Козацьке бароко Короткий опис Споруди

Зарегистрируйтесь, чтобы просмотреть полный документ!

РЕГИСТРАЦИЯ

Козацьке бароко

§ Короткий опис § Споруди

Короткий опис

§ Період другої половини 17 - 18 століття називають епохою староукраїнської культури , тобто тієї , яка передувала нової , створеної за останні два століття. Мистецтво того часу розвивається в стилі бароко , який проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту в 18 столітті як відомо всьому світу " українського бароко ". Новий стиль проявляється в житловий , суспільної , культової забудовах , яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами , складними конструкціями , відрізняються багатством декору. Результатом розвитку власне українські традиції стають хрещаті в плані храми , є такі будівлі в плані представляли собою хрест , між кінцями якого убудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури , принципи якої були стилістично близькими західному бароко. [ 1 ] У цей період новий вид набуває Київ , створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя , зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях , особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа , що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович- Барський , С. Ковнір , Іван Зарудний. [ 2 ]

§ Українське бароко 17 в. нерідко називають " козацьким ". Це , звичайно, перебільшення , але якась частина істини в такому визначенні є , бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало відомих творів архітектури та живопису , створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало цінності , виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно - політичною силою , воно виявилося також здатним створити власне творче середовище й виступати на сцені духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи , козацькі пісні , козацькі танці , козацькі літописи , ікони , козацькі собори - все це не порожні слова. За ними - величезний духовний досвід 17 - 18 століть , значну частину якого вдалося втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьмана , про козацьку країну , країну тихих вод і світлих зір.

Споруди

§ КУЛЬТОВІ § СВІТСЬКІ § назад

КУЛЬТОВІ

Назад вперед

Назад Вперед

Іллінська церква (Суботів)

§ Опис § Церква збудована в стилі раннього українського бароко, має оборонні риси (товщина стін — до 2 м, бійниці). Складена з каміння і цегли, однонавова, з гранчастою шестистінною апсидою. Накрита двосхилим дахом із заломом. Фасади пам'ятки вирішені лаконічно: їх кути закріплені пілястрами, в стінах — невеликі вікна в глибоких амбразурах і уступчасті ніші. Фасад увінчує розкрепований карниз, фриз і підфризовий валик. Західний фасад завершений двоярусним фігурним фронтоном виразного малюнку з волютами, розчленований карнизами і прикрашений сонечками на постаментах. По центру фронтон розділений пілястрою, в першому ярусі розміщені декоративні ніші, у другому — ключевидні бійниці в амбразурах. Об'єм нави перекритий напівциркульним склепінням з розпалубками. Хори підтримуються аркадою на двох опорних квадратних у перетині стовпах, і розкриваються в наву другим ярусом аркади. Хід на хори влаштований в товщі західної стіни[1]. § Історія § Коли у 1657 році Хмельницький помер, його поховали у Іллінській церкві праворуч від вівтаря. Археологічні дослідження 1970 -их показали, що ані труни, ані тіла Хмельницького на місці поховання вже немає, а ґрунт був неодноразово перекопаний. § У 1869 році поруч із церквою збудована дзвіниця і галерея, яка з'єднувала її з церквою. § З приходом радянської влади, в церкві влаштували клуб, пізніше використовували як склад. § Після Радянсько-німецької війни в церкві відкрили музей Богдана Хмельницького. У 1954 році за проетом архітектора І. Шмульсона в церкві встановлено символічний гранітний надгробок Б. Хмельницькому.

§ У 1978 році архітектором С. Кілессо була завершена реставрація, під час якої була розібрана галерея між церквою і дзвіницею, церква відновлена у первісних формах. § З 1990 року церква повернута релігійній громаді. У 1990 -их іконостас було відновлено на основі фотографії 1888 року (проект С. Кілессо, різьблення під керівництвом І. Фізера). § У 1995 році полив'яну черепицю на даху замінено на червону листову мідь. § В липні 1845 року Тарас Шевченко, під час подорожі по Україні, побував і в Суботові, де серед інших малюнків намалював і Іллінську церкву. Малюнок Богданова церква у Суботові ввійшов до його альбому 1845 року. § Пізніше, того ж року, перебуваючи на Полтавщині, поет написав вірш «Стоїть в селі Суботові» . [2] § § § § Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока. Ото церков Богданова. Там-то він молився, Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився… § Також церкву малювали П. Сплестер, Де ля Фліз та інші. § Зображення церкви присутнє на зворотній стороні 5 -гривневих купюр.

Данівський монастир

§ § § Історія Монастир заснований в ім'я мученика Георгія 1654 року на честь перемоги над поляками під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького ченцями Козелецького Свято-Троїцького монастиря. Місце для монастиря Існує переказ, що Господь через свого служителя священномученика воїна Георгія показав колись диво. На купців, що проїздили з багатою провізією тутешніми лісами, напали розбійники. Після гарячої молитви купців Георгію розбійники відпустили бранців, не заподіявши їм шкоди. На цьому святому місці почали споруджувати дерев'яні будівлі монастиря. В кінці 1650 -х Троїцький монастир і Георгіївський монастирі об'єднали. Храм святого Георгія В 1741 за указом імператриці Єлизавети Петрівни почалося будівництво кам'яного головного монастирського храму в ім'я святого Георгія. Освятили храм в 1754. В 1756 в храмі сталася пожежа. Гроші на відновлення виділив Козелецький полковник Юхим Дараган, який був одружений на сестрі братів Розумовських і садиба якого знаходилася за 5 км від монастиря. У 1770 храм повторно освятили. Георгіївський собор — один з найкращих, побудованих в Україні у XVIII сторіччі. Собор у плані прямокутний, з внутрішніми несучими колонами. Бані собору розташовуються по осі захід-схід, що традиційно для дерев'яних тридільної церков. З трьох сторін до собору приставлені невисокі в квадратні тамбури. Під усім собором є підвал. Зовнішній декор храму заскромний для періоду бароко. Тільки підбанні барабани прикрашені соковитою білої ліпниною. Собор має суворий вигляд, наближений до оборонної архітектури. У 1854 році поряд із собором був побудований теплий храм в ім'я Святої Трійці — на згадку про Троїцький монастир, з яким раніше об'єднали Георгіївський. Під час Другої світової війни монастир сильно постраждав. У 1952 році були проведені реставраційно-консервативні роботи. У 1995 році тут відновилася релігійне життя. Працями черниць монастир поступово відновлюється.

§ Чудотворна ікона Богородиці § В монастирі зберігається новоявлена чудотворна ікона Богородиці «Аз єсмь з вами і ніктоже на ви» . За переказом вона написана з благословення св. прав. о. Іоанна Кронштадського і була келійним образом св. прп. Серафима Верецького, який в 1937 повторив перед нею подвиг преподобного Серафима Саровського — молитовне уклінне стояння протягом 1000 днів і ночей. § З часом ікона опинилася в Україні і в 1997 була подарована Свято-Георгіївському жіночому монастирю. § 23 квітня 2002 Священним синодом Української православної церкви Московського патріархату Даневська ікона Божої Матері «Аз есмь з вами і ніктоже на ви» внесена до списку чудотворних і встановлено день її святкування на Похвалу Божої Матері (Субота — п'ятий тиждень Великого посту).

Успенський собор (Київ)

§ Історія § Побудований у 1073— 1078 роках заходами Феодосія Печерського за ігумена Стефана, коштом князя Святослава II Ярославича. Наприкінці XI століття до собору здійснено ряд прибудов — зокрема, з північного боку хрещальню у формі малої церковці св. Івана. У XVII столітті надбудовано додаткові бані, а також здійснено декорування в стилі українського бароко. § За однією версією, при відступі радянських військ із Києва 16 -17 вересня 1941 року собор було таємно заміновано саперною командою спеціального призначення 18 -ї дивізії НКВС у рамках ведення війни тактикою «спаленої землі» , а 3 листопада — підірвано. Деякі сучасні публіцисти помилково приписують організацію вибуху диверсійній групі Івана Кудрі[1][2][3]. § За іншою версією, підрив було здійснено німецькою окупаційною владою під керівництвом рейхскомісара України Еріха Коха. Про це у своїх мемуарах розповідують Альберт Шпеєр[4] та інші деячі Третього Рейху. У рамках нацистської ідеології, скорені народи не мусили мати символічних культових споруд, зміцнюючих їх ідентичність і прагнення до автономії. Також існує професійна німецька фотохроніка вибуху[5]. § Відбудовано 2000 року.

§ Архітектура § В основі собор був шестистовпним хрестовокупольним одноверхим храмом з трьома навами, які назовні закінчувалися гранчастими апсидами. Стовпи у прорізі мали форму хреста. § Пропорції ширини до довжини храму (2: 3) стали основними для інших храмів княжої доби. § Фасади були розмежовані пласкими пілястрами, з півкруглими вікнами між ними. § У зовнішньому декорі — орнаменти з цегли (меандрові фризи) § Внутрішня центральна частина була оздоблена мозаїками (серед інших — Оранта), решта стін мали фресковий розпис. За Києво-Печерським Патериком, одним з авторів мозаїк мав бути чернець Аліпій Печерський. Після багатьох перебудов ці твори не збереглися.

