Культура доби Відлиги Освіта 1959 – Закон

Культура доби Відлиги

Освіта 1959 – Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» : • 11 -річне навчання • поліпшення підготовки і перепідготовки педагогів • запровадження виробничого навчання, за яким учень, закінчуючи школу, отримував професію • дозволяв батькам самим обирати мову навчання дітей, що давало перевагу російській мові

Шістдесятники • назва нової генерації (покоління) радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру в СРСР в другій половині 1950 -х — у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960 -х років (звідси й назва).

1955 – Публікація у «Літературній газеті» статті Олександра Довженка «Мистецтво живопису і сучасність» , яка поклала початок руху шестидесятників • Соціаліст чний реал зм (скорочено ииіи соцреал зм, рос. Социалистический реализм) іи — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві для позначення художнього методу та стилю, що панував у СРСР з 30 -х років XX сторіччя. • В соцреалізмі вбачали «естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства» , тому він був єдиним офіційно дозволеним в Радянському Союзі «творчим методом» літератури і мистецтва. • О. Довженко виступив проти такого висвітлення реальності. Він вважав, що митця не можна ставити в будь-які рамки. Тільки тоді він по справжньому виявить свій талант

Клуби шістдесятників Голова клубу – Лесь Танюк (режисер) «Сучасник» – Київ, 1959 В рамках клубу проводилися нерегламентовані мистецькі виставки, етнографічні свята, творчі вечори, зокрема Ліни Костенко, Івана Драча, Миколи Вінграновського, лекції Михайла Брайчевського, Олени Апанович. Влаштовувалися краєзнавчі експедиції, наприклад, поїздки Україною за ініціативи видатного історика архітектури й мистецтвознавця Григорія Логвина, мистецтвознавця Михайла Литвина та за підтримки Максима Рильського з метою опису вцілілих церков. За ініціативи клубу було створено студентський міжвузівський фольклорний мандрівний хор «Жайворонок» .

Клуби шістдесятників Голова клубу – Михайло Косів (філолог, публіцист) «Пролісок» – Львів, 1962 Туди увійшли психолог Михайло Горинь, його брат, мистецтвознавець Богдан Горинь, студент історичного факультету Іван Гель, викладач університету Михайло Осадчий. Пізніше до «Проліску» приєдналися поети Ігор Калинець, його дружина Ірина Стасів-Калинець, поет Григорій Чубай, художниця Стефанія Шабатура та інші. На відміну від киян, західноукраїнські шістдесятники були апріорі переконаними антирадянщиками, мали емпіричний досвід зіткнення з більшовицькою тоталітарною машиною, і багато хто з них спочатку схилявся до підпільної і навіть збройної боротьби на зразок ОУН-УПА. Іван Гель в інтерв’ю говорить: «Я був прихильник не лише боротьби словом, але й збройної боротьби. І вважав, що боротьба словом є щось таке – інтелігентська вигадка» . Але під час культурної інтеграції між Києвом і Львовом кияни довели пріоритет боротьби словом за даних історичних умов. Львів’яни в свою чергу відкрили їм вічі на ті жахи, які чинила радянська влада, захопивши Західну Україну, на діяльність ОУН-УПА тощо.

Республіканська конференція з питань культури української мови

Іван Дзюба Праця «Інтернаціоналізм чи русифікація» , де гострій критиці була піддана національна політика СРСР (1965) • Ів н Мих йлович Дз ба (* 26 липня 1931, аиаиюи с. Миколаївка, Волноваський район) — український літературознавець, літературний критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України (2001), академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992– 1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999– 2001), керівник відділу загальних енциклопедичних досліджень Інституту енциклопедичних досліджень НАН України[1]. • Співголова Головної редакційної колеґії «Енциклопедії сучасної України» . • Головний редактор журналу «Сучасність» (1990 -ті рр. ), член редколегій наукових часописів «Київська старовина» , «Слово і час» , «Євроатлантика» та ін.

