Критик літературознавець поет перекладач Духовний лідер і ідеолог

Критик, літературознавець, поет, перекладач. Духовний лідер і ідеолог національно-демократичного руху 60 -70 -х років. Один з найактивніших розповсюджувачів самвидаву.

Народився в родині колгоспників. У 1932 -33 матір працювала на Донбасі, щоб урятувати родину від голоду.

1937 С. пішов у школу с. Половинкіно. Під час німецької окупації, у жовтні 1943, С. з іншими підлітками намагався підірвати німецьку техніку, внаслідок чого позбувся пальців на руках, мав осколки в ногах.

Разом з І. ДЗЮБОЮ та Є. СВЕРСТЮКОМ Світличний був одним з найвідоміших молодих нонконформістських критиків.

У 1962 -63 став одним із засновників Клубу творчої молоді в Києві. Одним з перших установив контакт з українською діаспорою на Заході та поширював самвидав. С. налагодив зв'язки зі львів'янами: братами М. і Б. ГОРИНЯМИ та ін. І. Світличний, А. Горська, Б. Нечерда

Світличний — духовний лідер національно-демократичного руху 60 -70 -х років.

Дуже багато зробив і для культурної інтеґрації Західної і Східної України, України зі світом: як дисидент, як публіцист і як поет. Поезія його виходить за межі творчості шістдесятників, за межі "національної літератури".

30. 08. 65 був заарештований за звинуваченням в антирадянській агітації і пропаганді (ст. 62 ч. 1 КК УРСР).

12. 01. 72 — другий арешт Світличного за ст. 62 ч. 1. 27 -29 квітня 1973 відбувся суд. Його засудили до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму і 5 р. заслання.

Був одним із лідерів табірного руху опору. Брав участь у всіх колективних акціях протесту, тримав голодівки, відігравав провідну роль у написанні табірної хроніки й передачі її на волю. Був позбавлений інвалідності, карався в ПКТ і ШІЗО.

07. 05. 78 з тяжкою хворобою був етапований на заслання в с. Усть-Кан Горно-Алтайської обл. , куди прибув 27. 06. 78. На засланні працював нічним сторожем, палітурником у бібліотеці. 20. 08. 81 у нього стався інсульт, унаслідок чого він став інвалідом 1 групи. Доглядала його дружина Леоніда СВІТЛИЧНА.

У 1989 присуджено премію ім. В. Стуса, в 1994 — премію ім. Т. Шевченка. Іван Світичний — член міжнародного ПЕНклубу з 1978, член Спілки письменників України з 1990.

Помер Іван Світличний 25. 10. 92. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

Іван Світличний