КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ ОБЛИЧЧЯ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АБСЦЕСІВ І ФЛЕГМОН

КЛІНІЧНА АНАТОМІЯ ОБЛИЧЧЯ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АБСЦЕСІВ І ФЛЕГМОН ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ

ДІЛЯНКИ ГОЛОВИ На обличчі виділяють декілька парних і непарних ділянок. ПАРНІ ДІЛЯНКИ: - очноямкова (regio orbitalis) - підочноямкова (regio infraorbitalis) - вилична (regio zygomatica) - щічна (regio buc-calis) - навколовушно-жувальна (regio parotideomasseterica). НЕПАРНІ ДІЛЯНКИ: - носова (regio nasalis) - ротова (regio oralis) -підборідна (regio mentalis) У бічному відділі голови звичайно описуються дві парні ділянки: щічна і навколовушно-жувальна. Крім того, окремо виділяється глибока область обличчя (regio facialis profunda).

БІФУРКАЦІЯ ЗАГАЛЬНОЇ СОННОЇ АРТЕРІЇ

МАГИСТРАЛЬНИЙ ТИП РОЗГАЛУЖЕННЯ

РОЗСИПНИЙ ТИП РОЗГАЛУЖЕННЯ

ХІД АРТЕРІЙ ПІД М’ЯЗАМИ

ХІД АРТЕРІЙ НАД М’ЯЗАМИ

АРТЕРІОАРТЕРІАЛЬНІ АНАСТОМОЗИ

ХІД ГІЛОК АРТЕРІЇ ТА ЛИЦЕВОГО НЕРВА

РОЗРІЗНЕНИЙ ХІД ГІЛОК АРТЕРІЇ ТА ЛИЦЕВОГО НЕРВА

ХІД ГІЛОК ЛИЦЕВОГО НЕРВА В СОСКОПОДІБНІЙ ДІЛЯНЦІ

ВАРІАНТ РОЗТАШУВАННЯ АРТЕРІЇ І ВЕНИ

СХЕМА ХОДУ АРТЕРІАЛЬНИХ ГІЛОК

КОМП’ЮТЕРНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ГІЛОК ЗОВНІШНЬОЇ СОННОЇ АРТЕРІЇ

Фильм

Фильм

Фильм

Фильм

АБСЦЕС – гнійне вогнище тканин, яке обмежене грануляційною тканиною. ФЛЕГМОНА – дифузне гнійне запалення клітковини. Бувають первинні і вторинні. Первинні зустрічаються рідко. Вторинні найчастіше супроводжуються остеомієлітом кісток або є ускладненням гнійного лімфаденіту

ЕТІОЛОГІЯ - Золотистий стафілокок (47, 6%) - Епідермальний стафілокок (33, 3%) - Стрептокок (19, 1%). Наявність в рані змішаної інфекції сприяє розвитку анаеробних бактерій, оскільки аероби, поглинаючи кисень, сприяють розвитку анаеробів

КЛІНІКА АНАЕРОБНОЇ ІНФЕКЦІЇ Клінічна картина захворювань, викликаних анаеробною інфекцією, відрізняється особливою тяжкістю і відсутністю позитивної динаміки процесу навіть при достатньому дренуванні запального вогнища. Клінічні ознаки: 1. Характеризується швидким наростанням симптомів інтоксикації. 2. Тахікардія, розлади мікроциркуляції. 3. Анемія, значний лейкоцитоз і високе ШОЕ. 4. Неприємний запах ексудату, велика кількість некротизованих тканин в гнійних вогнищах, брудно-сірий колір гнійного вмісту з наявністю в ньому крапельок жиру. 5. М'язи мають вид вареного м'яса. 6. Іноді - септичний шок, який обумовлює украй високу летальність.

Абсцеси і флегмони щелепно-лицевої ділянки і шиї діляться на: - абсцеси і флегмони, розташовані біля верхньої щелепи: (підочноямкова, вилична і орбітальна ділянки, скронева, підскронева і крилопіднебінна ямка, твердого і м'якого неба); - абсцеси і флегмони, розташовані біля нижньої щелепи (щічної і поднижньощелепної ділянок підборіддя, крилощелепного, навкологлоткового і субмассетериального просторів, ділянки привушної слинної залози); - абсцеси і флегмони дна порожнини рота (верхнього і нижнього відділів); - абсцеси і флегмони язика і шиї.

З погляду анатомо-топографічної локалізації одонтогенних абсцесів і флегмон Г. А. Васильев і Т. Г. Робустова (1981) умовно ділять їх на 2 групи: 1) тканин прилеглих до нижньої щелепи. 2) тканин, прилеглих до верхньої щелепи. Кожна з цих груп ділиться на: • поверхневі а) підочноямкова, щічна; б) піднижньощелепна, підпідборідна, привушно-жувальна ділянки); • глибокі а) підскронева, крилопіднебінна ямки; б) крило-щелепний і навкологлотковий простори, під'язикова ділянка, дно порожнини рота).

І. Н. Муковозов (1982) указує на доцільність розділення всіх флегмон на НЕОДОНТОГЕННІ - остеофлегмони (на фоні остеомієліту) - аденофлегмони (результат гнійного розплавлення лімфатичних вузлів) ОДОНТОГЕННІ

ХВОРИХ З ФЛЕГМОНАМИ УМОВНО ДІЛЯТЬ НА 3 ГРУПИ: 1 - хворі з флегмонами, локалізованими в одній анатомічній ділянки; 2 - (середньої тяжкості) - хворі з флегмонами, локалізованими в двох і більш анатомічних ділянках; 3 - тяжкохворі з флегмонами м'яких тканин дна порожнини рота, шиї, половини голови, а також поєднання флегмони скроневої ділянки з підскроневою і крилопіднебінною ямками.

