Лекція 1
«Медицина в глибинах своєї сутності є наука соціальна» – С. Нейман.
Соціальна медицина та організація охорони здоров’я це наука, що вивчає соціальні закономірності здоров’я людей та обгрунтовує шляхи його поліпшення через раціональну організацію охорони здоров’я.
В англомовних країнах термін соціальна медицина не вживається, а дисципліну частіше називають громадське здоров’я. Webster’s Dictionary дає визначення громадського здоров’я як мистецтва і науки захисту та покращення здоров’я громади через організовані зусилля громади, які включають профілактичну медицину, санітарію та соціальну науку.
Охорона здоров’я – система державних, громадських та індивідуальних заходів та засобів, запобіганню захворювань та попередженню передчасної смерті, забезпеченню активної життєдіяльності та працездатності людини. Вона включає комплекс засобів та заходів, що мають відношення до здоров’я населення.
Медична допомога – система спеціальних медичних заходів та засобів, що сприяють здоров’ю, забезпеченню активної життєдіяльності та працездатності людини.
Мета соціальної медицини та організації охорони здоров’я – розробка та наукове обгрунтування соціальних, медичних та економічних заходів щодо забезпечення оптимального рівня здоров’я населення та його активного довголіття.
Завдання соціальної медицини: Вивчення стану здоров'я населення. Забезпечення динаміки, яка відбувається в показниках здоров’я населення країни в цілому, а також на регіональних рівнях, соціально-економічних, еколого-географічних зонах, населених пунктах, окремих колективах. Наукове розкриття умов і чинників, які призводять до позитивних і негативних відхилень у стані здоров‘я різних груп населення.
Завдання соціальної медицини: Розробка напрямків оздоровлення населення та визначення принципів системи охорони здоров’я, його теоретичних та організаційних основ. Аналіз діяльності органів та закладів охорони здоров’я, створення їх раціональних структур і наукове обгрунтування найбільш доцільних форм організації роботи, проведення реформування і реструктуризації. Створення різнострокових прогнозів та планів розвитку системи охорони здоров’я.
Розділи соціальної медицини: 1. Медична статистика (загальна статистика, статистика здоров’я, статистика охорони здоров’я). 2. Вчення про здоров’я населення (методи та критерії вивчення й оцінки здоров’я та закономірностей його змін, соціальні фактори здоров’я, методи соціальної профілактики). 3. Організація медичної допомоги населенню.
Керівним і координуючим органом у міжнародній діяльності з охорони здоров’я є Всесвітня організація охорони здоров’я. Мета ВООЗ – досягнення всіма народами якомога вищого рівня здоров’я.
Основні завдання ВООЗ: - координація міжнародної діяльності в галузі охорони здоров’я; - надання державам відповідної інформації; - надання допомоги країнам у питаннях організації охорони здоров’я; - сприяння та розвиток зусиль у боротьбі з епідемічними, ендемічними та іншими хворобами, а також в охороні психічного здоровя; - проведення спільних досліджень у галузі охорони здоров’я; - сприяння у підготовці медичних кадрів.
Методи соціальної медицини: 1) Статистичні методи. 2) Історичний метод. 3) Соціологічні методи. 4) Експериментальний метод. 5) Метод експертизи. 6) Економічні методи.
Статистичний метод – основний метод досдідження в соціальній медицині за допомогою якого вивчаються масові явища, що стосуються здоров’я населення та надання медичної допомоги. Історичний метод – встановлює історичні закономіроності розвитку громадського здоров’я і його охорони.
Соціологічні методи – дозволяють вивчати соціальну структуру та її вплив на здоров’я. Експериментальний метод – дозволяє вивчати переваги (недоліки) різних організаційних форм медичної допомоги. Метод експертизи – дає можливість вивчити якість і ефективність медичної допомоги. Економічні методи -- дають змогу визначити економічну ефективність системи медичної допомоги.
Суспільне і індивідуальне здоров'я можна розглядати здоров'я як однієї людини, так і групи людей або суспільства в цілому. Що ж таке суспільне здоров'я і що таке індивідуальне здоров'я? Суспільне здоров'я – це здоров'я населення, обумовлене комплексною дією соціальних і біологічних чинників довкілля.
