Курс Екологія лекції читає доцент кафедри екології

Скачать презентацию Курс Екологія лекції читає доцент кафедри екології

вступ-аут.ppt

Количество слайдов: 83

Курс “Екологія” лекції читає – доцент кафедри екології Цвілинюк Ольга Миколаївна Розташування кафедри у корпусі по вул. Саксаганського, 1 – ІІ поверх, № 203 контактні телефони: 0984970446 0935755096

Основна література • Злобін Ю. А. Основи екології. - К. : ”Лібра”, 1998. -248 с. • Чернова Н. М. , Былова А. М. Экология. - Москва, 1988. 271 с. • Корсак К. В. , Плахотнік О. В. Основи екології. - К. : МАУП, 2000. -237 с. http: //eduknigi. com/ekol_view. php? id=376 • Білявський Г. О. , Падун М. М. , Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. - К. , 1995. -364 с. • Білявський Г. О. , Бутченко Л. І. , Навроцький В. М. Основи екології: теорія та практикум. - К. : В-во “Лібра”, 2002. -351 с. • Кучерявий В. П. Екологія. -Львів: В-во “Світ”, 2000. 499 с. http: //eduknigi. com/ekol_view. php? id=58 • Одум Ю. Экология: В 2 -х т. М. : “Мир”, 1986. – 328 с

Ернст Геккель автор терміну «Екологія» Екологія (від грецького “oikos” – будинок, житло, помешкання; “logos” – наука) - наука про відносини живих організмів та їх угруповань між собою та з довкіллям (1866). ЕРНСТ ГЕНРІХ ГЕККЕЛЬ (Haeckel, Ernst Heinrich) 1834– 1919 Всезагальна морфологія організмів, 1866 Природня історія і створення світу, 1868

Екологічні дослідження у античному світі: • Арістотель – описав поведінку понад 500 видів тварин у своїй праці «Про виникнення тварин» . Запропонував першу їх класифікацію екологічного спрямування (пристосованість тварин до умов місця Арістотель (384 -322 до н. е. ) проживання, залежності їхніх морфологічних особливостей від умов зовнішнього середовища, сезонної і добової активності, особливостей харчування та ін. ). • Теофраст – “батько ботаніки”, учень Арістотеля. Головна наукова праця з біології – «Історія рослин» у 9 книгах. Виявив залежність росту рослин від особливостей ґрунту і клімату. Теофраст Ерезійський (бл. 372 – 287 р. до н. е. )

Дослідження в Стародавньому Римі Пліній Старший, Гай Пліній Секунд (23 -79 н. е) – римський історик, письменник, державний та військовий діяч. Автор книги “Природна історія” у 37 книгах. Узагальнив дані з ботаніки, зоології, лісового господарства. Колумелла Луцій Юній Модерат (Lucius Junius Moderatus Columella), римський письменник і агроном. Народився в першому столітті нашої ери. Автор енциклопедії «Про сільське господарство» в 12 книгах.

Дослідження в епоху Відродження Першовідкривач мікросвіту за допомогою мікроскопа власного винаходу. Першим звернув увагу на харчові ланцюги і механізм регулювання чисельності тварин А. В. Левенгук (1632– 1723) Мікроскоп Антоні ван Левенгука – це унікальний виріб і по технології його виготовлення, і по результатах його застосування. Зберігається в Медичному музеї Збройних сил США Левенгук став одним з перших, хто починав проводити досліди на собі. Досліджував на собі дію лікарств, а перед смертю скрурпульозно фіксував згасання життя в своєму тілі.