Письменники-шістдесятники Василь Симоненко

Письменники-шістдесятники Ліна Костенко • «Мандрівне серце»

Письменники-шістдесятники Олександр Довженко

Письменники-шістдесятники Борис Антоненко-Давидович

Письменники-шістдесятники Григорій Тютюнник

Письменники-шістдесятники Леонід Первомайський «Материн солодкий хліб»

Письменники-шістдесятники Євген Сверстюк Симоненко. Ідея Слідами казки про Іванову молодість

Письменники-шістдесятники Іван Світличний

Письменники-шістдесятники Євген Гуцало «Яблука з осіннього саду» , «Люди серед людей»

Художники-шістдесятники Алла Горська

Козак Мамай

Жінка-птах

Художники-шістдесятники Тетяна Яблонська

Хліб

Життя продовжується

Художники-шістдесятники Опанас Заливаха

Мадонна

Художники-шістдесятники Віктор Зарецький

«Ой, кум до куми залицявся»

Дівчата

Композитори-шістдесятники Юрій Мейтус «Украдене Щастя»

Композитори-шістдесятники Григорій Майборода «Мілана» Ñ öåí à Éî ëàí ç î ïåðè ̳ëàí à Ã. Ìàéáî ðî äà. mp

Композитори-шістдесятники Костянтин Данькевич «Богдан Хмельницький»

Наука • Миколайович Боголюбов (8 (21) серпня 1909, Нижній Новгород, Російська імперія — 13 лютого 1992, Москва, Росія) — радянський математик і механік, фізик-теоретик, засновник наукових шкіл з нелінійної механіки і теоретичної фізики, академік АН СРСР (від 1953) і АН УРСР (від 1948). • Розробив метод систем зі спонтанно порушеною симетрією;

Наука • В ктор Мих йлович Глушк в (24 серпня 1923, і и аи ои Ростов-на-Дону — 30 січня 1982, Москва[1]) — український вчений, піонер комп’ютерної техніки, автор фундаментальних праць у галузі кібернетики, математики і обчислювальної техніки, ініціатор і організатор реалізації науково-дослідних програм створення проблемно-орієнтованих програмно-технічних комплексів для інформатизації, комп’ютеризації і автоматизації господарської і оборонної діяльності країни. Глава наукової школи кібернетики. Лауреат численних премій і нагород. Дійсний член АН СРСР, АН УРСР. Почесний член багатьох іноземних академій. Засновник Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова НАН України, який і очолював до 1982 р. Помер в Москві куди був перевезений для лікування. Похований в Києві на Байковому кладовищі

Наука • Ам сов Мик ла Мих йлович (6 грудня оиоиаи 1913, с. Ольхово (сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС), Російська імперія — 12 грудня 2002, Київ, Україна) — радянський та український лікар, учений в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997). Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983– 1988). Доктор медичних наук (1953), Герой України. • розробив протез мітрального клапана

Наука • Олександр Володимирович Палладін (29 серпня (10 вересня) 1885 — 6 грудня 1972) — український радянський біохімік. Президент Академії наук Української РСР(1946— 1962), академік АН УРСР і АН СРСР. Засновник української школи біохіміків. • Вивчав біохімію м’язової діяльності;

Наука • Ол на Мих йлівна Апан вич (* 9 еиаиои листопада 1919, Мелекес — † 21 лютого 2000, Київ) — український історик, архівіст, письменниця. Член Спілки письменників України з 1991 року. • Автор праці «Збройні сили України XVIII ст. »

Атмосфера лібералізації, що запанувала в Україні, посприяла започаткуванню спеціалізованих журналів • 1957 • Український історичний журнал

Атмосфера лібералізації, що запанувала в Україні, посприяла започаткуванню спеціалізованих журналів • 1958 • Економіка Радянської України

Атмосфера лібералізації, що запанувала в Україні, посприяла започаткуванню спеціалізованих журналів • 1958 • Радянське право

Атмосфера лібералізації, що запанувала в Україні, посприяла започаткуванню спеціалізованих журналів • 1958 • Народна творчість та етнографія

Нападки на релігію • 1962 • Постанова про закриття церков, що дуже спрощувала цю процедуру. Як наслідок – в Україні було закрито 46% храмів

Йосиф Сліпий • 1963 рік • Унаслідок численних заходів впливових осіб, на клопотання папи Івана XXIII митрополита Йосифа Сліпого звільнено з ув’язнення. Його першим запитанням по отриманні документа про свободу було: «А чи стала вільною Церква? » • 9 лютого 1963 прибув до Риму, оселився у Ватикані. Є, одначе, деякі підозри, що взамін за звільнення московськими комуністами Сліпого Ватикан зі свого боку пішов на деякі прокомуністичні поступки, що особливо проявились вже в окремих угодовських рішеннях ІІ Вселенського Ватиканського Собору… Тим не менш 11 жовтня митрополит Йосиф на Вселенському соборі Католицької церкви у Ватикані запропонував створити патріархат Української Католицької Церкви. Апостольська Столиця 23 грудня 1963 визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архієпископа й іменувала Сліпого членом Східної конґреґації; 25 січня 1965 папа Павло VI іменував його кардиналом. Як Верховному архієпископу йому належав титул «Блаженніший» . З весни 1975 Й. Сліпий користувався титулом патріарха, — та Рим його таким не визнав. Під час прийому Йосифа Сліпого на аудієнції Папа Іван-Павло II, виявивши повагу, підвівся та сам підійшов його привітати, що й ішло врозріз із протоколом. • Керівники СРСР, починаючи від Микити Хрущова, категорично забороняли Йосифу Сліпому повертатись в Україну (від радянського паспорта не відмовився).

