КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА Вступ 1 Виникнення

КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА

Вступ 1. Виникнення Кирило-Мефодіївського товариства, його засновники і учасники. 2. Основні ідейні напрямки Кирило. Мефодіївського товариства. 3. Місце Т. Г. Шевченка, Миколи Костомарова та Пантелеймона Куліша в Кирило-Мефодіївському товаристві. Висновки Список використаних джерел

Таємна політична організація «Слов'янське товариство Св. Кирила і Мефодія» , заснована у грудні 1845 p. , складалася з відомих прогресивних діячів України, в тому числі діячів освіти. Серед них - Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, О. Маркевич, П. Куліш, О. Навроцький та інші. .

Незважаючи на короткочасне існування товариства, ним вироблено і прийнято «Статут» , програму - «Книгу буття українського народу» ( «Закон Божий» ), «Головні правила товариства» , звернення до «Братів українців!» та до «Братів Великоросіян і Поляків!» , в яких відображено основні ідеї товариства.

Кирило-мефодіївці були одностайними у скасуванні самодержавства, кріпацтва, заміни монархії республікою, широкої освіти народу, визнання національних прав України. Основний документ Товариства "Закон божий"складався із 63 різних за обсягом статей, що становлять морально-філософську концепцію, в центрі якої - доля народу України.

Члени Товариства дбали про створення й видання книжок, доступних простому народові. Було вирішено організувати збирання коштів для книгодрукування, написати історію України в дусі ідей Товариства. Виступали поборниками поширення серед народу освіти, передбачали здобути від уряду дозвіл на відкриття шкіл у державних і поміщицьких селах, написати підручники українською мовою, створювати і видавати українські книжки. Для кириломефодіївців була чужою національна замкнутість та ненависть до інших народів.

5 квітня 1847 р. учасників Кирило- Мефодіївського товариства було заарештовано. Найтяжче покарано було Т. Шевченка - віддано у солдати на десять років із забороною читати і малювати. Так московський царат відреагував на першу спробу українців відновити минулу культурну самостійність України.

Тарас Шевченко (1814 -1861) • Геніальний український поет, мислитель, художник, громадський діяч. У його творах є глибокі думки про виховання, яке повинно виробляти громадянські переконання, відданість народові, нетерпимість до непра вди, егоїзму.

• Шевченко мріяв про справжню народну школу, яка б давала учням міцні, глибокі знання і виховувала в дусі любові до рідної мови. • Шевченко наголошував на необхідності створення спеціальних підручників для шкіл. Виданий народною мовою, його «Букварь Южнорусский» (1860) був доступний кожній простій дитині. • Невеликий за обсягом (24 сторінки), він містив великі й малі літери алфавіту і цифри.

• На думку Шевченка, шлях до національного відродження лежить через усвідомлення своєї історії, національної гідності. Все розберіть. . . та й спитайте Тоді себе: що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті? . . .

• Винятково важливу роль у правильному вихованні людини Тарас Григорович відводив сім´ї, побожно ставився до жінкиматері: "Слово мати - велике, найкраще слово!". Глибокою повагою до матері-трудівниці пройняті багато його творів("Катерина", "Наймичка´, "Сова"´Пі´ш. ). • На думку Шевченка, родинне виховання слід доповнювати суспільним, яке покликана давати світська загальноосвітня шк ола.

• В основі освітньо-виховного ідеалу Шевченка - працьовитість. Тільки в праці людина може знайти справжнє задоволення, і тому вона повинна посідати домінуюче місце в житті кожного. • Однак він розрізняв працю, яка задовольняє потреби людей, і працю, що виснажує і закріпачує народ.

У «Книзі буття українського народу» виклав свою освітню програму, в якій з метою піднесення культури українців на передній план ставить справу народної освіти. Наполягав на оволодінні учнями граматики, природознавства, народного життя, обстоював самостійність української мови та її обов'язкове вивчення в народній школі, приділяв увагу виданню українських підручників. Має величезну наукову спадщину - історичні, літературні, етнографічні твори.

Велику пізнавальну цінність мають дослідження проблем української ментальності, покладені в основу української етнопсихології та етнопедагогіки. У статті «Дві руські народності» дає порівняльний аналіз української та російської ментальностей, характеризує духовність українця, адже риси його національного характеру мають враховуватися у змісті освіти, методиці навчальної т а виховної роботи.