Дослідження в епоху Відродження Основні здобутки Ліннея ●Систематика тварин і рослин ●Введення оняття виду (вид = елементарний акт творіння). Введення бінарної (подвійної) видовіої латинської назви Карл Лінней 1707 -1778 ● Ієрархічний принцип в систематиці (таксони) ● Запровадив поняття біотичного колообігу (без уведення терміну). Вважав, що необхідне не тільки розмноження організмів, а й їх руйнування, оскільки загибель одних організмів забезпечує існування інших. Цим підтримується благополучність природи. Система природи, 1735

Середина 19 ст. – метафізичні уявлення про довкілля остаточно витіснилися еволюційними, динамічними поглядами. Ч. Дарвін (1809– 1882) Праця Ч. Дарвіна «Походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних порід у боротьбі за життя» (1859) містить глибоко обґрунтовану еволюційну теорію як обов’язкову складову частину екології. Головною рушійною силою природного добору Дарвін вважав мінливість, спадковість, геометричну прогресію розмноження, боротьбу за існування. У працях Ч. Дарвіна не вживалось слово «екологія» , проте вся наукова діяльність цього дослідника природи дуже великою мірою сприяла розвитку екологічних знань.

Карл Август Мьобіус (Karl A. Möbius) — (1825 -1908, Берлін) німецький зоолог, один із засновників екології. Перший директор Музею природознавства в Берліні Мьобіус детально описав взаємодії різних організмів, що мешкають на побережжі і увів поняття біоценоз, яке стало ключовим терміном синекології

Українська екологічна школа Князь Ярослав Мудрий, автор праці “Руська правда” (початок ХІ ст. ) Введена система правової оцінки використання ресурсів, передбачена кара за збитки, заподіяні довкіллю

Українська екологічна школа Володимир-Іван Василькович (1269– 1288) Його указом було заповідано Біловезьку Пущу

Українська екологічна школа При князюванні Володимира Мономаха були створені заповідні території - урочище "Соколиний Ріг", "Звіринець" (тепер один з районів Києва), де охоронялися бобри й лосі. Засічні охоронні ліси - «празаповідники « - у межиріччі Дніпра і Дону, на території сучасних Харківської й Бєлгородської областей. Створювались для зупинки руху кочівників. Засіки облямовували живі ліси – чудова охорона для флори і фауни. Система засічних охоронних лісів проіснувала до кінця XVII ст.

Українська екологічна школа Козацько-гетьманська доба – природоохоронне законодавство живилося такими джерелами: • звичаєвим правом та повсякденними традиціями; • законодавством княжої та литовсько-руської доби; • магдебурзьким правом; • гетьманськими універсалами (законотворча діяльність національної держави)

Українська екологічна школа Володимир Дідушицький – граф, орнітолог і лісівник Портрет Я. Матковсъкого, 1843 p. 1886 р. - створив перший заповідний об'єкт у Західній Україні – резерват "Пам'ятка Пеняцька", на 20 га власної землі біля села Пеняки (нині Бродівський район Львівської області) для збереження букового пралісу та популяції орлана-білохвоста Створив природничий музей, відкритий для загального користування львів’ян у 1880 р.

Українська екологічна школа засновник заповідника Чаплі , який на сьогодні є найстарішим степовим заповідником Землі (1898) Це еталон типчаково-ковилових степів планети. у складі БІОСФЕРНОГО ЗАПОВІДНИКА "АСКАНІЯНОВА" Фальц-Фейн Фрідріх Едуардович 16. X. 1863, Асканія-Нова (Херсонщина) — 2. VII. 1920, Берлін) У напівпустому степу виростив сад, організував зоопарк, акліматизував десятки видів диких тварин і птахів, звезених з усіх континентів планети. типчаковоковилові степи

Українська екологічна школа Створив і очолив Ново-Александріївський інститут сільського господарства та лісівництва (нині Кіровоградська область). Перший дослідник українських чорноземів Докучаєв В. В. (1846 -1903)

Українська екологічна школа Перший президент Української Академії наук (1918 -1919) ü Автор вчення про біосферу та про ноосферу. ü Довів існування впливу живих організмів на неживе середовище. ü Увів у вивчення біосфери кількісний підхід. Володимир Іванович Вернадський (28. 02. 1863 – 06. 01. 1945)

Ім’ям Вернадського названі: - Національна бібліотека України, - українська полярна станція на Антарктиді, - мала планета (планетоїда), відкрита у 1978 р. українським астрономом. З 26 березня 2003 р. Національний банк України увів в обіг ювілейну монету присвячену 140 -річчю великого вченого.