Мгарський монастир

§ § § § § Історія і опис монастиря Заснований в 1619 році на кошти княгині Раїни Могилянки Вишневецької і збудований митрополитом Ісаєю Копинським (тоді ігуменом Густинським і Підгорським). За легендами, монастир на цьому місці існував ще до татарської навали XIII століття. В 1692 році на місці дерев'яної церкви, на кошти гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи і за проектом талановитого віленського зодчого Иоганна-Баптиста Зауера (Івана Баптиста — автора Троїцького собору в Чернігові) у співдружністі з місцевими майстрами М. Томашевським і О. Пирятинським був збудований кам'яний Спасо-Преображенський собор. [1][2] 1785 року на місці, де любив усамітнюватися Афанасій Лубенський, патріарх Царгородський (пізніше прославлений як святий) була збудована дзвінниця. До 1917 року в монастирі зберегалися його святі мощі. Патріарх який тут помер, повертаючись з Москви в Константинополь. Святитель Афанасій причисленний до святих в 1662 році. Зараз мощі його знаходяться в Благовіщенському соборі Харкова. У розписі монастирських будівель брав участь український художник І. Максимович. Мгарський монастир завжди відігравав видатну роль в духовному житті України. У 1622 році відомий церковний діяч Ісая Копинський створив тут братство, що активно протистояло окатоличенню лівобережних українців. Населення монастиря складалося здебільшого з колишніх запорозьких козаків. У 1663 році в монастирі під іменем монаха Гедеона перебував син Богдана Хмельницького, Юрій. З 1737 року ігуменом, а з 1744 року першим архімандритом монастиря був майбутній святитель Йоасаф (Горленко), єпископ Бєлгородський. Його наступником став Іларіон Рогалевський. На території монастиря поховані Константинопольський Патріарх Серафим, київський митрополит Йосиф, архієпископи: Тобольський — Амвросій (Келембет) і Полтавський — Мефодій Пековський.

§ § § § § У XVII-XVIII століттях тут був створений Мгарськиий літопис. При монастирі був заснований скит з церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці. У 1889 році з благословення єпископа Полтавського Іларіона було вирішено на пагорбі монастирського саду замість каплиці збудувати церкву, а місцевість, що оточувала курган, відокремити від монастирського саду кам'яною стіною, поставити огорожу і дати цьому місцю назву і значення монастирського скиту. 25 вересня 1891 року (день пам'яті преподобного Сергія) відбулося освячення нової церкви. Освячення здійснив особисто владика, що прибув спеціально з цією метою в Лубенську округу. Монастир свого часу відвідали майже всі гетьмани України, багато з яких жертвували значні кошти на її утримання. Серед меценатів монастиря відзначився Людвиг Дант, принц Гессен-Гамбурзький. Тут побували Петро І, Пушкін, Шевченко, майже всі класики української літератури XIX-ХХ століть. Монастир відіграв важливу роль в духовному становленні святого блаженного старця Паїсія Києво-Печерського, уродженця Лубен, який ще хлопчиком відвідував обитель. Монастир існував до 6 серпня 1919 року, коли більшовики розстріляли ченців на чолі з ігуменом Амвросієм. Новомученики поховані за вівтарем скитської церкви. Пізніше на території колишнього монастиря була дитяча колонія, з 1937 року — дисциплінарний батальйон, з 1946 -го — військові склади, а 1985 -го монастирські споруди передали під піонерський табір. Роки осквернення призвели до запустіння монастиря. Тут збереглися: розграбований Преображенський собор; дзвіниця; келії XVIII століття; Благовіщенська церква, перетворена на кухню; зруйновані дім настоятеля та странноприємниця. Майже не збереглися келії XVII століття. В скиті збереглась Афанасіївська (Благовіщенська) церква і частина кам'яного паркану. У травні 1993 року в Мгарській обителі відроджено чоловічий монастир. 22 листопада 2013 року Президент України Віктор Федорович Янукович підписав указ «Про заходи щодо відзначення 400 -річчя заснування Мгарського монастиря» [3], згідно з яким передбачено протягом 2014 — 2019 років здійснення заходів зі збереження, реставрації споруд та об’єктів, розташованих на території Мгарського монастиря, а також будівництво корпусу бібліотеки[4].

Вознесенський собор (Переяслав. Хмельницький)

Перший камінь у будівництво собору був закладений в 1695 році. Закінчення будівництва датується 1700 роком. За відомостями Бендерської комісії на будівництво цього собору гетьман Мазепа виділив 300000 золотих монет. Собор був освячений 1 червня 1700 за участю гетьмана Мазепи , який подарував Пересопницьке Євангеліє , на якому нині складають присягу Президенти України. [ 2 ]. Мати гетьмана Мазепи - Марія Магдалина подарувала вишиту золотом і сріблом єпитрахиль з написом «Року 1700 місяца семтемрія 16 дня. Всечесні ігуменя Марія Магдалина справила » . [ 1 ] У цьому ж універсалі гетьман повідомляє про свячення на єпископа Переяславського Захарія Корниловича , який « вознесений бити до храму церкви престольної свято Вознесенської коштом нашим в городі Переяславлі Воздвиження та спорудженої » . [ 1 ] Будівництвом цього храму було покладено початок відродження стародавньої Переяславської єпископії. Універсалом гетьмана Мазепи від 4 січня 1701 монастирю , на території якого знаходився собор , було передано село Мацковка , Трахтемирівський перевіз і угіддя. Використання собору в радянський час З радянських часів і по теперішній час в соборі розміщується музей- діарама «Битва за Дніпро» . У підвалі Вознесенського собору розміщено мавзолей вічної слави , де на стінах увічнені імена переяславщан , які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. В даний час вирішується питання про виселення музею і передачу собору Української православної церкви.

Покровський собор (Охтирка)

§ Опис § Охтирський Свято-Покровський кафедральний собор зведений у стилі українського бароко, і є унікальним за своїм об'ємно-просторовим рішенням. § Архітектурний стиль Покровського собору став своєрідним зразком при зведенні мурованих і дерев'яних храмів не тільки в Охтирці, а й у багатьох інших містах Слобідської України. Собор, якщо дивитись на нього з висоти пташиного польоту, схожий за формою на корабель завдовжки 24, завширшки 14 і заввишки (без хреста) 30 саженів. Орієнтація бічного фасаду, який має 50 метрів, площу не зменшує, а навпаки, підсилює монументальність будови[2]. Загальна висота собору - головного куполу з хрестом становить 46 м[3]. § Культова споруда — цегляна, потинькована, в плані тридільна, складається з центрального восьмерика з чотирма опорними пілонами, створюючими підкупольний квадрат, прямокутник вівтарної частини і притвору з квадратними камерами по сторонах. § Центральна частина храму перекрита куполом на восьмерику і системою зімкнутих склепінь, вівтарна — зрізаним шатровим склепінням, завершеним четвериком. Притвор розділений хорами на два яруси, нижній перекритий напівциркульним склепінням з розпалубками, верхній — аналогічно вівтарній частині. Центральний купол завершено щоломоподібною главою з декоративним ліхтариком, увінчаним видовженою цибулиною з перев'язом, бічні бані — лише главками. § Фасади розкреповані карнизом, протягнутим по периметру, розділені на два яруси, розчленовані рустикальним лопатками, вікна обрамлені лиштвами. У головний західний фасад врізана глибока арочна ніша, що розділена балконом на два яруси. У нижньому, фланкованому спареними колонами тосканського ордера, розташований головний вхід до храму, у верхньому — двері на хори. Балкон захищений металевими ґратами. § Інтер'єр собору прикрашений пілястрами з капітелями іонічного ордера, ліпленням рослинного та рокайльного мотивів, живописом на вітрилах.

§ Передісторія храму, чудодійна ікона і будівництво собору До побудови собору, за межею фортеці на шляху до Полтави, від 1730 року існувала дерев'яна церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці. Згідно з переказом, її настоятель о. Даниїл (Данило Васильович Паленський) знайшов якось неподалік старожитну ікону, що випромінювала сяйво. Ікону перенесли до церкви, куди почало приходити багато прихожан, і начебто святий образ явив свої дива — ікона мала цілющі властивості. Про це охтирський міський протоієрей Семен Садовський доповів Преосвященному Бєлгородської Єпархії Митрополиту Антонію, а той у 1744 році доповів про це у Святійший Синод та імператриці Єлизаветі Петрівні. Відтак, імператорським указом від 26 листопада 1744 року членам Синоду було наказано дослідити чудотворні властивості ікони. Комісія з розслідування, яка почала роботу в 1745 році на чолі з Преосвященним Свято-Троїцької Лаври Архімандрит Арсеній Могигевський, підтвердила чудодійність ікони. На підставі цього імператриця своїм указом від 7 листопада 1746 року визнала ікону Охтирської Божої Матері чудотворною. А за рішенням Синоду був виданий «Высочайший Указъ Императрицы» про закладання мурованої церкви на місці, де явилася чудотворна ікона, в 40 саженях від дерев'яної церкви. Її по завершенні будівництва собору було продано за 300 рублів в село Дорогощу Хотмизького повіту на місце згорілої за наказом Бєлгородської Консисторії в 1771 році[4]. § Будівництво Покровського собору розпочалося 25 квітня 1753 року. Окремим указом імператриці було предписано всі доходи Покровської церкви не відправляти в Бєлгородську Консисторію, а витрачати на новобудову. Сама Єлизавета Петрівна пожертвувала на будівництво Покровського собору 2 000 рублів сріблом, про що і записала власноручно в церковній книзі, яка зберігалася в соборі. Подальше будівництво велося на пожертви прихожан і на добровільні внески.

