Л Костенко Маруся Чурай Маруся Чурай Трагедія

Л. Костенко «Маруся Чурай»

Маруся Чурай. Трагедія безсмертної українки Більш як 350 років тому з уст молодої української дівчини полетіла у світ тиха журлива пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» . Цю пісню люблять і співають до сьогодні, вона існує в записах фольклористів, обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови. Вічна тема кохання, зради і помсти хвилює і бентежить наші душі, як хвилювала душі наших далеких предків століття тому. Чарівна мелодія і високе поетичне слово огортають слухача смутком і співчуттям до бідного Гриця і до дівчини, яка його згубила, до скороминущості й трагічності такого короткого і такого солодкого людського життя.

Слід додати, що жодна з пісень не мала такого впливу на українську літературу, як ця. Сюжет «Гриця» став основою для творів Л. Боровиковського ( «Чарівниця» ), С. Руданського ( «Розмай» ), М. Старицького ( «Ой не ходи, Грицю» ), О. Кобилянської ( «У неділю рано зілля копала» ), І. Микитенка ( «Маруся Шурай» ), І. Сенченка ( «Ой не ходи, Грицю, та на вечорниці» ), Л. Костенко ( «Маруся Чурай» ) та багатьох інших авторів. ФАНТОМ ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ? А чи існувала реальна Маруся, чи існував Гриць? Чи не є вся ця історія фантомом, витвором народної уяви, доповненим фантазією і талантом видатних літераторів?

Перша романтизована біографія Марусі Чурай була створена відомим російським драматургом Олександром Шаховським (1777— 1846). У виданому 1839 року збірнику «Сто русских литераторов» було надруковано його історичну повість «Маруся, малороссийская Сафо» . За О. Шаховським, Маруся Чурай народилась у 1625 році, її батько козацький урядник Гордій Чурай як один з провідників антипольського повстання 1637 р. був страчений у Варшаві. Маруся залишилась сиротою і разом з матір’ю Горпиною Чурай жила в Полтаві. Саме в Полтаві й розкрився її дар поета-піснетворця.

Маруся була надзвичайно музикальною і володіла рідкісної краси голосом. Вона імпровізувала як слова, так і мелодії до своїх пісень, які за короткий час заспівала вся Україна. Особисте життя Марусі не склалося. В неї був закоханий значковий товариш козак Іскра, але Маруся полюбила свого молочного брата, теж козака Полтавського полку Грицька Бобренка. Це кохання закінчилось трагічно. Мати Гриця мріяла оженити свого сина на дочці впливового і заможного осавула Федора Вешняка Галі. Незважаючи на палку любов Гриця і Марусі, Гриць підкорився волі матері й оженився на Галі Вешняк. Маруся намагалася покінчити життя самогубством, але її врятували. Після цього життя Марусі стало нестерпним. Зустрівши одного разу Гриця на вечорницях, Маруся запросила його до себе. Смертельний напій був вже готовий. Отруївши Гриця, Маруся не приховувала свого злочину, її було засуджено до страти. Під час виконання смертного вироку в Полтаві з’явився вершник з універсалом Богдана Хмельницького про помилування Марусі. Це був козак Іскра. Марусю звільнили з- під варти. Через рік вона померла в одному з жіночих монастирів. Це версія романтичної повісті О. Шаховського.

А тепер розглянемо деякі документальні свідоцтва, що збереглися до наших часів. У 60 -х роках XX ст. український поет Іван Хоменко (1919— 1968), працюючи над поемою «Марина Чурай» , знайшов в Центральній науковій бібліотеці України текст вироку, винесеного Полтавським полковим судом Марусі Чурай. Він зробив копію цього документа, яка була вперше опублікована у 1973 році музикознавцем Л. Кауфманом (Леонид Кауфман «О популярных украинских песнях и их авторах» , М. , 1973, Всесоюзное издательство «Советский композитор» ). Наводимо цей текст: «Літа от нарождення Сина Божого тисяча шістьсот п’ятдесят другого, місяця іюня 18 дня. За ведомом єго милости пана Павла Семеновича полковника Полтавського, пред нас: Костя Кублицкого судді полку Полтавського, Андрея Нещинського отамана городового, Федора Суховія войта, Петра Юревича бурмистра і при многих общих персонах, постановившаяся пред нас дівиця Марина, дочка покойного урядника Полтавського охочекомонного полку Гордія Чурая, з Полтави року теперешнєго загубила страх Божий, смертельний гріх учинила. На лугах зібрала; коріння отруйного, зелія — цикути, з поміччю злого духа отруіла Григорія, сина хорунжого Полтавського полку Петра Бобренка.

ДРУЗІ Й ВОРОГИ Однією з цих особистостей був Федір Вешняк, знана і водночас дещо загадкова постать української історії ХVII ст. Відомо, що він походив з Полтавщини, служив на Запоріжжі у козацькому війську, у 1638 р. став сотником, а у 1648 р. полковником Чигиринського полку, деякий час був наказним гетьманом і помер на початку 1651 р. Але. . . згідно з офіційним козацьким реєстром 1649 р. , підписаним Богданом Хмельницьким і Іваном Виговським, Чигиринський полк очолював Федір Якубович, а прізвище Вешняк серед козаків цього полку, записаних до реєстру, не зустрічається. Ще більше заплутує ситуацію наведений Михайлом Грушевським в «Історії України-Руси» , перелік призначених польською владою у 1638 р. реєстрових сотників Чигиринського полку, в якому поряд з іменами Богдана Хмельницького, Федора Якубовича та інших козацьких ватажків згадується сотник Федір Якубович Вешняк. На мою думку, запис в реєстрі 1638 р. як документальне свідчення існування двох сотників — Федорів Якубовичів — у Чигиринському полку є помилковим. Федір Вешняк і Федір Якубович — це одна і та ж сама особа.

