Конфліктологія і теорія переговорів кандидат політичних наук доцент

Конфліктологія і теорія переговорів кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Анастасія Миколаївна Дегтеренко

ПОНЯТТЯ ТА ФЕНОМЕН КОНФЛІКТУ

1. 2. 3. 4. 5. Об’єкт, предмет і задачі конфліктології. Методи дослідження в конфліктології. Зв’язок конфліктології з іншими науками. Види конфліктів Фази конфліктів

n n n Конфлікти як суттєва сторона соціальних зв’язків, взаємодії і відносин людей, їх поведінки і вчинків завжди, з незапам’ятних часів приваблювали допитливу увагу людини. Свідоцтва тому – міфологія і релігія різних народів, фольклор і пам’ятки стародавньої літератури, думки античних і середньовічних мислителів, досягнення соціальних і гуманітарних наук. Люди звиклися з неминучістю конфліктів, що відображається навіть в релігійних текстах. Наприклад, у старогрецькій релігії Зевс постійно конфліктує з іншими богами, з Прометеєм; у християнській релігії Бог прогнав Адама і Єву з раю. Незважаючи на це, у людей не вмирає надія на приборкання стихії загальної ворожнечі, тому люди завжди прославляли тих, хто славився мистецтвом розв’язання найзаплутаніших суперечок (наприклад, Соломона).

n n n У першому тисячолітті до нашої ери в деяких країнах (Китай, Греція) з’явилися перші спроби узагальнити накопичений практичний досвід і зробити загальні висновки про те, як вирішувати конфлікти; це стало історичною основою сучасної конфліктології, яка тільки в середині ХХ століття набула статусу окремої галузі суспільного знання. Сьогодні конфліктологія – достатньо розвинена дисципліна, яка спирається на досягнення різних наук. Конфліктологія є окремою областю суспільствознавства, яка виникла, формувалася і розвивається в даний час. Маючи комплексний характер, конфліктологія знаходиться в руслі поглиблення гуманітарного знання. Її вивчення розширює коло і піднімає планку знань про людину і суспільство, сприяє різносторонньому розумінню проблем соціальної взаємодії, застосуванню ефективних способів їх рішення.

Отже, конфліктологія – це система знань про закономірності і механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи і технології управління ними. n Об’єктом конфліктології є конфлікти в усіх формах їх прояву, а предметом конфліктології – тільки те загальне, головне, що відзначає процес виникнення, розвитку і завершення будь-якого конфлікту. n

Основні задачі конфліктології: n вивчення основних прикладних аспектів конфліктів різного типу; n поглиблення змісту самого поняття конфлікту; n аналіз причин, джерел і умов виникнення конфліктів, їх впливу на рівень організації взаємообумовлених відносин; n вивчення і інтеграція інформації, яка відноситься до різних галузей наук, що займаються проблемою конфліктів, з широким залученням математичних моделей і комп’ютерних технологій; n розробка систем контролю і діагностики розвитку конфліктів; n пошук найефективніших і безболісних шляхів попередження і розв’язання конфліктів.

Конфліктологія як наука має декілька напрямів: n соціально-філософський (охоплює загальні тенденції розвитку конфліктів на макрорівні); n організаційно-соціологічний (вивчає причини і динаміку конфліктів в організаціях, групах, колективах); n індивідуально-психологічний (вивчає психофізичні особливості і характеристики індивідів, їх поведінку в конфлікті).

n n Серед вчених немає єдності в розумінні природи конфлікту як соціального явища: одні вважають, що конфлікт – норма в соціальному житті, «безконфліктне суспільство також немислиме, як суха вода» , «конфліктів немає тільки на кладовищі» , «якщо в житті немає конфліктів, перевірте, чи є у Вас пульс» ; інші вчені вважають, що конфлікт – небезпечна хвороба, соціальна патологія і від неї раз і назавжди треба позбавитися, бо попереду – суспільство без конфліктів.

В обох випадках критерієм істини є життя: у наш час відбувається лавиноподібне зростання конфліктів, тому незалежно від точки зору признається існування конфліктів. Конфлікти необхідно ретельно вивчати, досліджувати і формулювати рекомендації щодо їх урегулювання, особливо тих конфліктів, які ведуть до руйнувань, до небезпечних наслідків.

Зусилля сучасних конфліктологів концентруються на вирішенні 3 основних проблем: 1. виявлення сутності конфліктів, їх причин, етапів і учасників; 2. на основі цього вивчення – визначення методів, формулювання способів регулювання конфліктних ситуацій, а також їх запобігання; 3. встановлення основних форм конфліктів, їх типологія. Таким чином, задачі конфліктології носять не тільки теоретичний, але і чисто практичний характер.

