Лекція 1 Первісна доба і перші цивілізації на

Зарегистрируйтесь, чтобы просмотреть полный документ!

Лекція 1. Первісна доба і перші цивілізації на території України 1. Вступ до курсу “Історія України” 2. Становлення і розвиток людського суспільства 3. Формування державотворчих традицій 4. Походження слов’ян та їх розселення на території України

Рекомендована література до теми: n n n Баран А. , Белаш В. , Терпиловський Р. Походження слов’ян. − К. , 1991; Василенко Г. Велика Скіфія. − К. , 1991; Давня історія України: у 2 кн. / П. Толочко та ін. − К. , 1990; Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. − К. , 1994; Літопис Руський. − К. , 1989; Чмихов М. О. Археологія та стародавня історія України: Курс лекцій. − К. , 1992.

Періодизація n n n n І. Палеоліт: 1. ранній палеоліт (3 млн р. т. − 150 тис р. т. ): − олдувай (3 млн р. т. для території України не характерний); − ашель (1, 5/1, 1 млн р. т. ); − мустьє (150 тис р. т. ); 2. пізній палеоліт (40− 35 тис р. т. ): − ориньяк; − солютрей; − мадлен; ІІ Мезоліт (10/9 тис р. до н. е. ) ІІІ Неоліт (6/5 тис р. до н. е. ) ІV Енеоліт (4/3 тис р. до н. е. ) V Епоха бронзи (8 ст. до н. е. ) VI Ранній залізний вік (4 ст. н. е. )

Походження людини Дріопітек (бл. 20 -14 млн р. т. ) Рамапітек (14 -8 млн р. т. ) тупикова гілка Людиноподібні мавпи: гібони (бл. 14 млн р. т. ); орангутанги (бл. 11 млн р. т. ); горили і шимпанзе (бл. 7 млн р. т. ) Австралопітек (бл. 5 млн р. т. ) Презинджантроп (гомо габіліс – “людина вміла” – 3 млн р. т. ) Архантроп (пітекантроп – “людина прямоходяча” – 1, 5/1, 9 млн р. т. ) Палеоантроп (неандерталець – 150/100 тис р. т. ) Кроманьйонець (гомо сапієнс – “людина розумна” – 40 тис р. т. )

Походження людини Дріопітек (бл. 20 -14 млн р. т. ) Рамапітек (14 -8 млн р. т. ) тупикова гілка Людиноподібні мавпи: гібони (бл. 14 млн р. т. ) орангутанги (бл. 11 млн р. т. ) горили і шимпанзе (бл. 7 млн р. т. ) Австралопітек (бл. 5 млн р. т. )

Походження людини (продовження) Австралопітек (бл. 5 млн р. т. ) Презинджантроп (гомо габіліс – “людина вміла” – 3 млн р. т. ) Архантроп (пітекантроп)(гомо еректус – “людина прямоходяча” – 1, 5/1, 9 млн р. т. ) Палеоантроп (неандерталець – 150/100 тис р. т. ) Кроманьйонець (гомо сапієнс – “людина розумна” – 40 тис р. т. )

Порівняльна таблиця фізіологічних характеристик (середній показник) Тип Об’єм мозку см³ Зріст см Вага кг шимпанзе 394 90 -110 30 -50 горила 498 165 -175 140 -170 австралопітек 522 120 40 презинджантроп (габіліс) 657 122 -140 40 -50 архантроп (пітекантроп) 1000 150 -180 50 палеоантроп (неандерталець) 1350 160 50 -60 кроманьйонець 1450 155 -160 50 -60 сучасна людина 1450 165 -175 60 -80

Кого слід вважати найдавнішою людиною? Сучасна наука сформулювала дві основні точки зору щодо того, кого ж слід вважати найдавнішою людиною: 1. Людина починається з праці. Тому очевидно, що першою людиною слід вважати ту істоту, яка вже не могла існувати без виготовлення знарядь праці, для якої праця стала необхідністю. З огляду на ці міркування найдавнішою людиною визнають істоту, яку названо гомо габіліс “людина вміла” або презинджантроп; 2. Критерієм появи найдавнішої людини повинні бути не найдавніші знаряддя праці, а утвердження основних морфологічних (біологічних) відмінностей (“гомінідної тріади”) між мавпою та людиною: n наявність прямоходіння; n розвинутої руки з протиставленим великим пальцем; n та високо розвинутого мозку з об’ємом не менше ніж 800 см³. Отже, згідно цієї точки зору, найдавнішою людиною слід вважати пітекантропа.