Пізніше М. Костомаров пише монографію "Славянская мифология", яка є спробою, дослідження міфології у стародавніх слов´ян на основі писаних джерел, що збереглися в середньовічній літературі, а, особливо, усних, які побутували в народних традиціях слов´янських народів, зокрема, українського і російського

У 1859 р. він видав "Народньїе песни, собранньїе в западной части Вольтской губернии в 1844 году". Збірка містить 202 пісні, переважна частина яких записана на Волині; є тут і записи з Полтавщини, Харківщини, Київщини і Галичини. Згодом М. Костомаров пише книгу про Богдана Хмельницького, в якій використав народну творчість, обстоював принцип народності.

Творчість М. І. Костомарова можна вважати справжнім подвигом, беручи до уваги тяжкі умови його діяльності. Він першим в українській науці ототожнив історію людства з історією самого народу.

На 1843 -1844 рр. Припадають початки дружніх стосунків П. Куліша з Т. Шевченком, В. Білозерським та іншими передовими українськими інтелігентами того часу, який єднали благородні цілі "видвигнути рідну націю з духовного занепаду", відродження української національної культури.

В українській «Граматкі» (1857) стверджує пріоритети навчання і виховання рідною мовою, вперше спрощує строкатість правопису, приводить його до нормативного вигляду, уніфікує мовні та писемні правила.

У «Слові для письменних» - своєрідних програмових вказівках - закликав педагогів розвивати національну свідомість маленьких громадян та мову. Невтомно працював на ниві народного просвітництва, дбаючи про доступність освіти, її гуманні, духовні цінності.

П. Куліш усю свою творчість присвятив проблемі поширення освіти серед народу, підвищенню освітнього рівня українців, сподіваючись на те, що з допомогою освіти можна об'єднати народ, домогтися усвідомлення ним свого підневільного стану та виборо ти собі кращу долю.

Наприкінці 50 -х років у Петербурзі зібралося багато колишніх членів Кирило -Мефодіївського братства, зокрема М. Костомаров, В. Білозерський і Т. Шевченко. В. Білозерський Залишаючись прихильниками ідей народної освіти й соціального звільнення, в обстановці суспільних перетворень, ініційованих під егідою Олександра II, вони всі разом активно включилися в роботу. М. Костомаров Т. Шевченко

Висновки Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, мала велике значення, причому з кількох міркувань. Зокрема, створення братства було першою, хоча і невдалою, спробою інтелігенції перейти від культурницького до політичного стану національного розвитку; воно привернуло до себе увагу царського уряду, який вважав потенційно небезпечним невпинне зростання свідомості українців; ліквідація Товариства дала поштовх до рішучого наступу антиукраїнських сил і ознаменувала початок тривалої, безупинної боротьби української демократичної інтелігенції проти російського царату.

Т. Шевченку вдалось у своїй політичній поезії, що мала величезний вплив на молоде покоління українців, поєднати соціальний та національно-визвольний, державницький моменти, протистояння яких призводило в минулому до несконсолідованості української нації та її поразок у вирішенні цих самих соціального та національно-визвольного питань.

М. Костомаров, створивши концепцію українського історично-політичного месіанізму, звернув увагу на особливості менталітету нації та їх вплив на її історичну долю. Він поставив проблему необхідності врахування ментальних рис при створенні політичних програм, зробивши висновок про те, що українцям необхідно тривалий час розвиватись в рамках чужої державності, яку варто спробувати пристосувати до власних потреб, щоб виховати "державницький дух".

П. Куліш, намагаючись продовжити місію Т. Шевченка та розвиваючи де-факто ідеї М. Костомарова, гостро поставив проблему формування власної національної еліти як з представників старих, русифікованих та полонізованих еліт, так і з інших соціальних верств шляхом цілеспрямованого виховання національного духу та державницького мислення.

В ідеології Кирило-Методіївського братства 18461847 років бачимо синтез трьох попередніх течій: романтичного етнографізму й культурництва харків’ян; традицій козацького державництва й політичного автономізму лівобережного дворянства; врешті, модерних західноєвропейських ідей лібералізму й демократизму, що їх першими носіями на українських землях були декабристи. Кирило-мефодіївська програма стала платформою українського руху впродовж наступних десятиліть. Пряма лінія розвитку веде від Кирило. Методіївського братства до Центральної Ради 1917 року.