Культура України ХІХ ст 1 ЗМІСТ Вступ

Культура України ХІХ ст. 1

ЗМІСТ Вступ 1. Українське національне відродження першої половини ХІХ ст. 2. Розвиток освіти в 70 -90 -х рр. XIX століття. 3. Розвиток науки. 4. Внесок Наукового товариства ім. Т. Шевченка в становлення національної науки. 2

Український народ належить до тих народів Східної та Центральної Європи, які протягом XIX ст. змагалися за національне Відродження. На думку сучасних дослідників процес національного відродження проходить три етапи: академічний, культурницький і політичний. Автором такої періодизації є професор Празького університету Мирослав Грох. За його теорією: на першому етапі відродження національна група є предметом уваги дослідників, які вивчають фольклорну спадщину, досліджують вірування, звичаї, історичне минуле народу; другий етап національно-культурного відродження характеризується тим, що мова, яка на першому етапі була предметом вивчення, тепер стає літературною, яка вживається у науці, громадському житті, у політиці; на третьому етапі нація, об'єднана мовою, висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії, самостійності. 3

Цей процес українського національного відродження історики поділяють на три етапи: - період збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII -40 -і pp. XIX ст. ); - українофільський або культурницький етап (40 -і pp. XIX ст. -кінець XIX ст. ); - політичний етап (з кінця XIX ст. ). 4

• На першому етапі національного відродження певна національна група стає предметом уваги дослідників. Вони збирають і публікують народні пісні і легенди, прислів'я, вивчають звичаї і вірування, складають словники, досліджують історію. Однак усе це робиться мовою іншого народу. 5

Другий етап національного розвитку — культурна фаза, відзначається тим, що мова, яка в першій фазі є предметом вивчення, тепер стає мовою, якою творять літературу і на яку перекладають з інших мов. Народну мову вводять як обов'язкову до шкіл загальноосвітніх, а з часом і до вищих. Національна мова вживається в науці, технічній літературі, у політиці, громадському житті та побуті. На третьому, політичному, етапі нація, об'єднана спільною мовою, висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії, а в кінцевому підсумку до самостійності. 6

Істотний вплив на початок українського національного відродження справила революція у Франції, яка проголосила "права народів". Це стимулювало інтерес до неповторних рис своєї етнічної спільноти, таких як фольклор, історія, мова і література. Національному відродженню сприяло й поширення романтизму. 7

Йоган Ґотфрід Гердер Один із засновників світового романтичного руху, німецький філософ і історик, видатний дослідник світової культури, чиїми творами зачитувалася вся Європа, Йоган Ґотфрід Гердер після відвідин України ще в 1769 р. писав; "Україна стане колись новою Елладою. Чудовий клімат цієї країни, гідна вдача народу, його музичний хист, плодюча земля - колись пробудяться. Із малих племен, якими були колись греки, постане велика культурна нація, її межі простягнуться до Чорного моря, а відтіля ген у широкий світ". Романтизм зруйнував зверхнє ставлення до народної культури, стверджуючи, що саме з народного джерела інтелектуальна еліта може черпати кращі зразки для своєї творчості. Кожна народна культура має самостійну вартість, світ романтики уявляли як велетенську арфу, в якій кожний народ становить окрему струну. Зникнення окремого народу неодмінно порушить всесвітню гармонію і рівнозначне вселенській катастрофі. 8

Іван Могильницький М. Шашкев Мовна політика в Галичині і Буковині з часу, коли вони опинилися під Австрією, також не сприяла вільному розвитку української мови. Так, якщо в 1787 р. при Львівському університеті було відкрито Руський інститут, де на двох факультетах (філософському і богословському) окремі предмети викладались українською мовою, то вже в 1808 р. інститут було закрито під тиском польських шовіністичних кіл. Національно-культурному розвитку перешкоджали австро-польські реакційні сили. Першу в Галичині граматику української мови створив 1829 р. І. Могильницький. У 1846 р. з'являється "Граматика української мови" Й. Лозинського. Під впливом революції 1848 р. в Австрії у Львові створюється культурноосвітнє товариство 'Талицько-руська матиця", яке видавало книжки з різних галузей знань. Першою такою книжкою був "Буквар руський для школ в Галіції" (1848 р. ), згодом видано "Читанку для малих дітей" М. Шашкевича. У Львівському 9 університеті відкрито кафедру української мови та літератури.

