ЛЕКЦІЯ 1 Лектор Кучерук Марія Дмитрівна

ЛЕКЦІЯ № 1 Лектор – Кучерук Марія Дмитрівна

(від грецького слова zoon - тварина, hygienos-цілюще, що приносить здоров'я)наука про охорону та зміцнення здоров'я тварин раціональними прийомами годівлі, утримання, вирощування, експлуатації та догляду за ними, за яких тварини зберігають здоров'я і можуть дати максимальну продуктивність.

(від латинського слова sanitas здоров'я) - сукупність практичних заходів технічного та іншого характеру, спрямованих на втілення в життя вимог гігієни.

Загальна гігієна вивчає стан повітряного середовища, ґрунту та води; вимоги до кормів, годівлі, приміщень, а також правила догляду за тваринами і режими їх утримання. Спеціальна гігієна розглядає ті ж питання, але стосовно тварин певного виду з урахуванням їх віку і призначення (племінні, декоративні тощо).

це природний фізіологічний стан організму, що характеризується його врівноваженістю з навколишнім середовищем і відсутністю будь -яких хворобливих змін. тобто коли структура і функції організму відповідають один одному, а регуляторні системи мають здатність підтримувати постійність внутрішнього середовища (гомеостаз). Ось чому гігієну тварин часто називають практичною ветеринарією.

Гігієна тварин тісно пов'язана з багатьма ветеринарними, зооінженерними дисциплінами і природними науками, включаючи й екологію. На підставі даних з гігієни розробляють загально-профілактичні й багато ветеринарно-оздоровчих заходів щодо боротьби з інфекційними, паразитарними і незаразними хворобами тварин.

Вивчення факторів і умов зовнішнього середовища і закономірностей їх впливу на організм тварини, стан його здоров'я (клімат і мікроклімат, ґрунт, рослинність, корм, повітря, а також технологія утримання, вирощування, експлуатації та догляду за тваринами); науково-практичне обґрунтування оптимальних та гранично допустимих параметрів навколишнього середовища і розробка зоогігієнічних і ветеринарно-санітарних нормативів, норм і правил, заходів та рекомендацій; розробка засобів і способів, спрямованих на підвищення опірності організму можливим несприятливих впливів навколишнього середовища, на зміцнення здоров'я, поліпшення продуктивності і якості одержуваної продукції; розробка проектів будівель, підбір методів і засобів, техніки для створення якісних систем (вентиляції, опалення, освітлення, оптимізації мікроклімату, видалення і зберігання гною, водопостачання ферм та напування тварин, роздачі кормів; забезпечення збереження природного середовища та його оздоровлення за рахунок впровадження зоогігієнічних нормативів і ветеринарно-санітарних правил на практиці; забезпечення (охорона) здоров'я тварин, їх тривалого використання, високої продуктивності і стійкості до хвороб.

метод санітарного обстеження та опису; метод зоогігієнічного експерименту має декілька різновидів: лабораторний, у кліматичних камерах, і натурний, з моделюванням природних умов; метод клініко-фізіологічних спостережень; санітарно-статистичний метод.

Першим письмовим джерелом, в якому вміщено набір гігієнічних правил, вважають асірійський папірус Кагуна (6000 років до н. е. ). Гігієнічні способи утримання тварин і догляду за ними, а також заходи з охорони їхнього здоров'я вивчалися і впроваджувалися ще до початку нашої ери в Індії, Вавилоні, Стародавньому Єгипті, Греції, Стародавньому Римі.

Найпопулярнішим поширювачем гігієнічних знань була внучка Київського князя Володимира Мономаха - Євпраксія (яку в народі називали Добродією). У Росії розвиток зоогігієни і перші кроки з впровадження державних зоогігієнічних заходів (вказівки про облаштування скотомогильників, про відведення місць водопою для тварин) відносяться до першої половини XVII ст. З відкриттям на початку XIX ст. ветеринарних шкіл зоогігієна стає одним із предметів викладання.

Перші письмові положення з питань гігієни утримання тварин на території України були опрацьовані і запроваджені з кінця XVIII — початку XVIII ст. у зв'язку з необхідністю розвитку заводського конярства і вівчарства. У другій половині XIX ст. — на початку XX ст. в Західній Європі, а частково і в перекладах в Росії, були поширені посібники з гігієни тварин К. Даммана, професора і директора королівської ветеринарної школи в Ганновері, та підручник «Ветеринарна гігієна» директора гігієнічного інституту вищої ветеринарної школи в Дрездені доктора М. Кліммера.

був виданий в 1930 році завідувачем кафедри гігієни Київського ветеринарного інституту професором Антоном Калениковичем Скороходьком, який пізніше в російськомовному варіанті витримав декілька перевидань, а сам автор за любов до української мови і культури зазнав переслідувань.