Дисидентський рух • рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність

Об’єднана партія визволення України (ОПВУ) 1953 — 1959 • Об’єднана партія визволення України (ОПВУ) розпочала діяльність у 1955 році в Івано-Франківській області. Її членами були молоді робітники та студенти: Богдан Ґерманюк, Ярема Ткачук, Богдан Тимків, Мирослав та Василь Площаки, Іван Струтинський, Микола Юрчик, Іван Коневич та інші. Ця підпільна організація створювалася на засадах ОУН, але її діяльність була суто пропагандистською. ОПВУ проводила агітаційну серед населення, поширювалися листівки, віддруковані на друкарській машинці, мала свій статут, програму і текст присяги. Авторами статуту були Богдан Тимків, Іван Струтинський і Василь Площак. • Богдан Ґерманюк згадує: • « Ми рішили вести агітаційну роботу і призивати всю Україну, весь наш український народ до боротьби: і релігійних, і інтелігенцію, і робочих — всіх ми мали на увазі залучати до цієї боротьби. Крім того, ми мали наміри зв’язатися з другими республіками: з Білоруссю, Естонією, Латвією, Грузією, тому що вже тоді ми розуміли, що якщо будемо всі разом боротись, то СРСР не в силі буде встояти, і тому така в нас зародилася ідея, щоби об’єднати всі республіки і наш весь український народ, щоби боротись за незалежну Україну » • Поширити діяльність за межі України члени ОПВУ не встигли — їх організація була викрита. 4 грудня 1958 року відбулися перші арешти. Тоді було заарештовано і допитано двадцять вісім членів організації. Судили не всіх, бо частина з затриманих в результаті проходила свідками по справі. Було засуджено 8 чоловік: Богдан Ґерманюк, Ярема Ткачук, Богдан Тимків, Мирослав Площак, Іван Струтинський отримали по 10 років позбавлення волі, Микола Юрчик та Іван Коневич — по 7 років, а Василь Площак — 2 роки позбавлення волі. Богдан Германюк

Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) (1959 – 1961) • Створена на Львівщині в 1959 за ініціативою юриста Левка Лук’яненка та партійного працівника Степана Віруна. Згодом до них приєднуються Василь Луцьків та Олександр Лібович. У 1960 році Левко Лук’яненко знайомиться з адвокатом Іваном Кандибою і залучає його до організації. До неї також увійшли Йосип Боровницький та Іван Кипиш. До 1961 група нараховувала всього біля десяти членів – жителів різних областей України, які в умовах суворої конспірації намагалися виробити програму дій. • Перші організаційні збори УРСС відбулися 6 листопада 1960 року у Львові в помешканні Івана Кандиби. На зібранні були присутні Левко Лук’яненко, Іван Кандиба, С. Вірун, В. Луцьків, а також слухач обласної партійної школи М. Ващук, який, як виявилося потім, був стукачем. • На перших організаційних зборах обговорювалася програма, складена Л. Лук’яненком. Головним завданням організації була ненасильницька боротьба за громадські права в Україні, за національні та культурні права, за економічні права тощо. Другим етапом боротьби мала бути боротьба за самостійність України. Тогочасне становище України розцінювалося як колоніальне, але програма все ж базувалась на засадах марксизму-ленінізму. • «Справа юристів» • на початку 1961 УРСС була викрита органами КДБ, 21 січня були заарештовані Л. ЛУК’ЯНЕНКО, І. КАНДИБА, С. Вірун, В. Луцьків, Олександр Лібович, пізніше Іван Кіпиш та Йосип Боровницький. • Львівський обласний суд 20. 05. 1961 засудив їх до тривалих термінів позбавлення волі, а Л. ЛУК’ЯНЕНКА до страти, що була замінена 15 -ма р. ув’язнення. Левко Лк’яненко

Український Національний Комітет (УНК) — дисидентська підпільна організація, що діяла в період 1957 -1962 рр. на території Львівської та Рівненської областей. Дослідники надають суперечливі дані щодо окремих деталей її діяльності.

Український національний фронт —Нелеґальна політична організація, яка діяла у 1964 -1967 рр. в Івано-Франківській, Львівській та інших областях УРСР.

1965 — Перша масова хвиля арештів дисидентів