виконання індивідуальних за вдань, самостійної роботи, контрольних, курсових і дипломних робіт; перед проходженням навчальної, виробничої та інших видів практики; для більш докладного розгляду питань, які були недостатньо або зовсім не освітлені в лекціях або при проведенні інших видів занять; з метою надання студентам методичної допомоги в самостійній роботі, у підготовці їх до виконання семінарських і практичних завдань, до написання рефератів або випускних робіт, здачі іспитів і заліків; для роз’яснення питань і матеріалів, які студенти вивчали самостійно, без проведення лекцій та інших видів занять; при (або після) проведенні ділових візитів (занять, екскурсій) на підприємство.
4. Методика та етапи підготовки лекції 1) Вибір теми. Часто лекторові пропонують виступити на чітко визначену тему. Так, академічна доповідь у стінах вузу визначається навчальним планом чи науковим керівником; церковна проповідь визначена наперед євангельським текстом. 2) Складання плану. Плани бувають трьох видів: простий, складний і цитатний. Простий план являє собою, по суті, ряд непоширених речень. n Складний план − це своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань. Крім того, сюди зазвичай вводять вступ та висновки (хоча це не обов’язково). n Цитатний план − це план, подібний, як правило, до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть цього питання.
3) Збирання матеріалу. Матеріал для промови може конденсувати власний і чужий досвід. Матеріалом з власного життя можуть бути: власні думки, спостереження, емоції тощо. Матеріал, що містить чужий досвід, − це, насамперед, книги, журнали, газети (хоча можуть бути й випадки з життя знайомих, друзів і т. ін. ). Якщо промовець власні думки підкріплює цитатами, то вони набувають більшої ваги. 4) Запис промови. Початківець (та й не лише) мусить після попередньої роботи записати зібраний матеріал у вигляді звичайного тексту. Після запису необхідно уважно проглянути отриманий текст. Перше, на що слід звернути увагу − чи правильно було дібрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? аудиторії, до якої буде вона звернена? чи не будуть деякі слова „випадати” з тексту стилістично? Прослідкуйте, чи не втратили логічність і доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами та прикладами.
5) Розмітка тексту знаками партитури. Знаки партитури за місцем іх розташування в тексті поділяють на три групи: рядкові, надрядкові, підрядкові. Рядкові знаки 1. Фразові паузи: | коротка (на один рахунок); || на два рахунки (раз, два); ||| на три рахунки (раз, два, три). 2. Дужки ромбічні <>, якими варто позначати вставні речення або слова. 3. Дужки квадратні [] вживаються, якщо варто додати слово (слова), що допомогло б утримати непевний зміст речення, знайти потрібну інтонацію. 4. Лапки „”, в які беруть слова, що вимовляються з інтонацією іронії.
Надрядкові знаки Знак наголосу. Якщо для вас якісь слова в тексті нові і ви не знаєте, де правильно поставити наголос, подивіться у словник і позначте наголос на письмі. Підвищення тону. Цей знак використовується для інтонування і означає незавершеність вислову, питання, непевність, використовується в окличних реченнях, при звертанні тощо. Пониження тону використовується для позначення інтонації, що знаменує завершення вислову чи певної частини його. Злам інтонації. Використовується при зламі інтонаційного малюнка (від підвищення до пониження чи навпаки). Підрядкові знаки Логічний наголос _____. Логічний наголос не можна плутати з наголосом граматичним: це знак партитури, що виділяє семантичний центр фрази (слово або групу слів). На відміну від граматичного наголосу, він може змінюватися залежно від мети, яку хоче досягти оратор. Зазвичай місце логічного наголосу підказує контекст. Уповільнення темпу_ _ __ __. Цей прийом використовується для того, щоб зафіксувати увагу на слові (словах), що для промовця є ключовими. Прискорення темпу. Використовується для позначення вторинності, додаткового характеру інформації (вставні речення або слова тощо). Легато. Використовується для позначення злиття слів у вимові, якщо вони вимовляються як одне ціле. Знак свідчить, що пауза тут непотрібна.
Тренування Тим, хто тільки но прагне стати лектором, необхідно потренуватися у проголошенні промови вдома, перш ніж виходити з нею до аудиторії. Можна проголошувати вголос чи „про себе”. Це допоможе вам визначити час звучання промови, орієнтуючись приблизно на 100− 120 слів на хвилину (саме такий темп найсприятливіший для аудиторії). Дуже зручними помічниками тут виступають відео магнітофон, магнітофон чи дзеркало. З їх допомогою ви можете оцінити себе ніби „збоку”, розробити систему жестів, попрацювати над виразом обличчя тощо.
Існують закони логіки, які не слід порушувати лектору. Саме слово „логіка” (від грец. побудований на міркуванні) означає науку про форми та засоби висловлення думки. Цей термін пов’язаний з відомим поняттям „логос” − слово, зміст, основа, наука. Антична та середньовічна наука вивела такі закони логіки: 1. Закон тотожності (всяка суть збігається сама із собою). На практиці це означає, що ми дотримуємося певного значення слова, уникаючи варіантів. 2. Закон протиріччя (ніяке судження не може бути водночас істинним і помилковим). Якщо вислови суперечать один одному, вони не можуть бути істинними. 3. Закон виключеного третього (істинним може бути або вислів, або його заперечення). Із двох висловів, що суперечать один одному в один і той самий час у відношенні до одного і того самого предмета (явища, особи) лише один − істинний. 4. Закон достатньої підстави (всяке судження, що приймається, має бути належним чином обґрунтоване). Достатньою підставою для оратора можуть бути: фактичний матеріал, цитати, наочність. Знання законів логіки і типів логічних помилок допоможе промовцеві уникнути смішного й незграбного положення, коли його докази нікого не переконують, оскільки їх недоведеність чи штучність, або й неконкретність буде легко викрита будь якою людиною, яка може поставити лекторові запитання.
Дякую за увагу!!!