Практичне застосування конфліктології викликається вже тією простою життєвою обставиною, що, погоджуючись з твердженням «поганий мир кращий за добру сварку» , люди, проте, не можуть уникнути дисгармонії, обходитися без конфліктів. Нерідко конфлікт виявляється не тільки неминучим, але і прийнятним «виходом» з ситуації, що склалася, навряд чи не єдиним способом відновити порушену рівновагу у взаємостосунках людей, дозволити їм дійти згоди щодо сумісних справ, приватних і загальних інтересів, норм поведінки.

n n Конфліктологія необхідна для всіх видів управлінської діяльності. Стосовно менеджменту її основне призначення полягає в тому, щоб спонукати керівника дивитися на конфліктні ситуації «розплющеними очима» , не задовольнятися інтуїцією і здоровим глуздом, а керуватися в роботі з людьми визначеними, наукою встановленими правилами та прийомами управління конфліктами. Універсальність конфліктів, їх широке розповсюдження не дає права їх абсолютизувати. Є постійна зміна війни і миру, спокою і боротьби, конфлікту і консенсусу, в житті зле не існує без добра, щастя – без горя, порядок – без хаосу. Конфлікт – це порушена згода. Згода – це результат залагодженого конфлікту.

Метод – сукупність певних правил, прийомів, норм практичного і теоретичного освоєння дійсності. Очевидно, що більшість методів, якими користуються при дослідженні конфліктів, запозичені конфліктологією з інших наук. Проте, за ціллю всі методи можна розділити на: 1. 2. 3. 4. методи вивчення і оцінки особистості – спостереження, опитування, тестування; методи вивчення і оцінки соціально-психологічних явищ в групах – спостереження, опитування, соціометричний метод; методи діагностики і аналізу конфліктів – спостереження, опитування, аналіз результатів діяльності, метод експертного інтерв’ю; методи управління конфліктами – структурні методи, метод картографії.

Також виділяють методи, що забезпечують збір даних про конфлікти: n перший – структурно-функціональний метод виявляються основні елементи конфліктної взаємодії і роль кожного з них. Явище розглядається в стані спокою, в статиці. Перевага методу – він допомагає побачити те, що у стані руху не побачити, – склад учасників, причини, межі конфлікту, адже виявлення структурних елементів – найважливіша передумова врегулювання конфлікту. Недолік методу – він досліджує те, чого немає, оскільки конфлікт ніколи не знаходиться в стані спокою;

n другий – процесуально-динамічний метод (доповнює структурно-функціональний). Його інструменти – визначення основних етапів, стадій розвитку конфлікту. Динаміка конфлікту може розвиватися по висхідній лінії (ескалація), а може – у напрямі розрядки напруженості;

n третій метод – типологізація (класифікація) конфліктів забезпечує класифікацію їх форм, що допомагає не тільки побачити різні типи конфліктів (сімейні, учбові, міждержавні), але й глибоко з’ясувати їх сутність, яка виявляється в різноманітності конфліктів.

Усі три методи лише пояснюють, що таке конфлікт. Важливою задачею науки є не тільки пояснення того, що є, але і того, що буде, тому четвертий – прогнозування – це передбачення можливості конфлікту, можливого майбутнього конфлікту. Прогноз відрізняється від утопій тим, що він спирається на результати структурного, динамічного і типологічного аналізів. Прогнози можуть бути короткострокові, середньострокові та довгострокові.

Всі названі методи розраховані на рішення завдань щодо попередження і розв’язання конфліктів на практиці; п’ятий – метод розв’язання (особливий метод конфліктології) – основні стратегії і тактика залагоджування конфліктів: 1. стратегія відходу від конфлікту; 2. стратегія силового придушення конфлікту; 3. переговори.

Як важлива галузь суспільствознавства конфліктологія виникла і розвивається в даний час у тісному зв’язку з соціальною філософією, соціологією, психологією, політологією, історією, правом, етикою, низкою інших наук. Вона спирається на досягнення цих наук і синтезує те, що безпосередньо відноситься до її предмету.

Соціологія конфлікту намагається зрозуміти: 1. 2. чи можливе існування суспільства без конфліктів; чи є конфлікт проявом дисфункції в організації, аномалією в суспільному житті або ж це нормальна, необхідна форма соціальної взаємодії між людьми? n Сьогодні ця наука виходить з того, що конфлікт – цілком нормальне явище суспільного життя. n Соціум, органи влади і окремі індивіди досягатимуть більш ефективних результатів у своїй діяльності, якщо не ігноруватимуть конфлікти і конфліктні ситуації, а користуватимуться певними правилами, спрямованими на врегулювання конфлікту.

