Лекція 18. Типи кліматів. Доцент Павло Шубер
План лекції l l l l l l l 1. Повітряні маси. 2. Океанічність і континентальність. 3. Арідність і гумідність. 4. Тропічні типи кліматів. 4. 1. Екваторіальний клімат. 4. 2. Клімат тропічних мусонів (субекваторіальний). 4. 3. Мусонний клімат на тропічних плато. 4. 4. Пасатний клімат. 4. 5. Клімат тропічних пустель. Субтропічні клімати. 5. 1. Внутріконтинентальний субтропічний клімат. 5. 2. Клімат високих субтропічних нагір’їв. 5. 3. Середземноморський клімат. 5. 4. Мусонний субтропічний клімат. 5. 5. Субтропічний клімат океанів. Клімати помірних широт. 6. 1. Внутріконтинентальний клімат в помірних широтах. 6. 2. Клімат гірських районів в помірних широтах. 6. 3. Клімат західних частин материків в помірних широтах. 6. 4. Клімат океанів в помірних широтах. Клімати полярних широт. 7. 1. Субполярний клімат. 7. 2. Клімат Арктики. 7. 3. Клімат Антарктиди. 8. Висотна поясність.
Основна лiтература l Алисов Б. П. , Полтараус Б. В. Климатология. – М. : Изд-во МГУ, 1974. С. 179 -230. l Блютген И. География климатов. Т. 2. – М. : Прогрес, 1973. - с. 173 -236. l Витвицкий Г. Н. Зональность климата Земли. - М. : Мысль, 1980. - 252 с. l Клімат України /Під. Ред. В. М. Ліпінського, В. В. Дячука, В. М. Бабіченко. -К. : Вид. Раєвського, 2003. -343 с. Научно-прикладной саправочник по климату СССР. Сер. 3, ч. 1 -6, Вып. 10, Кн. 1. – Л. : Гидрометелиздат, 1990. – 604 с. l l Хромов С. П. Метеорология и климатология для географических факультетов. Л. Гидрометеоиздат, 1983. С. 403 - 424.
Додаткова лiтература l l l l Климаты Африки. /Под ред. А. Н. Лебедева, О. С. Сорочан. -Л. : Гидрометеоиздат, 1967. Климаты Зарубежной Азии. /Под ред. А. Н. Лебедева, И. Д. Копанева. – Л. : Гидрометеоиздат, 1975. Климат полярных районов. /Под ред. Е. П. Борисенкова. - Л. : Гидрометеоиздат, 1978. Лебедев А. Н. Характерные особенности климата Западной Европы. // Труды ГГО. - 1980. -Вып. 44. Метеорология южного полушария. /Под ред. Ч. У. Нютона. - Л. : Гидрометеоиздат, 1976. Нарвлянский Т. Я. , Каунина М. Е. , Кобышева Н. В. Климатология. Ч. 2. Условия, формы развития и характеристика климатов земного шара. -Л. : Изд-во ЛВИКА, 1971. Сазонов Б. И. Суровые зимы и засухи. - Л. : Гидрометеоиздат, 1991. -239 с. Щербань М. І. Клімати земної кулі. – К. , 1986. - 166 с.
Підручники l Книжка розкриває поняття, факти, і методи фізичної теорії клімату в сучасному розумінні. Основою цієї теорії є фізико-математичне моделювання кліматичної системи атмосфера - океан суша.
Израэль Ю. А. Издательство: Наука. Год издания: 2006 • • Збірник доповідей спеціалістів институтів РАН по Відділенню наук про Землю, Відділенню суспільних наук і Відділенню енергетики в області теоретичних і експериментальних данних про стан климатиної системи, змінах климату і його наслідків, можливостей стабілізації, концентрації парникових газів в рамках реализації Кіотського протоколу, а також по проблемі Кіотського протоколу в рамках різних сценаріїв зміни клімату і скорочення концентрації парникових газів в атмосфері. .
Повітряні маси. l Трансформація повітряних мас - при переміщенні їх із центрів дії атмосфери - змінюють свої властивості внаслідок взаємодії з земною поверхнею, під впливом нових умов радіаційного балансу. Триває він до тієї пори, поки не утвориться нова повітряна маса. l Повністю утворюється тоді, коли її середньодобова температура перестає змінюватись. Температура, формування повітряної маси типова для даного сезону і географічної області - температура рівноваги. l Трансформація триває поки в даному географічному районі, куди перемістилася повітряна маса, не буде досягнута температура рівноваги.
Типи повітряних мас за термодинамічними характеристиками: l Теплі повітряні маси - стійкі і нестійкі. l Холодні повітряні маси - стійкі і нестійкі. Нейтральні повітряні маси - стійкі і нестійкі. Повітряні маси - переміщаються з більш теплої земної поверхні на холодну, з низьких широт у високі - теплі. l l l Приносять потепління, бо їх температура вища температури рівноваги. Самі по мірі переміщення охолоджуються знизу.
Холодні і нейтральні маси. l Повітряні маси, які переміщуються на більш теплу поверхню, з високих широт у низькі. Приносять похолодання, але на шляху переміщення самі нагріваються знизу. l Розрізняють відносно теплу повітряну масу, що тепліша від сусідніх мас і відносно холодну, яка холодніша від сусідніх повітряних мас. l Нейтральна повітряна маса одночасно - відносно тепла чи відносно холодна - від співвідношення і температури сусідніх мас.