Українська екологічна школа У статті «Праця людини та її відношення до розподілу енергії» (1880) - обґрунтував енергетичний підхід до аналізу глобальних процесів, що відбуваються в природі. В. І. Вернадський назвав С. А. Подолинського “забутим науковим новатором” С. А. Подолинський (1850 -1891) Подолинський: праця людства здатна не тільки перетворювати тепло в інші види енергії та механічну роботу, але й здатна до зворотного - знову перетворити роботу в тепло та інші форми енергії.

q показав фундаментальну роль інформації в процесах регулювання матерії в природі; q першим застосував математичне моделювання для аналізу екосистем. Показав дію механізмів зворотного зв’язку на моделі регулювання чисельності хижаків та їх жертв. Альфред Лотка 1880 -1949

Українська екологічна школа Микола Григорович Холодний 1882 -1953 Академік АН СРСР Фізіолог рослин, мікробіолог ü Займався екологією залізобактерій, що мало велике значення для розуміння біогеохімічних циклів. ü Відкрив фітогенні сполуки у атмосфері і тим самим заклав фундамент нової науки - алелопатії

Українська екологічна школа Очолював сектор Екології при Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету (1930 -1940). Володимирович Станчинський 1892 -1942 У праці “До розуміння біоценозу” – показав нерозривність біоценозу, тобто угруповання живих організмів, з середовищем проживання. Тобто факточно є автором вчення про біогеоценоз.

Українська екологічна школа сучасний період Світове визнання отримали: Бельгардт О. Л. (1971) – дослідник штучних лісів України; Травлєєв А. П. (1980) – засновник вчення про лісові підстилки та їх екологіне значення; Стойко С. М. (1977) – розробив природоохоронну оцінку фітоценофонду. Засновник “Зеленої книги України”; Кондратюк Є. М. (1970 -1980) – розробив методи рекультивації Донецьких териконів; Голубець М. А. (1980) – дослідник екосистемології – науки про екосистеми, їх еволюцію, антропогенну динаміку.

Етапи розвитку екології як самостійної науки І етап – 1866 р. -30 -ті рр. 20 ст. – дослідження впливу фізичних та хімічних чинників довкілля на життєдіяльність окремої особини. 1910 р. , Брюсель – ІІІ Ботанічний конгрес Екологія рослин поділилася на екологію особин (аутекологію, від грецаутос. сам) та екологію угруповань (синекологію, від грецсин –. разом). Згодом це поширилося на загальну екологію.

Етапи розвитку екології як самостійної науки • ІІ етап - 30 -ті рр. 20 ст-початок ІІ світової війни. Лідером стала демекологія (популяційна екологія) • ІІІ етап – закінчення ІІ світової війни- нинішній час. Лідером спершу була синекологія, згодом – глобальна екологія

Об’єкти дослідження екології Об’єктом залежно від рівня біосфера досліджень є екосистеми угруповання або окремий цілісний організм, або екологічні системи різного рівня складності. популяції організми

Спрощена структура екології за Корсаком К. В. і Плахотнік О. В. (2000)

Методи екології • Методи, за допомогою яких збирається інформація про стан екологічних об’єктів: рослин, тварин, мікроорганізмів, екосистем, біосфери (спостереження (моніторинг, біоіндикація), експеримент, дані літератури); • Методи обробки отриманої інформації, згортання, стиснення та узагальнення (статистичне опрацювання); • Методи інтерпретації отриманих фактичних матеріалів (гіпотези); • Моделювання.

Суспільні та природничі закони Суспільні закони в кожній країні встановлюються законодавчим органом і залежать від особливостей культури і традицій населення. Природничі закони людина не створює, вона намагається їх пізнати, відкрити. Закони екології належать до природничих, які не можна змінити чи скасувати. Спрощений варіант формулювання екологічних законів Б. Коммонера (1971): • усе пов’язане з усім; • усе має кудись подітися; • природа “знає” краще; • ніщо не минається даремно (за все треба платити). Баррі Коммонер – американський еколог

Аутекологія вивчає взаємовідносини окремого живого організму з середовищем проживання. Середовище існування - все, що оточує живий організм і з чим він безпосередньо взаємодіє Типи середовищ існування Водне Наземно-повітряне Грунт Живі організми як середовище існування