Психологія конфлікту. n n n Роботи з психологічної тематики зосередилися головним чином на дослідженні внутрішніх, особистісних, душевних конфліктів, на дослідженні міжособистісних суперечностей. Психологи при аналізі конфлікту виходять з того, що людина об’єктивно виступає в системі багатоманітних і суперечливих якостей. Найважливіше з них – бути суб’єктом, тобто творцем своєї історії, вершителем свого життєвого шляху. Суб’єкт ініціює і здійснює спочатку практичну діяльність, спілкування, поведінку, споглядання та інші види людської активності – вільної, творчої, етичної. При цьому під суб’єктом може розумітися як окрема особа, так і співтовариство людей, об’єднаних загальними інтересами. Правомірно вважати, що міжособистісний конфлікт – один зі способів взаємодії людей, що йдуть з глибини тисячоліть.

Типологія конфліктів n n Загальна конфліктологія – міжособистісні, групові, конфліктив організаціях, конфлікти між великими соціальними групами Соціологія соціальні й політичні конфлікти. – Юриспруденція, МВ – міжнародні і неміжнародні (внутрішні) конфлікти Політологія– конфлікти класифікуютьсяза числомучасників, інтенсивністю характеру та зіткнення інтересів та цінностей, предмету спору.

Політичний конфлікт Конфліктологія має справу із різними типами конфліктів, серед яких найбільш універсальним є політичний конфлікт Єдиного та. загальновизнаного визначення феномену політичного конфлікту не існує, що, однак, не означає відсутності деяких спільних елементів у розумінні цього явища.

Спільним є визнання існуючого стійкого протистояння, ситуації напруги, зіткнення сторін, цілей і інтересів, а для політичного конфлікту характерним є винесення вказаних протиріч на політичний, владний рівень. Політичний конфлікт є соціальним явищем, структурованим процесом, своєрідним засобом розв'язання важливих для його учасників політичних питань, суб'єктивно оцінених ними в якості взаємовиключних інтересів, наслідком чого є конфронтаційний характер і спеціальні процедури вирішення. . .

Міжнародний конфлікт можна розглядати: 1) як філософську категорію, що позначає зіткнення однієї сили з іншою; 2) як наукову категорію, методологічною функцією якої є операціоналізація основних ознак конфліктних ситуацій в світовій політиці; 3) як категорію соціальної поведінки для позначення ситуації існування двох чи декількох сторін в боротьбі за щось, що не може належати їм всім одночасно; 4) як можливість або ситуацію; 5) як структуру; 6) як подію або процес.

Міжнародним конфліктом є конфлікт, який виникає за участі двох чи декількохміжнароднихакторівта має міжнародно-політичні наслідки; об’єкт конфлікту при цьомувиходить межі за юрисдикції будь-якого з його учасників. • учасниками конфлікту можуть бути як держави, так і інші міжнародні актори, здатні переслідувати політичні цілі;

• • • міжнародний конфлікт може розпочинатися як внутрішній, але його ескалація здатна виводити об’єкт конфлікту за межі юрисдикції його учасників, внаслідок чого конфлікт призводить до міжнародних наслідків; розвиток міжнародного конфлікту відбувається в специфічних умовах анархії міжнародної системи, яка зменшує ефективність міжнародноправових інструментів його вирішення; міжнародний конфлікт може приймати різні форми, і часто поняття, що асоціюються із конфліктом, позначають лише один із можливих шляхів його вирішення (наприклад, ультиматум).

Конфлікту властива динаміка. . . Фазоюконфлікту називається характеристика стану конфліктного процесу в окремо визначений період часу. Можна виокремити наступні основні фази міжнародного конфлікту: n латентна (нульова); n ініціація ( «відкриття» ); n ескалація; n закріплення; n деескалація; n врегулювання або вирішення; n постконфліктне будівництво та примирен

n n n Виокремлення фаз конфлікту демонструє протяжність його в часі. Конфліктє процесом. Йому властиві мінливість та динаміка. Цим він подібний до життя. «Війни зникнуть тоді, коли загиблі зможуть повернутися» слова Стенлі Болдуіна підсумовують людський досвід участі в конфліктах. Конфлікти супроводжують всі соціальні процеси, набуваючи різних форм – від смертельних загроз до інноваційних факторів. Вміти уникати конфліктів – корисна навичка, але зуміти жити із ними – ще корисніше. Керуючись приблизно такими міркуваннями, і стародавні філософи, і сучасні науковці шукали шляхи співіснування із конфліктом.