Характеристика палеоліту Палеоліт розпочався з виникнення найдавнішої людини та найдавніших знарядь праці, а закінчився з поширенням культур із мікроінвентарем, що включає в себе мікроліти. Упродовж раннього палеоліту людина пройшла шлях від зародження її як біологічного виду до сучасного фізичного типу. На території України налічується близько 1 тис відомих на сьогодні пам′яток палеоліту. Територія України в палеоліті належала до високорозвинутих районів світу. Її населення підтримувало тісні зв′язки з населенням сусідніх територій, однак уже з ашельської епохи визначальними стали місцеві традиції розвитку культури. Основні дослідники пам′яток палеоліту – С. Бібіков, О. Черниш, І. Шовкопляс та ін.

Характеристика раннього палеоліту України. Ашель Найважливіші пам’ятки: бл. 30 пам’яток. Серед них: Королеве і Рокосове (Закарпаття), Лука-Врублівецька (Подністров′я), Лабушне (Одещина) та ін. Клімат: до міндельського зледеніння (до 500 тис р. т. ) клімат Східної Європи був теплим. Існували такі теплолюбні тварини як слони, носороги, коні верблюди, шаблезубі тигри тощо. Бл. 500 -350 тис р. т. розпочалося зледеніння. Тип людини: архантроп (пітекантроп) Знаряддя праці: викотовлені з каменю, переважно з кременю ручне рубило, клівери (сокироподібні рубила), скребла, скребки, свердла, дерев′яні списи, палиці-копалки. Основні заняття: збиральництво (плоди, ягоди, їстівні корені, гриби), колективне загінне полювання. Житла: заселення печери та спорудження легких жител. Соціальна одиниця: велике екзогамне стадо (бл. 50 осіб)

Характеристика раннього палеоліту України. Мустьє Найважливіші пам’ятки: бл. 200 пам’яток. Серед них: Киїк-Коба, Заскельна, Чокурча (Крим), Молодова (Прикарпаття), Рихта (Житомирщина) та ін. Клімат: рис-вюрмське зледенніння. Льодовик покрив значну частину сучасної України, зупинившись на широтах Львова та Дніпропетровська. На зміну теплолюбних тварин прийшли мамонти, шерстисті носороги, тури, зубри, печерні леви і ведмеді. Тип людини: палеоантроп (неандерталець) Знаряддя праці: гостроконечники, скребла, зубчасті знаряддя для обробки дерева. Основні заняття: збиральництво, колективне загінне полювання на великих тварин, оволодіння способами штучного видобування вогню Житла: печерні стоянки, поява довогочасних жител, що мали вигляд куреня, вкритого поверх жердин шкірами. Соціальна одиниця: прагромада – зародок громади Духовна культура: поява перших поховань та зразків мистецтва (Молодова І, Пронятин), тотемічні уявлення.

Характеристика пізнього палеоліту України Найважливіші пам’ятки: бл. 800 пам’яток. Серед них: Королеве, Берегове ІІ (Закарпаття), Городок І-ІІІ (Волинь)та ін. Клімат: вюрмське зледеніння – найсильніше похолодання. Основним ландшафтом стала тундра. Відповідно до ландшафтно-кліматичних умов збереглися і представники холодновитривалих тварин – північний олень, песець, мамонти, бізони, альпійські чайки тощо. Тип людини: кроманьйонець Знаряддя праці: розвиток крем'яної техніки, поява нових знарядь праці таких як ножі із пластин, скребки, різці, вістря дротиків і списів, знаряддя, виготовлені з кістки та рогу (гарпуни, шевські голки). Основні заняття: збиральництво, рибальство, колективне загінне полювання, що часто мало спеціалізований характер (коли окремі колективи полювали переважно на тварин одного виду).

