Лекційне заняття на тему Культура Нового часу Виконала

Лекційне заняття на тему: “Культура Нового часу” Виконала: Кучуряну Кетеліна-Марія

План 1. 2. 3. 4. 5. 6. Реформація. Становлення культури Нового часу. Художня культура періоду реформації. Епоха Просвітництва та її основні риси. Наукові досягнення в епоху Просвітництва. Розвиток медицини. Роль літератури в житті європейського суспільства доби Просвітництва. Ідеї просвітництва в мистецтві.

1) Тенденції культурного розвитку, започатковані епохою Відродження, знайшли своє продовження у XVII ст. Водночас виникли й інші соціально-історичні чинники, які суттєво вплинули на всю систему культурного життя Західної Європи. Значною мірою вони зумовлювалися попереднім історичним розвитком, і все ж це були новітні тенденції суспільного розквіту, котрі започаткували формування нових політичних і економічних структур, нове розуміння світу і людини, нову систему культурних цінностей.

Реформація – (з лат. reformatio – перетворення, виправлення ) загальновизнана назва широкого суспільнополітичного руху, що на початку XVI ст. охопив майже всю Європу. Спрямований проти католицької церкви, він спричинив утворення нової когорти церков, так званого протестантського напряму.

Розпочалася Реформація в Німеччині. 31 жовтня 1517 р. професор теології Віттенберзького університету Мартін Лютер (1483 -1548) прибив свої "Дев'яносто п'ять тез" на дверях місцевої церкви. Ці тези були спрямовані проти практики продавання індульгенцій на відкуп від покарань за гріхи. Це поклало початок Реформації, яка тривала з XVI до середини XVII ст. У ході Реформації від католицизму відкололася релігійна опозиція, яка отримала назву протестантизму (з лат. — проголошення, урочиста заява). Протестантизм представляли такі релігійні течії, як лютеранство, англіканство, анабаптизм, кальвінізм, цвігліанство тощо.

Незважаючи на успіх Реформації, католицька реакція (контрреформація), очолена папством, зуміла організувати могутній спротив. Головними її знаряддями стали орден єзуїтів та реорганізована інквізиція. Контрреформація, перемігши в Південній Німеччині, Австрії, Польщі, ознаменувалася суворими гоніннями проти будьякого прояву вільнодумства. У 1559 р. — було вперше опубліковано "Індекс заборонених книг".

На хвилях Реформації з'являється епос на біблійну тематику, який знайшов відображення у творах Д. Мільтона (16081674) "Втрачений рай" та Ф. Г. Клопштока (1724 -1803) "Мессіада". Ідеї нової епохи знайшли яскравий прояв у живописі та графіці, зокрема у творах німецьких художників А. Дюрера і Л. Кранаха Старшого. Ф. Г. Клопшток (1724 -1803) Д. Мільтон (1608 -1674)

Альбрехт Дюрер (1471 -1528) працював переважно у гравюрі і живописі; крім того, розробляв теоретичні питання образотворчого мистецтва про перспективу та пропорції. Творчість цього художника пройнята духом свободи, інтересом до різноманітностей життя, що прийшли на зміну середньовічній скуто-сті, і водночас духом стражда-ння й тривоги з приводу тяжких і кривавих соціальних конфліктів, нестійкості всього земного. Це виразно проглядається в його відомих гравюрах "Лицар, смерть і диявол", "Меланхолія", а також у живописній картині "Чотири апостоли".

„Меланхолія" "Чотири апостоли"

Лукас Кранах Старший (1472 -1553) прихильно ставився до діячів Реформації, був приятелем М. Лютера. У ранніх живописних творах "Розп'яття", "Відпочинок на шляху до Єгипту" та інших намагається подолати пізньоготичні традиції умовностей та орнаментальності і створити реалістичні образи, пройняті духом гуманізму; риси Відродження і традиції готики переплітаються у зображеннях Мадонни, біблійних і міфологічних персонажів. Л. Кранах досягає великої художньої майстерності як у зображенні поетичного, багатого на деталі пейзажу, так і у відтворенні гостроти характеристик у портретному живописі, зокрема у портретах М. Лютера і Ф. Меланхтона.