Стійкі і нестійкі l Стійка повітряна маса - в якій вертикальний градієнт температури менший вологоадіабатичного. Конвекція - не розвивається і утворюються шаруваті хмари і тумани. l Нестійка повітряна маса - вертикальний градієнт температури є більший за волого-адіабатичний. Інтенсивна конвекція - купчасто-дощові хмари, зливові опади. l Нижчий рівень конденсації - вона відносно нестійка при інших однакових умовах.
Вплив підстилаючої поверхні на стійкість повітряних мас. l Повітряна маса тепліша за підстилаючу поверхню, вона охолоджується - в нижній частині створюються малі вертикальні градієнти і виникає інверсія. Тепла повітряна маса - стійка. l Повітряна маса холодніша за підстилаючу поверхню - вона нагрівається, в нижній її частині виникають великі вертикальні градієнти температури та конвективні рухи. Тому холодна повітряна маса – нестійка.
Тепла стійка і нестійка повітряна маса l Стійка - над материками в холодну пору року, над океанами і морями в теплу. Погода - суцільна шарувата, або шарувато-купчастою хмарність (St, Sc) -дають мряку, адвективні тумани, добовий хід метеорологічних величин незначний, бо навіть вночі може спостерігатись потепління. l Теплі нестійкі повітряні маси влітку над материками та акваторією тільки в холодну половину року. Погода в якій купчаста (Cu), інколи купчасто-дощова (Сb) хмарність зі зливовими опадами, грозами, що проходять часто вночі, радіаційними туманами. Добовий хід метеорологічних елементів виражений краще, ніж в теплій стійкій повітряній масі.
Холодні стійкі і нестійкі повітряні маси l Стійкі - спостерігаються над материками взимку, а в Антарктиді і Арктиці, можуть бути і літом. Ясна, морозна погода, характерні радіаційні тумани. Рідко - суцільна шарувата або шарувато-купчаста хмарність з невеликими снігопадами. l Добовий хід метеорологічних елементів при ясній погоді значно більший, ніж в теплій стійкій масі. l Холодні нестійкі повітряні маси - в теплу половину року - над материками, в холодну - над океанами. Тип погоди - купчаста і купчасто-дощова хмарність - зливові опади, грози та радіаційні тумани. Добовий хід метеорологічних величин має значні амплітуди.
Нейтральні повітряні маси l Влітку над материками є нестійкими, а взимку стійкими, тоді як над океанами навпаки, влітку - стійкі, а взимку нестійкі. l Властивості місцевих повітряних мас - первинними особливостями і характером трансформації повітряної маси, з якої вони утворюються. Місцева повітряна маса формується із теплої в результаті охолодження від земної поверхні - стійка, із холодної, яка прогрівається від підстилаючої поверхні - нестійка. l Місцеві повітряні маси можуть бути стійкими або нестійкими в будь-яку пору року.
Генетична класифікація Т. Берджерон (1928 р) l l l l Географічна класифікація повітряних мас - географічне положення джерел їх формування. Кожна повітряна маса формується під дією сукупного впливу факторів в джерелі формування - антициклональному типі погоди. Основні географічні типи повітряних мас: 1. Арктичне або антарктичне повітря (АП). 2. Повітря помірних широт або полярне повітря (ПП). 3. Тропічне повітря (ТП). 4. Екваторіальне повітря (ЕП).
Географічні райони формування повітряних мас l 1. Арктичне (антарктичне) повітря - в баричних максимумах, які розташовані за полярним колом. l 2. Помірне повітря - на континентах і океанах в зоні від 40 до 70 широти. l 3. Тропічне повітря - в районах баричних субтропічних максимумів, та в континентальних дипресіях на широті 30 -40. l 4. Екваторіальне повітря - в смузі вздовж екватора до широт 10 , що називається “внутрітропічною зоною конвергенції”.
Доповнюючі характеристики повітряних мас l Тепер термін "екваторіальне повітря" не вживається - це є вологе тропічне повітря. l Конкретизується джерело формування повітряних мас - мусонне повітря (МП), або середземноморське тропічне повітря (См. ТП). l Характеристики типів повітряних мас - "свіже", "колишнє", "повітряна маса", що повертається. Доповнюючі характеристики - характеризують вогнище формування повітряної маси, історію її руху. l Морське повітря займає досить широку зону то розрізняють холодне морське повітря (ХМП), що розташоване північніше 50 пн. ш. і тепле морське помірне повітря (ТМПП) - південніше 50 пн. ш.
Вiдмiнностi клiматiв материкiв та океанiв. l Розподiл сушi i моря на земнiй поверхнi - найважливiший клiматоутворювальний фактор. Вплив океанiв i материкiв на клiмат i режим погоди великий i рiзноманiтий. l Особливостi термiчного режиму, циркуляцiї повiтря i зволоження на материках i океанах - фiзичними властивостями - теплопровiднiстю, теплоємнiстю i шороховатiстю. l Океани i материки - рiзнi тепловi властивостi - до суттєвих змiн клiмату вздовж однiєї i тiєї ж широтної зони, чого не було в умовах однорiдної пiдстилаючої поверхнi.
Розподiл температури повiтря ( С) в морському i континентальному клiматах.
Вiдмiнностi клiматiв материкiв та океанiв. l Значення середнiх мiсячних і рiчних, максимальних i мiнiмальних температур рiзко вiдрiзняється, а амплiтуди їх коливання на узбережжях континенту є в багато разiв менші, нiж в його центральнiй частинi. l У схiднiй частинi континенту зима i лiто помiтно холоднiше, нiж на захiдному узбережжi - перенiс теплих повiтряних мас з Атлантичного океану. l Рiчнi амплiтуди температури повiтря з широтою: в океанiчних районах екватора i у високогiрних районах тропiчної зони -0. 2 -0. 4 С. l l З вiддаленням вiд екватора рiчна амплiтуда температур повiтря швидко зростає. l В екваторiальних i тропiчних - середнi амплiтуди коливаються у межах 2 -5 С, зростаючи в помiрних широтах до 20 -25 С i в полярних до 30 -35 С.