Характеристика пізнього палеоліту України Житла: округлі ярангоподібні споруди площею 20 -25 м², що створювали невеликі поселення, виникнення господарськопобутових комплексів, вогнища за межами жител. Соціальна одиниця: родова організація суспільства. Рід - об'єднання кровних родичів. Родові колективи були господарською одиницею, де праця мала колективний характер. Ендогамний шлюб замінюється екзогамним (тобто чоловік і жінка мали належати за народженням до різних родів). Переважаюче становище жінки у первісному суспільстві зумовило виникнення матріархальних відносин Духовна культура: виникають різні форми релігійних вірувань (анімізм, тотемізм, фетишизм, магія). Мистецтво існувало в кількох формах: декоративно-ужитковій (прикраси( підвіски, намисто), розпис фарбами на кістках), образотворчій (скульптура, графічні зображення, печерний живопис, наскальні барельєфи), музичній (музичні інструменти, обрядовий танок)

Палеолітичні знаряддя РП – ранній палеоліт України: І – ашель (1 -2 – ручні рубила; 3 – скребло); ІІ – мустьє (1 -2 – гостроконечники; 3 -4 – скребла-ножі). ПП – пізній палеоліт України: 1 – скребок; 2 – ніж; 3 -4 – різці; 5 – кістяний спис.

Збиральництво

Колективне загінне полювання

Заняття рибальством

Реконструкція ранньо- (мал. 1) та пізньопалеолітичних (мал. 2) жител України

Житло з кісток мамонта зі стоянки МЕЖИРІЧ (реконструкція І. Підоплічка)

Зображення оленя на лопатці мамонта з мустьєрської стоянки Молодова І

Зразки образотворчого мистецтва (1 -4) та прикраси (5 -10) пізнього палеоліту

Орнаментовані предмети з бивня мамонта зі стоянки Мізин (пізній палеоліт)

Музичні інструменти з поселення Мізин (за С. Бібіковим)

Реконструкція розпису вохрою на черепі мамонта з поселення Межиріч на Черкащині. (за І. Підоплічком)

Характеристика мезоліту України Мезоліт – епоха кам'яного віку, що утвердилася з початком сучасних післяльодовикових природнокліматичних умов Найважливіші пам’ятки: понад 10 груп – Шан-Коба гірськокримської культури, тип Білолісся (Північно-Західне Причорномор′я), тип Нобель і Народич (Волинь) тощо. Клімат: виникли нові ландшафтні смуги: північна лісова та південна степова. Велика кількість місцевостей мала вигляд водної поверхні з численними островами. В період із початку мезоліту до неоліту Чорне море було озером. Поступово змінювалася фауна. Найбільше значення для людини мали бик кінь, благородний олень, кабан. Знаряддя праці: поширення мікролітів (дрібних відщепів і пластин геометричної форми) та макролітів (кам'яних знарядь великих форм), винайдення луку і стріл, плетених сітей і тенет.

Характеристика мезоліту України Основні заняття: ускладнене збиральництво (заготівля про запас), початкові форми рослинництва, вимирання великих, повільних у рухах тварин призвело до кризи післяпалеолітичного полювання, більшого значення набула риболовля та річкове збиральництво, приручення тварин (собаки, тура та дикої свині) Житла: у гірських районах – скельні навіси, гроти та печери, наземні житла були трохи заглиблені у землю і мали округлу або овальну форму, стіни випліталися із верболозу і обмащувалися глиною, а дах перекривався матеріалом рослинного походження або шкірами тварин. Вогнища розташлвувалися за межами жител. Соціальна одиниця: поступове зникнення великих родових об′єдань, які замінили невеликі групи мисливців на дрібну дичину Духовна культура: поява могильників (грот Мурзак-Коба, Фатьма. Коба)

Кам'яні знаряддя мезоліту України Мал. 1. 1, 4 – різці 2 – нуклеос 3 – вкладиш-пластинка Мал. 2. 1, 5 – сокири 2, 6, 8 – скребки 3 -4 – різці 7, 9 – геометричні мікролітичні вкладиші

Загальний вигляд Кам'яної Могили (за Б. Михайловим)

Прорисовка та фото зображення мисливця на кіз. Кам'яна Могила. Мезоліт (за Б. Михайловим)

Характеристика неоліту України Неоліт – остання епоха кам'яного віку, що відповідала атлантичному природно-кліматичному періоду Неолітична революція - процес переходу від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих Культури неоліту: буго-дністровська, сурсько-дніпровська , культура мальованої та лінійнострічкової кераміки, дніпро-донецька Найважливіші пам’ятки: в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип’яті та інших рік виявлено близько 500 неолітичних поселень. Клімат: склалися три основні ландшафтні смуги Східної Європи: лісова, лісостепова, відбулося пониження рівня вод і формування гумусу Знаряддя праці: вдосконалилися лук і стріли, визначилася їх диференціація стосовно окремих видів дичини, з'явилися справжні кам'яні сокири для вирубування чагарників, створено нові методи обробки матеріалу – пиляння, шліфування та примітивне свердління, винайдено перше маленьке колесо, ткацький верстат, водний (човни) і наземний транспорт (лижі, сани, волокуша) Основні заняття: утвердження різних галузей відтворюючого господарства, виробництво керамічного посуду, прядіння, ткацтво Соціальна одиниця: розквіту родового ладу. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці Духовна культура:

Характеристика неоліту України Знаряддя праці: вдосконалилися лук і стріли, визначилася їх диференціація стосовно окремих видів дичини, з'явилися справжні кам'яні сокири для вирубування чагарників, створено нові методи обробки матеріалу – пиляння, шліфування та примітивне свердління, винайдено перше маленьке колесо, ткацький верстат, водний (човни) і наземний транспорт (лижі, сани, волокуша) Основні заняття: утвердження різних галузей відтворюючого господарства, виробництво керамічного посуду, прядіння, ткацтво Соціальна одиниця: розквіту родового ладу. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці Духовна культура:

Характеристика енеоліту України Енеоліт (мідно-кам′яний вік) – перехідний від кам′яного віку до епохи бронзи. Якісно новий період розвитку продуктивних сил та виробничих відносин первісного суспільства. Культури енеоліту: трипільська, гумельницька (Правобережжя та Подністров′я), лендельська культура, культури лійчастого посуду і кулястих амфор (Волинь і Поділля), полгарська і баденська культури (Закарпаття), середньостогівська, ямна та кемі-обинська (скотарські культури степової зони і Криму) Основні “ типологічні риси” культур енеоліту: n землеробсько-тваринницьке господарство з пануванням мотичного землеробства; n поглибилася спеціалізація господарства окремих районів; n у харчовому асортименті (нарівні з традиційним м’ясом) з’явилися молочні продукти; n поява мідних знарядь за переваги кам'яних і крем'яних; n великі (як правило, глиняні) будинки; n поховання померлих у межах жител і поселень; n наявність жіночих статуеток прародительок; n мальована кераміка з плоским або округлим дном; n переростання соціального розшарування в постійну, закріплену в світогляді соціальну нерівність; n покращення умов побуту; n родова організація змінюється сусідською общиною; n господарською основою стала патріархальна сім’я, що складалася з кількох поколінь родичів по батьківській лінії.

Трипільська культура Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена Трипільської культури (ІV–ІІІ тис. до н. е. ). Вона займала все лісостепове Правобережжя і Прикарпаття, а на пізньому етапі поширилася на Волинь і Степ до Одеси включно. Відкрита культура наприкінці XIX – на початку XX ст. київським археологом В. Хвойкою поблизу с. Трипілля на Київщині. Утворилася Трипільська культура на основі давніших автохтонних (з грец. – місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано. Дунайського реґіону. В Україні виявлено понад тисячу пам’яток Трипільської культури, згрупованих переважно в трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Трипільська культура Основні риси трипільської культури: n n поселеннях, забудовані дерев’яно-глинобитними наземними спорудами, розташовані переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що налічували кілька десятків садиб, де мешкали від 200 до 500– 600 жителів; будівлі становили собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували; в основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини; основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Певного рівня досягло тваринництво. Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Як тяглову силу використовували биків, якими орали поля. Їх запрягали у візки, можливо сани;

Трипільська культура Основні риси трипільської культури (продовження): n n серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство (вичинка шкіри тварин), кушнірство, прядіння, ткацтво (на поселенні Поливанів Яр Чернівецької обл. знайдено клубок обвуглених ниток). Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді; кераміка поділялася на дві великі групи: кухонну (просту за формами, що виготовлялася з глини до якої домішувалися черепки або черепашки) і столову (більш досконалу, виготовлену з добре відмуленої і випаленої глини). Орнамент багатий, переважно спірально-меандровий. Серед керамічних виробів важливе місце у трипільців займала пластика. Знайдено велику кількість жіночих статуеток, фігурок тварин (бика, свині). У селі Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматері Оранти, відомої в Середземномор’ї. основними причинами занепаду Трипільської культури, на думку вчених, були зміна теплого і вологого клімату на значно посушливіший, яка унеможливлювала експлуатацію залишків екосистеми лісостепу в попередніх масштабах, загальна нерозвиненість матеріального виробництва та руйнівні зовнішні впливи, зокрема, посилення степових племен ямної культури, лісових племен у Середньому Подніпров’ї, деяких племен культури кулястих амфор на Волині.