Портрет Куспініана, ректора Віденського університету, 150 З, Париж, Лувр. Гріхопадіння Адама та Єви.

Філософське обґрунтування різних форм пізнавальної діяльності було реалізоване в XVII-XVIII ст. у рамках двох суперечливих напрямків — раціоналізму та емпіризму. Раціоналізм (від лат. ratio - розум) визнає єдиним джерелом пізнання розум, а емпіризм (від лат. empirius - чисто практичний) — чуттєвий досвід. В контексті раціоналізму можна виділити дуалізм Р. Декарта (1596 -1650), пантеїстичний монізм Б. Спінози (1632 -1677) і об'єктивний ідеалізм Г. Лейбніца (1646 -1716). Основи емпіризму закладені Ф. Беконом (1561 -1626), який вважав почуття недостатнім і ненадійним джерелом знань, тому завдання науки вбачав у її здатності застосовувати раціональний метод до чуттєвих даних.

Історичні рамки Нового часу Кінець середніх віків і початок Нового часу охопила епоха Відродження і Реформації, перехідна за своєю природою. Оформлення й поширення культури власне Нового часу припадає на XVII-XVIII ст. Це міжреволюційний період : його відкривають революції в Нідерландах (перемогла в 1608 р. ) та Англії (почалася в 1640 р. ), а завершують війна за незалежність англійських колоній в Америці (17751783 рр. ) і Французька революція (1789 -1793 рр. ).

Найбільший вплив на європейський культурний процес в цей час справляють, кожна по-своєму, дві країни – Англія і Франція. Англійська буржуазія, утвердившись в економіці, раніше починає політичну боротьбу. Після перемоги ж швидко йде на компроміс, встановлюється конституційна монархія (владу короля обмежує парламент). Франція – країна класичного абсолютизму (абсолютизм – необмежена монархія).

2) Художня культура в період Реформації В художній культурі в період Реформації сформувалися два основні стилі: • бароко • класицизм

Бароко Епоха бароко настала після глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Цьому стилю властивий своєрідний погляд на людину і світ як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. Прийшовши на зміну культурі Відродження, бароко відкрило простір для нових можливостей у розвитку мистецтва, що особливо виявилось у створенні грандіозних міських і паркових ансамблів. Його стилістика відзначається великим драматизмом, часто трагізмом світосприймання, складною врівноваженістю динамічних композицій, підвищеною експресивністю, прагненням поєднати реальність та ілюзії.

Якщо у митців класичної Греції та Відродження боги зображались олюдненими, то в італійського скульптора Д. Л. Берніні (1598 -1680) вони залишаються богами. В його скульптурній групі "Аполлон і Дафна" відчувається ілюзія польоту, але якогось незвичайного, майже нереального, дещо фантастичного.

Л. Берніні "Екстаз святої Терези"

Л. Берніні "Викрадення Прозерпіни"

Л. Берніні ”Давид”

М. Караваджо (1537 — 1610) розробив прийом так званого нічного освітлення, завдяки якому домігся ефектних контрастів світла й тіні.

«Юнак з кошиком фруктів»

«Хворий Вакх»

Творчості П. Рубенса (1577 -1640) властивий високий гуманістичний пафос (назвемо хоча б картини "Підняття хреста", Вакханалія"). Загалом, стиль бароко був неоднорідним, у ньому прослідковуються різні напрямки: "високе" бароко (аристократичне, дворянське і церковне), "середнє" і "низьке" (міщанське і селянське).

П. Рубенс Автопортрет з Ізабеллою Брант. 1609– 1610

П. Рубенс «Венера перед дзеркалом»

П. Рубенс ”Святий Себастян”

П. Рубенс “Чотири філософи”

“Мадонна в вінку” П. Рубенс

П. Рубенс “Зняття з хреста”

Класицизм Напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст. ). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст. Великий театр у Варшаві.