У першій половині «золотого» , тобто дев'ятнадцятого століття в Російській України прокинулася і почала розвиватися національнокультурна самодіяльність і література народною мовою, чому якраз і сприяв Іван Котляревський. 10

«Енеїда» І. Котляревського написана на зразок «Енеїди» Вергилія у дусі бурлескних творів поезії класицизму, але з українським трактуванням теми. Вихід у світ «Енеїди» був винятково важливим явищем в українській культурі. За визначенням М. Максимовича, Котляревський був прямим спадкоємцем староукраїнської гумористичної літератури. Твір цей з'явився в період, коли українська мова і вся українська культура опинилася під загрозою зникнення. Твір Котляревського продемонстрував усьому світові самобутність і непоборність української нації. «Енеїда» поставила на порядок денний справу народної мови як літературної. 11

Майстром травестійної оди в українській літературі означеного періоду вважається Петро Гулак-Артемовський, професор Харківського університету. Він відомий як автор дотепних перекладів римського поета Горація і гострих сатиричних байок. Крім того, П. Гулак-Артемовський був автором перекладів кращих творів західноєвропейської літератури. Сильною громадською сатирою з виразним національним колоритом сповнені твори Євгена Гребінки. Використовуючи досвід двох великих байкарів, француза Лєфонтена і росіянина Крилова, Гребінка створює байки, пройняті жартом, дотепом і їдкою іронією. Серед письменників першої половини XIX ст. виділяється Григорій Квітка-Основ'яненко. Значний вплив на його світогляд мала філософія Г. С. Сковороди. Писав він у дусі класицизму, хоч безсумнівно, його творчість — це зразок раннього українського романтизму. 12

Романтизм, який проявляється в українській культурі наприкінці 20 -30 -х років XIX ст. , помітно вплинув на подальший розвиток літератури, на творчість цілої генерації українських письменників. Як відомо, цей напрям з'явився у Західній Європі наприкінці XVIIІ ст. як противага класицизму. Як напрям у європейській культурі, романтизм у кожній національній літературі проявив себе самобутньо і відіграв помітну роль у процесі формування націй. Першим осередком романтизму в Україні став Харківський університет, який на початку XIX ст. був центром духовного життя не лише Слобожанщини, а й усієї України. У 20 -х роках професор Ізмаїл Срезневський об'єднує навколо себе однодумців, які цікавляться модерними слов'янськими літературами, класичною німецькою філософією, етнографією, усною народною творчістю. Поряд із Срезневським до гуртка харківських романтиків увійшли такі вчені та літератори, як Амвросій Метлинський, Микола Костомаров, Левко Боровиковський, Олександр Шпигоцький. 13

Зрештою, романтизм в Україні досягає своєї завершеності у творчості співця українського народу, Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. Поява його «Кобзаря « (1840 р. ), поеми «Гайдамаки « (1841 р. ), збірки «Три літа» (1847 р. ) піднесли поета на вершину української літератури. Під впливом творчості Шевченка почала розвиватися не лише українська література, а й формувалася українська духовність. Поезія Т. Г. Шевченка закликає до своєї, а не чужої мудрості, до збереження славних традицій, до миру й злагоди між людьми. Світогляд Шевченка — це світогляд високогуманної людини, шо знає ціну волі, і тому виступає проти будь-якого поневолення. 14