Реконструкція багатокамерного житла трипільської культури

Частина захисних споруд трипільських поселень у вигляді кілець (зовнішній вигляд і розріз), утворених житлами. Реконструкція

Стилізація санчат і волокуш із запряженими в них биками у формі посуду трипільської культури

Основне ремесло трипільців – керамічне виробництво

Матеріали культур Гумельниця (1 -4) та Лендель (5 -8)

Кераміка, знаряддя праці та прикраси культур лійчастого посуду (1 -9), кулястих амфор (10 -15) та полгарської (16 -18)

Матеріали середньостогівської культури

Матеріали з пам′яток ямної культури

Матеріали з пам′ято кемі-обинської культури

Кам'яні антропоморфні стелли: 1 – с. Казанки в Криму; 2 – с. Наталівка в Подніпров′ї

Характеристика бронзового віку України Епоха бронзи – період, істотною рисою якого було поширення виробів з бронзи – першого штучно створеного людиною металевого сплаву. У межах сучасної України бронзовий вік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, що сприяло завершенню процесу виділення скотарських племен із середовища землеробських (перший великий суспільний поділ праці). Культури бронзового віку: пізньоямна, катакомбна, зрубна, сабатинівська, тшинецька, комарівська

Характеристика бронзового віку України Основні “ типологічні риси” культур епохи бронзи: n переважно тваринницький, приселищний напрям господарства; n зростання ролі ремесла (металургії і торгівлі); n відсутність великих поселень, оточених оборонними спорудами; n зміцнилися міжнародні зв′язки; n могильники за межами поселень; n тілоспалення або їхня імітація (фарбування померлих вохрою); n курганний і безкурганний обряд поховання; n поглиблення соціальної нерівності; n зростання ролі чоловіка, в тому числі і у світогляді (про це свідчать стелли, чоловічі статуетки); n вироби з міді і бронзи, розвиток бронзоливарного ремесла; n поступове зникнення мальованого орнаменту, натомість поширення шнурового; n виникає монументальна кам’яна антропоморфна скульптура; n ускладнюється система релігійних вірувань; n з’являються зародки майбутнього письма – піктограми.

Епоха Бронзи України

"Давні письмена" та їх прорисовка. Кам'яна Могила. Бронза (за Б. Михайловим)

"Латиниця" та "кирилиця" з Кам'яної Могили. Бронза (За Б. Михайловим)

Ранній залізний вік Початок раннього залізного віку на території України зумовлений поширенням залізних виробів (прикрас, зброї, знарядь праці) Культури раннього залізного віку: білозерська, бондарихинська, лебедівська, білогрудівська, лужицька, кіммерійська, скіфосарматська, антична, ранньослов'янські пшеворська, зарубинецька і черняхівська культури Основні “ типологічні риси” культур раннього залізного віку: n скорочення виробництва у землеробстві та тваринництві, перехід до кочового скотарства, виникнення птахівництва; n широке застосування залізних знарядь праці; n другий великий суспільний поділ праці – ремесло відокремилося від землеробства; n третій великий суспільний поділ праці – пов’язаний з відокремленням торгівлі; n значна соціальна та майнова нерівність; n курганні поховання.

Формування державотворчих традицій. Кіммерійці n n n n n Першим народом Східної Європи, ім’я якого зафіксоване в писаних джерелах (Геродот (V ст. до н. е. ), Гомер (VІІІ ст. до н. е. ), Гесіод (VІІ ст. до н. е. ) і дійшло до теперішніх часів, були кіммерійці. На рубежі ІІ–І тис. до Н. Х. вони населяли все степове Причорномор’я від Дону до Дністра. Існували міста Кіммерик та Кіммерій. Провідною галуззю в господарстві кіммерійського суспільства було кочове скотарство, насамперед конярство. Кіммерійці одними з перших опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Їхні майстри навчилися кувати залізо й виготовляти високоякісну сталь. Значну роль в житті кіммерійців відігравала війна. За ассирійськими джерелами кіммерійцями були розгромлені Урарту та Ассирія (722 -705 рр. до н. е. ). З 679 р. до н. е. почалася друга хвиля кіммерійських походів на Схід. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не мали довготривалих поселень і жили в тимчасових таборах і зимівниках. Кіммерійське суспільство складалося з племен, об’єднаних у союзи на чолі з царямивождями. Панівне становище тут посідали кінні воїни. Кіммерійські пам'ятки представлено лише похованнями, як правило курганними. Чоловіків супроводжувала зброя (стріли з бронзовими і кістяними наконечниками), збруя, а жінок – золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. У посуді переважали лощені та дерев'яні кубки із золотими пластинами. Важливою рисою культури кіммерійців є стелли, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу і зброї. Військово-політичне об’єднання кіммерійців проіснувало до VІІ ст. до н. е. і розпалося під натиском скіфських племен.