Клімат океану. l Велика теплоємність i теплопровiдність води океану - накопичення тепла - в певнi промiжки часу його витрата, обiгрiвання атмосфери (особливо в холодний перiод року). l Літом вдень водна поверхня нагрівається менше, оскільки велика частина сумарної радіації витрачається на випаровування, а також передається в глибину водних мас. l Зимою поверхня морів і океанів охолоджується поступово. Основний спосіб передачі тепла в океані - турбулентність.
Основні i найбiльш загальні риси морського клiмату l - мала у порiвняннi з континентальним клiматом добова i рiчна амплiтуда температури повiтря, а також запiзнення настання екстремальних температур у рiчному ход (на один-два мiсяцi). l - максимальні амплітуди температур осінню і зимою, мінімальні літом; l - максимум температур наступає перед вечором, а мінімум перед сходом сонця l - пiдвищення вологостi повiтря; l - значна хмарнiсть; l - збiльшення кiлькостi опадiв. l - весна в океанiчному клiматi є холоднiше осенi. l Наприклад, в Пiвнiчнiй Атлантицi рiчний мiнiмум температури - у лютомуберезнi, а максимум - в серпнi. l Де холоднi морськi течiї, найбiльш теплим мiсяцем може стати навiть вересень (узбережжя Калiфорнiї, Пiвденна Португалiя, о-ви Зеленого Мису тощо. ).
Клімат суші. Риси. l Велике альбедо суші - значна кількість сумарної радіації відбивається, а поглинена радіація порівняно невелика. l Суттєві коливання температури поверхні грунту і повітря. Суша віддає багато тепла на нагрівання приземних шарів повітря, особливо літом в посушливих і пустельних районах. Малі затрати тепла на випаровування - найбільші температури повітря. Суша зимою віддає тепло швидко. l l Основний спосіб передачі тепла на суші - теплопровідність. l Амплiтуда коливань температури висока. Самий теплий мiсяць - липень, холодний - сiчень. l Помiрні широти - суворі зими i гаряче лiто у порiвняннi з клiматом морських узбережжiв або океанiчних островiв. Максимальнi амплiтуди коливань температури повiтря в центральних i схiдних областях материка, де вони за багаторiчними даними перевищували 95 -100 С - ознака надзвичайно великої континентальностi клiмату. l
Клімат суші. Риси. l l l l Значнi добовi i рiчнi амплiтуди температур, понижена вологiсть, хмарнiсть i рiчна кiлькiсть опадiв - ознаки континентальностi клiмату. Залежить вiдносного розподiлу сушi i води i зростає по мiрi вiддалення вiд берега у глибину сушi. Ступiнь континентальностi - важлива властивiсть клiмату. Мiра континентальностi - використовують середню рiчну амплiтуду температури повiтря, що є рiзницею мiж середнiми температурами самого теплого i холодного мiсяцiв. Основними i найбiльш загальними рисами континентального клiмату є: великі добові і річні амплітуди температур -95 -100 С; максимальні добові температури зразу після обіду, мінімальні перед сходом сонця; покижена вологість повітря, хмарність і річна кількість опадів.
Вплив суші і океану на формування клімату. Полярні райони. l Вплив розподiлу моря i сушi на термiчний режим в зонi полярного льоду набуває деяких особливостей. l Лiтом льодянi поля у порiвняннi з окраїнними морями, ополонками стають аналогами континентiв. На поверхнi льду i снiгу, що тануть мають найбiльш високу температуру, через що здiйснюється накопичення температур, близьких до 0 С. l l Зимою хiд температур тут нагадує океанiчний. Мiнiмум температури формується до березня. Температури попереднiх зимових мiсяцiв зменшується у рiчному ходi мало. Iх походження зв'язано з проникненням тепла iз незамерзаючих шарiв океану за рахунок теплопровiдностi льоду (Поллак), тепловiддачi ополонок (Вiзе), видiлення прихованої теплоти замерзання води (Колосков).
Вплив суші і океану на формування клімату. Полярні райони. l Тиск повiтря над окраїнними морями стає меншим, нiж у глибинi континенту - виніс тепла у пiвнiчнiй периферiї антициклону (Воєйков, Лiр). Він припадає на будь-якi мiсяцi, порушує рiчний хiд потеплiннями. l Iмовiрнiсть потеплiнь у циклонiчних районах (Пiвнiчна Атлантика, Берiнгове море, дельта р. Обь) досягає 80% рокiв (Є. С. Рубiнштейн) i швидко зменшується до внутрішніх районів континенту (до 10% в рiзко континентальних районах). l Явище виникає у прибережних водах Антарктиди i там воно має бiльш чiткий рiчний хiд температури.