• Першою узагальнюючою працею з історії України, написаною з широким використанням російських та українських архівів, була 4 -том-на "История Малой России" Д. Бантинш. Каменського (опублікована лише 1903 p. ). Головну увагу автор звернув на діяльність історичних осіб, зовнішньополітичні події, з монархічних позицій доводив, що по-396 при свою героїчну Історію українці є відгалуженням російського народу, а возз'єднання з Росією - найвизначніша подія української історії. 15

16

Розвиток освіти в 70 -90 -х рр. XIX ст. У другій половині XIX століття, як і раніше, розвиток української культури відбувався в умовах колонізаторських політичних режимів, які панували в Україну. Найбільше вони дошкуляли народній освіті. Початкових і середніх шкіл не вистачало. До скасування кріпосного права в Російській імперії (1861 р. ) в освіті України, особливо в початковій - занепад. Дворяни вважали, що освіта їм не потрібна. Царський уряд майже зовсім усунувся від матеріального утримання початкових шкіл. В освіті зміни стали відчутними вже на рубежі 60 -х рр. Молода інтелігенція, студенти, які об'єдналися в громади, активно займалися створенням недільних шкіл. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох з них велося український мовою, видано букварі та підручники, в тому числі «Буквар» Т. Шевченка. Але того ж 1862 царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багатьох організаторів і викладачів цих шкіл були арештовано. 17

Становище стало поліпшуватися після проведення реформ. У 70 -х рр. XIX ст. земства сприяли відкриттю нових шкіл, переймалися змістом і методикою навчання, збільшували асигнування на утримання і будівництво шкіл. З 1871 р. по 1895 р. асигнування зросли в 6 разів. Впроваджувалося вивчення історії, географії, математики. На Правобережній Україні, де земств не було, система початкової освіти підпорядковувалася Російській православній церкві. Указ 1881 зазначав, «що вплив духовенства повинен поширюватися на всі види елементарних училищ» . А 1884 вийшло Положення про церковноприходські школи. Політика реформ проводилася царизмом одночасно з політикою репресій проти української культури. Уряд не дозволяв навчатися українською мовою. Валуєвський циркуляр та Емський указ чітко визначили головний напрямок освітньої політики російського царизму в Україні: не допустити українську мову в школу. Однак, завдяки поширенню початкової освіти рівень грамотності в українських селах у кінці XIX ст. склав близько 20%, а в містах - 50%. 18

Певні зміни в галузі освіти не обминули і Західну Україну. У 1869 р. уряд Австро-Угорської імперії проголосив загальне обов'язкове початкове навчання на західноукраїнських землях. Але через матеріальні нестатки багато українських дітей не мали можливості відвідувати школу. До того ж у переважній більшості шкіл навчання велося: Східної Галичини - польською мовою, в Північній Буковині німецькою, румунською, в Закарпатті - угорською. Це зумовило те, що рівень грамотності серед українському населення досягав 40%, а в гірських районах 10%. Значно більше уваги уряди імперій приділяли середній освіті адже вона вважалася основою вищої освіти, готувала фахівців державного управління, господарства, культури і науки. В системі загальної середньої освіти Російської імперії існувало кілька типів шкіл: класичні гімназії, реальні, кадетські та духовні училища, семінарії. В одних (класичних гімназіях) перевага віддавалася вивченню грецької, латинської мов і логіки, а їхні випускники отримували право вступати до університетів, в інших (реальних) сучасним європейським мовам, математики, природничих наук. У 1859 р. в Києві було відкрито першу жіночу гімназію. На 1876 гімназії існували у всіх губернських, а також у деяких повітових містах. У 90 -х рр. в Україні була приблизно 150 чоловічих і 19 жіночих гімназій.

