КЛАСИФІКАЦІЯ ПОСЕЛЕНЬ Міські і сільські поселення в залежності

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОСЕЛЕНЬ Міські і сільські поселення в залежності від чисельності населення, функціонального значення і народногосподарського профілю поділяються на різні групи і підгрупи. Класифікація поселень, яка має у своїй основі критерій людності, тобто чисельності постійного населення, є найбільш прийнятною. Група поселень міст Найзначніші Значні Понад 1000 Більше 500 до 1000 Великі Більше 250 до 500 Середні Більше 100 до 250 Більше 50 до 100 Малі Більше 20 до 50 Більше 10 до 20 До 10 *До групи малих міст входять селища міського типу. Населення , тис. чол. сільських поселень Понад 5 Більше 3 до 5 Більше 1 до 3 Більше 0, 5 до 1 Більше 0, 2 до 0, 5 Більше 0, 05 до 0, 2 До 0, 05 За адміністративною (функціональною) ознакою, враховуючи, що різні градації адміністративної ієрархії міст зрештою відображають і ступені їх росту розрізняють міста: 1) районні, обласні центри; 2) міста державного (Київ, Севастополь), республіканського, обласного, районного значення; 3) столиці України та Автономної Республіки Крим.

МІСЬКІ АГЛОМЕРАЦІЇ Міська агломерація — це група найбільш територіальне наближених (іноді тих, що зростаються) населених місць, які характеризуються функціональною цілісністю, досягнутими відносно розвинутими міжпоселенськими зв'язками інтегративного характеру. Характеристика міських агломерацій вимагає виділення спеціальних ознак: структурнопланувальних і виробничих. До структурно-планувальних ознак належать: 1. Кількість міст-центрів. 2. Розмір міста-центру. 3. Розмір території зони впливу міст-центрів. 4. Ступінь сформованості.

ПЛАНУВАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СЕЛЬБИЩНИХ ТЕРИТОРІЙ Сельбищна територія населених пунктів призначається для розміщення житлової забудови, підприємств та центрів обслуговування, громадських центрів, зелених насаджень загального користування, навчальних закладів, спортивних комплексів, підприємств, які не мають шкідливого впливу на гігієнічний стан міського середовища (науково-дослідні та проектні інститути, лабораторії, конструкторські бюро тощо), вулиць і доріг, автостоянок і гаражів. При визначенні розміру сельбищної території враховується потреба кожної сім'ї в окремій квартирі або будинку У межах сельбищної території формуються основні структурні елементи житлової забудови: - житловий квартал (комплекс), - житловий район, - сельбищний район

Житловий квартал (житловий комплекс) — первинний структурний елемент, обмежений магістральними або житловими вулицями (проїздами), природними межами тощо, площею до 50 га — з повним комплексом установ і підприємств обслуговування місцевого значення (збільшений квартал, мікрорайон) і до 20 га — з неповним комплексом. Квартали з неповним комплексом установ і підприємств обслуговування формуються у зонах історичної забудови, яка реконструюється, у малих селищах, в умовах складного рельєфу тощо. Житловий район - структурний елемент сельбищної території площею 80 -400 га, у межах якого формуються житлові квартали (мікрорайони), розміщуються установи і підприємства з радіусом обслуговування не більше 1500 м, а також об'єкти міського значення. Межами житлового району є магістральні вулиці й дороги загальноміського значення, природні, штучні межі. Окремі житлові райони, які не входять до складу сельбищних районів, формуються як самостійні структурні одиниці з більш розвинутими елементами обслуговування міського значення. Сельбищний район (житловий масив) — структурний елемент сельбищної території площею понад 400 га, у межах якого формуються житлові райони. Межами його є такі самі вулиці і дороги, що й для житлових районів, а також магістралі безперервного руху.

ЗАБУДОВА НОВИХ ЖИТЛОВИХ РАЙОНІВ МІСТОБУДІВНІ УМОВИ При проектуванні основних структурних елементів сельбищної території необхідно враховувати такі містобудівні умови: місцеположення району відносно центру міста — розміщення у визначеній зоні містобудівної якості (кваліметричній зоні); наявність чи формування нових архітектурно-планувальних осей міста (головних, загальноміських, районних, місцевих), вздовж яких організуються лінійно-вузлові зони розміщення установ та підприємств обслуговування, житлова забудова, виробничі та інші об'єкти, що складають архітектурнопланувальний каркас міста; природні особливості ділянок, які відводяться під житлове будівництво (рельєф місцевості, наявність акваторій, зелених масивів тощо); характер навколишньої забудови (тип будівель, їх поверховість, естетичні якості тощо).