Оцінка континентальності клімату. l Континентальнiсть клiмату - вiд широти мiсця (змiна тривалостi дня i надходження сонячної радiацiї). l Близько до полюсiв - вiд'ємний радiацiйним баланс на земнiй поверхнi (особливо у перiод довгої полярної ночi) - найбiльш низькі температури - мiнiмальна абсолютна вологiсть континентальнiсть виявляється по iншому, нiж у субтропiчних чи тропiчних широтах. l Субтропiки - вiдмiнностi мiж сезонами менш значні. l Вологі тропiки - рiчний хiд метеорологiчних величин вiдступає на другий план у порiвняннi з добовим ритмом. Проте вплив пiдстилаючої поверхнi на клiмат прослiдковується також i тут. Суша - пояс пiдвищеного тиску - пустинi, зареєстрованi найбiльш високi температури. Вiдносна вологiсть - дуже низька i випаровуванiсть надзвичайно висока. Океани - хiд температури повiтря бiльш згладжений i абсолютна вологiсть повiтря велика. Екваторiальна зона - контраст мiж материковим i морським клiматами найменший. l l l
Індекси континентальності. l В якості мірила континентальності використовують річну амплітуду температур - Бонштедт (Bohnstedt, 1932) - “термічна континентальність”. l Середньомісячні температури – Верхоянську - липня - +15. 5 С, а в січні -50 С, що дає амплітуду в 65. 5 С. l Екстремуми температури за рік - амплітуда - у Верхоянську в 100 С і більше. l Не враховує географічну широту та висоту над рівнем моря. l Включення широти, як чинника впливу на радіаційні контрасти - на континентальність Ценкер (1888 р. )
Ценкер (1888 р. ), Шрепфер • Ценкер (1888) • А – річна амплітуда температур, • φ – географічна широта. • Шрепфер А – річна амплітуда температур, φ – географічна широта.
Горчинський (Gorcrynski, 1918 i 1920), Гамс (Gams, 1931, 1932) • Найбільш старий спосіб зображення континентальності Дове (Dove, 1852) - ізономали - широтні температури. • Для кожного пункту величина позитивного чи від’ємного відхилення середньої місячної температури від середньої температури, що не відповідають широті - ізаритмами. • Лаутензах (Lautensach, 1952), який складав карти ізаномал річні амплітуди температур для естремальних місяців.
Н. Н. Іванова (1959) • Отримані величини розподіляються таким чином, що проміжний клімат, при якому морські і континентальні впливи урівноважуються або зникають відповідає 100%. Аj –річна амплітуда, Ат – добова амплітуда температури, Df – дефіцит насиченняпоказник віддаленості від океану, φ – географічна широта. • Мінімум, рівний 37%, розташований біля острова Маккуорі, південніше Нової Зеландії. • Максимум (250 -260%) знаходиться в Центральній Азії і центральній Сахарі.
Індекс континентальностi С. П. Хромова • Помiрні широти Свiтового океану вплив материкiв на рiчну амплiтуду температур повiтря дуже незначний (k<10%). • Центральні частини материкiв - максимальних значень (90%). • • А - фактична рiчна амплiтуда температура повiтря у даному пунктi; • Атлантичний океан i бiльша частина Тихого океану - у пiвнiчнiй пiвкулi k=50 -70%. • Вплив материкiв на формування рiчної амплiтуди великий, що є наслiдком впливу 5. 4 sin - чисто океанiчна амплiтуда, континентальних повiтряних яка була б над океаном, вiльним вiд мас на океани (мусонна континентальних впливiв. циркуляцiя).
Оцінка через адвекцію повітряних мас. Континетальнiсть клiмату - iнтенсивнiстю адвекцiї повiтряних мас з океану. Вона тим менша, чiм iнтенсивнiшi і частіші потоки. Найбiльш сильно процес - для помiрних широт у холодний перiод на захiдних узбережжях материкiв, коли океани перетворюються у потужнi нагрiвачi - пануючi у тропосферi захiднi вiтри переносять на материк тепле повiтря (зима на територiї Європи). Тропiчні райони - схiдний потiк - на захiднi береги поступає континентальне повiтря. Створюванi океанiчними i материковими поверхнями особливостi термiчного режиму виявляються в тропосферi i стратосферi. Тепловий вплив океанiв i континентів - на всю тропосферу. Пiд впливом континентiв i океанiв повiтрянi маси змiнюють свої властивостi - трансформацiя. Це в свою чергу здiйснює великий вплив на структуру термобаричного поля тропосфери i змiнює характер атмосферної циркуляцiї.
Арідність і гумідність. • Блютген (1973) - комплексна величина - враховує не тільки вологість (у формі вмісту водяної пари, хмарності і опадів) і сухість, але і температуру повітря – ї середні значення, екстремуми і амплітуди. Необхідно ввести випаровування, яке обумовлює ступінь аридності або гумідності. • Залежать від інших чинників (вітру, характеру грунтів і їх стану, експозиції та ін. ). • Достовірні дані - по опадах та температурі - розрахунки базуються на цих величинах. Комплексність цих термінів - впливи – від процесів вивітрювання через екологію рослин до економіки.
Історія становлення понять - протиставлення понять “арідний” і “гумідний” фіксується за їх гідрологічним ефектом - де Мартонн -гідрологічні терміни “екзореїчний” (з зовнішнім стоком), “ендореїчний” (з внутрішнім стоком) і “ареїчний” (без стоку). Контраст між сухістю і вологістю, без кількісного його виразу, відігравав роль в часи А. І. Воєйкова (1884). Равенштейн (Ravenstein, 1900) - середні величини відносної вологості. А. Пенк (1910) - система градацій арідності і гумідності. “Арідність” - поняття, коли випаровування більше опадів, “Гумідність” - опади більше випаровування. “Нівальність” - тверді опади більше абляції. Між аридністю і гумідністю - межа посушливості, а між гумідністю і нівальністю – кліматична снігова лінія. В окремих місцях Землі, у високих горах, межа посушливості і снігова лінія співпадають (високогірна Внутрішня Азія).
Коливання аридності і гумідності. Коливання в річному ході мають широкі перехідні області - це області з семіаридним, семігумідним і семінівальним кліматом. В гумідній області Пенк розрізнив : фреатичну область в якій накопичуються грунтові води полярну, з постійною мерзлотою, замість горизонту грунтових вод.