Архітектура класицизму Продовжуючи традиції Відродження, класицизм був також його своєрідною антитезою, так як з втратою ренесансної гармонії, єдності почуття і розуму була втрачена і тенденція естетичного переживання світу як гармонійного цілого. Такі поняття, як суспільство і особистість, людина і природа, стихія і свідомість, у класицизмі поляризуються, стають взаємовиключними, що зближує його (при збереженні всіх кардинальних загальносвітоглядних і стилістичних відмінностей) з бароко, також перейнятим свідомістю загального розладу, породженого кризою ренесансних ідеалів.

3) Просвітництво. Хронологічні рамки просвітництва. Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального суспільства. Інтелектуальні представники її проповідували соціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і громадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "істинного" людського суспільства. Тим самим новітні постулати спричинили надлам старої феодальної організації.

Характерними рисами Просвітництва є: Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності. 2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. 3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню. 1.

Термін "просвітництво" використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво? " (1784 р. ). Іммануїл Кант

За часом доба Просвітництва — це середина XVII — XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — в Німеччині, Італії та в інших країнах Європи. Розвиток європейської культури так чи інакше відбувався під знаком ідей Просвітництва. Але найчисленніший, збагачений яскравими талантами загін просвітителів сформувався у Франції: саме звідсіля, несучи на собі печатку французького генія, ідеї Просвітництва поширилися по всій Європі. Вольтер Шарль Луї де Монтеск'є Жан-Жак Руссо

Зумовлене особливостями історично-національного розвитку Просвітництво в різних країнах мало й істотні відмінності: 1. Англійське Просвітництво, наприклад, відрізнялося від французького певною обмеженістю і поміркованістю своїх цілей. 2. Французьке ж Просвітництво XVIII ст. було значно вищим етапом у розвитку ідейної боротьби буржуазії, що підіймалася. Воно породжувалося специфічними умовами у Франції XVIII ст. , де боротьба між феодалізмом і антифеодальними силами набрала відносно безкомпромісних, різких форм. 3. Особливість Просвітництва бездержавних, залежних народів полягає в тому, що воно тісно перепліталося з формуванням культурно-етнічної солідарності, з національним відродженням. Історичним прикладом може слугувати період Гетьманщи ни в Україні. Даючи загальну характеристику художньої культури доби Просвітництва, слід відзначити, що вона є новим відкриттям, новим щаблем на шляху розвитку світової планетарної художньої культури, їй властиве таке художнє сприйняття, як інтимність, ліризм, гостра спостережливість, проникнення в людські пристрасті і характери. Водночас, здобутки художньої культури доби Просвітництва, досягнуті ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних ідеалів суспільства, властивих мистецтву попередніх років.

4) Наукові досягнення На рубежі XVII-XVIII ст. культура, наука набувають кардинально нових рис. Боротьба за новітні ідеї здійснюється в умовах конфлікту між матеріалістичними і метафізичними поглядами.

Просвітництво XVIII ст. спиралося на видатні відкриття Р. Декарта, І. Ньютона і Г. В. Лейбніца в галузі фізики і математики, на перші досягнення передової біологічної думки, завдяки чому поступово витіснялися релігійні і спіритичні погляди на сутність життя, віталістичні та теологічні уявлення, встановлювалися природні причиннонаслідкові зв'язки і закономірності життєвих процесів. Біологія була тоді ще далека від скільки-небудь широких наукових узагальнень. Однак праці У. Гарвея, М. Мальпігі, Я. Сваммердама, Ф. Реді, А. Левенгука в галузі анатомії, фізіології й ембріології вже давали матеріал для обгрунтування матеріалістичної думки про те, що життєві явища такі ж пізнавані, як і всі інші, і мають у своїй основі не загадкові містичні чи ірраціональні начала, а природні фізико-хімічні процеси.