Борис Миколайович Мозолевський, «Каяла» Сумна, мов скаламучена Каяла Із воїнством порубаним на дні, Душа моєї Скіфії стояла І гірко посміхалася мені. Немов не посміхалась, а зітхала, Бо там, де вік двадцятий пророста, Вже бачила і чорну тінь Дахау, І Хіросіми спечені вуста. І площі, де вестимуть нас на плаху, Як виноград, пускатимуть під прес. Від Палових побоїщ до ГУЛагу Проляже знаменитий наш прогрес. І степ кричав, і пінилась Каяла, І сумно серед сірих кураїв Край Скіфії моя душа стояла, Покраяна тим криком до країв.

Скіфи n n Скіфи проживали на Українських землях у VІІ ст. до н. е. – ІІІ ст. після н. е. , прибувши сюди, на думку вчених, з Північного Ірану. Наприкінці VІ ст. до н. е. в причорноморських степах формується могутнє державне об’єднання на чолі зі скіфами – Велика Скіфія зі столицею поблизу сучасного м. Кам’янка. Дніпровська на Запоріжжі. У часи свого піднесення Скіфська держава охоплювала величезну територію від Дунаю до Дону й від Чорного моря до сучасного Києва, на якій проживали різні за походженням народи. Це були перші паростки власне державності на українських землях. Скіфську державу очолювали представники єдиної династії, влада яких була спадковою. Панівною формою господарства було кочове скотарство.

Скіфи n n n n Населення Скіфії поділялося на 4 групи: скіфи-орачі, котрі жили в лісостеповій смузі між Дніпром і Дністром, були автохтонним населенням, нащадками трипільських племен, яких підкорили вихідці з Північного Ірану. Назва племені свідчить про поширення на його землях плужного рільництва; скіфи-хлібороби, які проживали на нижньому Подніпров’ї, також були автохтонним населенням. Жили осіло, займалися сільським господарством, вирощуючи пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, часник. Скіфи-кочівники випасали незліченні стада худоби в степах Наддніпрянщини, розводили коней, корів, овець тощо. Царські скіфи – панівна верхівка державного об’єднання – жили на берегах Азовського моря і в степовому Криму. Вони займалися військовою справою, збирали данину з підлеглих племен. Основними заняттями були кочове скотарство, землеробство, ремесло, торгівля, воєнні походи. Скiфи створили високу матерiальну культуру. Вона увiбрала в себе досягнення мiсцевих племен, передових цивiлiзацiй Сходу, Кавказу i, особливо, Грецiї, а пiзнiше – i Риму.

Скіфи n n n Найважливішим джерелом пізнання скіфської культури були і є скіфські поховальні пам’ятки. Царські курганів Чортомлик (поблизу м. Нікополя), Куль-Оба (поблизу м. Керч), Гайманова Могила та Солоха (Запоріжжя), Товста Могила (Дніпропетровщина), відкрили всьому світові чудові зразки скіфського озброєння, посуду, одягу і, звичайно, скіфського мистецтва (у царських могилах містилися сотні золотих предметів). Скіфи дуже шанобливо відносилися до могил пращурів. На багатьох курганах ставили статуї, присвячені культу предків, відомі у нас як «кам’яні баби» . Віра в потойбічне життя і безсмертя душі породила пишний, урочистий і водночас жорстокий поховальний обряд. Воїнів ховали разом зі зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин і рабинь. Панування звіриного стилю в орнаментах. На межі ІV–ІІІ ст. до н. е. почався раптовий спад. Серед його причин називають: погіршення кліматичних умов і усихання степів, тривале витолочування трав’яного покриву численними стадами худоби, занепад економічних ресурсів Лісостепу тощо. Основна частина царських і кочових скіфів осіла в Нижньому Подніпров’ї та Степовому Криму й утворила нову державу – Малу Скіфію. Її столицею став Неаполь, залишки якого й досі зберігаються в передмісті Сімферополя. У ІІІ ст. після н. е. Мала Скіфія фактично припинила своє існування. Скіфське населення, якому вдалося вижити, поступово асимілювалося серед інших народів.

