Лекція 2 Економічна сфера та соціальна структура суспільства

Лекція 2. Економічна сфера та соціальна структура суспільства 1. Економічна сфера та стратифікація суспільства 2. Соціальна структура суспільства 3. Диференціація сучасного українського суспільства

1. Економічна сфера та стратифікація суспільства o o o Економіка (запропоновано Арістотелем) – від Древньогрецького “господарство” та “закон” Економічна сфера суспільства – система економічних відносин, що виникають у процесі матеріального виробництва, взаємодія індивідів, соціальних груп, співтовариств, які мають різне соціально економічне становище в суспільстві Економічна сфера характеризується різним відношенням до власності, до організації робіт, джерел прибутку, рівня прибутку

1. Економічна сфера та стратифікація суспільства o o o У будь якому суспільстві становище людини визначає його доступ до ресурсів та вигід (винагород) Завдяки закріпленню в законах, нормах та звичках різний доступ до ресурсів виникає соціальне розшарування Соціальна стратифікація – як правило, структура нерівності в суспільстві. Тобто поділ суспільства на групи, що знаходяться в різних умовах багатослойної ієрархічної структури взаємодії

1. Економічна сфера та стратифікація суспільства o Економічна стратифікація фіксується за допомогою таких критеріїв: Розміри отримуваних доходів Досягнутий рівень життя Масштаби накопичення особистої власності Масштаби контрольованого виробничого та торгівельного капіталу

1. Економічна сфера та стратифікація суспільства o o o Статус – один з найважливіших показників людини Характеризується (за М. Вебером): рівнем кваліфікації, рівнем навичок, рівнем освіти. К. Маркс додавав до цього партійність Економічний статус може мати грошову оцінку. Поряд із нею також його характеризують: соціально професійний статус (рівень кваліфікації, посада, позиції на ринку праці); трудовий статус (умови та зміст праці та міра її автономності) владний статус (вплив, планування, авторитет); соціальний престиж (пошана, суб'єктивна оцінка привабливості позицій)

1. Економічна сфера та стратифікація суспільства o Підходи до стратифікації господарської еліти: Інституціональний підхід (Р. Мілс) – до еліти зараховує людей, що очолюють великі господарські корпорації Подієвий підхід (Р. Далечінь) – оцінює прийняття економічних рішень Меритократичний принцип (В. Парето) – еліта включає найбільш сильних, енергійних та сильних управлінців Культурологічний підхід (І. Бібо) – еліту утворюють групи які утворюють зразки ділової поведінки та творять економічну культуру

1. Економічна сфера та стратифікація суспільства Стратификація по критерію бідності об'єктивний економічний критерій бідності – визначає мінімальний прожитковий мінімум і сукупні доходи, які цей мінімум не забезпечують суб'єктивна бідність – результат опитування певних верст населення або груп експертів, з метою зясувати кого вони зараховують до бідних людей; відносна – визначення того, які соціальні версти самі зараховують себе до бідних o

2. Соціальна структура суспільства Соціальна структура (за П. Штомпкою) – прихована, неявна мережа стосунків, що сформувалися між елементами соціальної реальності. В соціальній структурі існує чотири рівні: Нормативний рівень (мережа правил і норм, що забезпечують очікувану поведінку та запобігають небажаній); Ідеальний рівень – сукупність ідей, вірувань, зразків закріплених в доктринах. Ідеологіях зовнішніх відносно людських дій й норм поведінки Ітеркціонистський – мережі взаємодій тобто взаємоорієнтовані та взаємовинагороджувані вчинки Доступ до ресурсів – актори обмежені в своїх діях нерівномірною локалізацією ресурсів o

2. Соціальна структура суспільства Соціальна структура (за Т. Заславской и Т. Ривкіной) суспільства відображає його соціальну диференціацію. Кожен елемент соціальної структури суспільстві відрізняється від інших специфічними рисами свого становища не в одній, а в декількох підструктурах одночасно. o Виділяють такі підструктури: етно демографічну соціально територіальну професійно посадову; соціально трудову родинно господарську o

2. Соціальна структура суспільства o Різні суспільні характеристики можуть обумовлювати належність суб'єкта до певної страти і відповідні його можливості. Основними є: влада і престиж, професійна приналежність, етнічні, демографічні і територіальні особливості. Значущість різних характеристик для диференціації людей і груп за соціальною ознакою для соціальної стратифікації носить конкретний характер. Ця значущість, як і специфічна для конкретного суспільства система соціальної стратифікації, описується і пояснюється соціологічними засобами.