§ Проект собору розроблявся в майстерні видатного російського зодчого Варфоломія Растреллі його учнями — Степаном Ісайовичем Дудинським та Дмитром Васильовичем Ухтомським. Для здійснення нагляду за будівництвом собору з Петербурга прибув полковник Федір Іванович Каченовський (довірена особа імператриці). Після його смерті цю справу продовжили Охтирський полковник Костянтин Лесевицький та Охтирська полкова канцелярія. § Основний будівельний матеріал — цеглу, виготовляли на місцевих заводах. Мулярів спеціально привезли з Москви, а листове залізо закуплялося в Тулі. Коли під час зведення собору виявили недоліки, й аркам загрожував обвали, і про це стало відомо імператриці, своїм указом від 3 червня 1757 року вона вирядила на будівництво архітектора Степана Дудинського, що працював у Охтирці до завершення будівельних робіт. § Будівництво Покровського собору було завершене в 1768 році. Першим був освячений престол Покладання Чесної Ризи Пресвятої Богородиці 28 травня 1768 року. Освячував престол настоятель Свято-Троїцького монастиря Архімандрит Веніамін, Бєлгородський Архієрей Порфирій і Охтирський протопоп. У цьому ж році був освячений престол Святих і Праведних Захарія і Єлизавети. А центральний престол — в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці залишався неосвяченим до 1773 року, оскільки до того часу не був готовий іконостас. Його розпис від 1769 року здійснював академік живопису Іван Семенович Каблуков, і коштували ці роботи 1 500 рублів (дотепер старі розписи не збереглися). По закінченні всіх робіт престол був освячений Архімандритом Свято-Троїцького монастиря Венедиктом 2 липня — у день появи чудотворної ікони. Таким чином, загальна вартість будівництва храму склала 32 968 рублів.

§ Собор у царській Росії, СРСР та за незалежної України § У новозбудований охтирський Покровський собор щедро почали надходити пожертви від знатних людей — граф Сергій Борисович Шереметьєв у 1768 році подарував собору діамантовий хрест зі святими мощами і образ Охтирської Божої Матері, оздоблений золотом і коштовним камінням; граф П. І. Панін у 1771 році передав собору велике напрестольне Євангеліє, срібні чаші, визолочений потир-дискос, зірку; графиня А. Р. Чернишова пожертвувала 1809 року діамантове перо, смарагд, напрестольне Євангеліє, потир-дискос, зірку з фініфтю, кадило вагою 13 фунтів, плащаницю, розшиту золотом і сріблом, за 15 років графиня зробила нові дарування храму. § З охтирським Покровським собором протягом його історії пов'язані імена низки діячів української культури — так, у 1823 році тут було зареєстровано народження Якова Івановича Щоголіва — майбутнього поета; у 1870 -х роках поет Павло Грабовський (1864— 1902) замолоду співав у храмі на криласі. § Чудодійна ікона Охтирської Божої Матері перебувала в Покровському соборі до 1844 року, згодом — в охтирському Свято-Троїцькому монастирі. У 1903 році ікона зникла під час перевезення її до Санкт. Петербурга для реставрації, і лише через багато років стало відомо, що святий образ був вивезений до Канади і зберігається у приватній колекції. Одна з копій, яких з ікони свого часу, зробили 20 штук, повернулася до Покровського собору, ще одна — зберігається в Сумському художньому музеї.

§ Після комуністичної революції (1917), яка знаменувала початок боротьби, в тому числі з релігією, Покровський собор у Охтирці перетворили на складське приміщення. § Під час Другої світової війни у 1941— 45 роках споруда Охтирського Покровського собору зазнала руйнувань. § У повоєнний час, у 1960 -х роках, коли постало питання з упорядкуванням території, місцева влада Охтирки мала намір знести собор, а на його місці збудувати готель чи універмаг[5], однак остаточно було ухвалено собор лишити і навіть здійснити відповідні реставраційні роботи, які тривали у 1970— 72 роках. Однак за призначенням культова споруда не використовувалася. § 6 квітня 1991 року в Покровському соборі міста Охтирки відбулося перше богослужіння після багатьох років заборони. У 1990 -х також були здійснені реставраційні роботи, які тривали до 2001 року. § У 2007 році в рамках регіональної культурної акції «Сім чудес Сумщини» з числа близько 70 пам'яток Охтирський Свято-Покровський кафедральний собор потрапив у число « 7 чудес» Сумщини[6]. § У теперішній час Свято-Покровський собор у Охтирці є кафедральним собором Сумської єпархії УПЦ МП, це значний духовний осередок країни. Будучи оригінальною історико-архітектурною пам'яткою, культова споруда є традиційно популярною в туристів, що відвідують Сумщину.

Покровський собор (Харків)

§ Історія § Кам'яна будівля Покровського собору була побудована козаками за межами тодішніх кордонів фортеці, поблизу її північної стіни, в 1689 -му замість дерев'яної Покровської церкви (відомої ще з 1659 року). У тому ж 1689 у храм освячений митрополитом Авраамом. § У 1726 у з ініціативи єпископа Білгородського Єпіфанія Тихорського і генералгубернатора Слобідської України князя Михайла Голіцина був заснований Свято -Покровський чоловічий училищний монастир з харківським колегіумом першим вищим навчальним закладом на Лівобережжі. Покровська церква при цьому з 1729 а стала монастирською і коллегіумською. Храм відремонтували, прикрасили і забезпечили церковним начинням. § У 1732 -му на дзвіниці встановили дзвін вагою 1, 6 тонни. § У 1799– 1846 Покровський собор був кафедральним собором Харкова. § Протягом XIX і початку XX століття в церкві велися роботи з його прикрашання, ремонту та благоустрою. § У 1920 -ті собор був закритий і незабаром став руйнуватися. § У 1950 -х була зроблена спроба його косметичного ремонту, а в наступне десятиліття було розроблено проект реставрації храму в первинному вигляді — з галереєю між церквою і дзвіницею. Була розібрана трапезна між церквою і дзвіницею, а також переходу до Архієрейського дому і Озерянської церкви, проте після цього реконструкція призупинилася, і собор простояв у лісах до перебудови. § У 1992 році храм разом з архітектурним комплексом Свято-Покровського монастиря передали Українській православній церкві Московського патріархату.

§ Опис § Покровський собор — цінна пам'ятка української архітектури другої половини XVII століття. § Архітектура цього храму має свої витоки у народному зодчестві України. На думку фахівців, Покровський собор майже повністю повторює українську дерев'яну тридільну церкву, і є синтезом ідей й конструкцій дерев'янного зодчества та кам'яної архітектури. § Надзвичайно легкий і стрункий, здалека собор нагадує три свічки, які стоять у ряд. Три його вежі розділені від самої землі, звужуються догори та гармонійно об'єднані у єдине ціле. До центральної восьмикутної вежі (8, 5 х10 м) зі сходу примикає п'ятигранний вівтар (4 х6 м), а із заходу — бабинець (6 х5 м). Висота середньої, найвищої частини, від землі до хреста становить 45 м. § Собор побудовано у два поверхи: знизу — зимній, теплий, храм, зверху — літній, холодний. Верхня церква майже цілком повторює нижню. Перший ярус оточено відкритою аркадою, на якій на рівні підлоги верхнього храму побудовано обхід-гульбище. Фасади собору багато прикаршені налічниками, напівколонами, карнизами. Монументальному вигляду храму відповідає вишукана краса та стрункість інтер'єру.

Святогірська лавра

§ Історія § Пам'ятник Артему § Святогірський монастир у колишньому Слов'яногорську над Сіверським Дінцем бере свій початок з часів перед татарською навалою, коли Батухан руйнував «матір міст руських» — Київ. Хоч перші письмові згадки про цей монастир датуються 1526 р. , академік Д. І. Багалій у праці «З минулого Святогірського монастиря» писав: «Монастир, або церква, існував ще в передмонгольський період» . Перші християнські поселення, а можливо і монастир, з'явилися на цих горах ще до Хрещення Русі, коли шанувальники святих ікон були змушені залишати охоплену єрессю іконоборства Візантію та шукати притулку поза межами імперії. Частина з них переховувалася у Південній Італії, частина на Кавказі, а частина через Крим піднялася по Дону та Сіверському Дінцю. Про це свідчать древні печерні обителі на берегах цих річок та знахідки сучасних археологів. § Щоб дістатися верхівки скелі треба пройти більш ніж кілометр печерами, які були вирубані у крейді понад тисячу років тому. § Саме в цих краях в середині IX століття проповідували хозарам православну віру святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій. § Про древні християнські поселення в цій місцевості свідчить і Іпатієвський літопис, в якому говориться, що у 1111 році місцеві християни зустрічали тут великого князя Володимира Мономаха. § Протягом майже всієї історії монастиря ці печери були притулком для благочестивих іноків під час гонінь.