Сармати n n n Панування сарматів у північному Причорномор′ї відносять до ІІ ст. до н. е. – ІV ст. н. е. Сарматів вважають північними іранцями, які жили спочатку на території від Дону до Західного Казахстану. У ІV ст. до н. е. сармати почали з'являтися на захід від Дону, а в ІІ ст. до н. е. воювали проти скіфів. Греко-римські автори – Геродот, Діодор, Пліній, Полібій та ін. – спочатку уявлали сарматів як єдиний народ савроматів. Лише з ІV ст. до н. е. з'являється етнонім “Сарматія” й стають відомими окремі сарматські племена: царські сармати, язиги, роксолани, аорси, сираки, алани. Основу господарства переважної бiльшостi сарматських племен становило кочове тваринництво. Вони розводили овець, велику рогату худобу, коней. У перші століття нової ери частина населення перейшла до осілості й займалася землеробством та ремеслом. Майже єдиним типом сарматських пам'яток в Україні є кургани, поширені, насамперед у Степу-Лісостепу (поховання сарматської жриці І ст. н. е. в Соколовій Могилі на Південному Бузі, могила цариці в кургані Хохлач на Подонні, так званий “Новочеркаський скарб”). Сарматська культура зникла на тлі загальної кризи суспільств раннього залізного віку, коли загинув античний світ. Спершу нищiвного удару сарматам завдали готи – германськi племена, які просунулися з Північного Заходу, а в другiй половині IV ст. н. е. їх добили гуни – новi кочівники, що з’явилися у степовiй Українi з Центральної Азії. Частина сарматів відійшла в гори Північного Кавказу і Криму, а частина залишилася на місцях кочовищ, ставши одним з етнокультурних компонентів черняхівської культурної спільності.

Матеріальна і духовна культура скіфів і сарматів Мал 1. Скіфська культура 1 -2 – глиняний посуд; 3 – бронзовий казан; 4 – план гробниці кургану Куль-Оба; 5 – бронзове дзеркало; 6 -7 – бронзові наконечники стріл; 8 – руків'я залізного меча 4 9 – золота бляшка у звіриному стилі. Мал 2. Сарматська культура 1 – глиняна посудина; 2 – залізний наконечник стріли; 3 – бронзова фібула; 4 – залізний меч.

Античні міста Північного Причорномор'я n n Виникнення давньогрецьких пам'яток на території сучасної України було спричинене античною колонізацією Північного Причорномор'я. Причинами колонізації були: перенаселення міст-полісів, нестача придатної для обробітку землі, продуктів харчування, соціальна й політична боротьба, посилення торгового обміну. Виділяють 4 зони античної колонізації: Південне Побужжя, Подністров'я, Керченський п-о, Південно-Західний берег Криму. Основні грецькі міста-колонії: Тіра (сучасний Білгород. Дністровський) біля гирла р. Тірас (Дністер), Ольвія (с. Парутине, Очаківського р-ну, Миколаївської обл. ), Пантікапей (Керч), Феодосія, Керкінітід (Євпаторія), Херсонес Таврійський (поблизу нинішнього Севастополя), найбільш раннє мілетське поселення на п-о Березань (давня назва його можливо була “Борисфеніда”), на Боспорі Кіммерійському було засновано Німфей, Тірітака, Мірмекій, Порфмій, Кітей, на Таманському п-о – Гермонаса, Кепи, Горгіпія та ін.

Античні міста Північного Причорномор'я n n n Грецька колонія складалася із центру – поліса – та сільськогосподарських округів – хорів – розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. У центрі міста знаходилася головна площа – агора. Навколо неї розташовувалися адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори примикала культова ділянка – теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар – некрополь. Міста оточувалися міцними оборонними стінами з баштами, були розбиті на квартали. Кожне місто-держава становило окрему рабовласницьку демократичну республіку. Верховна влада належала народним зборам, виконавча – колеґіям і маґістратам, обраним відкритим голосуванням. У VІ–ІІІ ст. до н. е. грецькі міста-держави бурхливо розвивалися на засадах рабовласницького способу виробництва. Греки-колоністи займалися землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинуті різноманітні ремесла: металургія і ковальство, гутництво, ткацтво, гончарство, ювелірне виробництво тощо. Досить розвинутим було суднобудування. Торгівля з метрополією та місцевими племенами – скіфами, сарматами, праслов’янами, фракійцями, з якими колоністи мали тісні зв’язки.

