Лекція 11 ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ТА ІДЕОЛОГІЯ 1 Політична

Лекція 11 ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ТА ІДЕОЛОГІЯ 1. Політична культура: сутність та структура 2. Типологія політичної культури 3. Походження та функції політичної ідеології

1. Політична культура: сутність та структура • термін запроваджений у науковий обіг • німецьким філософом епохи Просвітництва • Йоганом-Готфрідом Гердером (1744— 1803)

Культура (лат. cultura − догляд, освіта, розвиток) − особливого роду об'єктивна дійсність, яка на відміну від природної дійсності має суб'єктивне (у розумінні "діяльне") джерело походження Культура — це спосіб і результат людської діяльності, що відтворює особистісне й суспільне буття в усьому його багатоманітті.

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА є сукупністю індивідуальних позицій і орієнтацій учасників даної системи, суб’єктивною сферою, що лежить в основі політичних дій і надає їм певного значення. Габріель Алмонд, Сідней Верба

Термін «політична культура» має багато інших тлумачень: система переконань, вірувань та почуттів, які надають порядку і значущості політичному процесу і забезпечують прийняття основоположних правил, що спрямовують поведінку в політичній системі (Л. Пай);

система переконань про моделі політичної поведінки та політичні інститути (С. Верба); модель орієнтації і поведінки в політиці (В. Розенбаум); «сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що стосуються взаємовідносин влади і громадян» (Є. Вятр);

«ідеологічне, надбудовче явище, особливий різновид культури, якість, спосіб (форми, рівні і т. д. ) духовнопрактичної діяльності й відносин, що забезпечують відображення, закріплення та реалізацію докорінних класових і суспільних інтересів» (Н. Кейзеров)

Польський політолог К. Опалек згрупував визначення за чотирма напрямками: 1) «суб’єктивні» або «психологічні» ; 2) «об’єктивні» , які розглядають політичну культуру як систему владних зразків, «стандартів» поведінки суб’єктів політичної системи; 4) «всеохоплюючі» , що визначають цю 3) «евристичні» , які визначають політичну культуру через перелік її об’єктів та культуру як вибір певних зразків елементів політичних орієнтацій;

ГРОМАДЯНСЬКА КУЛЬТУРА − різновид ГРОМАДЯНСЬКА КУЛЬТУРА політичної культури, її вищий щабель Вона передбачає, що суб'єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства, підпорядковують їм свої приватні, корпоративні цілі

Структура політичної культури Політична свідомість − опосередковане Політична свідомість відображення політичного життя, формування, розвиток, задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів, а також сукупність поглядів, оцінок, установок, які відображають політиковладні відносини Стиль участі суб’єкта в політичному житті − сукупність методів і засобів його політичної практики, компетентність, професіоналізм, моральність тощо

Блоки елементів політичної свідомості Мотиваційний блок − політичні потреби та інтереси, політичні цілі та цінності, психологічні установки та ідеологічні настанови, політичні переконання, що обумовлюють одне одного, спонукають людей до певної політичної поведінки. Пізнавальний блок − охоплює політичну інформованість, політичні знання, теорії, уявлення, політичну ідеологію носіїв політичної свідомості.

За ознакою суб’єкта політики розрізняють такі її рівні: 1. політична свідомість суспільства; 2. політична свідомість соціальної спільноти (клас, нація, професійна, вікова група і т. ін. ); 3. політична свідомість особи.

Гносеологічний підхід (рівень знань, усвідомлення політичних процесів та ін. ) теоретичний буденний рівні політичної свідомості

2. Типологія політичної культури ТИПОЛОГІЯ Г. АЛМОНДА І С. ВЕРБИ: • Патріархальний тип − притаманний Патріархальний тип − суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні від релігійних і соціальних (існує переважно у відсталих племен).

Підданський тип − йому властиве здебільшого пасивне ставлення до політичної системи: шанування авторитет уряду, пасивність у політичному житті (найпоширеніший цей тип у феодальному суспільстві).

Активістський тип − вирізняється Активістський тип чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом.

традиційний тип політичної культура буржуазно-демократична культура політична культура соціалістичного демократизму

3. ПОХОДЖЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ Вперше термін «ідеологія» (грец. idea – слово, вчення) вжите французьким філософом і економістом Дестютом де Трасі на початку XIX ст. ( «Елементи ідеології» ).

ЕВОЛЮЦІЯ ІДЕОЛОГІЇ соціальна психологія – підґрунтя для вироблення, поширення і засвоєння ідеології даної спільноти сукупність політичних інтересів, ідей та ідеалів, на основі систематизованих і обґрунтованих програм та політичних відносин певного класу поглядів, пропущених через призму інтересів, (групи) з іншими соціальними спільнотами і ідеалів класу чи соціальної групи, формуються становить предмет політичної ідеології їхні самосвідомість і політичні відносини

Захисна функція – захист інтересів та ідеалів класу (групи). Пізнавальна функція — озброєння громадян знаннями про політичну дійсність, сприяння зростанню їхньої політичної культури. Соціально-регулююча функція – сприяння формуванню і координуванню відносин між соціальними спільнотами за певними принципами

Світові політико-ідеологічні доктрини Лібералізм і неолібералізм – ліберальний рух налічує до 110 партій Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Неолібералізм (грец. neos — новий і лат. liberalis — вільний) — сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державномонополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя; «етатистський» різновид лібералізму зі збереженням принципу демократії, вільної конкуренції, приватного підприємництва.

Консерватизм і неоконсерватизм Консерватизм (лат. conservare — зберігати, охороняти) – політична ідеологія і практика суспільнополітичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і моральноправових засад.

Соціалізм і сучасна соціал-демократія

Фашизм і неофашизм Фашизм (лат. fascio — пучок, в'язка) — ідейнополітична течія, що сформувалася на основі синтезу сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; екстремістський політичний рух, різновид тоталітаризму. Історично фашизм сформувався на ідеях расової та національної винятковості, антисемітизму. Як політична течія найповніше реалізувався в Італії часів правління Беніто Муссоліні (1883— 1945) та Німеччині за режиму Адольфа Гітлера (1889— 1945).