Предметом вивчення суспільного здоров'я для соціальних менеджерів є умови колективного і особистого життя людини. У цьому напрямі аналізують: 1) умови праці окремих професій; 2) умови побуту людей; 3) рівень культури населення; 4) рівень розвитку системи охорони здоров'я; 5) рівень розвитку системи соціального захисту; 6) рівень розвитку соціальної інфраструктури.
Здоров’я (за визначенням ВООЗ) це стан повного соціального, біологічного та психологічного благополуччя, коли функції всіх органів і систем урівноважені з навколишнім середовищем, відсутні якісь захворювання, хворобливі стани та фізичні дефекти.
Такий стан здоров'я людини визначається функціями її фізіологічної системи і органів і залежить від статевого, вікового і психологічного чинників самої людини і від чинників соціального місця її існування.
Загальнофілософський підхід або норма для живого організму: Здоров’я – це інтервал, у межах якого кількісні коливання біологічних процесів здатні втримувати живу систему на рівні функціонального оптимуму.
Здоров'я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Залежить воно від багатьох факторів: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування та їх цінності, соціально-економічних умов, а також станом медицини, а отже, є результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів.
Здоров'я є своєрідним дзеркалом соціально-економічного, екологічного, демографічного і санітарногігієнічного благополуччя країни, одним із соціальних індикаторів суспільного прогресу, важливим чинником, який впливає на якість та ефективність трудових ресурсів.
Критерії, що характеризують суспільне здоров’я: • медико-демографічні (народжуваність, смертність, природній приріст, малюкова смертність, частота народження недоношених дітей, очікувана середня тривалість життя); • захворюваність (загальна, інфекційна, з тимчасовою втратою працездатності, за даними медичних оглядів, основними неепідемічними захворюваннями, госпіталізована); • первична інвалідність; • показники фізичного розвитку; • показники психічного здоров'я.
Чинники, що впливають на стан здоров’я: § Спосіб життя – 50%; § Біологічні фактори – 20%; § Навколишнє середовище – 20%; § Охорона здоров’я – 10%.
Загальнодержавні системи медичного забезпечення створювались під дією історичних, економічних, соціально-політичних чинників. Відомі 3 системи організації охорони здоров’я : Страхова, яка базується на принципах соціального страхування та багатоканальній системі фінансування; Державна з бюджетною системою фінансування; Приватна, основою якої є власні кошти громадян (ДМС, пряма оплата, депозитні медичні рахунки).
Моделі фінансування систем охорони здоров’я: - фонди суспільного споживання; змішані фонди; приватні фонди.
Моделям фінансування ОЗ із суспільних фондів та змішаних фондів відповідають системі ОЗ Бісмарка, Семашка та Беверіджа, які ґрунтуються на принципі солідарності та мають спільні риси.
Універсальна система захисту, що гарантує надання медичної допомоги незалежно від ризику. Рівний та всеохоплюючий доступ до медичної допомоги. Держава забезпечує рівний доступ до мінімальної гарантованої медичної допомоги та обмежує необґрунтовану доступність до безоплатних медичних послуг шляхом застосування методів спів оплати, часткових виплат або зміни переліку соціальних гарантій. Ці механізми стримують витрати на ОЗ.
Обов’язкова участь населення у покритті витрат на ОЗ. Відсутність прямого зв’язку між величиною платежів (податків, внесків) і обсягом медичної допомоги. Контроль за ціноутворенням, який включає наявність прейскуранту, глобального бюджету, обмеження інвестицій.
Групи здоров’я: І – Здорові (0 -1 випадок ГРЗ за рік). ІІ – Практично здорові (особи з факторами ризику, преморбідним станом; не більше 2 -3 випадків ГРЗ за рік). ІІІ – Хворі з компенсованим станом (хворі з хронічними хворобами без загострень; 4 і більше ГРЗ за рік). IV – Хворі з субкомпенсованим станом ( особи з загостреннями хронічних хвороб протягом року). V – Хворі з декомпенсованим станом ( хронічні хворі в стадії декомпенсації).
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!