§ У VIII—IX століттях тут переховувалися від іконоборців шанувальники святих ікон, у XII—XIII століттях благочестиві християни намагалися тут врятуватися від монголо-татарських орд Тамерлана, у XVI—XVII століттях монастир був форпостом на кордоні з татарським степом та католицькою Польщею. Саме сюди у ті часи переселялася братія із захопленої унією Почаївської Лаври. § Пізніше князівство Московське, яке в 1547 р. стало царством, використовувало «Святі гори» для розташування в монастирі своєї сторожі. § Тепер господарями монастиря поступово стають ченці Московської патріархії. Підступність московських володарів, які намагалися заволодіти не лише Святогірським монастирем, а всіма землями вольностей запорізьких козаків, розумів слобідський полковник Іван Богун, який декілька разів намагався вигнати з монастиря царську сторожу. 1654 р. після Переяславської ради він не присягнув московському цареві. § Монастир захищали з одного боку пучини ріки, з другого — глухі ліси. Це давало змогу Ізюмському полку, на території якого перебувавав монастир до 1764 року, успішно відбивати ворожі атаки. Зокрема, Кримська армія п'ять разів: 1664, 1679, 1680, 1691 і 1737 рр. нападали на нього, але не знищили його. Щоразу після нападу він поновлювався. § Після російської окупації Криму в 1788 р. монастир втратив військове значення. Внаслідок реформи російської імператриці Катерини II про запровадження штатів та секуляризацію церковного майна монастир було закрито й Святі гори подаровано своєму фавориту — князю Таврійському Григорію Потьомкіну. Пізніше Святими горами володіли Енгельгардти. § Вдруге відкрито монастир тільки 1844 р. Через 15 років почалося будівництво монументального Успенського собору висотою 53 м і довжиною 42 м. Напроти нього вже з 1851 р. височила Покровська церква з дзвіницею, яка мала 8 дзвонів. Найбільший з них важив 6354 кг. В Покровський церкві містилася ризниця, бібліотека й архів монастиря. На жаль, не мав він старовинних предметів, бо їх розікрали царські чиновники, які закривали монастир у 1788 р.

§ Радянський період 1918— 1991 § Перед Першою світовою війною у монастирі проживало понад 600 ченців. Жовтневий переворот 1917 року та прихід нової богоборчої влади перервали спокійний перебіг життя монастиря. Після проголошення у 1918 році Донецько-Криворізької радянської республіки почалися систематичні утиски монастиря, що супроводжувалися святотатством, дискредитацією, знущаннями та вбивством братії. У 1918 році кількість ченців скоротилася з 700 до 200 чоловік. Щоб припинити «використовування краси природи з метою затемнення народу» голова Донецького губернського комітету Російської комуністичної партії (більшовиків) Є. І. Квірінг постановив у жовтні 1922 р. перетворити всі будівлі й майно монастиря на будинок відпочинку. Успенський собор став кінотеатром. § Більшовики розорили Арсеньївський, Охтирський та Спасів монастирські скити, Зруйнували Преображенський, Всіхсвятський та Петро-Павлівський храми, а на верхівці гори поруч з монастирем встановили пам'ятник революціонеру Артему. Святі Гори було названо Червоними, Святогірськ — Слов'яногорськом, а монастир — Будинком відпочинку імені Артема. § У 1980 році ансамбль споруд оголошено Державним історикоархітектурним заповідником.

§ Відновлення монастиря. Надання статусу Лаври § Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир є значним духовним центром православної пастви Східної України, Слобожанщини, Подоння та Кубані. Зважачи на давність святині, її історичну роль, чисельні звернення православних віруючих, а також активне відродження монастиря та його благодатний вплив на духовне життя регіону та України, Священний Синод Української православної церкви 9 березня 2004 року ухвалив рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю статус Лаври. Таким чином, Святогірський монастир став третьою в Україні (після Києво-Печерської і Почаївської) Лаврою. Останній раз освячення Лаври на нашій землі відбувалося понад 170 років тому. § Відновлювальні роботи тривали з 1992 до 1995 роки. В цей період збільшилась кількість братії, розпочалася реставрація та відбудова храмів та корпусів обителі. На сьогодні відреставровано Успенський собор, монастирську дзвіницю з Покровською церквою, найдавнішим храмом обителі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських зі скитом, в якому з благословення чільного архієрея братія вдягається у стародавню форму облачення.

§ Зі стін древніх печер стерто рани богоборчої доби, та відновлено храм на честь преподобного Олексія, людини Божої та храм святителя Миколая на верхівці крейдяної скелі. Оригінальною пам'яткою дерев'яного зодчества можна вважати відроджений Всіхсвятський скит з дерев'яним храмом на честь всіх святих нашої землі. § Сьогодні усі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть понад сотню ченців, а тисячі прочан і туристів щодня відвідують віддалені від суєтного життя Святі Гори. § 2004 заслухавши доповідь митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив рішення надати Свято. Успенському Святогірському чоловічому монастирю Горлівської єпархії УПЦ (м. Святогірськ Донецької області) статус Лаври. Віднині Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир іменується Свято-Успенською Святогорською Лаврою.

§ Опис монастиря § Перші ченці викопали церкви й келії в горішньому ярусі. Через маленькі віконні прорізи в них проникало світло, яке освічувало фрамугу (нішу) для ікони, вирубану в крейдяній скелі лежанку, приступку, прорізи для дверей. Келії з'єднуються з квадратним залом зі склепінням, що спирається на масивний стовп у центрі. В східній стіні ще видно сліди від іконостасу першої підземної церкви Святогірського монастиря до 1632 р. Спочатку вона називалася Успенською, потім Миколаївською, а в XIX ст. Іоано-Предтеченською. § Від цієї печерної церкви розгалуджуються лабіринти хідників і келій. Один невеличкий хідник з'єднує її з квадратною трапезною, на північ від якої ішов хідник на горішній третій ярус печер, де була Успенська церква. Другий хідник веде до долішнього ярусу печер з Олексіївською печерною церквою висотою до 4 м. За давнім переказом саме в цій церкві ченці влаштували були кімнату тортур. У 1753 р. сюди заслав царат розкольника Чекменьєва, який «сіяв між простим народом єресі» . Вівтарна частина Олексіївської церкви мала форму сегментної фрамуги й була відділена від основного простору пілястрами, на які спирається арка, де кріпиться іконостас. § У непомітному місці всередені крейдяної гори розташована церква преподобних самітників (затворників) Антонія і Феодосія.

§ Невеличкий коридор, вирубаний в льосовїй породі, розгалуджується на три коридори, які ведуть до головного місця у церкві. Заснували її послідовники київських ченців, які втекли сюди від Батиєвих орд. Неподалік від неї археологи знайшли посуд VIII—X ст. Можливо тут жили ще в кам'яному віці, сюди втікали люди під час небезпеки, тут відправляли погани (язичники) й перші християни свої культові обряди. § На майданчику крейдяного стрімчака стирчать залишки трьохкамерної Миколаївської церкви, збудованої в Харківсько-Ізюмському стилі української архітектури. Згідно з малюнком монастиря в 1679 р. на тому місці здіймалися три масивні крейдяні стіжки (конуси) з прорубленими віконцями. Очевидно печерна Успенська церква під впливом природи або людини частково завалилася і оголила частину інтер'єру (внутрішнього простору). Церква не лише доповнила втрачену частину крейдяної скелі, але й стала її окрасою. Як у інших українських церквах, її бані розташовані по осі схід-захід. Українськи майстри XVI—XVII ст. , намагаючись надати церквам стрункішого вигляду, зазвичай ставили на восьмигранник більшого об'єму восьмигранник меншого об'єму. Над вівтарем церкви піднімається пірамідальна баня з невеличким барабаном і грушоподібною маківкою. Подібною банею увінчано західний вівтар. Центральну вежу оздоблено декоративним орнаментом з цегли по обводу (периметру) бані.