3. Соціальна політика в “пострадянський період” o Социальная политика — это целенаправ ленное воздействие политическими средствами на социальную сферу. Содержание социальной политики обусловлено: во первых, системой социальных приоритетов (критериями справедливых социальных отношений, целесообразной социальной структуры — стратификации и пр. ), во вторых — информацией, т. е. представлением о реальных социальных отношениях и стратификации, об обусловливающих их факторах o

3. Соціальна політика в “пострадянський період” o o o У розвинених країнах світу сучасні системи соціальної політики сформувалися в основному на початку 40 х рр. XX ст. Документом, що регулює соціальну політику, стала Європейська соціальна хартія (1961), яка проголосила право людини на соціальний прогрес. В СРСР соціальне забезпечення колгоспників до 1964 року не існувало. Лише законом 1964 року введено державну систему матеріального забезпечення колгоспників: створено централізований союзний фонд соціального забезпечення колгоспників з відрахувань з прибутків колгоспів, з якого виплачують пенсії на старість, інвалідність і т. д.

o Соціальна політика перебуває на периферії державної діяльності. За рахунок соціальної сфери особи, наближені до влади, здійснюють первісне нагромадження капіталу, і із цього ж джерела забезпечується ринкова трансформація економіки. Рівень життя народу різко впав, значна частина населення має доходи нижчі за прожитковий мінімум. Дуже скоротилася середня тривалість життя, зменшилось населення країни. У суспільстві панує напруження, багато людей перебуває в психологічно депресивному стані, унаслідок чого ринкові цінності тільки відштовхують народ.

3. Соціальна політика в “пострадянський період” До загальних напрямів соціальної політики відносить: o 1) охорону здоров'я та обов'язкове медичне страхування; o 2) підтримку сім'ї, дитинства, материнства та батьківства; o 3) житлову політику, комунальне, побутове обслуговування населення; o 4) підтримку людей похилого віку та інвалідів; o 5) соціальне обслуговування населення; o 6) охорону навколишнього природного середовища; o 7) влаштування мігрантів, біженців та переселенців.

3. Соціальна політика в “пострадянський період” Основними цілями соціальної політики України мають бути: максимальне збереження фізичного, інтелектуального, духовно етичного потенціалу країни; формування трудової мотивації, яка відповідає вимогам легального ринку, орієнтація на розширене відтворення "людського капіталу" країни як передумову економічного підйому, повноцінного ринку, ефективної економіки; створення інституціональних і соціально економічних умов для реалізації громадянами, різними суспільними верствами та групами населення своїх потреб та інтересів, прояву своєї активності та розкриття особистості. Без цього неможливий розвиток громадянського суспільства, особистої свободи, реальної демократії. o

3. Соціальна політика в “пострадянський період” Ринок у чистому вигляді не забезпечує ефективного функціонування економіки, в наслідок чого існує потреба у державному втручання, у відповідності до чого сформована сучасна концепція "соціального ринкового господарства". o Держава поступово соціалізує свою діяльність, включаючи до неї нові функції. Програмною метою соціальної держави є забезпечення вільного розвитку людини і життєвого добробуту. o

3. Соціальна політика в “пострадянський період” o Основними принципами діяльності соціальної держави є: • довіра до регулювальних можливостей ринкового • • механізму (попиту, пропозиції, вільного ціноутворення, конкуренції); відповідальність держави за дію ринкових сил, за впорядкування процедур економічної і соціальної діяльності; визнання економічної свободи людини і, відповідно, прав найманих працівників, підприємців і їх профспілок на тарифну автономію за умови соціального партнерства; забезпечення прав на участь працівників у керуванні виробництвом, державному та суспільному житті; перерозподіл створеного національного доходу на користь найменш забезпечених з об'єктивних причин груп населення.