Розвиток медицини Такий нерівномірний поступ наукових знань проявлявся і в медицині. Незважаючи на досягнення анатомії, фізіологія з клінікою протягом довгого часу відставали. Нові підходи до розвитку медичних знань проповідував французький вчений Ж. Ламетрі. В головному своєму творі "Людина - машина" він Жульєн Офре де Ламетрі проголосив програму вивчення життєвих процесів шляхом дослідів і закликав до перебудови фізіологічної науки на матеріалістичній основі, за що піддавався переслідуванням з боку церкви і змушений був виїхати до Німеччини.

Початок патологічної анатомії поклав італійський лікар Джованні Баттіста Морганьї (1682 -1771). Свої наукові висновки Морганьї зробив на основі великої кількості досліджень і створив найціннішу наукову працю з патології, яка заклала основи цієї науки. Вчений стверджував, що кожна хвороба має своє місцезнаходження, кожній хворобі передують певні матеріальні зміни в тому чи іншому органі тіла, розтин трупа дає можливість встановити хворобливі зміни органів. Таким чином, дослідник визначив місце патологічної анатомії як складової частини клінічної медицини.

Особливо значну роль у запровадженні клінічного навчання відіграв Герман Бургав (1668 -1738), який викладав у цьому університеті клініку внутрішніх захворювань і патології. Основний принцип навчання, який він пропонував, це навчання біля постелі хворого. До Бургава приїздили вчитися лікарі з інших країн, його називали "вчителем всієї Європи".

Учнями Бургава були фізіолог Альбрехт Голлер у Німеччині, французький лікар Ламетрі, клініцист Ван Світен у Відні. В Росії методи Бургава підтримував і популяризував засновник Московського госпіталю Микола Бідлоо. Недоліком у діяльності Бургава було те, що всі процеси, які відбуваються в організмі людини, він пояснював з погляду механіки. Ван Світен Альбрехт Голлер Жульєн Офре де Ламетрі

1. Герман Бургав (1668 -1738) викладав клініку внутрішніх захворювань і патології в Лейденському університеті. 2. Джованні Баттіста Морганьї (16821771) – поклав початок патологічної анатомії. 3. Ж. Бюффон (1707 -1788) багатотомна "Природнича історія" 4. Ж. Ламетрі (1709 -1751) головний його твір „Людина — машина” 5. П. Ж. Кабаніс (1757 -1808) – французький вчений, виступав за реформу медичної освіти.

Бароко, його роль в добу Просвітництва Література бароко мусила виконувати потрійну функцію: навчати, вражати і розважати. У фундаменті барокової поетики перебувало уявлення про необхідність вираження у кожному творі певного концепту який є змістом твору. Те ж, в який спосіб, у якій формі виражено цей концепт, цілком залежить від волі й майстерності автора, його бажання цілком виявити чи навпаки, приховати, зашифрувати даний концепт від певного кола читачів. Процес “роздягання” закладеного у твір концепту входив у правила гри між письменником і читачем, становив для “людини бароко” значну художньоестетичну цінність. Засновником концептизму вважають іспанського поета Лоно Ледесма (1552 -1623)

Представники літератури в добу Просвітництва Італієць Джамбатіста Маріно (1569 -1625) став засновником цілої течії у літературі – маринізму. Це вишукана поезія, сповнена мудрувань, гри слів, метафор. Головним твором Маріно стала епічна поема “Адоніс” (1623) про кохання богині Венери до прекрасного юнака Адоніса. Маріно оповідає історію кохання богині з дещо насмішкуватою граційністю, оздоблюючи мову тонкими еротичними натяками. Однак крізь галантно-еротичну тематику твору автор доносить до читача ідею трагічної примарності земного життя.

Педро Кальдерон де ля Барка (1600 -1681) Визначним драматургом барокової доби був іспанець Педро Кальдерон де ля Барка, який написав понад 120 п’єс. Провідна тема його творчості – якщо вже людина живе для того, щоб страждати, то мусить робити це гідно і має героїчно нести свій життєвий хрест. Ця тема проходить у таких п’єсах Кальдерона, як “Вклоніння хресту”, “Стійкий принц”, “Життя є сон”, “Чудодійний чаклун”.