Корецький монастир

§ Опис § У 1620— 1630 у Корецькому францисканському Свято-Троїцькому монастирі спорудили барокові костел та корпус келій. § Будівництво закінчено 1810 року князем Йосипом Чарторийським, останнім з князів Корецьких. § А вже у 1830 -ті костел скасовують і переосвячують як Троїцьку церкву, відтак для надання їй православних рис вже у 2 -й половині XIX століття західний фасад колишнього костелу надбудовується дерев'яною баштою з високим шатром, а в східній частині над середнью навою зводиться четверик з п'ятьма главами, непропорційно маленькими, порівняно з суцільним об'ємом храму. У 1863 році весь комплекс було передано Свято-Троїцькому монастирю. § Таким чином, на початку ХХ століття старовинних храмів на території комплексу Свято-Троїцького монастиря було 2: Свято-Воскресенський собор і тепла Свято -Успенська церква. Тоді ж у російському «теремному» стилі були збудовані тепла Іоанно-Предтечинська церква і надбрамна дзвіниця, що надало монастиреві еклектичної подоби. § У Свято-Троїцькому храмі знаходяться престоли на честь Святої Трійці, Успіння Пресвятої Богородиці та в ім'я преподобного Йова Почаївського. § З історії § Монастир у Корці був заснований близько 1571 року князем Богушем Корецьким як Воскресенський. Був двічі руйнований. Відновлений як францисканський кляштор у 1620— 33 княжною Софією Корецькою (у чернецтві Серафимою, від 1580 ігуменя монастиря) коштом її племінника князя Самуїла Корецького на честь Святої Трійці.

§ У 1752— 65 монастирем володіли уніати: єпископ Феодосій (Рудинецький) ввів сюди монахинь василіанського ордену. Православні інокині разом з ігуменею Анною були виселені з монастиря. Після 42 років перебування на приватних помешканнях монахині звернулись до єпископа Мінського Віктора (Садковського), і указом імператриці Катерини II від 12 квітня 1795 року монастир було знову відкрито як православний. § Вдруге монастир згорів під час варшавського повстання 1831 року. Клопотання ігуменії Аполлінарії (Князевої; † 1877) перед єпископом Волинським Антонієм (Павлинським) 1864 року завершилось відбудовою спаленого храму. Вівтар і центральну частину храму розписали майстри Почаївської іконописної майстерні. § 21 вересня 1880 року обитель було освячено як Свято-Троїцький жіночий монастир. Після того сюди переселено черниць із Свято-Воскресенського монастиря, а там організовано притулок для дівчат. § Від 1897 року при монастирі існувала двокласна школа. § За радянської влади монастир був одним із дев'яти українських монастирів, що лишився незакритим. Через закриття монастирів 1959— 60 сюди було переведено монахинь із монастиря в селі Пляшева та Дерманського Свято. Троїцького монастиря. § У 1969— 70 роки в монастирі проведено великі реставраційні роботи. § Від 1984 року Свято-Троїцький жіночий монастир у Корці — ставропігійний, тобто підлягає безпосередньо патріархові Московському. § Нині (2000 -ні) у Корецькому Свято-Троїцькому жіночому монастирі перебувають 120 монахинь і послушниць. У монастирі культивується золотошвейне мистецтво — виготовлення митр, плащаниць тощо.

Покровський Красногірський монастир

§ Історія § Заснування § За переказами, відлюдне життя в Красногір'ї на місці майбутнього монастиря започаткував чернець із Константинополя приблизно наприкінці XVI — на початку XVII століття. Йому у сні явилась Цариця Небесна, повеліла відправитись на Руську землю та вказала місце майбутьнього монастиря в горі біля Золотоноші. Першою обителлю візантійського ченця стала викопана ним самим печера. Невдовзі про монаха стало відомо господарю тієї землі — козаку Івану Шебету. Слюжці, який вирішив перетворити Красну гірку, як називали її місцеві мешканці, в гору Божу — заснувати тут святу обитель. Ця вість невдовзі облетіла навколишні села і до першого поселенця стали приєднуватися бажаючі присвятити своє життя Богу. § Чоловічий монастир § Із часом благочестива братія збудувала перший храм із верболозу на честь великомученика Георгія Переможця. Але простояла ця церква недовго. Новий храм вистроїли козаки, який також назвали на честь святого Георгія. У 1680 — 1687 роках був побудований Покровський дерев'яний теплий храм. Нинішній кам'яний Покровський храм був побудований у 1859 році, при ігуменії Анатолії І. обитель.

§ Кам'яний Спасо-Преображенський собор був побудований у 1767 — 1771 роках за проектом українського архітектора Івана Григоровича. Барського за кошти святителя Софронія, єпископа Іркутського § За переказами, першим ігуменом монастиря був отець Іосиф (Григорович). Монастирський синодик зберіг імена і інших ігуменів: Іоіль, Гавріїл, Рафаїл, Герман, Дамаскін, Досіфей. Останнім настоятелем був архімандрит Іоіль. Красногірський монастир залишався чоловічим до кінця XVIII століття. § Засновані українським козацтвом монастирі були не лише твердинею віри православної, а й осередками вченості, мудрості та джерелом знань, у тому числі й у військовій сфері. Саме монастирі зберігали й поширювали козацьку військову науку. Виконували козацькі монастирі й ряд інших функцій — кожна така свята обитель була водночас і фортецею, і шпиталем для поранених та хворих, і притулком для старих немічних козаків. Саме тому, поневоливши Україну, російський царат не міг миритися з існуванням козацьких монастирів. Їх закривали, а багато з них із часом перетворили на жіночі — менш небезпечні для нових московських господарів. Така ж доля спіткала й Красногірську

§ Жіночий монастир § У 1786 році, після виходу ряду царських указів про секуляризацію монастирських земель і скорочення числа монахів, Красногірський монастир був виведений зі штату монастирів. Але вже у 1790 році Указом Святійшого Синоду на його місце було переведено Київський Іоанно-Богословський дівичий монастир. З тих пір обитель існує, як жіноча. § Першою настоятельницею Красногірського монастиря була ігуменія Макрина (1789 — 1795), потім монастирем керували ігуменії Стефанида, Феодотія, Тавіфа, Варсонофія, Клеопатра, Анатолія І, Анатолія ІІ, Олімпіада, Ангеліна і Нонна. Ігуменія Нонна залишила по собі особливу пам'ять. Дякуючи її високим духовним якостям, роки її настоятельства (1900 — 1917) рахуються часами найбільшого розквіту обителі. За час її керівництва кількість послушниць зросла до 750 -ти. Після її смерті і до його закриття радянською владою монастирем керувала ігуменія Леонілла. § 1922 року більшовики пограбували й закрили Красногірський монастир, вигнавши понад 700 черниць та послушниць. На території обителі розташувався інвалідний будинок, а всі святині були передані до Черкаського міського музею. § Руїни Спасо-Преображенського собору. Радянська доба.

§ Відновлення монастиря збіглося з початком війни з нацистською Німеччиною, у листопаді 1941 року. В обителі тоді було близько півтора десятка черниць, які заробляли собі на прожиття тим, що наймалися на важку поденну роботу до селян із Бакаївки та Антипівки. Значне поповнення черниць відбулося на початку 60 -х років XX століття, під час чергової хвилі гонінь на церкву. З ліквідованих монастирів сестри сходилися в Красногірський, закривати який влада не стала. Відтоді інокині обителі безперервно звершують тут свій чернечий подвиг. § Починаючи з 1941 року, монастирем керували ігуменії: Анатолія (1941— 1947), Філадельфа (1947— 1961), Євфалія (1961— 1962), Лідія (1962— 1968), Іларія (1969— 1989), Августа (1990— 1996). З січня 1997 року настоятельницею Красногірського монастиря є ігуменія Агнія (Міняйло). § Остаточне відродження монастиря почалося наприкінці перебудови. Нині там постійно мешкає 99 черниць і послушниць, не рахуючи тих, які проходять випробувальний термін перед довічним поселенням в обителі. § У 2003 році, за клопотанням архієпископа Черкаського і Канівського Софронія та за підтримки мерії Золотоноші, монастирю була повернена земля, що належала йому до 1922 року.

Михайлівський Золотоверхий монастир

§ Згідно з думкою деяких істориків, київський князь Ізяслав Ярославич, чиє християнське ім'я було Димітрій, збудував монастир св. Димітрія та церкву у верхньому Києві поблизу Собору святої Софії в другій половині 1050 -х років. § Через півсторіччя його син Святополк II Ізяславич збудував в 1108– 1113 роках монастирську церкву, присвятивши її своєму патронові архангелу Михаїлу. Можливо, що однією з причин, що спонукала князя збудувати церкву, була недавня перемога Святополка над половцями, оскільки архангел Михаїл був заступником воїнів. § Під час монгольськоії навали в 1240 -х роках монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. В 1496 році монастир було відроджено і перейменовано з монастиря св. Димітрія на монастир св. Михаїла, відповідно до назви церкви, збудованої Святополком. Після численних відбудов та розширень впродовж XVI ст. монастир став одним з найбільших та найбагатших монастирів України. В 1620 році Іов Борецький зробив його резиденцією відновленої православної Київської митрополії. § На початку XVIII ст. було споруджено муровану Трапезну церкву Іоана Богослова. Тоді ж споруджений мурований льох. § У 1855– 1856 роках збудовано церкву Св. Миколая при настоятельських покоях. § У середині XIX — на початку XX століття формується комплекс келій та корпусів для прочан: келії Михайлівського відділення (1849– 1852), готель для прочан (1857– 1897), келії півчих (1894), келії Варваринського відділення (1898– 1899), 2 будівлі готелів для прочан (1902– 1903) та (1907– 1908).