Випаровування в поняттях “арідність” та “гумідність”
Індекс континентальності Капо-Рей (Kapo-Rey, 1951) • • Межа посушливості між аридністю і гумідністю, Кеппен – r = 2(t+7), де r- опади в см i t – середня температура в С. Літом, різке зростання випаровування, аридність при більш високих сумах опадів - формула застосовується в повному об’ємі. • Зима, випаровування сильно зменшується і використовується формула r = 2 t.
Індекс Горчинського • Враховував річну амплітуду температури (Тх - Тn) і відхилення опадів • (Іх – Іn) від середньої кількості опадів, що • А. Горчинський виділив визначається за 50 наступні градації: річним рядом • помірно -А < 20%, спостережень (Im). • степ -А= 20 -40%, • пустеля –А>40%.
Розподіл температури повітря в протягом року
Характеристика кліматичного поясу • 1. Географічне положення поясу. Величини складових радіаційного балансу. • 2. Повітряні маси, генезис утворення і розподіл по порах року. • 3. Середньорічна температура. Амплітуди температур. Суми температур вище 10ºС, 15ºС, 20ºС. • 4. Температура найтеплішого і найхолоднішого місяця (середньомісячні і екстремальні величини). • 5. Тривалість періоду з температурами 0, 10, 20 ºС. • 6. Причини випадання опадів. Річна сума опадів і їх розподіл протягом року у вигляді дощу і снігу. Тривалість дощового і бездощового періодів. Кількість днів зі снігом і тривалість залягання і середня висота снігового покриву. • 7. Відмінності в розподілі кліматичних характеристик над сушею і морем у межах поясу. Секторність і зональність клімату в межах поясу. . • 8. Типи кліматів. Індекси гумідності, аридності, континентальності. • 9. Небезпечні метеорологічні явища і їх розподіл протягом року. • 10. Природна зональність і господарська діяльність.
Антарктичний пояс. Antarctic belt; Antarctic zone • Антарктичний пояс - південний природний географічний пояс Землі, що включає Антарктиду з прилеглими островами і водами океанів, що її омивають. • Звичайно межа Антарктичного поясу проводять по изотермі 5ºС самого теплого місяця (січня або лютого). • Антарктичний пояс характеризуеться: • від’ємними або низькими додатніми величинами радіаційного балансу; • антарктичним климатом з низкими температурами повітря; • тривалою полярною ніччю; • переважання на суші льодяних пустель; • значною льодовитістю океану.
Арктичний пояс. Arctic belt • • Арктичний пояс - самий північний географічний пояс Землі, що включає большу частину Арктики. На суші в Арктичний пояс входит зона арктичних пустель. Межу Арктического поясу звичайно проводять по изотермі 5ºС самого теплого місяця (липня чи серпня). • Арктичний пояс характеризується від’ємними або малими додатніми значениями радиационного балансу, пануваням арктичних повітряних мас, тривалою полярною ніччю, низкими температурами повітря і поверхні океанічних вод. • Опади на ледникових покривах випадають у вигляді снігу або дрібних частинок льодяного туману. Внутрішні райони щорічно отримують 50– 125 мм опадів, але на узбережжі може випасти і більше 500 мм. Інколи циклони приносять в ці райони хмарність і сніг. Снігопади часто супроводжуються сильними вітрами, які переносять значні маси снігу, який здувають зі скал. Сильні стокові вітри із заметілями дують з холодного льодяного щита, переносячи сніг на узбережжя. Моря арктичного поясу відзначаються стійким льодовим покривом. • •
Субарктичний пояс. Субарктика. Subarctic zone • Субарктичний пояс - природний географічний пояс в північній півкулі між арктичним поясом на півночі і помірним на півдні. • Субарктичний пояс включає зони тундри і лісотундри. • В субарктичному поясі: • - холодний клімат. Літо коротке и прохолодне з середніми місячними температурами, які рідко перевищують +10°С. • - більша частина атмосферних опадів випадають в твердому вигляді, сніговий покрив лежить 7 -8 місяців. • Річна сума звичайно не перевищує 380 мм. Літом, при проходженні циклонів опади у вигляді дощу. • Узбережжя - основна маса опадів - зимовими циклонами, але низькі температури і ясна погода холодного сезону, характерні для большої частини областей з субполярним кліматом, несприятливі для значного снігонакопичення. • характерна багаторічна мерзлота і пов’язані з нею форми рельефу.
Помірні пояси. Temperate belts • Помірні пояси - географічні пояси Землі, розташовані в помірних широтах: • Північна півкуля - між субарктичним і субтропічним поясами: від 65 до 40 пн. ш. ; • - в Південній півкулі - між субантарктичним і субтропічним поясами: від 58 до 42 º пд. ш. • Для помірних поясів характерна різка сезонність термічного режиму з тривалою сніговою зимою і утворення на суші снігового покрову та значним послабленням або припиненням зимою вегетації рослин. • В природних ландшафтах помірних поясів в Євразії з півночі на південь послідовно змінюються хвойні, мішані і широколистяні ліси, лісостепи, напівпустелі і пустелі. • Помірні пояси включають зони: океанічних лук, лісову, лесостепову, напівпустель і пустель.