це все те, що оточує тварину (повітряне середовище, вода, ґрунт, корми, будівлі і тощо), джерело отримання будівельного, енергетичного та інформаційного матеріалу для свого організму. - Всі фактори зовнішнього середовища слід розглядати і як подразники (стрес-фактори, або стресори), які за силою впливу на організм тварини можуть бути надзвичайними (екстремальними, сильними), середніми (помірними) і слабкими (малими).

є подразником, що діє безпосередньо на ЦНС, викликаючи в організмі рефлекторні реакції та певні пристосувальницькі зміни. Організми, які не змогли пристосуватись у процесі еволюції вимирають. Щорічно на планеті вимирають багато видів тварин та рослин (Червона книга) і особливо, коли людина постійно втручається у біосферу.

хімічні (речові), фізичні (енергетичні) біологічні (біотичні). • біотичними (живими), • абіотичними (неживими), • трофічними (поживними).

ШАРИ АТМОСФЕРИ: тропосфера (10 -12 км), вона відділена тонким шаром (термопаузою) від вищих шарів, на висоті 20 -25 км від поверхні Землі знаходиться шар озону товщиною 3 см, стратосфера - (50 -55 км), мезосфера - (до 80 км), термосфера або іоносфера (від 80 до 300 км), екзосфера (понад 800 км), яка переходить в міжзоряний простір Землі.

Захист живих організмів від згубного впливу ультрафіолетового випромінювання (завдяки наявності озонового шару) Регулювання сезонного й добового коливання температури (якби не існувало атмосфери Землі добові коливання температури на поверхні сягали б 200° C Перенесення тепла і вологи Забезпечення фотосинтезу та дихання

Погода фізичний стан в нижній частині атмосфери даної конкретній місцевості, протягом короткого періоду часу. Погода визначається: • атмосферним тиском; • температурою; • вологістю; • вітром; • інтенсивністю сонячної радіації; • хмарністю і опадами. -

Циклон - це вихор, що має в центрі мінімальний тиск, а на всі боки підвищений. Вітри в ньому направлені до центру і дмуть у напрямку проти годинникової стрілки в північній півкулі та за нею - в південній. Антициклон - це вихор, що має в центрі максимальний тиск. Вітри дмуть від центру до периферії в напрямку годинникової стрілки в північній півкулі та проти неї в південній. В центрі антициклону частіше панує тиша. Циклон та антициклон змінюють один одного.

- закономірна послідовність кліматичних явищ, що складаються в даній місцевості внаслідок багаторічних повторювань дії: сонячної радіації, ґрунту, вітрів, наявністю вологи, рослинності, рельєфом місцевості, які обумовлюють характерний режим погоди, що спостерігається протягом довгого часу. Клімат відрізняється від погоди значною стійкістю.

1. Холодний пояс. 2. Помірно холодний пояс. 3. Помірний пояс. 4. Теплий пояс, в якому визначена зона з умовами, аналогічними зимовим умовам зони помірного поясу і зона з умовами, аналогічними умовам помірного холодного поясу. 5. Жаркий пояс, в якому визначена зона з підвищеною вологістю. Клімат України визначають як помірно континентальний.

кліматичні навантаження і висока температура, сонячна радіація, мороз, сніг, вітер, дощ. . . (жарка погода може викликати перегрів організму тварини, низькі температури викликають простудні захворювання, особливо молодняку). Клімат впливає на тварин певним чином, викликаючи зворотні та пристосувальницькі реакції на його дію

кліматичні фактори, які здатні впливати на кількість та якість кормів, їх біологічну повноцінність. Наприклад, погодні умови можуть сприяти або погіршувати ріст кормових культур, погіршити або покращити якість води в природних джерелах водопостачання, зменшувати або прискорювати поширення збудників інфекційних чи паразитарних хвороб.

У тваринництві – це сукупність фізичного стану середовища, його газового, мікробного і пилового забруднення, з врахуванням стану, технологічного обладнання і ступеня заселеності тваринами. Найважливіші параметри мікроклімату:

Повітря основний елемент біосфери. Без корму тварина може прожити декілька місяців, без води - декілька діб (близько 5), а без повітря життя взагалі неможливе.

Склад повітря Азот 78, 09% Кисень 20, 95 % Аргон 0, 93% Вуглекислий газ 0, 03% Об’ємні частки газів

Склад повітря, що видихається, % Кисень Діоксид вуглецю Людина 15, 4 -16, 0 3, 4 -4, 7 ВРХ 14, 9 -18, 0 2, 2 -5, 0 Кінь 16, 9 -18, 6 2, 2 -3, 9

У тваринницьких приміщеннях він утворюється в основному з сечі, що розкладається під впливом уреазоактивних анаеробних бактерій, при гнитті азотовмісних органічних речовин, у ґрунті, гноєсховищ Аміак поширюється у приміщенні рівномірно, та все ж більше його знаходиться поблизу підлоги, від добре адсорбується стінами та іншими вологими поверхнями.