§ Зруйнування § 1922 року Михайлівський монастир було ліквідовано. У 1934– 1936 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвінниця та частина інших споруд монастиря були знесені у зв'язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ — зараз Міністерство закордонних справ України. Єдиний з українських вчених, хто відмовився підписати акт на знесення Михайлівського Золоверхого монастиря, — Микола Макаренко, якого невдовзі за це було репресовано. § Перед знищенням унікального ансамблю української архітектури, була проведена дослідницька робота. Фрески, мозаїки були перевезені до музеїв Москви, Ленінграду (Санкт-Петербургу), Новгорода та інших міст СРСР. Мозаїчну композицію «Євхаристія» було перенесено до Софійського собору. Багато смальтового розпису потрапило до Лаврського заповідника. Урядовий центр на місці Михайлівського Золотоверхого собору так і не збудували! § В роки Другої світової війни деякі фрески були вивезені до Німеччини, звідки вони потрапили до Ермітажу у Ленінграді. В Софійському соборі зберігалися: «Євхаристія» , «Стефан і Фаддей» — фрагменти постатей святих; фрески — сцени з «Благовіщення» , постать святого Захарії та ін. Мозаїка «Дмитро Солунський» і верхня частина фрескової постаті Самуїла — в Третьяковській галереї і Російському музеї в Санкт. Петербурзі.

§ Відновлення § На початку 1990 -х років Українська Православна Церква Київського Патріархату збирає кошти для відтворення собору. В ньому проходить служба Української православної церкви, а поруч, як у давні часи, діє монастир. Грошей вистачило лише на початкові дослідження, було зрозуміло, що без державної підтримки унікальну пам'ятку українського бароко не буде відбудовано. Українська спільнота надсилала численні звернення до голови держави виділити фінансування на реставрацію. Нарешті 9 грудня 1995 року Президент Леонід Кучма видав указ який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом. § Першою постала дзвіниця в стилі українського бароко у первозданному вигляді. Собор було відкрито на День Києва 1998 року, за участю патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир. Також були присутні президент Леонід Кучма, голова уряду Валерій Пустовойтенко та мер міста Києва Олександр Омельченко. § У лютому 2001 року чотири фрагменти фресок XII століття Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в Ермітажі, були передані Україні. § У січні 2004 року Міністерство культури Росії ухвалило рішення про передачу Україні з Ермітажу останніх семи фресок київського Михайлівського Золотоверхого собору, які опинилися в Росії, восени 2004 передачу фресок було закінчено. § Влітку 1997 року на Економічній брамі Михайлівського Золотоверхого монастиря відкрито меморіальну дошку з бюстом Миколи Макаренка. § У відновленні розписів інтер'єру брали участь такі українські митці: Бородай Олександр Андрійович, …

§ § § § § Архітектурний ансамбль Дзвіниця Встановлено годинник-куранти, що програють нескладну мелодію. Механізм керування — електричний. Кількість дзвонів також дозволяє грати як на справжньому карильйоні. Михайлівський Золотоверхий собор Імена художників, які створили мозаїки і фрески Михайлівського Золотоверхого собору, невідомі. Ймовірно, в роботах брав участь давньоруський майстер Алімпій з Києво. Печерського монастиря. Загальна площа мозаїк, що збереглися, — 45 м². Написи на мозаїках собору зроблено старослов'янською мовою. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферні плити кінця 1 ст. з рельєфним зображенням вершників. Відомо, що іконостас для притвору Святої Катерини був оздоблений різьбярем Романом, оправу для Євангеліє виконав київський золотар Самійло Ростовський. Трапезна церква Івана Богослова Колись на цьому місті стояла дерев'яна церква, вибудована у 1613 р. Перебудована в цеглі на початку XVIII ст. Має той же архітектурний прототип, що і будівля старого академічного корпусу з конгрегаційною церквою Благовіщення колишнього Братського монастиря. На відміну від неї (перебудованої у 1732– 1740 рр. на триповерховий корпус архітектором Шеделем) залишилась одноповерховою. Вибудована у регіональних формах українського бароко. Фасади прикрашені пілястрами та віконними отворами, деякі закладені та стали нішами. Зі сходу до трапезної прибудована церква з банею, восьмерик на четверику, після реставрації — баня крита гонтом. Наприкінці XVIII ст. зіпсована негодою гонтова покрівля була замінена бляхою. У 1827 р. будівля капітально ремонтована з заміною конструкції даху, тинькуванням фасадів, наново викладені печі, створена підлога з цегли. У 1837 р. відбувся ремонт інтер'єру з додачею стінописів. У 1904 р. була пошкоджена пожежею. Наукова реставрація будівлі відбулася у 1976– 1981 роках (проект - арх. В. П. Шевченко) у формах, наближених до первісних, повернута покрівля, крита гонтом. Втрачені колись склепіння з міркувань протипожежної безпеки відтворені у залізобетоні і стилізовані під первісні.

Видубицький монастир

§ Історія § Після віднайдення Звіринецьких печер наприкінці XIX століття стало зрозуміло, що підземний монастир на честь архангела Михайла тут існував задовго до прийняття християнства Володимиром. Археологами встановлено, що ці печери древніші за печери Києво-Печерської лаври. § Коли ж після 988 року гоніння на християн припинилися, ченці вибралися з підпілля, заснували новий монастир і назвали його Видубицьким — за назвою місцевості. Віддавна, біля Видубицького урочища, була переправа через Дніпро, де «видибали» за допомогою «дубів» — човнів із суцільного дуба. § Будівництво архітектурних споруд монастиря, що збереглись до наших днів, розпочалось у другій половині XI ст. князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого, поблизу його заміської резиденції — Красного двору. Вперше згадується в Повісті врем'яних літ під 1070 роком. Спочатку називався за іменем фундатора — Всеволожим, згодом — за місцевістю — Видубицьким. § У 1116 році ігумен цього монастиря Сильвестр створив одну з редакцій «Повісті врем'яних літ» , водночас, тут вівся Київський літопис. § У 1170 році в монастирі розпочалось будівництво мурованого Михайлівського собору. § Сучасний ансамбль Видубицького монастиря сформувався з середини XVIII століття. § У радянські часи на території Видубицького монастиря було розміщено Інститут археології Академії наук України. § У 1967— 1982 роках всі споруди ансамблю відреставровані під керівництвом відомого українського архітектора-реставратора Раїси Бикової. § З 1997 року тут діє чоловічий монастир Української Православної Церкви Київського патріархату.

§ Архітектурний ансамбль § Архітектурний комплекс Видубицього монастиря із заходу виходить до Дніпра, а з інших трьох боків оточений крутими схилами, на яких висаджено релікти Національного ботанічного саду. § До пам'яток ансамблю входять: § Георгіївський собор — пам'ятка архітектури 1686— 1701 років § Михайлівська церква — пам'ятка архітектури XI ст. § Дзвіниця — споруджена у 1727— 1733 роках. У ній знаходиться храм св. пророка Данила. § Спасо-Преображенська церква (трапезна) — пам'ятка архітектури 1696— 1701 років § Каплиця церкви архістратига Михаїла — пам'ятка архітектури середини XVII ст. Ця невеличка будівля відспівування розташована з південної сторони Михайлівського собору. § Братський корпус — пам'ятка архітектури 1845— 1851 років § Будинок настоятеля — пам'ятка архітектури 70 -х років XVIII ст. Архітектори М. І. Юрасов, Ф. Пайоф; перебудовано архітектором Е. Ф. Єрмаковим у 1896 році § Некрополь § Найдавнішим храмом монастиря є Михайлівський собор, побудований у XI ст. у характерній для того часу техніці змішаного мурування (лат. opus mixtus). Нині від колишнього великого храму збереглась західна частина, а східна відома лише за розкопками фундаментів. § Центром усього ансамблю є Георгіївська церква, яку найчастіше називають собором за її домінуючу роль у композиції монастиря.

Троїцький собор (Чернігів)

§ § § § § Історія Закладений у 1679 р. Лазарем Барановичем за проектом і керівництвом архітектора Іоанна Баптиста. Збудований за кошти гетьмана України Івана Мазепи. Будівництво завершенно у 1695 році. За період існування собору він неодноразово горів, перебудовувався, але в результаті реставраційних робіт в 80 -х роках ХХ ст. собор відновлено в первісних формах XVII ст. Автор проекту реставрації – київський архітектор М. М. Говденко. Опис Собор є визначною пам'яткою, що розкриває шляхи становлення і розвитку архітектури українського бароко. Це тринавовий, шестистовпний, триапсидний храм. За своїм планом він наслідує традиції мурованого храмового будівнитва княжої Русі. Верх собору лаконічно прикрашають сім барокових бань: головна баня вивершується над центром, дві менші здіймаються на бокових вежах західного фасаду, а решта розташована на основному об'ємі споруди. Стіни собору, вікна, арковидні і квадратні ніші — заглиблення, які імітують вікна, багато прикрашені бароковими вертикальними та горизонтальними профільними лініями і напівколонками. Ніші заповнені розписами. В другому ярусі Троїцького собору над входом виділяється вікно у вигляді православного хреста, що є особливою ознакою чернігівських барокових храмів кін. XVII — поч. XVIII ст. Величний і урочистий інтер´єр храму. Його прикрашає іконостас 1942 - 49 рр. , виконаний після ІІ світової війни місцевим художником Піменом Портним, а також цілий комплекс настінного живопису XVII – ХХ ст. Поховання В храмі нині знаходяться мощі чернігівського святого Феодосія Углицького і преподобного Лаврентія, а підлогою собору - склеп, який свідчить про те, що собор є усипальницею духовних ієрархів, феодальної знаті XVIII – поч. XX ст.