Морський клімат помірних широт • На західних узбережжях материків, перш за все, північно-західної Європи, центральної частини тихоокеанського узбережжя Північної Америки, півдня Чили, південного-сходу Австралії і Нової Зенландії. • На розподіл температури повітря пом’ягшуючий вплив здійснюють переважаючі західні вітри, що дують з океанів. • Зими м’ягкі з середними температурами найбільш холодного місяця више 0°С, проте коли узбережжя досягає арктичне повітря, температура понижується нижче 0°С. • Літо в цілому досить тепле; коли відбувається вторгнення континентального повітря вдень температура на короткий час підвищується до +38°С. Невелика річна амплітуда температур – клімат є найбільш помірним серед кліматів помірних широт. • Помірний морський клімат - середня річна сума опадів коливається від 500 до 2500 мм. Найбільш зволожені навітряні схили прибережних гір. • Циклони, що рухаються з океанів, приносять багато опадів на західні материкові окраїни. • Зима -хмарна погода зі слабими дощами і окремими короткочасними снігопадами. На узбережжях звичайні тумани, особливо літом і
Вологий континентальний клімат з довгим літом . • Температури повітря і тривалість літнього сезону наростають на південь в районах вологого континентального климату. Помірий широтний пояс Північної Америки від східних районів Великих рівнин до атлантичного узбережжя, а в південно-східній Європі – в низів’ях Дунаю. Переважає західний переніс повітря. Подібні кліматичні умови також в північносхідному Китаї і центральній Японії. • Средня температура найбільш теплого місяця +22°С (але температури можуть перевищувати +38°С), теплі літні ночі. Зими не такі холодні, як в областях вологого континентального клімату з коротким літом, але температура іноді опускається нижче 0°С. Річна амплітуда температур звичайно складає +28°С. • Частіше всього в умовах вологого континентального клімату з довгим літом випадає від 500 до 1100 мм опадів в рік. Найбільшу кількість опадів приносять літні грозові зливи під час вегетаційного сезону. Зимою дощі і снігопади, в основному, поєднані з прохоженням циклонів і пов’язаних з ними фронтів.
Вологий континентальний клімат з коротким літом • • • Широка смуга помірних широт Північної півкулі. В Північній Америці вона простягаєься від прерій на півдні центральної Канади до узбережжя Атлантичного океану, а в Євразії охоплюють більшу частину Східної Європи і деякі райони Среднього Сибіру. Такий же тип климату спостерігається на японскому о. Хоккайдо і на півдні Далекого Сходу. Основні кліматичні особливості цих районів визначаються переважаючим західним перенесенням і частковим проходженням атмосферних фронтів. В суворі зими середні температури повітря можуть понижатися до мінус 18°С. Літо коротке і прохолодне, безморозний період менше 150 днів. Річна амплітуда температур не дуже велика, як в умовах субарктичного клімату. В Москве средні температури січні мінус 9°С, липня – +18°С. В цьому кліматичному поясі постійну загрозу для сільського господарства складають весняні приморозки. В приморських провінціях Канади, в Новій Англії і на о. Хоккайдо зими тепліші, ніж у внутрішнішніх районах, так як східні вітри часом приносять больш тепле океанічне повітрявоздух. Річна кількість опадів коливається від менше 500 мм у внутрішніх часинах до більше 1000 мм на узбережжях. На большій частині району опади выпадають переважно літом, часто при грозі і зливах. Зимові опади в основному у вигляді снігу, пов’язані з прохожденням фронтів в циклонах. Заметілі часто спостерігаються в тильній частині у холодного фронту.
Семіаридний клімат помірних широт (синонім – степовий клімат) • Для внутриматериковых районов, удаленных от океанов (источников влаги) и обычно расположенных в дождевой тени высоких гор. Основные районы с семиаридным климатом – межгорные котловины и Великие Равнины Северной Америки и степи центральной Евразии. Жаркое лето и холодная зима обусловлены внутриматериковым положением в умеренных широтах. По крайней мере один зимний месяц имеет среднюю температуру ниже 0° С, а средняя температура самого теплого летнего месяца превышает +21° С. Температурный режим и продолжительность безморозного периода существенно изменяются в зависимости от широты. Термин «семиаридный» применяется для характеристики этого климата, потому что он менее сухой, чем собственно аридный (сухой) климат. Средняя годовая сумма осадков обычно менее 500 мм, но более 250 мм. Поскольку для развития степной растительности в условиях более высоких температур необходимо большее количество осадков, широтно-географическое и высотное положение местности определяют климатические изменения. Для семиаридного климата нет общих закономерностей распределения осадков в течение года. Например, в районах, граничащих с субтропиками с сухим летом, отмечается максимум осадков зимой, в то время как в районах, смежных с областями влажного континентального климата, дожди выпадают, в основном, летом. Циклоны умеренных широт приносят большую часть зимних осадков, которые часто выпадают в виде снега и могут сопровождаться сильными ветрами. Летние грозы нередко бывают с градом. Количество осадков сильно изменяется от года к году.
Арідний клімат помірних широт • Для центрально-азіатськиї пустель, а на заході США – лишь небольшим участкам в межгорных котловинах. Температуры такие же, как в районах с семиаридным климатом, однако осадков здесь недостаточно для существования сомкнутого естественного растительного покрова и средние годовые суммы обычно не превышают 250 мм. Как и в семиаридных климатических условиях, количество осадков, определяющее аридность, зависит от термического режима.