КЛАСИФІКАЦІЯ АБСЦЕСІВ І ФЛЕГМОН ГОЛОВИ І ШИЇ (ТОПОГРАФО-АНАТОМІЧНА) ГОЛОВА 1. Абсцеси і флегмони біля верхньої щелепи: - підочної ділянки - виличної ділянки - орбітальна ділянка (верхніх та нижніх повік) - скронева ямка - підскроневої та крилопіднебінної ямок - твердого та м’якого піднебіння.

2. Абсцеси і флегмони біля нижньої щелепи: - підборідний простір - щічної ділянки - підщелепного трикутника - крилоподібно-щелепного простору - навкологлоткового простору - підмассетеріального (жувального) простору, ділянки слинної залози - позащелепної ямки.

3. Абсцеси і флегмони дна порожнини рота: - верхнього відділу дна порожнини рота - щелепно-язикового жолобка -нижнього відділу дна порожнини рота 4. Абсцеси і флегмони язика: - власне язика -кореня язика. 5. Абсцеси і флегмони шиї: - поверхневі - глибокі а) клітковинного простору судинно-нервового пучка б) клітковинного простору навколо трахеї та страховоду в) передхребтового клітковинного простору

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ, ЯКІ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ АБСЦЕСИ 1. Спостерігається ущільнення тканин, яке супроводжується появою припухлості голови і шиї. 2. Над ділянкою гнійника нерідко з'являється гіперемія шкіри. Якщо гнійний процес розташований в глибоких ділянках щелепно-лицевої ділянки - запальні зміни з боку шкірних покривів відсутні. 3. Важливою ознакою абсцесу є симптом флюктуації. Цей симптом відсутній при локалізації абсцесу на великій глибині, особливо під шаром м'язів. 4. Симптоми інтоксикації виражені звичайно помірно, а при процесі, що мляво розвивається, вони можуть бути відсутніми. 5. Оболонка відмежовує гнійно-некротичний процес і продукує ексудат.

КЛІНІЧНІ ОЗНАКИ, ЯКІ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ФЛЕГМОНИ 1. Відбувається розлите розповсюдження запального процесу. 2. Одонтогенні флегмони характеризуються такими ж місцевими і загальними симптомами, які спостерігаються і при одонтогенних абсцесах, тільки в більш вираженому ступені. 3. Клінічні прояви: - обширна припухлість м'яких тканин - гіперемія шкірних покривів - щільний інфільтрат. - флюктуація (у пізнішому періоді) - посилення мимовільного болю - спостерігається підвищення місцевої температури - порушується функція ковтання, жування і мови -у важких випадках порушується дихання Клініка симптомів залежить від гостроти запального процесу і локалізації гнійного вогнища.

ДІАГНОСТИКА ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ М'ЯКИХ ТКАНИН 1. Розвиток гнійно-запальних захворювань щелепнолицевої ділянки характеризується великою різноманітністю клінічних проявів. 2. У 40%-60% хворих діагнози, встановлені під час вступу на лікування в стаціонар, не співпадають з діагнозами установ, що направили. 3. Діагностика гострих запальних захворювань в початковій фазі представляє значні труднощі, оскільки за допомогою найбільш поширених методів обстеження хворих важко визначити характер змін в кістковій тканині, а значить, і прогноз захворювання.

РЕНТГЕНОДІАГНОСТИКА Є найбільш інформативним диференціально-діагностичним тестом ураження кісткової тканини щелепи. Перші кісткові зміни на рентгені з’являються не раніше, чим на 10 -14 добу з моменту виникнення захворювання, тому цей метод не може бути використаний для ранньої диференціальної діагностики гострого остеомієліту і періоститу. ТЕМПЕРАТУРНА РЕАКЦІЯ ОРГАНІЗМУ У клінічній практиці про тяжкість захворювання судять по температурній реакції організму. У хворих гострими одонтогенними запальними захворюваннями щелеп ступінь проявів температурної реакції виникає однаково часто при різних захворюваннях, тому цей показник не може бути віднесений до числа диференціальнодіагностичних.

ЗМІНИ ФОРМУЛИ КРОВІ Найбільш вираженими і легко визначуваними ознаками активності гострої стадії запальних захворювань є : - зміни формули крові - лейкоцитарного індексу інтоксикації - ШОЕ. БІОХІМІЧНІ ПОКАЗНИКИ - фібриноген - гаптоглобін - нейрамінова кислота - гексозаміни.

СУЧАСНІ СПОСОБИ ДІАГНОСТИКИ 1. Методи теплодіагностики, ехолокації, кольорової термографії холестеричними кристалами. 2. Вивчають специфічні і неспецифічні показники імунітету для імунологічної оцінки і прогнозу захворювання.

ПРИНЦИПИ ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ 1. РОЗТИН ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНОГО ВОГНИЩА ШЛЯХОМ ПОШАРОВОГО РОЗТИНУ І РОЗШАРУВАННЯ ТКАНИН НАД НИМ: - зовнішній або внутрішньоротовий доступ - шлях до гнійного вогнища повинен бути найбільш коротким - при розтині тканин враховувати небезпеку пошкодження органів судин і нервів - післяопераційний рубець повинен бути мало помітним - забезпечити кращі умови для відтоку гнійного ексудату

2. ДРЕНУВАННЯ ОПЕРАЦІЙНОЇ РАНИ З МЕТОЮ СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ ЕВАКУАЦІЇ ГНІЙНОГО ЕКСУДАТУ: - марлеві турунди, стрічкові дренажі з гуми, рукавички - вуглецеві адсорбенти, які вводяться в рану у вигляді гранул, вати - діаліз рани – промивне дренування через трубчастий дренаж, вакуумне відсмоктування - переривиста або постійна аспірація ексудату відсмоктуванням.