Хрестовоздвиженський монастир (Полтава)

§ 1650 року, на честь перемоги повстанців над військами польських магнатів і шляхти та визволення Полтави і краю від польсько-шляхетського поневолення, поблизу міста, на високій горі, вкритій віковим лісом, з дозволу київського митрополита, відомого українського церковного діяча і письменника Сильвестра Косіва було засновано Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, котрий стає найпівденнішим серед так званих городянських, тобто полкових монастирів Гетьманщини XVII століття. Очолював будівництво ігумен Лубенського Мгарського монастиря Калістрат. § Перші монастирські споруди зводилися з дерева в лісовій гущавині, куди вела лише вузенька стежина. Серед ініціаторів спорудження цієї обителі були полтавський полковник Мартин Пушкар, козацький старшина Іван Іскра, міщанин Іван Крамар та інші козаки й міщани, які внесли значні пожертвування на цю справу. Полтавський монастир став значним просвітницьким центром Півдня Гетьманщини, у витоків якого стояв архієпископ Слов'янський та Херсонський Євгеній Булгаріс — особистий приятель французького просвітника Вольтера, колишній бібліотекар Катерини II. Завдяки його старанням монастир мав найбільшу в регіоні книгозбірню. § Собор на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господня споруджений як головний храм монастиря 1689– 1709. Зведення головного храму обителі велося коштом декількох полтавських полковників, у тому числі Генерального судді В. Л. Кочубея та його сина, полтавського полковника В. В. Кочубея, та двох українських гетьманів — І. Самойловича й І. Мазепи. У полтавський період Великої Північної війни, впродовж травня — червня 1709 року монастир був резиденцією Карла XII. На думку дореволюційних істориківкраєзнавців саме на монастирському пагорбі відбулося важке поранення короля у ногу напередодні Полтавського бою на світанку 17 червня 1709 року. Вже після битви 28 червня монастир оглянув і Петро І. Відтоді відвідування полтавської обителі представниками правлячої династії царської Росії були включені до обов'язкової програми перебування вінценосних у Полтаві.

§ За деякими даними освячений 1759. Пам'ятка архітектури українського бароко. § Троїцька церква монастиря споруджена 1750 поряд із соборною. Зруйнована під час Другої світової війни. 1999 відновлена на попередньому місці на кошти Олександра Сабка. § У першій половині 19 ст. у межах монастиря було засновано Монастирське кладовище. § Симеонівська церква на території монастиря збудована 1887 неподалік Троїцької церкви, з південого боку. Споруджена коштом купця І. С. Котельникова в пам'ять свого єдиного сина Семена, який помер у Полтаві. § Архітектурний ансамбль § До сучасного архітектурного ансамблю Хрестооздвиженського монастиря належать пам'ятки архітектури національного значення: [2] § Воздвиженський собор (1699– 1709 рр. ) § Дзвіниця (1786) § Братський корпус (1886) § Будинок настоятеля (1889) § Трапезна церква (1886) § Господарчий корпус (к. 19 ст. ) § Відновлені споруди: § Троїцька церква (1999)

Троїцький собор (Новомосковськ)

§ Історія § Фундаторами Троїцького собору були старшини (кошовий І. Чепіга, самарський полковник Антін Головатий), козаки-січовики, соборний староста М. Петренко й інші. § Будівля являє собою дев'ятибанну симетричну композицію, з найвищою банею посередині (близько 65 метрів), чотирма дещо нижчими на чотири сторони світу і чотирма ще нижчими між ними. Має три престоли: Святої Трійці, апостолів Петра і Павла та Трьох Святителів. § Троїцький собор 1830 року було відремонтовано. У 1887– 1888 роках — перескладено «по старому зразку» , але з деякими змінами майстромреставратором Олексієм Пахучим. Після реконструкції побудувано дзвіницю Свято-Троицького собору[1]. § У радянські часи собор використовували як склад. Ставлення тодішньої влади до цієї духовної пам'ятки українського народу покладене в основу роману Олеся Гончара «Собор» . § Станом на 2012 рік пам'ятка перебувала в передаварійному стані, адже храм не ремонтували понад 130 років і він потребував негайного втручання реставраторів. У серпні 2012 розпочато реставрацію[2].

СВІТСЬКІ

Чернігівський колегіум

§ Чернігівський колегіум або Чернігівська колегія — один із найстаріших середніх навчальних закладів в Україні. § Колегіум заснований у 1700 році під назвою Малоросійського колегіуму, на базі слов'яно-математичної школи, переведеної з Новгорода. Сіверського. Фундатором колегіуму був церковний діяч, педагог і письменник Іоан Максимович. У закладі вчили латинської, грецької мов, історії, географії, математики, філософії. § Серед учнів були переважно діти козацької старшини та заможних міщан Лівобережжя. § Заснований з ініціативи відомих церковних і культурних діячів другої половини XVII – початку XVIII ст. Лазара Барановича та Іоана Максимовича за підтримки гетьмана Івана Мазепи, Чернігівський колегіум поряд з Києво-Могилянською академією та Харківським колегіумом був одним із визначних осередків просвіти і культури XVIII ст. в Україні. § Л. Баранович вирішив через занепад Києво-Могилянського колегіуму заснував в Чернігові школу при архієрейському домі. Іоанн Максимович у 1700 р. реорганізував школу Л. Барановича в колегіум за зразком Києво-Могилянської академії. Колегіум в Чернігові був заснований І. Максимовичем при кафедральному Борисоглібському монастирі за безпосередньої підтримки та фінансуванні І. С. Мазепи. § Колегіум в цей період називався на честь свого засновника “Архієпископо Максимовичевським Чернігівським”: § «лат. Archiepiscopo Maximowitanó Czernihowiac' » .

§ Процес становлення Чернігівського колегіуму як навчального закладу розтягнувся на декілька років, бо в колегіумах панувала класна, а не предметна система викладання предметів, коли один учитель навчав всіх дисциплін і разом зі своїм класом поступово переходив від нижчого до вищого курсу. Так, починаючи з 1700 по 1705 р. протягом чотирьох років у Чернігівському колегіумі було відкрито 4 класи: три граматичні та клас поетики. В 1705 р. три класи мали назви skola infima, skola crammatika та skola syntaxis. § Принципи організації, обсяг та зміст навчальних програм в Чернігівському колегіумі були подібні до польських, західноєвропейських колегіумів (академій). Викладання предметів велося латинською мовою, яка вивчалася в нижчих 4 -х граматичних класах. В Чернігівському колегіумі в двох нижчих граматичних класах – аналогії (фарі) та інфімі – один учитель навчав читанню, письму та началам латинської граматики, так само як в двох вищих граматичних класах – граматики та синтаксими – один учитель викладав правила латинської граматики, синтаксису, тренував учнів в перекладах з польської і рідної мови на латинську та навпаки. Латинську мову вивчали за тим же самим підручником Емануїла Альвара “Institutiones linguae latinae”, що і в Київській академії, який був дуже популярний в Європі. § Вивчення латинської мови вимагало певної підготовки, тому до колегіуму приймали учнів, котрі вміли вже читати та писати рідною мовою. Так, в указі чернігівської консисторії 1742 р. зазначалося, що священнослужителі зобов’язані навчати своїх дітей вдома “простого русского писання”, вказувалося, чому саме треба навчати дітей і з якого віку: § «"От семилетнего возраста по последней мере, трилетний срок детей своих русской грамоте, як то: букваря з десятісловіем, часослова, псалтиря и скорописной все прилежне имели старатсльство и ко ученію в славено-греколатинскія коллегіума Чєрниговскаго школы высылали". »

§ У граматичних класах вивчали також слов’янську (пізніше – російську) та польську мови. Викладання польської мови в Чернігівському колегіумі, було зумовлено традицією, яка склалася, коли Україна входила до Речі Посполитої. Про вивчення та використання польської мови в Чернігівському колегіумі свідчать насамперед зразки практичних вправ учнів граматичних класів вірші та приклади в лекційних курсах викладачів колегіуму, наприклад в риториці "Ключ знання" 1708 р. , вірші в панегірику, піднесеному архімандриту Єлецького монастиря Т. Максимовичу від учнів Чернігівського колегіуму в 1730 р. Польською мовою були написані також вірші на смерть чернігівського архієпископа А. Дубневича, які склав в 1750 р. студент колегіуму О. Павловський. Деякі з викладачів Чернігівського колегіуму були вихідцями з Західної України (частина її знаходилася на той час під владою Польщі), навчалися у Львівській академії: Софроній Зимінський – префект в 1737 -1739 рр. та Панфутій Захаржевський, вчитель граматики. У колегіумі навчалися студенти з Західної України. Про значну увагу, яка приділялася вивченню польської мови, свідчило те, що в 30 -ті рр. XVIII ст. навчальний заклад називався Чернігівська славено-польськолатинська колегія. В 1781 р. , згідно з указом консисторії, вітати наслідника престола, що прибув до Чернігова, повинні були учні декількома мовами, котрі вивчалися в колегіумі, в тому числі і польською. § Основна увага в колегіумі приділялася опануванню латинської мови. Курси поетики, риторики та філософії, які були наступними після граматичних класів, викладалися латинською мовою.