Античні міста Північного Причорномор'я n n Починаючи з ІІІ ст. до н. е. грецькі колонії поступово занепадають. Грецію і сусідні країни охоплює загальна криза, викликана розкладом рабовласницького господарства, війнами, неврожайними роками. З І ст. до н. е. , після того як причорноморські колонії стали васалами Римської імперії, їхнє господарство дещо стабілізувалося. У III–IV ст. н. е майже всi античнi держави Північного Причорномор’я припинили своє iснування. У 270 р. вони зазнали поразки вiд готiв, а через століття їх остаточно знищила навала гунiв. Греки принесли на причорноморські землі найрозвинутішу на той час культуру. Під її впливом тут поширюється грамотність, розвивається освіта. Діти вільних громадян училися читати, писати й рахувати, розуміли риторику, філософію, музику. Випускники шкіл добре знали літературу, багато хто читав Гомера, знав напам’ять «Іліаду» . Велика увага приділялася фізичній підготовці громадян. Високорозвинутими були мистецтво й наука. Кожне місто мало своїх поетів, музикантів, художників, артистів, учених. Будувалися храми й театри, які прикрашали високохудожніми розписами, фресками, мозаїкою.

Карта античних міст поселень Північного Причорномор'я

Карта античних міст поселень Північного Причорномор'я 1 – Тіра; 2 – Березань; 3 – Ольвія; 7 – Неаполь Скіфський; 8 – Херсонес; 10 – Пантікапей.

б - Ольвія. Квартал житлових будинків ІІІ-ІІ ст. до н. е. ; вг Херсонес. Театр; д – Пантікапей. Храм, присвячений цареві Аспаругу (реконструкція)

Форми античного посуду n n n 1 – червонофігурний бомбілій; 2 – піфос; 3 -4 – амфори; 5 – пеліка; 6 – гідрія; 7 – кратер; 8 – лебес; 9 – кенфар; 10 – кіаф; 11 – кілік; 12 – світильник; 13 – чорнофігурна пеліка.

Розкопки Керкінітіди

Отже, на українських землях протягом тривалого часу формувалися державотворчі традиції, носіями яких були кіммерійці, скіфи, греки, сармати та деякі інші народи. Перебуваючи в тісному контакті з праслов’янами лісостепової смуги, де відбувався слов’янський, зокрема, український етногенез, вони певним чином впливали на економічний, політичний та культурний розвиток наших пращурів. Тому закономірно, що нинішня Україна як держава успадкувала історію й тих народів

Походження слов’ян та їх розселення на території України Сучаснi українцi є однiєю з гiлок iсторичного слов’янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з’ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використовуючи дані різних наук: історії, археології, лінґвістики, етнографії, антропології тощо. Значна частина науковцiв схиляється до думки, що свої початки слов’янський свiт бере ще у бронзовому i ранньозалiзному вiках (II– I тис. до Н. Х. ). Вперше про слов’ян-венедiв (венетiв) згадують римськi автори I–II ст. після Н. Х. Плiнiй Старший, Тацит, Птолемей. З VI ст. про слов’ян дещо ширше говорять вiзантiйськi iсторики Прокопiй Кесарiйський, Менандр Протиктор, Маврикій Стратег та iнші. Готський хроніст Йордан повiдомляє, що вони походять вiд одного кореня i вiдомi пiд трьома назвами: венетiв, антiв i склавинiв. Тобто на рубежi нової ери слов’яни сформувалися як самостiйна етнiчна спiльнота, що спiвiснувала в Європi з германцями, фракiйцями, сарматами, балтами, угрофiнами. Як видно з аналiзу писемних джерел, вони займали райони Вiсли, Днiстра, Прип’ятського Полiсся, сягали Верхнього Поднiпров’я. На початку нової ери завершився поділ слов’янської спільноти на дві групи: східну і західну. У V–ІХ ст. частина слов’ян переселилася на Балканський півострів, де утворилася південнослов’янська група.

Україна на початку нової ери

Східно-слов′янські племена ІХ – Х ст.

Ковальські знаряддя та залізоплавильний горн із слов'янських пам'яток

Срібні прикраси із слов'янських пам'яток VIII – IX ст.

Ювелірні вироби полян ІХ – Х ст.

Скачать презентацию Лекція 1 Первісна доба і перші цивілізації на

Lektsiya_1.ppt

Количество слайдов: 76