З метою розмежування реальної та класичної середньої освіти у 1871 р. проведена реформа середньої освіти. Реальні гімназії перетворилися на реальні училища. Вони мали виражену професійну орієнтацію, готували учнів до практичної діяльності. Навчання у реальних училищах тривало 6 років. Сьомий, додатковий клас давав право вступати до технічних вузів. На 1876 діяли 19 реальних училищ. Їх кількість не змінилася до кінця століття. В західноукраїнських землях основним закладом середньої освіти теж була гімназія, переважно з польської мовою навчання. У 1899 р. Український гімназії діяли тільки у Львові, Перемишлі, а в Коломиї, Тернополі та Чернівцях окремі гімназичні класи. З розвитком промисловості спеціальна середня освіта набула значного поширення. Розвиваючись, промисловість потребувала значної кількості фахівців. У 1888 р. були затверджені «Основні положення промислові училища» , у відповідності до яких створювалася система технічної освіти. Училища забезпечували кваліфікованими кадрами залізничний транспорт, гірничодобувну, металургійну, цукрову промисловість. Вони ж готували фахівців для сільського господарства, торгівлі, флоту. У Російській імперії переважна більшість середніх навчальних закладів, особливо спеціалізованих, була закріплено за окремими урядовими відомствами: за міністерством народної освіти - вчительські семінарії, міністерством внутрішніх справ - ветеринарні училища, за військовим відомством - кадетські корпуси, військові училища та школи; синод засновував спеціальні богословські заклади. Чимало середніх навчальних закладів утримували земства (ремісничі училища) або приватні особи. З останніх відомою була колегія Павла Галагана, заснована 1871 в Києві. 20 Навчання велось за спеціальною програмою і учні отримували глибокі знання із загальних та українознавчих гуманітарних дисциплін.

Колегія Павла Галагана (Друга чоловіча гімназія) 21

До вищих навчальних закладів належали: Київський, Харківський, Одеський, Львівський, Чернівецький університети. У Російській імперії , після відносної лібералізації 60 -70 -х років, коли університети користувалися правом внутрішньої автономії, почався період обмеження їх прав, коли обмежувалася автономія університетів, скасовувалася виборність викладацький склад ректорів, підлягав деканів, перевірці на професури. Весь благонадійність. Становлення індустріального суспільства зумовило виникнення вищих технічних навчальних закладів: політехнічних інститутів у Львові та Києві; ветеринарних вищих навчальних закладів у Харкові та Львові; технологічного в Харкові, сільськогосподарського в Одесі, гірського в Катеринославі. І все ж, як і раніше, вищі навчальні заклади залишалися установами для вузького кола юнаків. 22

Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут » 23

Державний університет «Львівська політехніка» 24

Отже, у другій половині XIX ст. в системі освіти українських земель відбулися позитивні зрушення, зумовлені потребою часу в освічених фахівцях. Був зроблений крок у розвитку загальної початкової освіти, середньої та вищої освіти. 25

Грамотність населення українських земель в другій половині XIX ст. На всій території Україні не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання. 26

Розвиток науки В умовах, коли більшість населення український земель не вміла читати, а успіхи у розвитку освіти були незначними, прогрес у науці вражає уяву. У другій половині XIX ст. в Європі спостерігався розквіт природничих і точних наук: хімії, фізики, геології, ботаніки, біології, математики. Центрами наукових досліджень ставали університетські лабораторії. Університети в українських землях стали важливими науковими центрами як Російської імперії, так і Європи. Розвиток наук зумовили такі чинники: · розвиток промисловості після реформ 60 -70 -х рр. , який вимагав кваліфікованих фахівців і нових технологій; · загальноєвропейський прогрес у науці і техніці; · поширення і подальше домінування філософії позитивізму, яка сприяла пошукові достовірних і точних вимірювань фізичних та суспільних явищ; · відсутність ідеологічного забарвлення в дослідженнях, а значить - конфлікту з владою, хоча і не завжди 27

• Вагомим внеском у розвиток української лінгвістики були роботи Б. Грінченка, особливо його чотиритомний "Словарь української мови", що вийшов у 1907 -1909 рр. В цей же період друкуються перші науковопопулярні праці з історії України, де більш об'єктивно висвітлено основні події нашого минулого. Особливо велику популярність мала "Історія України-Руси" М. Аркаса (Петербург, 1908), де цікаво і захоплююче викладався історичний матеріал. Під час революції 1905 -1907 рр. вдалося видати "Историю украинского народа" російською мовою, її написала перша жінка-історик О. Єфименко. Б. Грінченко 28 О. Єфименко