Умови існування в середовищі - сукупність життєво необхідних чинників середовища (за відсутності яких настає смерть) та інших його чинників, які так чи інакше впливають на функціонування організму. "чинники (фактори) середовища" = "екологічні чинники"

Система класифікації екологічних чинників Абіотичні чинники охоплюють усе, що впливає на живий організм з боку неживої природи: - фізичні температура, освітленість, вологість, тиск, вітри, форма — і кількість атмосферних опадів, фізичні поля (тяжіння, електричне, магнітне), іонізуюче випромінювання тощо; - хімічні— склад повітря, сольовий склад води, елементні домішки у воді та ґрунті. Біотичні чинники охоплюють усе, що впливає на живий — організм з боку живої природи (вплив живих організмів один на одного, внутрішньопопуляційні і міжпопуляційні взаємодії). - антропогенніце всі види діяльності людини, які впливають на – людину та на інші живі істоти.

Серед екологічних чинників часто окремо виділяють ресурси. Ресурси екологічні чинники, часові зміни яких підпоряд-це ковуються законам збереження. Це все, що організм споживає (тепло, волога, органічна і мінеральна їжа, простір, де протікають ті чи інші фази життєвих циклів живих істот та ін. ) (Tilman, 1982). Пластичні ресурси йони і молекули. - це Енергетичні ресурси - сонячне та інше тепло.

Основні закони аутекології Закон біологічної стійкості (закон толерантності В. Шелфорда) Закон мінімуму (закон лімітуючого чинника) Закон оптимальності

Основні закони аутекології Закон біологічної стійкості = закон толерантності Шелфорда (1913 р. ) «Життєдіяльність будь-якого організму можлива лише в певних межах значень екологічного фактора. За межами цих значень (як мінімального, так і максимального) життя неможливе» Віктор Ернест Шелфорд (1877 – 1968)

Фізіологічна активність особини Зона песимуму Зона оптимуму Зона песимуму Значення екочинника Межі толерантності (екологічна валентність)

Стенобіонти і еврибіонти Picea abies – евритермний вид Еврибіонтні види – широкі межі толерантності (eyros — широкий) Фізіологіч. активність Стенобіонтні види – вузькі межі толерантності (stenos — вузький) Тропічні орхідеї - стенотермні види Градієнт фактора -40 -30 -20 -10 0 10 20 30 40 Температура, °C

Найширша толерантність (екологічний спектр виду) характерна для бактерій і синьо-зелених водоростей, які виживають у широкому діапазоні температур, радіації, солоності, р. Н. Широкі межі толерантності мають рослини-бур’яни, пацюки, таргани і т. д.

Основні закони аутекології Закон лімітуючого чинника (Ю. Лібіха): Величина врожаю визначається кількістю в грунті того з необхідних елементів, потреба рослини в якому забезпечена найменше. Ю. Лібіх, 1840 Юстус Лібіх (1803 — 1873) Портрет роботи В. Траутшольда

Закон оптимальності Будь-яка система з максимальною ефективністю діє (функціонує) у певних просторових та часових межах, за певних її розмірів та інших характеристик. Параметри організму чи системи завжди суворо відповідають її функціям. Із закону оптимальності витікають два правила: правило Бергмана і правило Аллена

Правило Бергмана Якщо існує рід, види якого відрізняються лише розмірами, тоді більш дрібні види цього роду будуть тяжіти до більш теплого клімату, причому у точній відповідності до їх маси. Карл Бергман, 1847 Відношення об’єму до поверхні (= теплопродукції до тепловіддачі):

Правило Аллена Тварини, які мешкають у областях, де переважають низькі температури, мають, як правило, більш короткі виступаючі частини тіла (вуха, лапи, хвіст, ніс) у порівнянні з мешканцями більш теплих зон і областей. Д. Аллен (1877) Песець tтіла-37*С, tсер-0*С Заєць-біляк Звичайна лисиця tтіла-37*С, tсер-12*С Толай Фенек tтіла-37*С, tсер-25*С Американський заєць

Урочище Кедровата (2006 р. )

Типи середовищ існування Водне Наземно-повітряне Грунт Живі організми як середовище існування

Cпецифічні властивості водного середовища існування: • • велика густина, надзвичайні перепади тиску, порівняно малий вміст кисню, сильне поглинання сонячного проміння та ін.