Подальша доля цього сюжету знайшла своє втілення вже в українській літературі від Олександра Шкляревського і до наших днів. Але вічна тема пошуку імен творів українських пісень залишається і на сьогодні актуальною. Як сказала Леся Українка: Були й за гетьманів співці; З них деякі вічнії співи зложили, А як їх наймення? і де їх могили, Щоб скласти хоч пізні вінці!

Тому коло Марусі Чурай, коло збирачів кожної правдивої краплини її життя, коло прихильників її генія збільшується, ім’я Марусі стає символом вічності українського народу, вічності нашої землі. І летять в нашу душу її пісні «Віють вітри» , «Засвіт встали козаченьки» , «Котилися вози з гори» , «Болить моя головонька» , «Хилилися густі лози» . . . І босонога, чорнява дівчина, як і сотні років тому, тривожить наше серце своєю долею: Та вже ж мені не ходити, Куди я ходила; Та вже ж мені не любити, Кого я любила. Та вже ж мені не ходити Ранком попід замком; Та вже ж мені не стояти Із моїм коханком. Та вже ж мені не ходити В ліски по орішки, Та вже ж мені минулися Дівоцькії смішки. . . Давно минулося. . . Тільки слава сонцем засіяла!

Історична основа: - історичні події, зв’язані з боротьбою народу за поновлення своєї державності (боротьба народу проти польської шляхти); - Персонажі твору згадують далекі часи, коли на півдні України, за Дніпровськими порогами, зароджувалось українське козацтво, запорожці; - Згадується перший гетьман українського козацтва Дмитро Вишневецький

Фольклорна основа: - Маруся Гордіївна Чурай (Маруся Чураївна) – поетеса – співачка з Полтави, жила 1625 -1650 р. р. ; - любила хлопця Григорія Бобенка; той зрадив дівчину, одружившись з Галею Вишнявкою; - Марія помстилась за зраду, її засуджено на страту; - від смерті врятувала грамота гетьмана – помилувано за заслуги як авторки пісень; - жила недовго: померла від сухот, чи пішла до Полтави у монастир. Висновок: ці усні народні оповідки документально підтвердити не вдалося, бо судові акти Полтавського магістрату згоріли під час пожежі.

Жанр. Сюжет. Композиція Жанр: - найбільший за обсягом твір Л. Костенко; історичний роман у віршах; цей жанр в літературі зустрічається не часто, класичним його зразком вважається “Євгеній Онєгін” О. Пушкіна. Сюжет - дві лінії (особиста та історична) – між собою тісно переплітаються. Композиція : - злагоджена; роман складається з 9 розділів, різних за обсягом; загальне знайомство з розділами; перегляд діафільму

Робота над змістом I. “Якби знайшлась неопалима книга”. - яку позицію в картині суду займає козацтво? Хто з козаків виступає? II. “Полтавський полк виходить на зорі”. - в атмосфері тривожного чекання козацького походу вчувається нота збентеження. Не з чистим сумлінням Полтава віддає на смерть свою дочку. Чому? Яке закінчення розділу ( “ Лиш не заплаче Марусенька свої карі очі. . . )

III. Сповідь. - як відтворено життя українського суспільства ХVII ст. через спогади Марусі? ( психологія, ст. обстановка) 1 ніч: “ Прощайте хлопці, бийтесь до ладу, А я вже вам і пісні не складу”. 2 ніч: звичай – ніч на Купала, щедрування, Спаса, побут (дитинство, з Грицем у дідову Галерникову балку). - навчання в школі; кобзар доносить пісню про батька; спогад про молоду матір; ідеал кохання: “ Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі”.

Соціальна нерівність: - умови життя Чураїв, Вишняків, Бобренчихи; спогади про хату, криницю; підготовка Гриця до весілля. 3 ніч: сповідь Сонцю; спогади про вечорниці і танець Гриця з Галею; Гриць просить прощення; п’є зілля. IV. “ Гінець до гетьмана”. - що говорить про державця – Хмельницького? що говорить про нього як людину, мислителя?

V. “Страта”. - психологічний момент перетворення юрби в гурт людей з індивідуальними проявами. VI. “ Проща”. - з якою метою вводиться образ мандрівного дяка? історичний образ зрадника Яреми Вишневецького ( іст. образ) VII. “ Дідова балка”. - Образ діда Галерника – сприйняття читачем широкомасштабного народного руху, що буде в наступному розділі ( коли 1651 р. в Білій Церкві – угода, шляхта знову кинулась привласнювати українські землі, а Полтава зустріла їх на фортечних валах).

VIII. “ Облога Полтави”. - кульмінація II сюжетної лінії; - мислячий воєнн. Мартин Пушкар. IX. “ Весна, і смерть, і світле воскресіння”. - епілог до роману; - роздуми про скороминущість людського життя. Але що залишив по собі? - 1 лінія – героїня жива символічно; - 2 лінія – не має теж розв’язки, козаки виходять в похід.

м