Субтропічний пояс. Субтропіки. Subtropical belts; Subtropical zones • • • Субтропические пояса - природные географические пояса Северного и Южного полушарий, приблизительно между 30 и 40 градусами с. ш. и ю. ш. , между умеренными и тропическими поясами. В субтропических поясах преобладает субтропический климат. Субтропические пояса отличаются чередованием умеренных (зимой) и тропических (летом) термических режимов и часто резкими сезонными различиями увлажнения. Термические условия допускают круглогодичную вегетацию растений. В пределах суши Северного полушария количество атмосферных осадков и их режим значительно изменяются от приокеанических районов к внутриматериковым, что в сочетании с увеличением в этом же направлении континентальности климата определяет существенные ландшафтные различия и формирование: - зон субтропических вечнозеленых лесов и кустарников; - зон субтропических муссонных смешанных лесов; - лесостепных зон; - зон субтропических степей; - субтропических полупустынь; - субтропических пустынь.
Вологий субтропічний клімат • Для східних окраїн материків на північ і південь від тропіків. Основні області поширення – південний-схід США, деякі південно-східні райони Європи, південь Індії і Мьянми, східний Китай і південна Японія, північно -всхідна Аргентина, Уругвай і південь Бразилії, узбережжя провинції Натал в ЮАР і східне узбережжя Австралії. • Літо у вологих субтропіках тривале і спекотне, з такими ж температурами, як і в тропіках. Середня температура самого теплого місяця перевищує +27°С, а максимальна – +38°С. • Зими м’ягкі з середніми місячними температурами вище 0°С. У вологих субтропіках средні річні суми опадів коливаються від 750 до 2000 мм, розподіл опадів за сезонами досить рівномірний. Зимою дощі і окремі снігопади спричинені головним чином циклонами. • Літом опади випадають в основному у вигляді злив під час грози, пов’язані з потужним затіканням теплого і вологого океанічного повітря, характерними для мусонної циркуляції східної Азії. Урагани (або тайфуни) проявляються в кінці літа і осінню, особливо в північній півкулі.
Субтропічний клімат з сухим літом • Для західних узбережжь материків на північ і південь від тропіків. В Південній Європі і Північній Африці такі кліматичні умови характерні для узбережжів Середземного моря, що дало підставу називати цей клімат також середземноморським. Такий же клімат в південній Каліфорнії, центральних районах Чили, на крайньому півдні Африки і в ряді районів на півдні Австралії. В усіх цих районах спекотне літо і м’ягка зима. Як і у вологих субтропіках, зимою можуть бути окремі морози. У внутрішніх районах літом температури значно вищі, ніж на узбережжях, і часто такі ж, як в тропічних пустелях. Вцілому переважає безхмарна погода. Літом на узбережжях, поблизу яких проходять океанічні течії, нерідко бувають тумани. Максимум опадів пов’язаний з прохожденням циклонів зимою, коли переважають західні повітряні потоки, які зміщуються у напрамку до екватору. Вплив антициклонів і низхідних потоків повітря над океанами обумсловливают сухость летнего сезона. Среднее годовое количество осадков в условиях субтропического климата колеблется от 380 до 900 мм и достигает максимальных величин на побережьях и склонах гор. Летом обычно осадков не хватает для нормального роста деревьев, и поэтому там развивается специфический тип вечнозеленой кустарниковой растительности, известный под названиями маквис, чапарраль, мали, маккия и финбош.
Тропические пояса. Tropical belts • Тропические пояса - природные географические пояса Северного и Южного полушарий, в основном от 20 до 30 градусов с. ш. и ю. ш. между субтропическим и субэкваториальными поясами. • Для тропических поясов характерно преобладание пассатной циркуляции, способствующей формированию жаркого и сухого тропического климата. В тропических поясах: • - температуры постоянно высокие; • - в восточных секторах материков выделяются влажный и сухой сезоны; • - осадков менее 200 мм в год; • - на суше преобладают полупустыни и пустыни, в более увлажненных местах - саванны и листопадные леса. • Под тропическими поясами иногда понимают всю полосу суши и океанов между субтропиками обоих полушарий. • В тропических поясах выделяются полупустынные тропические зоны, пустынные зоны, саванновые зоны и зоны тропических лесов.
Аридный климат низких широт. • Это жаркий сухой климат тропических пустынь, простирающихся вдоль Северного и Южного тропиков и находящихся большую часть года под влиянием субтропических антициклонов. Спасение от изнуряющей летней жары можно найти лишь на побережьях, омываемых холодными океаническими течениями, или в горах. На равнинах средние летние температуры заметно превышают +32° С, зимние обычно выше +10° С. На большей части этого климатического района средняя годовая сумма осадков не превышает 125 мм. Бывает так, что на многих метеорологических станциях несколько лет подряд вообще не регистрируются осадки. Иногда средняя годовая сумма осадков может достигать 380 мм, но и этого все же достаточно лишь для развития разреженной пустынной растительности. Изредка осадки выпадают в форме непродолжительных сильных грозовых ливней, но вода быстро стекает, образуя ливневые паводки. Самые засушливые районы расположены вдоль западных берегов Южной Америки и Африки, где холодные океанические течения препятствуют формированию облаков и выпадению осадков. На этих побережьях часто бывают туманы, образующиеся за счет конденсации влаги в воздухе над более холодной поверхностью океана.
Семіаридний клімат низьких широт • Для окраїн тропічних пустель (например, Сахары и пустынь центральной Австралии), где нисходящие потоки воздуха в субтропических зонах высокого давления исключают выпадение осадков. От семиаридного климата умеренных широт рассматриваемый климат отличается очень жарким летом и теплой зимой. Средние месячные температуры выше 0° С, хотя зимой иногда случаются заморозки, особенно в районах, наиболее удаленных от экватора и расположенных на больших высотах. Количество осадков, необходимое для существования сомкнутой естественной травянистой растительности, здесь выше, чем в умеренных широтах. В приэкваториальной полосе дожди идут в основном летом, тогда как на внешних (северных и южных) окраинах пустынь максимум осадков приходится на зиму. Осадки большей частью выпадают в виде грозовых ливней, а зимой дожди приносятся циклонами.