Екологічні зони морських та прісноводних (озера) екосистем

гідробіонти – загальна назва мешканців водойм бентос – мешканці дна водойми, або бенталі пелагос - мешканці товщі води, або пелагіалі

Пелагос розділяється на вужчі екологічні групи: • Планктон (фіто- та зоопланктон) гідробіонти, які зависають в пелагіалі, здатні ширяти у воді • Нейстон — мешканці поверхневої плівки води, використовують поверхневий натяг для кріплення та пересування • Плейстон – організми, які облігатно плавають на поверхні води • Нектон - тварини, які здатні до швидкого плавання і долання сили течій

ТИСК ВОДИ зростає із збільшенням глибини приблизно в середньому на 1 атм (0, 1013 Мпа) на кожні 10 м. Гідробіонти в цілому значно еврибатніші порівняно з суходільними організмами.

КИСНЕВИЙ РЕЖИМ Загальний вміст кисню ≈10 мл в 1 л води Прісна вода містить 0, 5 -1% кисню, (у 21 раз менше, ніж в атмосфері), а солона вода на 1/5 ще менше.

Джерела надходження кисню у воду: -фотосинтетична діяльність водоростей; -дифузія з повітря.

Температурний режим водойм Амплітуда річних коливань температури у верхніх шарах: • океану ≈10— 15 °С; • континентальних водойм — 30— 35°С. Середньорічна температура поверхневих шарів: • екваторіальних вод - +26 - + 27 °С; • полярних вод - ≈ О°С.

Температурні перепади у водоймі

Різні частини спектра сонячного світла поглинаються водою не однаково Найбільше поглинається червоний спектр, найменше – фіолетовий. Саме фіолетова частина спектра видимого світла проникає найглибше. Від цього залежить забарвлення гідробіонтів

Світло для тварин — необхідна умова бачення, зорової орієнтації у просторі Розвиток зору залежить від: • еволюційного рівня тварини; • від екологічних обставин і способу життя конкретного виду. .

Місце проживання і зір (на прикладі глибоководних риб родини Scopelidae) 757 м гіпертрофія очей у мешканців дисфотичної зони 800 -1000 м 3000 м 5000 м Повна або часткова редукція очей у мешканців афотичної зони

Місце проживання і зір “чотириокість” – характерна для мешканців поверхні водойм

Наземно-повітряне середовище дуже різноманітне, тому складніше для життя, ніж океан.

• На суші виділяють біогеографічні області, що займають цілий материк або якусь його частину. • Клімат і характер рослинності біографічної зони визначають характер тваринного світу.

Біогеографічні області Землі 1 - тропічна зона; 2 – помірна зона; 3 – альпійська зона; 4 – полярна зона.

Деякі біоми Землі Ліси басейну Амазонки Дощові тропічні ліси Ліси Африки

Деякі біоми Землі Степи Канада, Саскачеван Заповідник Ковиловий степ “Хомутовський степ” “Асканія нова” Україна США, Колорадо Монголія, степи біля підніжжя хребта Хангай

Основні властивості наземно-повітряного середовища Густина повітря – низька, тому мала піднімальна сила. Мешканці наземно-повітряного середовища повинні мати: q власну опорну систему, яка підтримує тіло: рослини — різноманітні механічні тканини, тварини — твердий або, значно рідше, гідростатичний скелет; q менші розміри, ніж у гігантів водного середовища; q прив”язаність до поверхні землі, яка служить їм для прикріплення й опори.