Але найвизначнішу роль в розвитку історичної науки відіграли в цей час роботи М. Грушевського. Уже в 1904 р. виходить його "Очерк истории украинского народа" російською мовою. В 1911 р. була випущена "Ілюстрована історія України". Водночас Грушевський працює над створенням багатотомної "Історії України-Руси", яка стала першим фундаментальним викладом української історії із стародавніх часів до середини XVII ст. Поряд з Грушевським у цей час працює цілий ряд видатних істориків, таких, як Д. Багалій, 29 Д. Яворницький,

М. Грушевський про початок своєї творчої роботи над написанням багатотомної «Історії України-Русі» “Написання суцільної історії України рано, ще в київських часах, стало моєю задушевною думкою, в деякі заходи питанням честі своєї і свого покоління, проти того, що і видатні репрезентанти української історіографії старшого покоління тоді ще вважали це річчю, для якої часу ще не дозріло , бракує матеріалу, зістаються великі прогалини і т. д. У своїх думках мав я тоді написання історії короткої і загальноприступної, в трьох невеликих томика, які займали старий, литовсько-польський і новий період. Зайнявши кафедру, я сім семестрів з ряду (1894 -1897 рр. ) читав загальний курс історії України. Повторений потім вдруге ще раз, курс цей повинен послужити як би скелетом тої задуманої історії. Кажу: скелетом перш за все тому, що курс цей стежив лише провідну нитку політичної історії, не вдаючись в історію культури, враховуючи пристрої економічного життя і т. д. , які потім зайняли таке важливе місце в остаточній реалізації плану”. 30

Видатні праці з історії української мови, літератури та фольклору написав П. Житецький (1837 -1911), зокрема, "Очерк звуковой истории малорусского наречия", "Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке". Видатним мовознавцем світового рівня і щирим патріотом України був професор Харківського університету О. Потебня (1835 -1891). 31

Засновником вітчизняної педагогіки Новітнього часу був Костянтин Ушинський (1824 -1870), нащадок кількох шляхетних українських родин. У роки гонінь на українство надзвичайно актуально пролунали його думки про народну мову: "Мова народу - найкращий квіт усього його духовного життя, що починається далеко за межами історії; цей квіт ніколи не в'яне і вічно розвивається. У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина. . Мова - це найважливіший і найтривкіший зв'язок, що єднає ті генерації народу, які віджили, які живуть, з тими генераціями, що прийдуть, в одну велику, історичну, живу цілість. . І нема більш незносного насильства, як те, що хоче відібрати від народу ту спадщину, яку створили незліченні покоління предків. . . Коли здригається душа людська перед убивством однієї, недовговічної людини, то що ж мала б вона відчувати, коли посягають на життя багатовікової індивідуальності народу, -того найвеличнішого з усіх створінь Божих на 32 землі".

В. Б. Антоновича. Він розгорнув небувалу джерелознавчу діяльність: проводилися етнографічні експедиції, публікувалися фольклорні збірки, організовувалися археологічні розкопки, збиралися статистичні дані. В. Антонович у власних наукових роботах поглиблює й ускладнює проблематику досліджень. Роль народної маси в історії (одне з досліджень присвячене гайдамакам), проблеми церкви, становлення міст — спектр його інтересів був дуже широким. І, по-третє, Антонович виховав плеяду українознавців, створив цілу наукову школу 33

Д. І. Яворницький видав капітальну «Історию запорожских козаков» , серію монографій про козацьких ватажків, популярні нариси, художні альбоми, зібрав найбагатшу колекцію пам'яток матеріальної культури козацької епохи. Наукову діяльність Яворницький продовжував і після революції. Він писав: «. . козаки, які боролися з безліччю ворогів, за православну віру, за українську народність, . . козаки, які створили високохудожні думи, . . виступали носіями високої громадянськості і вражали сучасників своєю проникливістю, гідні того, щоб всі їх діяння були представлені 34 у докладній, живій і художній історії» .