Перемінно-вологий тропічний клімат. • Районы с таким климатом расположены в тропических субширотных поясах, на несколько градусов севернее и южнее экватора. Этот климат называется также муссонным тропическим, так как преобладает в тех частях Южной Азии, которые находятся под влиянием муссонов. Другие районы с таким климатом – тропики Центральной и Южной Америки, Африки и Северной Австралии. Средние летние температуры обычно около +27° С, а зимние – около +21° С. Самый жаркий месяц, как правило, предшествует летнему сезону дождей. Средние годовые суммы осадков колеблются от 750 до 2000 мм. В течение летнего дождливого сезона определяющее воздействие на климат оказывает внутритропическая зона конвергенции. Здесь часто бывают грозы, иногда в течение длительного времени сохраняется сплошная облачность с затяжными дождями. Зима сухая, так как в этот сезон господствуют субтропические антициклоны. В некоторых районах дожди не выпадают в течение двух-трех зимних месяцев. В Южной Азии влажный сезон совпадает с летним муссоном, который приносит влагу с Индийского океана, а зимой сюда распространяются азиатские континентальные сухие воздушные массы.
Вологий тропічний клімат • • • Климат влажных тропических лесов, распространен в экваториальных широтах в бассейнах Амазонки в Южной Америке и Конго в Африке, на полуострове Малакка и на островах Юго-Восточной Азии. Во влажных тропиках средняя температура любого месяца не менее +17° С, обычно средняя месячная температура около +26° С. Как в переменно-влажных тропиках, из-за высокого полуденного стояния Солнца над горизонтом и одинаковой продолжительности дня в течение всего года сезонные колебания температуры невелики. Влажный воздух, облачность и густой растительный покров препятствуют ночному охлаждению и поддерживают максимальные дневные температуры ниже +37° С, более низкие, чем в более высоких широтах. Среднее годовое количество осадков во влажных тропиках колеблется от 1500 до 2500 мм, распределение по сезонам обычно довольно равномерное. Осадки, в основном, связаны с внутритропической зоной конвергенции, которая располагается немного севернее экватора. Сезонные смещения этой зоны к северу и югу в некоторых районах приводят к формированию двух максимумов осадков в течение года, разделенных более сухими периодами. Ежедневно тысячи гроз прокатываются над влажными тропиками. В промежутках между ними солнце светит в полную силу.
Субекваторіальні пояси. Subequatorial belts; Subequatorial zones • Субэкваториальные пояса - природные географические пояса Северного и Южного полушарий, между экваториальным и тропическим поясами. Климат субэкваториальных поясов характеризуется господством экваториальных муссонов с сухой зимой и влажным летом, температура постоянно высокая. В субэкваториальных поясах • - на суше выделяются зоны саванн и редколесий и субэкваториальных муссонных смешанных лесов. • - поверхностные воды океанов в течение всего года имеют температуру около 25 град. С, соленость, близкую к норме.
Екваториальний пояс. Equatorial belt; Equatorial zone • Екваториальний пояс - географічний пояс Землі, розташований вздовж екватора по обидві сторони від нього: від 5 -8º пн. ш. до 4 -11ºпд. ш. Для экваторіального поясу характерний постійно жаркий і вологий екваторіальний клімат, обумовлений великим поступленням сонячної радіації. Кліматичні сезони не виражені або виражені слабо. • Здесь образуются мощные кучевые облака, из которых льются интенсивные дожди. Годовая сумма осадков составляет от 1000 до 3000 мм, но местами где подъему воздуха способствуют горы, наветренных склонах осадков ещё больше — до 6000 мм. Они обычно выпадают в виде ливней.
Клімати високогір’їв. n В высокогорных районах значительное разнообразие климатических условий обусловлено широтно-географическим положением, орографическими барьерами и различной экспозицией склонов по отношению к Солнцу и влагонесущим воздушным потокам. Даже на экваторе в горах встречаются снежники-перелетки. Нижняя граница вечных снегов опускается к полюсам, достигая уровня моря в полярных районах. Подобно ей и другие границы высотных термических поясов понижаются по мере приближения к высоким широтам. Наветренные склоны горных хребтов получают больше осадков. На горных склонах, открытых для вторжений холодного воздуха, возможно понижение температуры. В целом для климата высокогорий характерны более низкие температуры, более высокая облачность, большее количество осадков и более сложный ветровой режим, чем для климата равнин на соответствующих широтах. Характер сезонных изменений температур и осадков в высокогорьях обычно такой же, как и на прилегающих равнинах.
Висотна кліматична поясність. n Під цими поняттями розуміють закономірну зміну кліматичних і природних умов - зміна ландшафтів з підняттям в гори. n Обумовлена змінами клімату з висотою – пониженням температури повітря, його густини, тиску, вмісту в ньому пилу, зростання інтенсивності сонячної радіації, а також (до висоти 2 -3 км) хмарності і річної суми опадів. n Тісно пов’язана зміна деяких геоморфологічних процесів, умов річкового стоку, типів грунтів, характеру рослинності і тваринного світу - компонентів гірського ландшафту. n Утворення висотних поясів, число яких зростає в більш високих горах і по мірі наближення до тропіків. Характер висотної кліматичної поясності помітно змінюється в залежності від експозиції схилів, а також по мірі віддалення від моря у глибину материків.
http: //www. ozon. ru/context/detail/id/3080468/ • Климатические пояса и области мира • Интерактивное наглядное пособие • Серия: Интерактивное наглядное пособие