З'єднуючись в дихальних шляхах з водою аміак утворює луг, який викликає хімічний опік сл. оболонок, шкіри, копит тощо. В невеликих дозах цей газ паралізує дію ворсинок дихальних шляхів. При потраплянні на незахищений вологий шкіряний покрив, під дією кисню перетворюється в нітрит - отруйне з'єднання. Часто у тварин спостерігаються кон'юнктивіти, сльозотечі, кашель, чхання. При високих концентраціях у тварин відмічають спазми голосової щілини, трахеальної та бронхіальної мускулатури. Смерть наступає від паралічу дихання.

ГДК для приміщень із дорослими тваринами - 29 мг/м 3 для молодняку і птиці - 5 -10 мг/м NH 3 відчутний у приміщенні при концентрації - 35 мг/м Подразнення очей - при 300 -500 мг/м 3 Раптова смерть - 3500 -7000 мг/м 3

Основна кількість С 02, що міститься у тваринницьких приміщеннях виділяється тваринами при диханні, менша - при розкладі сечі, калу, залишків корму. У видихуваному повітрі міститься 2, 2 -5% С 02. У повітрі тваринницького приміщення С 02 розподіляється нерівномірно. Максимальна концентрація спостерігається поблизу годівниць, найнижчу - біля повздовжніх зовнішніх стін.

Зростання цього газу у вдихуваному повітрі понад 1% призводить до його надлишку у крові, розвитку ацидозу, пригнічення метаболічних процесів, розширення периферійних судин, прискорення дихання і серцебиття. Особливо чутливі до цього молодняк, птиця, високопродуктивні тварини.

Він важчий від повітря, безколірний, із слабкий запахом часнику, не подразнює слизові оболонки. Хронічне отруєння можливе при концентрації > 20 -30 мг/м 3. У тваринницьких приміщеннях він з'являється при газовому обігріві, роботі двигунів внутрішнього згорання. , інколи застосовують інгаляцію кисню або його суміш з вуглекислим газом.

Його токсична дія полягає в утворенні стійкої сполуки - карбооксигемоглобіну. При цьому порушується транспорт кисню до органів і тканин, нагромаджуються недоокислені продукти обміну. З організму СО виводиться дуже повільно з повітрям, що видихається. Тому отруєним тваринам необхідно забезпечити доступ свіжого повітря

Він важчий від повітря. Джерела забруднення атмосферного повітря підприємства чорної та кольорової металургії, ТЕЦ, хімічні комбінати, гноївкозбирачі, каналізаційна система тощо. Поступаючи в кров, сірководень блокує активність ферментів, необхідних для клітинного дихання, викликає параліч дихання. Залізо гемоглобіну крові, зв'язуючись з H 2 S, переводиться в сульфід заліза, і тому гемоглобін крові не може брати участь у зв'язуванні і переносі кисню.

При хронічному отруєнні навіть незначними концентраціями (10 мг/м 3) наступає ослаблення тонів серця, гіпотонія, тахікардія. У свиней виникає світлобоязнь, втрата апетиту, неспокій, блювота. ГДК для H 2 S для дорослих тварин - 10 мг/м 3 для молодняку та птиці - 5 мг/м, H 2 S відчутний у приміщенні при концентрації 1, 4 мг/м, чітко виражений - 3, 3 мг/м, значний - 4 мг/м, обтяжливий - 7 мг/м.

Добре горить, а в суміші з повітрям загоряється із вибухом, може викликати зупинку дихання від припинення доступу кисню. Метан нагромаджується в системі каналізації, оглядових колодязях.

приміщення розміщувати торцевою стіною до панівних вітрів; дотримуватись санітарного розриву між приміщеннями комплексу; створення кільцевих захисних смуг зелених насаджень (дерева у 2 і більше рядів); поверхневий шар ґрунту на території ферм засівати посівами багаторічних трав або кущами; забезпечити чітку, безперебійну робота вентиляції у тваринницьких приміщеннях; гноєсховища та очисні споруди обсаджувати деревами та кущами;

своєчасне видалення гною, застосування екологічно безпечних технологій видалення та обробки гною; застосування підстилкових гігроскопічних матеріалів, в тому числі таких, які можуть адсорбувати шкідливі гази і водяну пари; очищення і дезінфекція приміщень; вміст шкідливих газів знижуються при проведенні озонування чи іонізації повітря в приміщеннях; дотримання правил годівлі тварин сипучими кормами тощо; суворе дотримання і своєчасне виконання всіх ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних правил та норм утримання і годівлі тварин;

Механічні методи (кондиціонування, тканинні, паперові та масляні фільтри); Вологий метод (дрібнодисперсне розпилення питної води) ; Хімічні методи (озонування повітря, використання розчинів хлорактивних речовин); Фізичні засоби (УФ промені та іонізація повітря);