Внесок Наукового товариства ім. Т. Шевченка в становлення національної науки Визначною подією науковому заснування житті в ХІХ завдяки зусиллям українському ст. стає спільним інтелігенції Наддніпрянщини та Галичини у 1873 році «Літературного товариства імені Шевченка» , яке через кілька років під назвою «Наукове товариство ім. Шевченка» по суті перетворилося у першу вітчизняну академічну наукову організацію. З 1892 р. почав виходити головний друкований орган Товариства — 35 «Записки Наукового товариства мені

Якщо в Наддніпрянській Україні наука розвивалася як частина загальноросійської, то в західноукраїнських землях був закладений фундамент національної української науки. Її осередком стало Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ) - науково-культурна громадська організація, заснована в 1892 р. представниками прогресивної української громадськості Львова та інших міст Західної України. Попередником НТШ було Літературно-наукове товариство ім. Шевченка, засноване в грудні 1873 Товариство було сформовано як прообраз Академії наук - з історико-філософської, філологічної та математично-природничо-лікарської секції та підсекції, з виданням наукових «Записок» , збірників, журналів. Члени товариства вибирали дійсних і почесних членів. Поряд з науково-дослідницькою діяльністю НТШ проводило культурнопросвітницьку роботу серед населення. НТШ об'єднувало фахівців різних галузей знань, письменників, культурних і державних діячів Західної і Придніпровської України, інших держав. Членами й активними діячами НТШ були О. Барвінський, М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, С. Томашівський та ін Основним надбанням товариства було те, що за відсутності української державності воно виконувало функції всеукраїнської академії наук. Творча спадщина НТШ (ЛНТШ) з 1873 р. по 1939 становить 1172 томи різних видань, у тому числі 943 томи серійних наукових публікацій. Крім того, НТШ стало основним видавцем український підручників. Завдяки НТШ вийшли перші вісім томів монументальної праці М. Грушевського "Історія України-Русі» . 36

Найважливіші досягнення припали на сферу суспільних дисциплін: історії (праці М. Грушевського, І. Джиджора, І. Крип 'якевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С. Томашівського), філології та літературознавства (Роботи М. Возняка, М. Деркач-Футрак , О. Огоновського, К. Студинського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації В. Гнатюка, М. Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антропології (Ф. Вовк, І. Раковський), бібліографії (І. Левицький, В. Дорошенко) та ін НТШ мала незаперечні заслуги у розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягала у виведенні української науки за межі українознавства. До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (названого згодом рентгенівським), синтез І. Горбачевським сечової кислоти, праці М. Зубрицького в галузі теорії математики, внесок С. Рудницького та В. Кубійовича в дослідження географії України та ін 37

Висновки • • Отже, в XIX ст. в системі освіти на українських землях відбулися позитивні зрушення, зумовлені потребою часу в освічених фахівцях. Був зроблений крок у розвитку загальної початкової освіти. Крім цього, у другій половині XIX ст. спостерігався розквіт природничих і точних наук: хімії, фізики, геології, ботаніки, біології, математики. Центрами наукових досліджень ставали університетські лабораторії. 38

• Лі ітерату ра: • Ж аборюк А. У країнський живопис останньої третини XIX початку XX ст. - К. , 1 99 0. • К асьянов Г. У країнська інтелігенція на рубежі ХІХ - ХХ століть. - К. , 1 993. • Попович М. В. Нарис історії культури У країни. - К. , 1 998. • Ч ижевський Д. . Історія української літератури. - Тернопіль, 1 99 4 • Ш ейко В. . М. . , Т ишевська Л. . Г. Історія української культури. – К. . , 2 0 0 6. • 39