Густина повітря – низька, тому чинить низьку опірність щодо переміщення. До активного польоту здатні 75 % видів усіх наземних тварин. Більшість з них комахи, але є й хребетні. качурки Вільсона Oceanites oceanicus Америк. фруктоїдний кажан Artibeus jamaicensis Карликова висотна білка Anomalurus pusillus Літаюча ящірка

Газовий склад повітря у приземному шарі атмосфери однорідний щодо вмісту головних компонентів: азот — 78, 1, кисень — 21, аргон — 0, 9, вуглекислий газ — 0, 03 % за об'ємом. Кисень не є лімітуючим чинником для життя в наземному середовищі. Високий вміст кисню сприяв підвищенню обміну речовин у тварин - виникла теплокровність (гомойотермія). Азот повітря для більшості - інертний газ, деякі мікроорганізми (бульбочкові бактерії, вільноживучі бактерії (азотобактер, клострідії), синьо-зелені водорості тощо) зв'язують азот і вводять у біологічний колообіг.

Основні властивості наземно-повітряного середовища Світловий режим Сонце Відбивається хмарами, пилом і поверхнею Землі Пряма сонячна радіація — це континуум електромагнітного випромінювання з довжинами хвиль від 0, 1 до 30000 нм Поглинається атмосферою Досягає Землі: 19 % 34 % Розподіл сонячної енергії біля поверхні Землі 47 % Досягяє Землі довгохвильова ультрафіолетова частина спектра (200— 380 нм) – 1 -5 %; видима (для людини) частина спектра (380— 710 нм) — 16 -45 %; інфрачервона частина спектра (від 750 нм і вище)— 49 -84 %

Основні властивості наземно-повітряного середовища Температурний режим Характерна риса середовища - великий розмах температурних коливань У басейні Конго добові перепади становлять ≈ 10— 11 °С (max+36, min+18°С). На околицях Якутська річний розмах від — 64 до +35 °С, тобто ≈ 100 °С. Сезонний розмах температури повітря в пустелях Середньої Азії 68 -77 °С, а добовий — 25 -38 °С. Ще значніші ці коливання на поверхні грунту. В цілому наземні організми значно більш еврітермні порівняно з водними.

За ступенем адаптації рослин до умов крайнього дефіциту тепла можна виділити: 1) холодостійкі рослини — переносять низькі позитивні t, але гинуть, як тільки у тканинах починає утворюватися лід. 2) морозостійкі рослини — ростуть в місцевостях з сезонним кліматом, з холодними зимами. При поступовому зниженні температури довкілля: -в клітині синтезуються кріопротектори – це органічні сполуки, які можуть зв‘язувати воду, -відбувається гідроліз полімерів, утворюються мономери, які активно зв‘язують воду

Морозостійкі рослини Solanum tuberosum Калина звичайна Viburnum opulus Терен, Prunus spinosa L.

Температурні адаптації тварин Тварини є холоднокровні та теплокровні. Окремий випадок гомойотермії — Коричневий кажан Eptesicus fuscus Чотирипалі їжаки Atelerix albiventris гетеротермія — сплячка або оціпеніння. Температура тіла, знижується, уповільнюється обмін речовин. Америк. чорноногий ховрах Mustela nigripes колібрі-бджілки Mellisuga helenae

Основні шляхи температурних адаптацій у тварин q хімічна терморегуляція — за рахунок використання внутрішньої енергії q фізична терморегуляція — зміна рівня тепловіддачі: - волосяний і пір'яний покрив - особливості будови кровоносної системи - особливості розподілу жирових запасів, - можливості випаровувальної тепловіддачі тощо; q поведінкова терморегуляція – пересуваючись у просторі, чи змінюючи свою поведінку активно уникати крайніх температур. Для багатьох тварин — це майже єдиний і ефективний спосіб підтримання теплового балансу.

Групова поведінкова терморегуляція у гомойотермних – цікаве явище • «черепаха» - деякі пінгвіни збиваються в щільний гурт. «Черепаха» повільно крутиться й переміщується. Особини, що виявилися скраю, через якийсь час пробиваються всередину, де температура підтримується ≈+ 37 °С навіть у найдужчі морози. • гурт верблюдів для уникання перегрівання поверхні тіла сонячним промінням. Температура в центрі скупчення тварин така ж, як і температура їхнього тіла, +39 °С, в той час як шерсть на спині й боках крайніх особин нагрівається до +70 °С. Camelus bactrianus Імператорський пінгвін