Ганс Якоб фон Гріммельсгаузен (1621 -1676) Автор шеститомного антивоєнного роману-епопеї “Сімпліціус Сімпліціссімус” написаного під впливом особистих вражень автора від Тридцятилітньої війни у Німеччині. Епопея поєднує автобіографічні риси з гротесковими елементами крутійського роману і охоплює життя головного героя, “Простака”, від 10 -літнього віку, коли герой ділить людей на “диких” і “домашніх”, до самої смерті на безлюдному острові. У цьому творі автор висміяв паразитичне дворянство, засудив безглузді війни та їх антигуманний руйнівний зміст, утверджував загальнолюдські цінності.

Ідеї Просвітництва у мистецтві Мистецтво XVIII ст. пройшло два етапи: Перший_продовжувався до 1740— 1760 рр. Він характеризується видозміною пізніх форм бароко в декоративний стиль рококо. Своєрідність мистецтва першої половини XVIII ст. — в поєднанні дотепного і глузливого скептицизму і вишуканості. Другий етап пов'язаний з плюралізмом естетичних ідеалів, їхньою конкуренцією, змагальністю, за плечима яких стояли різні культурнополітичні позиції державних інституцій і народних традицій.

Типовий зразок рококо — інтер'єр готелю Субіз, створений архітектором Жерменом Боффраном (1667 -1754). Овальна зала будівлі відрізняється грацією форм, невимушеною витонченістю. Архітектура втрачала тенденції до грандіозних ансамблів за версальським взірцем. Але потяг до розкоші набирав іншої форми. На зміну садибному замку XVII ст. приходить міський дім, готель, що потопає у зелені садів, невеликий особняк французької аристократії, верхівки буржуазії, розбагатілих лихварів-нуворишів. Інтер'єри готелів рококо вражають безмежною розкішшю, ювелірністю оздоблень.

Художники рококо Істинним представником французького рококо вважають Франсуа Буше (1703 -1770) — "першого художника короля“. Він умів робити все: панно, картини, театральні декорації, книжкові ілюстрації, малюнки віял, камінних годинників, ескізи костюмів. Його теми — релігійні, міфологічні, пейзажні краєвиди — все це пасторальне, ідилічне і відверто виражає чуттєву насолоду життям ("Тріумф Венери", "Туалет Венери", "Венера з Амуром", "Венера з Вулканом", "Купання Діани“).

Франсуа Буше "Тріумф Венери"

Франсуа Буше "Купання Діани"

Франсуа Буше “Повернення Діани з полювання”.

Визначна роль у мистецтві за доби Просвітництва належала скульптурі. Скульптура у Франції, як і в інших державах Європи, пройшла ті ж самі, що і живопис, етапи: це переважно рокайльні форми у першій половині XVIII ст. і наростання класичних рис — у другій. Помітне місце в мистецтві XVII ст. належить музиці, високо оціненій в естетичних творах просвітителів. Так, у Монтеск'є є висновок про те, що музика, яку греки вважали вихователькою моралі, і справді "протидіяла жорсткому впливу грубої установи і в галузі виховання відводила для душі місце, якого у неї без цього не було б". В епоху Просвітництва серед композиторів з'явилися такі титанічні постаті, як Г. Гендель, Й. С. Бах, Й. Гайдн, К. В. Глюк, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен. Кожен з цих митців справив грандіозний вплив на розвиток усієї світової музичної культури.

Як бачимо, духовна культура доби Просвітництва складна і суперечлива. Періоду властиві такі особливості художнього сприйняття життя як інтимність, ліризм і гостра спостережливість. Ці якості принесли нові відкриття і просунули далеко-далеко вперед світову художню культуру. Однак слід визнати, що це було досягнуто ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних поглядів суспільства, властивих мистецтву попередніх епох.

Собор Св. Павла в Англії

Собор Св. Павла

Версальський палац

Інтер'єр Версальського палацу

Дякую за увагу!