§ До середини 30 -х рр. у Чернігівському колегіумі поетика не була виділена в окремий клас, а викладалася разом з риторикою, логікою та діалектикою одним вчителем, а саме префектом. У курсах поетики та риторики вивчали теоретичні засади античної поезії та красномовства, вчилися писати поетичні твори латинською та польською мовами, складати і проголошувати промови, панегірики, проповіді і т. п. Згідно з академічною традицією, що існувала в Києво-Могилянській академії і в Чернігівському колегіумі, кожний викладач поетики, риторики, філософії повинен був підготувати свій курс лекцій, який він диктував своїм студентам. На жаль, до нашого часу збереглася незначна кількість рукописних підручників Чернігівського колегіуму. § Перший підручник, який був створений в Чернігівському колегіумі, – це курс риторики “Clavis scientiarum” ("Ключ знання") 1708 р. , автором якого вважають першого префекта колегіуму Антонія Стаховського. Риторику було написано під впливом відомої "Поетики" Ф. Прокоповича, вона мало чим відрізнялася за своїм змістом від риторик викладачів Києво. Могилянської академії, складалася, власне, з риторики та логіки з діалектикою, які читалися в кінці курсу. В той же час риторика "Ключ знання" була написана у формі "військової інструкції" з використанням відповідної термінології. Розділи, на які поділявся курс, носили назву караулів. Полководець (наставник) навчав студентів прийомів риторичної боротьби, для роз’яснення яких наводилося 11 прикладів латинською мовою та 2 – польською і т. д.

§ Вже на початку існування Чернігівського колегіуму в ньому, як і в Києво. Могилянській академії, складалися та ставилися п’єси. Автором драматичних творів, як правило, був учитель курсу поетики, в даному випадку префект А. Стаховський, що викладав поетику та риторику. "Спудеї" Чернігівського колегіуму часто виступали з п’єсами як на громадські, так і релігійні свята. На літніх канікулах студенти старших курсів, об’єднавшись у своєрідні театральні трупи, мандрували по Україні, розігруючи діалоги, сцени, п’єси в містах, селах, садибах, заробляючи таким чином на прожиття, на продовження навчання в колегіумі. Як цікаву ілюстрацію таких "епитицій" чернігівських "спудеїв" можна навести премеморію сотенної Салтиководівицької канцелярії Ніжинського полку префекту Чернігівського колегіуму С. Новопольському 1748 р. , в якій мова йшла про групу студентів"комедіантів" класу риторики колегіуму у складі 10 чоловік, які найняли двох музик у Полтаві і мандрували по Україні, були навіть у Січі. § Курс чернігівської риторики 1708 р. закінчувався викладанням логіки з діалектикою. Однією з головних цілей цього заключного розділу риторики було навчити студентів логічно мислити, правильно будувати докази, застосовувати вірну та переконливу аргументацію, вміти дискутувати. "Ключ знання" містив також особливий розділ – "Конклюзії", який не був завершений. Не свідчить про те, що, ймовірно, в Чернігівському колегіумі в кінці курсу риторики, що був до запровадження в 1749 р. філософії, так би мовити, останнім, випускним, проводилися диспути, які звичайно в Києво-Могилянській академії влаштовувалися наприкінці філософського та богословського курсів замість екзаменів.

§ В 1776 році Чернігівський колегіум реорганізовано в духовну семінарію, що існувала до 1917 року. § В 1716 р. викладачі Чернігівського колегіуму переклали історію Риму Тіта Лівія. Це був перший переклад творів знаменитого історика на слов’янську мову. Переклад, чотири об’ємні томи, зберігався в Московській патріаршій бібліотеці. Цікаво, що в одному з томів знаходилася записка, зроблена рукою Григорія Сковороди: § «"Рге году месяца май є о день купил Сковорода, дав восем алтін" » § 1717 р. колишній вчитель Чернігівського колегіуму архімандрит Троїцько-Іллінського монастиря Герман Кононович вперше у Чернігові здійснив видання Нового Завіту, де зробив спробу розтлумачити, прокоментувати не зовсім зрозумілі для читача розділи Нового Завіту. § Таким чином, вже в перший період свого існування Чернігівський колегіум завдяки зусиллям його засновника І. Максимовича, першого префекта А. Стаховського, інших викладачів перетворився в значний центр просвіти в Лівобережній Україні, який був єдиним у регіоні до створення Харківського колегіуму.

Палати Мазепи (Івановське)

§ § § Архітектура Палати побудовані з червоної цегли на підвалах, одноповерхові. Головний фасад на сім осей (шість вікон і портал входу), розділений на чотири частини подвійними колонами. Колони з такої ж цегли, що й головна будівля, заввишки як стіна палат, утоплені у стіну на одну чверть своєї товщини. Вікна і портал напівциркульні з сандриками, декор фрагментарно збережений знизу. Дах підтримується розкріпованим карнизом, що опоясує будівлю по периметру. Первісний дах не зберігся, сучасний — чотирискатний, низький, що робить будівлю приземкуватою і псує первісний архітектурний образ початку XVIII століття. Усі вікна закладено білою цеглою, аби завадити подальшому руйнуванню палат. Будівля порожня і ніяк не використовується. В архітектурі палат Мазепи застосований мотив парних колон, що виступають на ¾ свого діаметру з площини стін. Їх розміщення на фасадах відповідає місцю розташування внутрішніх капітальних стін. На кутах будівлі колони утворюють пучки, які підвищують пластику споруди. Форми наличників різні лише в незначних деталях. Фронтон наличника має рельєф, полиці під фронтоном відсутні, так само як і колонки. Замість них зроблений напіввалик з однієї цеглини, що обтесана з ребра. Нижче за підвіконня цегельна кладка утворює рельєфний виступ фігурного характеру. Карниз будинку має незначний рельєф і не відрізняється оригінальністю. Зберігся докладний «План панському будинку, Льговської округи в селі Івановському» , знятий 25 червня 1790 року. Він викреслений на тонкій полотняній кальці розміром 67 × 91 см чорною тушшю і аквареллю. Під № 1 вказані «палати кам'яні без даху довжиною 22 ½, шириною 7 ½, вишиною 4 сажні, в них 6 покоїв, 2 комори, внизу льох. Ці палати в 1770 році згоріли і нині стоять без даху, стелі і підлоги, до полагодження непридатні» . Окрім цієї будівлі на план нанесена під № 2 «комора кам'яна завдовжки 12, шириною 6, вишиною до даху 4 сажні, в ній 6 покоїв, внизу вихід з льохом» . Її місце розташування, розміри і число приміщень повністю відповідають натурним обмірам палат Мазепи. Очевидно, після пожежі 1770 р. власники садиби поселилися в сусідній кам'яній будові, що має 6 великих «покоїв» , яке і почали іменуватися до наших днів палатами Мазепи на згадку про першого їх власника. Деякі декоративні елементи палат Мазепи втрачені: у вікнах відсутня значна частка візерункових кованих ґрат, немає віконниць з петлями і засувами ковальської роботи.

§ Спроби реставрації палат § Проект відновлення палат Мазепи був виконаний ще в 1949 році курським архітектором О. Ю. Єхауєкімом. Після обстежень, обмірів і фотофіксацій палат Мазепи в 1961 році московська комісія з відновлення історико-архітектурних пам'яток рекомендувала провести відновлювальні роботи, після чого був складений кошторис і відпущені засоби на їх відновлення. З невідомих причин роботи не були виконані. § У 1968 році доктором мистецтвознавства М. П. Цапенком та архітектором-художником К. К. Лопяло були виконані роботи з розробки плану реконструкції палат Мазепи, але і це проектна пропозиція залишилася нездійсненою. § На даний час комітетом із культури Курської області здійснюються заходи, направлені на збереження об’єкту культурної спадщини. Проведені інженерні роботи, отриманий експертний висновок про технічний стан пам’ятки, намічено комплекс першочергових протиаварійних робіт, визначається об’єм і джерела фінансування, здійснюється оформлення права користування даним нерухомим майном з метою створення на його базі музею курського костюма.

Скачать презентацию Козацьке бароко Короткий опис Споруди

Козацьке бароко.ppt

Количество слайдов: 77