Основні властивості наземно-повітряного середовища Вологість Режими вологості середовища на суші дуже різноманітні — від повного насичення повітря водяною парою в окремих районах тропіків і до практично повної відсутності її у сухому повітрі пустель тропіч. дощовий ліс в Омані Тому у наземних організмів численні адаптації до різних режимів водозабезпечення єдина пустеля в Європі – “Олешківські піски”

Екологічні групи рослин стосовно води Гідатофіти Вод. рослини, цілком або майже занурені у воду. квіткові, які вдруге перейшли до водного способу життя Гідрофіти • Гігрофіти наземно-водяні, частково занурені у воду ростуть на берегах водойм, на мілководді і болотах наземні рослини ростуть в умовах підвищеної вологості повітря чи на вологих грунтах, Тіньові гіг-ти — рослини нижніх ярусів сирих лісів. Світлові гіг-ти – рослини відкритих вологих місцевостей помірної смуги Мезофіти Численні наземні різноманітні рослини, можуть переносити нетривалу й не дуже сильну посуху. Вічнозел. і листопад. дерева чагарники підліска, трав'ян. рослини дібровного широкотрав'я, рослини не сухих суходільних лук, пустельні ефемери й ефемероїди, більшість бур'янів і культурних рослин. Ксерофіти Сукуленти Склерофіти рослини посушливих місць заселення Соковиті рослини з розвиненою водозапасаючою паренхімою. “Сухі” степові і пустельні рослини.

ВОДНИЙ БАЛАНС НАЗЕМНИХ ТВАРИН Тварини дістають воду трьома основними шляхами: - споживаючи воду; - споживаючи соковитий корм; - окислюючи внутрішні жири, а також білки і вуглеводи (метаболічна вода). Втрати води у тварин відбуваються шляхом: - випаровування з покривів чи зі слизових оболонок дихальних шляхів; - виведення з тіла сечі й неперетравлених решток їжі. Втрати води призводять до загибелі швидше, ніж голодування. Для людини втрата води, яка перевищує 10 % маси тіла, смертельна. Верблюди переносять втрати води до 27, вівці — до 23, собаки — до 17 %.

Основні шляхи регуляції водообміну у тварин: - поведінкові; - морфологічні; - фізіологічні.

Поведінкові шляхи регуляції водообміну у тварин До поведінкових пристосувань належать: -пошуки водопоїв; -вибір місцеперебування; - риття нір, тощо. Bubalus bubalis Мокриці (Hemilepistus klugii) типові ракоподібні, які не мають особливих анатомо-морфологічних пристосувань до наземного способу життя. Але освоїли для життя глинисті пустелі. Вони риють глибокі вертикальні нірки, де завжди волого. Aonyx capensis

Морфологічні шляхи регуляції водообміну у тварин Поверхня грунту у пустелі Негев (Ізраїль) Сірий варан Varanus griseus вкрита мушлями молюсків Trochoidea seetzeni. Вони активні лише під час ранкових туманів, увесь день проводять щільно закупореними у мушлі. Ороговілі покриви рептилій сприяють затримуванню води в тілі

Фізіологічні шляхи регуляції водообміну у тварин 1. Економія води при виділенні сечі й калу за рахунок: ü всмоктування води кишечником і продукування сухого калу. Bos taurus 100 г сухого кізяка-566 г води Camelus dromedarius, на 100 г сухого кізяка— 109, а при безводній дієті— всього 76 г. ü перебудови азотного обміну для економії води, що виводиться через нирки. У наземних ссавців основний компонент сечі — сечовина. У вівці (вівця Доллі) сеча концентрованіша за плазму у 7, 6 разів У тушканчика малого (Allactaga elater) сеча концентрованіша за плазму у 14 разів

Фізіологічні шляхи регуляції водообміну у тварин 2. Утворення метаболічної води Міль меблева Tineola furciferella Рисовий довгоносик Sitophilus oruzaw Гороховий зерноїд Жирове тіло личинок - джерело води, а не енергетичних запасів Африканська піщанка Кенгуровий щур З 100 г сухого корму → 54 г води.

• Дякую за увагу!